Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ XVІІІ «МІЛАГРОСА»
Перемогу в Маракаїбо треба розцінювати як шедевр піратської діяльності капітана Блада. Хоч навряд чи знайшовся б хоч один із багатьох попередніх боїв Блада, так странно, до найменших подробиць описаних Джеремі Піт-том, де б не виявився справжній талант морського тактика й стратега. Але найяскравіше виявився цей талант у боях під Маракаїбо, коли піратам блискуче вдалося вирватися з дієї петлі, яку збирався затягнути навколо них дон Мігель д'Еспіноса.
Слава, якою Блад користувався досі, блідла порівняно з славою, заслуженою цією перемогою. Це була слава, якої ще ніколи не мав жоден пірат, включаючи навіть Моргана.
У Тортузі, де він пробув кілька місяців, споряджаючи наново кораблі, взяті ним з ескадри, яка бралася знищити піратів, .Блад став об'єктом обожнювання з боку буйного «берегового братства». Всі добивалися високої честі служити під його командою, і це дало йому рідкісну змогу бути вибагливим і ретельно добирати склад команд для нових кораблів своєї ескадри. Коли він вирушив у новий похід, під його командою було вже п'ять прекрасно оснащених кораблів і понад тисячу корсарів. Це вже була не тільки слава, а й міць і сила. Три захоплених іспанських галіони він з якимось академічним гумором перейменував на «Клото», «Лахезіс» і «Атропо»(1), ніби сповіщаючи цим, що віднині вони будуть вершителями долі тих іспанців, які зустрічатимуться йому на морях.
(1) Клото, Лахезіс і Атропо - за стародавньою 'міфологією, три богині долі.
У Європі звістка про цей флот, що прилетіла слідом за звісткою про розгром іспанського адмірала під Маракаїбо, викликала сенсацію. Іспанія і Англія були збентежені, хеча причини такого занепокоєння були в них різні і коли ви не полінуєтесь і переглянете дипломатичне листування, яке велося з цього приводу, то побачите, що воно солідне за обсягом, але не завжди коректне.
Тим часом у Карібському морі іспанський адмірал дон Мігель д'Еспіноса, мов божевільний, кидався на всіх, хто траплявся в нього на шляху. Після нечуваної поразки від рук Блада адмірал впав у немилість, і це справді мало не довело адмірала до божевілля. Та, оцінивши все тверезо, [160] не можна не поспівчувати дону Мігелю. Ненависть стала щоденною стравою цієї нещасної людини, а жадоба помсти не переставала свердлити його мозок. Мов навіжений, гасав він по Карібському морю, шукаючи зустрічі з своїм ворогом, і, не знаходячи його, задовольнявся тим, що нападав на всі англійські і французькі кораблі, які зустрічалися на його шляху.
Мабуть, немає потреби доводити, що уславлений флотоводець і відомий гранд Іспанії, втративши здоровий глузд, у свою чергу сам став піратом. Вища державна рада, звісно, могла б засудити корсарські дії адмірала. Але що могло це значити для людини, яку і так уже засудили, без всякої надії на прощення? От якби він, виявивши хист і спритність, спіймав та повісив Блада, то, можливо, Іспанія поблажливіше поставилася б до того, що він витворяв зараз, і до тих втрат, яких він зазнав раніше. -
Нехтуючи тим, що Блад зараз значно переважав його в силі, іспанський адмірал наполегливо шукав пірата по невторованих морських просторах. Проте цілий рік розшуки були марними. І ось, нарешті, вони зустрілися, але при дуже дивних обставинах.
15 вересня 1688 року - в знаменний в історії Англії день(1) - три кораблі, що мали значний вплив на дальшу долю наших героїв, спінювали воду Карібського моря.
(1) Напередодні кінця правління короля Якова II.
Першим з них був флагманський корабель «Арабелла». Буря в районі Малих Антільських островів одірвала його від ескадри. Це сталося десь між 10° північної широти і 74° західної довготи. Борючись із поривчастим південно-східним бризом у цю задушливу пору року і пробиваючись до Надвітряної протоки, «Арабелла» поспішала до острова Тортуги - місця зустрічі для кораблів, які загубили один одного.
Другим кораблем був величезний іспанський галіон «Мілагроса», на борту якого плавав мстивий дон Мігель. Його супроводжував менший фрегат «Гідальго», з яким вони вичікували піратів біля південно-західних берегів Гаїті.
Третім і останнім з тих, що нас зараз цікавлять, був англійський військовий корабель, який у цей день стояв на якорі в французькому порту Сен-Нікола на північно-західному побережжі Гаїті. Він ішов з Плімута на Ямайку і мав на борту визначну особу - лорда Джуліана Уейда, який їхав з відповідальним і делікатним дорученням від свого родича лорда Сендерленда. Делікатність ця випливала безпосередньо з уже згаданого не дуже приємного листування між Англією і Іспанією.
Французький уряд, так само як і англійський, дуже занепокоєний розбоєм корсарів, які загострювали і до того напружені відносини з Іспанією, марно намагався покласти цьому край, зобов'язуючи своїх губернаторів у колоніях вжити найрішучіших заходів до піратів. Губернатори ж, за прикладом свого тортузького колеги, наживалися, спілкуючись із піратами, або, так само як губернатор французького Гаїті, вважали, що піратів треба не знищувати, а заохочувати, бо вони відіграють роль стримуючої сили проти могутності й зазіхань ненажерливої Іспанії, яка так і прагне урвати якусь колонію у інших націй. Саме тому вони побоювались, щоб корсари у відповідь на круті урядові заходи не подалися бува на південь і не почали шукати для своєї діяльності нових районів.
Міністр закордонних справ Англії лорд Сендерленд, щоб задовольнити настирливі домагання короля Якова якнайскоріше заспокоїти Іспанію, посол якої неодноразово і в категоричній формі нагадував про невдоволення свого уряду, призначив губернатором Ямайки сильну і рішучу людину, найвпливовішого плантатора Барбадоса - полковника Бішопа.
Залишивши свої плантації на Барбадосі, де непомірно множилось його багатство, полковник прийняв пост з особливим запалом, що пояснювався нестримною жадобою звести особисті рахунки з Пітером Бладом.
Прибувши на Ямайку, полковник Бішоп відразу ж дав відчути піратам, що він не збирається з ними панькатись. Багатьом із них довелося скрутно, і тільки один корсар, за яким він, власне, найбільше полював, його колишній раб Пітер Блад, незважаючи на всі зусилля полковника, весь час вислизав у нього з рук. Він невблаганно тривожив іспанців і на воді, і на суші. Зрозуміло, що це сприяло зростанню напруження у взаєминах між Англією та Іспанією, що було особливо небажаним у той час, коли мир в Європі і так зберігався ціною великих зусиль.
Доведений до розпачу не тільки зростаючим роздратуванням, але й постійними докорами з Лондона за невміння впоратися з Бладом, полковник Бішоп дійшов до того, що вирішив захопити піратів на Тортузі, де вони знайшли притулок.
Та на щастя для себе він зразу ж відмовився від цього рискованого задуму. Його стримали не тільки міцні природні укріплення острова, а й міркування, що наскок на Тортугу, [162] яка є все-таки колонією Франції, може.бути розцінений французьким урядом, як тяжка образа дружньої держави.
І все ж полковникові Бішопу здавалося, що коли не вжити рішучих заходів, то тоді, власне, нічого не зміниться від його присутності на Ямайці. Свої сумніви він виклав у листі до міністра закордонних справ.
Цей лист, що по суті правдиво відбивав справжній стан речей, справив на лорда Сендерленда гнітюче враження. Лорд уже тепер не вірив, що можна розв'язати це неприємне питання звичайними засобами. Він пригадав Мор-гана, якого в часи Карла II залучили до королівської служби, і подумав, що таких надзвичайних заходів можна було б вжити з користю для обох сторін і до капітана Блада. Його світлість врахував, що протизаконну діяльність Блада цілком можна пояснити не його природженими поганими нахилами, а лише суворою необхідністю: його ж примусили до цього обставини, пов'язані з засланням на Барбадос, і що капітан з радістю міг би вхопитися за нагоду залишити небезпечне заняття.
Діючи відповідно до цього висновку, Сендерленд послав на Ямайку свого родича лорда Джуліана Уейда з кількома заповненими офіцерськими патентами, на яких не були проставлені тільки прізвища. Міністр дав посланцеві вказівки, якої лінії дотримуватися, надаючи при цьому лордові цілковитої свободи дій при виконанні завдання. Запеклий інтриган і хитрий політик, Сендерленд порадив своєму родичеві, що в тому разі, коли Блад виявиться незговірливим або коли з якихось міркувань Уейд вважатиме за недоцільне брати Блада, на королівську службу, тоді він мусить взятися за його офіцерів, і, переманивши їх на свій бік; так ослабити Блада, щоб той міг стати легкою здобиччю для полковника Бішопа.
Корабель «Ройял Мері», на борту якого подорожував цей досить обізнаний із станом справ елегантний посол лорда Сендерленда, благополучно дійшов до Сен-Нікола - свої останньої зупинки перед Ямайкою. Ще в Лондоні було вирішено, що лорд Джуліан спочатку завітає до губернатора в Порт-Ройялі, а звідти вже вирушить на Тор-тугу, якщо в цьому буде потреба.
Сталося так, що племінниця губернатора леді Бішоп, яка вже кілька місяців гостювала в своїх родичів у Сен-Нікола, рятуючись від нестерпної в цю пору року спеки на Ямайці, саме збиралася повертатися додому. Леді, охоче надали місце на борту «Ройял-Мері». [163]
Лорд Джуліан радо зустрів появу дівчини на кораблі. Досі подорож була просто цікавою, а зараз вона не буде позбавлена навіть деякої пікантності. Його світлість належав до тих галантних кавалерів, для яких життя, не скрашене присутністю жінки, було просто животінням, позбавленим будь-якого сенсу.
Міс Арабелла Бішоп, прямолінійна, відверта, без натяку на манірність, з хлопчачою безпосередністю і майже хлопчачим голосом, звісно, не була тією леді, яка в Англії звернула б на себе увагу вибагливого лорда Уейда. Його надміру витончений і ретельно натренований у таких справах смак спрямував би лордову увагу на інших дівчат. І хоча чарівність міс Бішоп була безперечною, оцінити її міг лише чоловік з гострим розумом і добрим серцем, а лорд Джуліан, хоч і не був тюхтієм, не мав достатньої проникливості. Я, звичайно, не хочу, щоб мене зрозуміли так, ніби я намагаюся цим якось скомпрометувати його світлість.
Що б там не було, але міс Бішоп була молодою і вродливою жінкою поважних батьків, а на тій географічній широті, де опинився лорд Джуліан, це явище було дуже рідкісне. Уейд же, з його титулом і становищем, вишуканими манерами та люб'язністю досвідченого придворного, був представником того великого світу, про який Арабеллі, що прожила більшу частину свого життя на Антільських островах, тільки доводилося чути. Чи ж варто тоді дивуватись, що вони відчули взаємний інтерес одне до одного ще до того, як «Ройял-Мері» вийшла з Сен-Нікола! І він і вона могли розповісти багато такого, що другому цікаво було послухати. Він міг полонити її уяву розповідями про Сен-Джеймський двір, відводячи в багатьох історіях собі героїчну або хоч помітну роль. Вона ж могла збагатити його знання важливими відомостями про той Новий Світ, у який він прибув уперше.
Не встиг ще Сен-Нікола зникнути за обрієм, як вони вже стали добрими друзями, і його світлість почав міняти своє перше враження, відчувши на собі чари того прямого і безпосереднього почуття дружби, яке примушувало Арабел-лу ставитись до кожного чоловіка, як до брата. А коли врахувати, що розум лорда Уейда був дуже зайнятий справами його місії, то не треба дивуватися, що він якось завів мову з дівчиною про капітана Блада.
- Цікаво знати,- спитав лорд, коли вони якось прогулювалися на кормі,- чи бачили ви коли-небудь цього Блада? Адже він якийсь час був невільником на плантації вашого дядечка? [164]
Міс Бішоп зупинилась і, спершись на гакаборт, пильно подивилась в далечінь, де за обрієм зникала земля. Минуло кілька хвилин, поки вона відповіла спокійним, рівним голосом:
- Я часто бачила його і знаю дуже добре.
- Невже?
Його світлість на якусь мить вийшов із тсго стану незворушності, який він так старанно в собі виховував, і тому його гострий зір не помітив, як на щоках у Арабел-ли заграв легенький рум'янець; не помітив він і підозріло підкресленої сухості відповіді.
- Невже? - повторив він і теж схилився на гакаборт поряд з дівчиною.- І що, на вашу думку, являє собою ця людина?
- Колись я поважала його, як нещасну людину.
- Ви знаєте його історію?
- Блад розповідав її мені. Я й шанувала його за ту витримку, з якою він терпів усі страждання. Але після того, що він накоїв, я почала сумніватися, чи правду він мені казав.
- Якщо врахувати те упередження, яке виявила до нього королівська комісія, що судила заколотників Монму-та, то сумніватися в правдивості його слів не доводиться. Встановлено, що Блад ніколи не був причетний до повстання Монмута. Його судили за зраду, посилаючись на параграф закону, якого він міг і не знати. Але, повірте, цей Блад у якійсь мірі, помстився за себе.
- Звичайно,- сказала дівчина ледь чутно.- Хоч ця помста і погубила його.
- Погубила? - Його світлість аж засміявся.- Навряд чи ви маєте рацію. Я чув, що Блад розбагатів і перетворює іспанську здобич на французьке золото, яке зберігає у Франції. Про це подбав його майбутній тесть д'Ожерон.
- Його майбутній тесть? - перепитала Арабелла і втупилась у співрозмовника широко відкритими очима.- Д'Ожерон? Губернатор Тортуги?
- Він самий. Як бачите, у капітана Блада сильний захисник. Все це я почув у Сен-Нікола і мушу визнати, що такі новини мало втішають мене, тому що вони ускладнюють завдання, яке я маю виконати за дорученням мого родича лорда Сендерленда. Але це так, хоч для вас, я бачу, це й несподіванка.
Вона мовчки кивнула головою, одвернулась і почала дивитись на воду, що вирувала за кормою. Через якийсь час Арабелла заговорила, і її голос звучав спокійно і холодно: [165]
- Але якби це було правдою, то він, напевне, не займався б зараз піратством. Коли б він... коли б він кохав жінку і збирався з нею одружитися, то, маючи таке багатство, як ви кажете, мабуть, не рискував би своїм життям і...
- Ви маєте рацію. Я теж був такої думки,- перебив його світлість,- поки мені не розтлумачили. Д'Ожерон ненажерливий і для себе і для дочки. Що ж до дівчини, то мені казали, що вона добра пташка, якраз до пари такому чоловікові, як Блад. Дивуюсь, чому він не ожениться і не візьме її до себе на корабель, щоб разом чинити розбій. Я певен, що нічого нового в цій справі для неї не було б, і дивуюся з витримки Блада. Адже він убив суперника, щоб добитися її.
- Убив суперника? За неї, кажете? - В голосі Арабел-ли прозвучав жах.
- Атож, французького пірата Леваеера, Француз був коханцем дівчини і спільником Блада в якійсь авантюрі. Блад домагався дівчини і, щоб заволодіти нею, вбив Леваеера. Огидна історія. Але у людей, що живуть у цих краях, своя мораль...
При цих словах Арабелла звела на молодого лорда біле, як крейда, обличчя. Карі очі її метали вогонь, коли вона обірвала спробу лорда виправдати Блада.
- Може, це й правда. Тут інша мораль, якщо після всього цього спільники вбитого дозволили Бладу жити.
- О, мені говорили, що питання про дівчину вирішувалось у чесному бою.
- Хто це вам говорив?
- Пірат, що плавав з ними. Француз, на ім'я Каузак, якого я зустрів у портовій корчмі в Сен-Нікола. Він служив лейтенантом у Леваеера і був присутній на дуелі, під час якої було вбито їхнього ватажка.
- А дівчина? Вона теж була присутньою, чи^як?
- Авжеж. Вона була там, і Блад, як тільки вбив свого побратима-корсара, зразу ж забрав її з собою.
- І спільники забитого не стали йому на дорозі? - Уейд вловив нотку сумніву в голосі дівчини, але не звернув на це уваги.- О, я не вірю цій вигадці і ніколи не повірю!
- Хвалю вас за це, міс Бішоп. Я теж не вірив, щоб людина докотилась до такої підлості, поки Каузак не розповів мені, як усе було.
- Що ж саме? - Почуття сумніву, що на якусь мить вдихнуло було в Арабеллу бадьорість, одразу зникло. Схопившись [166] за поручні, вона запитально звела на лорда очі. Пізніше, пригадуючи її поведінку в ті хвилини, Уейд подумав, що вона поводилась якось дивно, але тоді він не звернув на це уваги.
- Блад купив у них право забрати дівчину собі. Це йому коштувало понад двадцять тисяч песо.- Його світлість зневажливо засміявся.- Красненька ціна! Вірте, всі вони мерзотники - тільки й знають, що грабувати, продажні шкури... Даруйте, але такі історії не для жіночих вух...- Уейд вибачливо замовк.
Арабелла перевела погляд і помітила, що все перед її очима розпливлося, мов у тумані. Та, зібравшись із силами, через хвилину, вже не таким рівним і впевненим голосом, вона запитала:
- А навіщо француз розповів вам цю мерзенну історію? Мабуть, він ненавидить капітана Блада? ,
- Н-не думаю,- процідив у відповідь лорд Уейд.- Він передав мені це... ну, як банальність, як епізод із життя піратів.
- Банальність! - вигукнула вона.- О боже! Банальність!
- Насмілюсь сказати, міс Бішоп, що всі ми ще дикуни під тонкою оболонкою цивілізації,- сказав Уейд.- Але цей Блад,'судячи з слів Каузака,- здібна людина. В минулому він був бакалавром медицини...
- Так, це правда,- тихо сказала Арабелла.
- Він довго служив в іноземних флотах і арміях. Каузак говорив, але я не зовсім цьому вірю, що він воював під командуванням де Рітера.
- Це теж правда,- ствердила вона і тяжко зітхнула.- Ваш Каузак, мабуть, добре знає Блада. На жаль!
- Ви шкодуєте?
Арабелла кинула на лорда короткий погляд, і він помітив, що вона бліда.
- Всі ми висловлюємо свій жаль, коли почуємо, що людина, яку ми поважали, загинула або померла. Колись я ставилась до нього, як до нещасної, але достойної людини. Зараз...- вона замовкла, і губи її скривилися в посмішку,- зараз про таку людину краще забути.- Після цих слів вона перевела мову на інше.
За короткий час дружба Арабелли Бішоп з лордом Уей-дом поглибилась і зміцніла. Арабелла мала природжений хист викликати таку прихильність. Але сталося так, що ту частину подорожі; яка обіцяла бути найприємнішою для лорда, було раптом зіпсовано. [167]
Порушником спокою був не хто інший, як божевільний іспанський адмірал, якого вони зустріли на другий день після відплиття з Сен-Нікола. Капітан «Ройял Мері» був не з легкодушних і не злякався навіть тоді, коли дон Мігель відкрив вогонь. Помітивши, як високо над водою здіймається борт іспанського корабля, що був прекрасною мішенню, англійський капітан в душі в'їдливо посміхався. Якщо у цього дона, що плаває під прапором Іспанії, войовничий запал, то «Ройял Мері» може його остудити. Цілком можливо, що така впевненість у своїх силах мала під собою грунт і що цей день міг би стати останнім днем розбійницької кар'єри дона Мігеля д'Еспіноса, коли б вдалий постріл з «Мілагроси» не влучив у бочку пороху на баку «Ройял Мері» і не висадив у повітря добру половину англійського корабля ще до початку бою. Як цей порох опинився на баку, ніхто ніколи не дізнається, бо хоробрий капітан не дожив до того, щоб провести відповідне розслідування.
За якусь мить «Ройял Мері» була знівечена, втратила управління і безпорадно гойдалася на хвилях. Капітан її і майже третя частина команди загинули, а ті, що лишилися живі, не встигли опам'ятатись, як іспанці вже взяли корабель на абордаж.
Коли дон Мігель ступив на палубу «Ройял Мері», Ара-белла Бішоп була в капітанській каюті під кормою, куди її відвели для безпеки, а лорд Джуліан заспокоював і втішав її, що все закінчиться благополучно. Сам Джуліан був далеко не певний цього, про що свідчила помітніша, ніж завжди, блідість його обличчя. Не можна, звичайно, сказати, що він був боягузом. Але думка про рукопашний бій бозна з ким, та ще на такій дерев'яній посудині, яка кожної хвилини може пірнути в морську безодню, була не зовсім приємгіою для того, хто був хоробрим на суші. На щастя, міс Бішоп не потребувала того безпорадного втішання, яке їй міг дати лорд Уейд. Безперечно, вона теж трохи зблідла, і її карі очі помітно збільшились. Але вона не втратила влади над собою і, схилившись над капітанським столиком, знаходила в собі силу, щоб заспокоювати свою насмерть перелякану покоївку, яка повзала біля її ніг.
Нараз двері розчинились, і в каюту ввійшов дон Мігель, високий, засмаглий, з орлиним носом. Лорд Джуліан різко обернувся до нього і поклав руку на ефес шпаги.
Проте іспанець не розгубився.
- Не будьте божевільним! - звернувся він владно.- [168] І не наривайтесь по-дурному на безславний кінець. Корабель ваш тоне.
За доном Мігелем стояло кілька чоловік у шоломах, і лорд Джуліан відразу оцінив ситуацію. Він випустив ефес шпаги, і сталь м'яко ковзнула в піхви. Дон Мігель посміхнувся, блиснувши крізь посивілу борідку рядком білих зубів, і простягнув руку до шпаги.
- З вашого дозволу,- чемно звернувся він. Лорд Джуліан завагався і поглянув на Арабеллу.
- Я думаю, що так буде краще,- сказала вона. Його світлість знизав плечима і віддав свою шпагу,
- А зараз ідіть на мій корабель,- розпорядився дон Мігель і вийшов.
Без зайвих суперечок всі зробили так, як було наказано. По-перше, у іспанця не бракувало сили, щоб примусити їх виконати наказ; по-друге, безглуздо було б залишатися на кораблі, який тонув. Вони трохи затримались, поки Арабелла зібрала деякі речі, а лорд Уейд захопив саквояж з документами.
Уцілілим морякам із понівеченої «Ройял Мері» іспанці дали повну волю. Вони могли рятуватися на шлюпках, ну, а якщо шлюпок не вистачало, то могли триматися на воді, чіпляючись за якийсь уламок, або тонути, що кому більше до смаку. Якщо ж Арабеллу та лорда Уейда взяли на корабель, то це ,льки тому, що дон Мігель зразу відповідно оцінив своїх бранців. Він люб'язно прийняв їх у своїй каюті і чемно висловив бажання почути їх прізвища.
Лорд Джуліан, все ще під враженням від щойно пережитих подій, насилу примусив себе сказати, хто вони. Але у відповідь зажадав, щоб йому назвали, хто саме напав на «Ройял Мері» і захопив підданих англійського короля. Злість розпирала груди лордові. Він знав, що нічим не скомпрометував себе в цій незвичайній ситуації, в яку його так безжально кинула доля, але водночас, здається, не зробив і нічого героїчного. Власне, все це не мало б значення, -коли б не леді - свідок його сіренького поводження. І він твердо вирішив при нагоді виправити її думку про нього.
- Я дон Мігель д'Еспіноса,- почули вони насмішкувату відповідь.- Адмірал військово-морського флоту короля Іспанії.
Лорд Джуліан аж заціпенів від подиву. Якщо Іспанія зчинила такий галас через розбійницькі дії цього відступника - авантюриста капітана Блада, то що ж залишається відповісти Англії? [169]
- Тоді, будьте ласкаві, скажіть мені, чому ви поводитеся, наче запеклий пірат? - запитав лорд і додав: - Я сподіваюсь, що ви розумієте, які мають бути наслідки і як суворо вам доведеться розплачуватись за сьогоднішні вчинки, за ту кров, яку ви так безглуздо пролили, а також за насильство над цією леді і мною?
- Я не вчинив над вами ніякого насильства,- від? повів адмірал, посміхаючись, як тільки може посміхатись людина, у руках якої всі козирі.- Навпаки. Я врятував вам життя...
- Врятували нам життя?! - Лорду Джуліану аж дух забило і на якусь мить відібрало мову від такого нечу-ваного нахабства.- А що ви скажете про тих, що стали жертвами вашого нападу? Бог свідок, ви дорого за них заплатите.
Дон Мігель все ще посміхався.
- Можливо,- сказав він.- Усе можливо. А тимчасом ваше життя обійдеться дорого вам. Полковник Бішоп - людина з достатком, та й ви, мілорде, безсумнівно, теж багатенькі. Я подумаю і визначу суму вашого викупу.
- Ви все-таки підлий, кровожерливий, запеклий пірат, як я й передбачав! -^ спалахнув лорд Уейд.- І ви ще маєте нахабство називати себе адміралом військового флоту короля Іспанії! Побачимо, що скаже ваш король з цього приводу.
Посмішка на обличчі адмірала враз зникла. Гнів, що весь час розпирав душу пірата, нарешті знайшов вихід.
- Хіба ви не розумієте,- випалив він,- що я роблю з англійськими єретиками-собаками те саме, що вони роблять з іспанцями! Ви навіть боЛм прокляті, грабіжники, бандити! Я досить чесний, щоб діяти відкрито, від власного імені, а ви - ви підступні тварюки, нацьковуєте на нас своїх морганів, бладів, хагторпів і знімаєте з себе відповідальність за їх вчинки! Як той Пілат, ви умиваєте руки! - І він злобно засміявся.- А зараз хай Іспанія буде Пі-латом. Дозвольте їй зняти з себе відповідальність і перекласти її на мене, коли ваш посол з'явиться в Ескуріалі, щоб поскаржитись на піратські дії дона Мігеля д'Еспіноса.
- Капітан Блад, та й інші - не адмірали Англії! - вигукнув лорд Джуліан.
- Хіба? Я не певен цього. Звідки мені знати? Звідки знати про це Іспанії? Ви ж усі брехуни, англійські єретики!
- Сер! - аж захрипів від обурення лорд Уейд, і очі його спалахнули. За звичкою він ухопився за місце, де завжди [170] висіла його шпага, але, зрозумівши марність цього жесту, знизав плечима і зневажливо усміхнувся.- Звичайно,- сказав він спокійно,- це схоже на вас, ображати беззбройну людину, вашого бранця. Це так відповідає всьому тому, що я бачив і чув відносно честі іспанців.
Кров ударила в обличчя адмірала, і він, почервонівши, замірився, щоб ударити Уейда, але стримався,- можливо, під впливом щойно почутих слів,- рвучко крутнувся і вийшов, нічого не сказавши.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
