Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ XVI ПАСТКА
Врятування мадмуазель д'Ожерон, як і слід було чекати, поліпшило й без того сердечні взаємини між капітаном Бладом і губернатором Тортуги. Капітан став бажаним гостем у красивому кам'яному будинку з зеленими жалюзі, збудованому д'Ожероном у великому, розкішному саду на схід від Кайони. Губернатор добре розумів, що його борг капітанові не обмежується тими двадцятьма тисячами песо, які Блад заплатив як викуп за дівчину. Хитрому й практичному ділкові часом не бракувало благородства та почуття вдячності, і він це доводив на кожному кроці в різний спосіб. Завдяки його могутній підтримці репутація Блада серед корсарів досягла незабаром свого зеніту.
Так що, коли дійшло до спорядження флоту для експедиції проти Маракаїбо, яку колись запропонував був Левасер, то Блад не відчував нестачі ні в кораблях, ні в людях. Він набрав п'ятсот авантюристів, а міг би навербувати і п'ять тисяч, якби захотів. Так само легко Блад міг би подвоїти і могутність свого флоту, але він сам вирішив обмежитися трьома кораблями: «Арабеллою», «Ла Фудр» з командою сто двадцять французів під начальством Каузака та «Сант-Яго», заново спорядженим і перейменованим тепер в «Елізабет». Це перейменування зробили на честь англійської королеви, за час правління якої англійські моряки приборкали Іспанію так, як це сподівався зробити зараз Блад. Капітаном «Елізабет» Блад призначив Хагторпа, оскільки той служив колись у військово-морському флоті, і це призначення було схвалене всіма членами піратського братства.
Через кілька місяців після врятування мадмуазель д'Ожерон - у серпні 16&7 року-.цей невеликий флот, зазнавши деяких незначних пригод, на яких не варто зупинятися, ввійшов у велике Маракаїбське озеро і вчинив напад на багате місто Мейну - Маракаїбо.
Події розгорнулися не зовсім так, як сподівався Блад, і військо його опинилося в досить небезпечному становищі. [137] Складність ситуації найкраще можна пояснити словами Каузака - їх акуратно записав Пітт,- вжитими під час сварки, що розгорілася на східцях церкви Нуестра Сеньйора дель Кармен, яку Блад безцеремонно пристосував під кордегардію(1). Раніше вже згадувалося, що Блад був католиком лише тоді, коли це йому було вигідно.
(1) Кордегардія - приміщення для військового караула, а також для тримання заарештованих під вартою.
В суперечці брали участь з одного боку Хагторп, Волверстон і Пітт, а з другого - Каузак, через боягузтво якого, власне, все й почалося. За ними на випаленому сонцем, закуреному майдані, оточеному поодинокими пальмами з обвислим від спеки листям, гув і хвилювався натовп - чоловік двісті диких авантюристів обох партій. Натовп цей поки що стримував своє збудження, прислухаючись до того, що відбувалося серед ватажків.
Каузака, мабуть, ніхто не спиняв, і він підвищив свій різкий, сварливий голос, щоб усі могли чути його безглузді обвинувачення. Він говорив, як розповідає нам Пітт, жахливою англійською мовою, і шкіпер навіть не зважувався відтворити її в своїх записках. Одяг Каузака був таким самим безглуздим, як і його мова. Костюм, здавалося, підкреслював його приналежність до піратів і якось смішно контрастував із скромним вбранням Хагторпа та майже франтуватою вишуканістю Джеремі Пітта. Забруднена, у плямах крові синя бавовняна сорочка Каузака була розхристана, з неї виглядали його волохаті груди; за поясом його шкіряних штанів стримів ніж і цілий арсенал пістолетів; на шкіряній перев'язі, перекинутій через плече, звисав тесак. Навколо голови, відтіняючи широке і вилицювате, як у монгола, обличчя, був накручений, немов тюрбан, червоний шарф.
- Хіба я не застерігав вас із самого початку, що все йде занадто гладко? - гукав бретонець водночас і жалібно й роздратовано.- Я ж не дурний, друзі мої. У мене є очі. І я все бачив. Ми входили в озеро і бачили покинутий форт. Жодної людини. Жодного пострілу. Вже тоді я запідозрив пастку. Це розумів кожен, у кого є очі й мозок. Так де ж там! Ми йшли далі. І що знайшли? Місто, залишене так само, як і форт, місто, з якого люди вивезли всі цінності. Я знову попередив капітана Блада. Це пастка, казав я йому. Але ми йшли далі, все далі й далі, не зустрічаючи ні найменшого опору; йшли, поки не побачили, що вже надто пізно виходити в море, що ми взагалі вже не можемо вийти в [138] море. І знову ніхто не захотів мене слухати. Ви всі розумні і багато знаєте. Боже^ мій! Капітан Блад не слухав мене і рвався вперед, а ми за ним. Отак дійшли до Гібралтара '. Правда, там, нарешті, нам вдалося спіймати віце-губернатора і примусити його сплатити великий викуп за Гібралтар. Крім викупу й інших трофеїв, ми захопили ще дві тисячі песо. Але що це таке, скажіть мені! Мовчите? Тоді я вам скажу. Це грудка сиру, грудка сиру в пастці для мишей, а ми просто мишенята. Тисяча чортів на твою голову! А коти?.. О, коти чекають нас. Коти - це ті чотири іспанські військові кораблі, що стережуть нас біля виходу з лагуни. Боже мій! Ось до чого довела проклята впертість нашого прекрасного капітана Блада.
Волверстон зареготав. Каузак вибухнув люттю.
- А, чортовиння! Ти ще скалиш зуби, тварюко! Смієшся! Скажи мені краще, як ми виберемося звідси, якщо не приймемо умов іспанського адмірала?
З натовпу корсарів, що стояли внизу біля східців церкви, долинув схвальний гомін. Велетень Волверстон гнівно блиснув своїм єдиним оком і стиснув кулаки, неначе збираючись ударити француза, який підбурював людей до бунту. Але це не злякало Каузака. Підтримка матросів додавала йому завзяття.
- Може, ти думаєш, що цей ваш капітан Блад - бог і вміє творити чудеса, га? Та чи знаєш ти, що цей капітан Блад смішний з його пихою і його...
Каузак замовк. В цю мить із церкви, владно і не поспішаючи, виходив сам капітан Блад, а з ним молодий довгоногий француз Ібервіль. Він, незважаючи на молодість, уже встиг здобути славу морського вовка і завзятого корсара, ще до того, як втратив власний корабель, що й примусило його піти на службу до Блада.
Капітан «Арабелли», легко спираючись на довгу палицю з чорного дерева, поволі наближався до тих, що сперечалися. На голові в нього, затіняючи обличчя, красувався крислатий капелюх з плюмажем, і взагалі в його вигляді не було нічого піратського. Він скидався скоріше на франта з Пелл Молла (2) або з Аламеди(3) скоріше з Аламеди, бо його елегантний камзол з гаптованими золотом петельками був пошитий за останньою іспанською модою. Однак довга, бойова [139] шпага, недбало відкинута назад, рука на ефесі і металевий блиск в очах дещо змінювали попереднє враження, виказуючи в ньому шукача пригод.
(1) Гібралтар - невелике місто на березі озера Маракаїбо (Венесуела).
(2) Пелл Молл - вулиця в Лондоні.
(3) Аламеда - бульвар в Мадріді.
- То ви вважаєте, що я смішний, Каузак? - запитав він, зупиняючись перед бретонцем, який враз якось обм'як і принишк.- Тоді за кого ж я повинен вважати вас? - Він говорив тихо й стомлено.- Ви тут розпинаєтеся, що наша затримка поставила вас у небезпечне становище. Але хто ж тут винен? Ми згаяли цілий місяць на те, що можна було б зробити за тиждень, коли б не ваші помилки.
- О боже мій! Мене ще й звинувачують...
- Хіба хто інший, а не ви, посадив «Ла Фудр» на мілину посеред озера? Ви, через свою зарозумілість, відмовилися від лоцмана і навіть не користувалися лотом. А які наслідки? Ми змарнували три дорогоцінні дні на розвантаження вашого корабля. А за цей час населення Гібралтара не тільки довідалось про наше прибуття, але й встигло забратися геть. Ось чому ми змушені були гнатися за губернатором до цієї проклятої фортеці на острові, згаяти два тижні і втратити сотню матросів. У цьому і тільки в цьому причина нашої затримки! Поки ми тут возилися, підійшла іспанська ескадра, викликана з Ла Гуайри кораблем берегової охорони. Якби ви не посадили на мілину «Ла фудр», то в нас сьогодні було б не два, а три кораблі і Ми могли б ще й зараз пробитися до моря. І після всього ви ще наважились прийти сюди і докоряти нам за становище, яке склалося саме через вашу дурість.
Блад говорив стримано, і, сподіваюсь, ви не заперечуватимете, що його поведінкою не можна було не захоплюватись, враховуючи, що іспанською ескадрою, яка охороняла вихід з великого озера Маракаїбо і тільки й чекала на появу корсарів, командував найлютіший ворог Блада - дон Мігель д'Еспіноса-і-Вальдес, адмірал Іспанії. Для шукання зустрічі з Блад ом у адмірала, крім обов'язків перед своєю батьківщиною, були й особисті мотиви, відомі вже читачам. З адміралом плавав його небіж Естебан, який поривався до помсти за батька сильніше, ніж сам адмірал.
Добре знаючи, що саме йому, а не Каузаку загрожує найбільша небезпека, капітан Блад все-таки умів зберегти спокій і висміяти ганебну поведінку боягуза Каузака.
- Думаю, що тепер вам ясно, чому ми опинилися в такому скрутному становищі,- не підвищуючи гоосу, звернувся він до юрби корсарів, які підступили ближче, щоб послухати його. [140]
- Навіщо нам розводитись про те, що було і чого не вернеш? - понуро, але вже без запалу пробурчав Каузак. До речі, Волверстон на ці слова тільки хихикнув.- Краще скажіть, що нам робити...- вів далі Каузак.
- Такого питання взагалі не існує,- обірвав його капітан Блад.
- Хіба? А по-моєму, існує,- не поступався Каузак.- Дон Мігель, іспанський адмірал, гарантує нам недоторканість і безпечний вихід в океан, якщо ми, вирушивши звідси негайно, не завдамо шкоди місту, відпустимо полонених і повернемо все, що взяли в Гібралтарі.
Капітан Блад спокійно посміхався: хто-хто, а він добре знає, чого варте слово дона Мігеля.
Замість нього, не приховуючи презирства до свого земляка, відповів Ібервіль:
- Це зайвий раз доводить, що, незважаючи на перевагу свого становища, іспанський адмірал все ж боїться нас.
- Бо він не знає, наскільки ми безсилі,- огризнувся Каузак.- Ми повинні будь-що прийняти його умови. У нас немає вибору. Така моя думка.
- Але не моя,- промовив капітан Блад.- Тому я й відхилив ці умови.
- Відхилив? - широке обличчя Каузака побагровіло, а невдоволений гамір серед тих, хто стояв позаду, підбадьорив француза.- Ви відмовились? Відмовились і не порадились зі мною?
- Ваша незгода нічого не змінила б. Нас більшість, бо Хагторп цілком підтримує мою думку. Проте,- вів, далі Блад,- якщо ви і ваші французькі прихильники хочете скористатися з пропозиції іспанця, ми не перешкоджатимемо. Пошліть одного з полонених повідомити про це адмірала. Будьте певні, що дон Мігель радо зустріне таку звістку.
На якусь мить Каузак обурено вирячився на Блада. Потім, стримавшись, серйозно запитав:
- То що ж, власне кажучи, ви відповіли адміралові?
Посмішка осяяла обличчя і очі капітана Блада, коли він сказав:
- Я відповів йому, що коли за двадцять чотири години ми не матимемо від нього гарантії на вільний вихід і не одержимо п'ятдесят тисяч песо викупу за Маракаїбо, то перетворимо це чудове місто на попіл, а потім вийдемо звідси і знищимо його ескадру. [141] Від такої зухвалості Каузаку відібрало мову. Але серед англійських піратів, що юрмилися на майдані, було чимало таких, яким припав до душі сміливий гумор спійманого, який диктував свої умови ловцеві. Вони вибухнули реготом, і за якусь мить регіт перейшов у схвальний рев: адже залякування ворога - улюблена зброя кожного авантюриста. Зрозумівши жарт, навіть французькі прихильники Каузака не лишилися осторонь, їх теж захопила хвиля загального ентузіазму. Лише Каузак затявся і вперто мовчав. З гіркою образою на серці пішов він звідси і не знаходив собі місця, аж поки наступний день не дав йому нагоди помститися. Таку можливість приніс посланець у листі від дона Мігеля. Іспанський адмірал урочисто клявся перед богом, що коли пірати відхилили його великодушну пропозицію і не склали зброї на чесних умовах, то він пильнуватиме їх біля виходу з озера і знищить при першій їхній спробі вийти в море. Якщо ж вони,- попереджав дон Мігель,- затримаються з відплиттям, то він - як тільки в його ескадру прибуде п'ятий корабель - «Санто Ніньйо», який зараз поспішає на з'єднання з ним із Ла Гуайри,- сам увійде в озеро і захопить їх біля Маракаїбо.
На цей раз капітан Блад сам не витримав і вибухнув гнівом:
- Відчепіться і дайте мені спокій,- різко обірвав він Каузака, який, повернувшись, знову, почав суперечку.- Повідомте дона Мігеля, що ви пориваєте зі мною, і будьте певні, що він пропустить вас і ваших людей, сто чортів на нього! Беріть шлюп(1) і забирайтесь під три чорти!
Каузак, звичайно, так і зробив би, коли б його братія була одностайною у вирішенні цього питання. Однак у зажерливих підлих піратських душах жадібність взяла гору над страхом. Якщо вони поїдуть, то, звісно, мусять залишити свою досить чималу частку награбованого, а також рабів і полонених. Якщо ж капітанові Бладу пощастить вирватися звідси, а знаючи його винахідливість, вони допускали таку можливість,- то він забере і їх частку. Отакими невеселими були їх роздуми, і кінець кінцем, незважаючи на всі умовляння Каузака, його недавні прихильники перейшли на бік Пітера Блада. Вони заявили, що з ним ішли на риск, з ним і вибиратимуться звідси, якщо не загинуть. Це рішення з важким серцем передав Бладові того самого вечора сам Каузак.
(1) Шлюп - однощоглове морське судно.
Блад задоволено вислухав Каузака і запросив його [142] взяти участь у нараді, на якій саме обговорювався план дальших дій. Нарада ця відбувалася в просторому дворику губернаторського будинку, в якому зараз жив Блад. Посеред дворика, оточений аркадами кам'яного чотирикутника і затінений плетивом повзучих рослин, вигравав прохолодний фонтан, навколо якого розрослися апельсинові дерева. Тихе вечірнє повітря було напоєне ароматом апельсинового цвіту. Такі архітектурні ансамблі, досить приємні зовні і всередині, будувалися мавританськими митцями в Іспанії, а звідти іспанці потім перенесли їх до Нового Світу.
Військова рада з шести чоловік до пізньої ночі обговорювала план дій, запропонований капітаном Бладом.
Величезне прісноводне озеро Маракаїбо, живлячись водами двох десятків річок, які стікали із засніжених вершин, що оточували його з двох боків, мало близько ста двадцяти миль у довжину і приблизно стільки ж у найширшому місці. Воно мало форму величезної пляшки з далеко витягнутою біля Маракаїбо в бік моря шийкою... За цією шийкою озеро знову ширшає, а ближче до моря його перетинають два довгі, вузькі острови Віджілас та Паломас, які закривають вихід в океан. Єдиний шлях для кораблів будь-якої осадки пролягає через вузьку протоку між цими островами. Паломас, довжина якого досягає близько десяти миль, з трьох боків омивався смугою мілководдя, і до берегів його могли підійти лише судна з мінімальною осадкою. Виняток становив східний берег, але там над вузьким виходом у море стояв неприступний форт, який чомусь, коли пірати входили в озеро, виявився покинутим. У протоці між островами погойдувались на якорях чотири іспанські кораблі.
Уже відомий нам флагманський корабель «Енкарнас-йон», цей потужний галіон, мав сорок вісім великих і вісім малих гармат. Другим великим кораблем був тридцяти-шестигарматний «Сальвадор». Інші два, менші - «Інфанта» й «Сан-Феліпе» - мали по двадцять гармат і по сто п'ятдесят чоловік команди.
Такою була ворожа ескадра, і на її виклик мав відповісти капітан Блад, в розпорядженні якого, крім «Арабелли» з сорока гарматами та «Елізабет» з двадцятьма гарматами, були ще захоплені в Гібралтарі два шлюпи, сяк-так озброєні чотирма кулевринами(1) кожен. Проти тисячі іспанців [143] корсари могли виставити не більше чотирьохсот чоловік з тих п'ятисот, що вийшли з Тортуги.
(1) Кулеврина - старовинна довгоствольна гармата.
План дій, запропонований капітаном Бладом на військовій раді, був зухвалий і рискований, так що Каузак одразу запротестував проти нього.
- Не сперечатимусь,- поступився капітан Блад.- Але мені доводилось робити ще й сміливіші вилазки.- Він самовдоволено посмоктав люльку, набиту запашним тютюном-, яким так уславився Гібралтар і якого вони прихопили з собою кілька тюків.- І найважливіше те, що кінчалися ці вилазки завжди вдало. Audaces fortuna invat,(1)- додав він латинською мовою.- Слово честі, оці старі римляни були розумні люди і знали життя.
Блад вдихнув у своїх товаришів і навіть у Каузака частку своєї впевненості, і всі, пройнявшись вірою в успіх, гаряче взялися до роботи. Три дні з ранку до вечора пірати завзято готувалися до бою, який мав забезпечити їм перемогу і порятунок. Зволікати було небезпечно. Вони повинні вдарити першими, до того, як дон Мігель д'Еспіноса дістане підкріплення - той п'ятий галіон «Санто Ніньйо», що поспішав на з'єднання з ним з Ла Гуайри.
Основна робота провадилась на більшому з двох шлюпів, захоплених у Гібралтарі, якому відводилась головна роль у здійсненні плану капітана Блада. Пірати зламали на ньому всі перегородки, перетворивши його таким чином на порожню посудину, прикриту зверху дошками палуби. У бортах просвердлили отвори, і шлюп почав нагадувати половинку пустого продірявленого горіха. Потім у палубі пробили кілька додаткових люків, а всередину корпусу склали запаси дьогтю, смоли й сірки, знайдені в місті. До всього додали ще шість бочок пороху, виставивши їх днищами назовні з бортових отворів шлюпа, наче гармати.
Надвечір четвертого дня, закінчивши необхідні приготування, пірати нарешті залишили хоч і приємне, але наче вимерле місто Маракаїбо. Знімалися з якоря годині о другій ночі, скориставшись відпливом, який тихо зносив їх до обмілини. Кораблі йшли, згорнувши всі вітрила, крім бушпритних, віддавшись на волю легкому бризові, що ледве дихав у фіолетовій темряві тропічної ночі.
Попереду йшов нашвидку зроблений брандер(2) під [144] командуванням Волверстона, який мав із собою шістьох добровольців. Кожному з них обіцяно було спеціальну винагороду - по сто песо, крім звичайної частки здобичі. Далі йшла «Арабелла», а на деякій відстані за нею - «Елізабет» під командуванням Хагторпа. На цьому кораблі був і Каузак з частиною французів, які позбулися свого корабля. Ар'єргард замикали другий шлюп і вісім каное з полоненими, рабами та більшою частиною захоплених товарів. Зв'язаних бранців охороняли два матроси - стернові та чотири пірати з мушкетами. їм було наказано лишатися в тилу і ні в якому разі не брати участі в майбутньому бою.
(1) Щастить сміливим (лат.).
(2) Брандер - судно, навантажене пальними та вибуховими речовинами, що служило для підпалювання ворожих кораблів (застосовувалось у часи парусного флоту). ,
Тільки-но перше мерехтливе проміння світанку несміливо прорізало нічну темряву, як насторожені очі піратів розпізнали за чверть милі попереду обриси іспанських кораблів, що стояли на якорі. Самовпевнені, як і завжди, іспанці, покладаючись на свої переважаючі сили, звичайно, були не дуже пильні. Тому й не дивно, що вони помітили ескадру Блада лише після того, як їх помітили корсари. Забачивши крізь вранішній імлистий серпанок іспанські галіони, Волверстон, піднявши на реях свого брандера всі вітрила, спрямував брандер просто на величезний флагманський корабель «Енкарнасйон». Не встигли іспанці опам'ятатись, як він уже впритул підійшов до них. Надійно закріпивши штурвал, Волверстон схопив великий, туго скручений віхоть соломи, змочений у нафті, і запалив його. Смолоскип спалахнув сліпучим полум'ям саме в ту мить, коли легеньке суденце з тріском ударилося об борт флагманського корабля. Шестеро обзроєних абордажними гаками хлопців Волверстона, роздягнені до пояса, стояли на своїх постах з лівого борту: четверо - на планширі і двоє - на реях. У момент зіткнення брандера з іспанським флагманом вони блискавично метнули гаки, і шлюп немов прикипів до корабля. Кинуті ж із реї гаки повинні були ще більше заплутати снасті і позбавити іспанців можливості визволитись від непроханих гостей.
На борту іспанського галіона затрубили тривогу, і почалася паніка. Захоплені зненацька, іспанці метушились, бігали, горлали. Вони спробували були підняти якір, але одразу ж відмовилися від свого наміру, переконавшись, що це робити пізно. Гадаючи, що їх візьмуть на абордаж, іспанці схопилися за зброю і приготувалися до відсічі. Але їх збила з пантелику невластива для піратів тактика зволікань, а ще більш здивувало те, що майже голий здоровань Волверстон гасав по палубі, розмахуючи над головою пaлаючим [145] смолоскипом. І лише тоді, коли він закінчив свою справу, іспанці збагнули, в чому тут річ: він підпалював ґноти коло бочок з порохом. Один з іспанських офіцерів, очманівши від переляку, наказав послати на шлюп абордажний загін. Але й цей наказ запізнився. Волверстон, переконавшись, що шестеро його молодців, успішно впоравшись із завданням, уже стрибнули за борт, кинув палаючий смолоскип у найближчий відкритий люк трюму, а сам пірнув у воду, де його відразу ж підібрав баркас з «Ара-белли». А в цей час брандер, шугаючи на всі боки страшним полум'ям, шпурляв на «Енкарнасйон» шматки горючих матеріалів, і довгі вогняні язики лизали борт галіона, відки-даючи назад сміливців, які у відчаї, хоч і з запізненням, намагалися відштовхнути шлюп.
У той час як наймогутніший іспанський корабель з самого початку бою вибував із ладу, «Арабелла», проходячи перед носом «Сальвадора», могутнім бортовим залпом змела чисто все з палуби іспанського корабля. Потім, розвернувшись і посуваючись уздовж борту «Сальвадора», вона майже впритул зробила з усіх своїх бортових гармат другий залп - по його корпусу. Покинувши наполовину виведений з ладу «Сальвадор» і не змінюючи свого курсу, «Арабелла» кількома пострілами з носових гармат переполошила команду «Інфанти» і підійшла до її борту, щоб узяти корабель на абордаж. Щось подібне в цей час проробляв Хагторп із «Сан-Феліпе».
За весь цей час іспанці не встигли зробити жодного пострілу, таким раптовим і навальним був удар Блада.
Взяті на абордаж і налякані холодною сталлю піратських клинків, команди «Сан Феліпе» та «Інфанти» не чинили ніякого опору. Пожежа на флагманському кораблі так приголомшила їх, що вони визнали себе переможеними і склали зброю.
Звичайно, якби «Сальвадор» виявив більшу стійкість і цим самим підтримав два інші ще не ушкоджені судна, то, можливо, іспанцям і вдалося б схилити фортуну на свою користь. Але сталося так, як і мало статися в іспанців, коли йшлося про гроші або здобич. На «Сальвадорі» зберігалася скарбниця ескадри: близько п'ятдесяти тисяч песо. Прагнучи будь-що врятувати цінності, щоб вони бу-ва не потрапили до рук піратів, дон Мігель перебрався з залишками своєї команди на борт «Сальвадора» і наказав іти до форту на острові Паломас. Чекаючи нападу піратів, адмірал заздалегідь таємно переозброїв форт і залишив у ньому гарнізон. З цією метою він зняв з форту Кохеро, [146] що був у глибині затоки, все озброєння, включаючи й кілька далекобійних «королівських гармат», значно потужніших, ніж звичайні.
Нічого цього не знаючи, капітан Блад у супроводі «Інфанти», якою тепер командував Ібервіль із своїми людьми, кинувся в погоню за іспанцями. Кормові гармати «Сальвадора» безладно відповідали на влучний вогонь переслідувачів. Діставшись мілководдя, під захистом фортових гармат, корабель почав тонути і сів на дно. Наскільки це було можливо, команда «Сальвадора» - хто в човнах, а хто плавом - добралися до берега Паломаса.
Та саме тоді, коли капітан Блад вважав перемогу здобутою, а вихід у океан відкритим, форт виявив свою страшну силу, про існування якої пірати навіть і гадки не мали. З страшенним гуркотом подали про себе звістку «королівські гармати». «Арабеллу» струсонуло від ударів ядер, які знесли частину борту і вбили кількох піратів, викликавши паніку на кораблі.
І коли б не Пітт, штурман «Арабелли», що власноручно взявся за штурвал і різко повернув його праворуч, «Арабеллі» було б сутужно, бо за першим не забарився й другий залп.
Тим часом на долю «Інфанти» випали ще важчі випробування. Хоча в неї влучило лише одне-однісіньке ядро, але в пробоїну на ватерлінії її лівого борту ринула вода, і корабель, мабуть, затонув би, якби досвідчений і спритний Ібервіль не вжив негайних заходів, наказавши скинути в воду всі гармати лівого борту.
Таким чином «Інфанту» пощастило втримати на поверхні. Тепер корабель, хоч і хилився на правий борт, сяк-так повз слідом за «Арабеллою». Гармати з форту все ще обстрілювали відступаючі кораблі, але були вже безсилі завдати їм значної шкоди.
Вирвавшись з-під вогню батарей і зібравшись докупи, «Елізабет», «Сан-Феліпе», «Арабелла» та «Інфанта» лягли в дрейф, і капітани чотирьох кораблів могли, нарешті, обміркувати своє досить скрутне становище.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
