Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ XIX ЗУСТРІЧ
Грюкнувши дверима, адмірал вийшов, а лорд Джуліан, обернувшись до Арабелли, вдоволено посміхнувся. Він був певен, що поводився достойно в її присутності і тішився від цієї думки, як дитина.
- А все ж останнє слово сказав я,- не стерпів він і труснув золотистими кучерями свого парика.
Міс Бішоп, що сиділа коло стола, пильно глянула на лорда. Вона не поділяла його піднесеного настрою.
- Невже справа в тому, хто сказав останнє слово? А от мені не йдуть з думки ті нещасні з «Рояйл Мері». Більшість із них таки й справді вже сказали своє останнє слово. А в ім'я чого? Навіщо потоплено корабель і знищено понад два десятки людей? А скільки бідолах гине зараз у хвилях... Навіщо все це, питаю?
- Ви надто схвильовані, міс. Я...
- Схвильована?! - На устах у дівчини промайнула вимушена посмішка.- Запевняю вас, я спокійна. Я просто питаю вас, сер, навіщо іспанці зробили все це? Чого вони домагалися?
- Ви ж чули слова дон Мігеля! - Уейд нервово знизав плечима й додав: - Кровожерливість!
- Кровожерливість? - перепитала вкрай розгублена дівчина.- Хіба й таке ще є? Це ж дико, жахливо!
- Не заперечую,- погодився лорд.- Страшна річ.
- Я не можу збагнути цього. Три роки тому іспанці вчинили бандитський напад на Бріджтаун. Вони чинили такі звірства, що цьому зараз навіть важко повірити. Коли я пригадую все, що там творилося, то мені здається, що я бачила жахливий сон. Невже ці люди такі звірі?
- Люди? - здивовано перепитав лорд Джуліан.- Скажіть - іспанці, і я зразу ж погоджуся з вами.- Він, як [171] англієць, можливо, міг бути й необ'єктивним, характеризуючи одвічних своїх ворогів, але в його словах звучала правда: саме так поводяться іспанці в Новому Світі.- Клянусь, що все це Може виправдати вчинки таких людей, як Блад.- Арабелла здригнулася від останніх слів лорда, наче від холоду, а потім сперлась ліктями на стіл і, обхопивши долонями обличчя, замовкла, пильно вдивляючись перед собою.
Розглядаючи дівчину, його світлість помітив, що вона змарніла й зблідла. Щоправда, підстав для цього було багато. Жодна жінка з тих, яких він досі знав, не змогла б виявити такої витримки. За весь час він не помітив у неї бодай найменших ознак страху. Ні, Арабелла здатна будь-кого зачарувати!
В каюту зайшов слуга-іспанець з чашкою шоколаду і коробкою перуанських ласощів на срібному підносі, які він поставив на столі перед леді.
- Адмірал просив не відмовити,- сказав він, вклонився і вийшов. ,
Заглиблена в свої роздуми, дивлячись кудись далеко-далеко, Арабелла Бішоп не звернула уваги ні на слугу, ні на ласощі. Тим часом лорд Джуліан походжав уздовж вузької і довгої каюти, що освітлювалася верхнім люком і великими квадратними вікнами з корми. Каюта була розкішно обставлена: на підлозі - дорогі східні килими, вздовж стіни - книжкові шафи, а різьблений горіховий буфет мало не ломився від срібла. На довгому, низенькому сундуці під одним з вікон лежала гітара, прикрашена стрічками. Лорд Джуліан узяв гітару, нервово вдарив по струнах і поклав її на місце.
Потім він повернувся до Арабелли і сказав:
- Мене прислали сюди, щоб знищити піратство. Але, побий мене грім, якщо я не схильний згодитися з французами, які, безумовно, мають рацію, коли прагнуть зберегти піратство для приборкання цих іспанських мерзотників.
Така недоброзичлива характеристика іспанців незабаром дістала практичне підтвердження... Але поки що дон Мігель ставився до полонених досить чемно й уважно. І це в свою чергу доводило справедливість слів Арабелли, що поки їх тримають для одержання викупу, боятися за життя в них немає ніяких підстав.
Арабеллу з служницею та лорда Уейда поселили в окремих каютах. Бранці могли вільно ходити на кораблі, адмірал навіть запросив їх обідати разом з ним. Проте [172] дальші наміри його лишалися нерозгаданими, так само, як невідомо було, куди вони пливуть.
Спочатку «Мілагроса» у супроводі «Гідальго», що невідступно прямував слідом за нею, йшла на захід, потім, обігнувши мис Тібурон, повернула на південний захід. Вийшовши у відкрите море, звідки земля маячила ледве помітною хмаринкою на обрії, «Мілагроса» взяла курс на схід і... потрапила просто в обійми капітана Блада, що, як ми вже знаємо, прямував до Навітряної протоки. Це сталося на світанку другого дня. Марні розшуки свого ворога, на які дон Мігель витратив цілий рік, закінчилися раптом непередбаченою і вкрай несподіваною зустріччю. Такі вже стежки примхливої долі! Цього разу примхи її зайшли так далеко, що дон Мігель зустрів «Арабеллу» саме тоді, коли вона, відставши від інших кораблів своєї ескадри, опинилась у явно невигідному становищі. І дону Мігелю здалося, що нарешті щастя, яке весь час було на боці Блада, раптом посміхнулося йому, адміралові.
Міс Бішоп тільки що встала й вийшла, як і слід було сподіватись, у супроводі галантного джентльмена лорда Джуліана на шканці, щоб подихати свіжим повітрям. Вона одразу ж побачила перед собою великий червоний корабель, який колись мав назву «Сінко Льягас». Нахиливши вперед хмару білосніжних вітрил, корабель ішов їм назустріч. На грот-щоглі під подихом ранкового бризу тріпотів довгий вимпел із зображенням хреста св. Георга. Позолочені отвори для гармат у червоних бортах і золотавий вигнутий ніс корабля поблискували у промінні ранкового сонця. Арабелла; звичайно, не могла впізнати в ньому той самий «Сінко Льягас», який три роки тому їй уже доводилося бачити в нещасний для Барбадоса день. Для неї це був звичайний великий англійський корабель, який велично йшов до них. Дівчина відчула, як її проймає дрож: у ній раптом прокинулося почуття гордості за свою вітчизну, і вона навіть забула про небезпеку, що могла їй загрожувати, якщо між кораблями зав'яжеться бій.
Арабелла і лорд Джуліан вибігли на пів'ют і звідти захоплено спостерігали, як зближаються кораблі. Правда, лорд Джуліан не поділяв радості Арабелли. Вчора йому довелося пережити перший морський бій, і він відчував, що тих вражень йому вистачить надовго. Однак, як і раніше, я й тут підкреслюю, що зовсім не ставлю під сумнів хоробрість його світлості.
- Гляньте!- вигукнула Арабелла, показуючи на корабель. [173]
І невимовно вражений лорд помітив, що в очах у неї заіскрились вогники. «Чи розуміє вона, що зараз буде?» майнула в нього думка.
Та Арабелла враз розвіяла його сумніви, вигукнувши:
- Це англійський корабель! Він підходить до нас! Готується до бою!
- Тоді поможи йому, боже! - похмуро буркнув лорд.- Його капітан либонь божевільний. Починати бій проти таких двох сильних кораблів, як ці?! На що він сподівається? Якщо вони потопили «Ройял Мері», то що вони зроблять з ним?! Подивіться на цього диявола дона Мігеля! Який він огидний у своєму злорадстві.
Адмірал метався по шканцях, де гарячково готувалися до бою. Помітивши полонених, він махнув рукою і з зловісним вогником в очах, потворний від злорадства, показав на англійський корабель. Потім збуджено прокричав щось іспанською мовою, але слова його були заглушені галасом на палубі.
Лорд і Арабелла підійшли до поручнів пів'юта і почали спостерігати метушню. Дон Мігель, мов навіжений, гасав по шканцях і, розмахуючи підзорною трубою, віддавав накази. Гармаші вже запалювали ґноти; частина матросів згортали вітрила, інші натягали над шкафутом міцну мотузяну сітку для захисту від падаючих уламків рангоута.
Тимчасом за сигналом дон Мігеля «Гідальго» висунувся наперед і, порівнявшись з «Мілагросою», рухався за півкабельтових з правого борту. З високого пів'юта лорду Джуліану і леді Бішоп добре було видно всю метушню на «Гідальго». Помітили вони, що й на борту англійського корабля лаштуються до бою: там теж згортають вітрила, залишивши їх тільки на бушприті та бізань-щоглі. Отак, мовчки, без виклику або обміну будь-якими сигналами, супротивники зближалися, ніби заздалегідь вирішили, що сутичка неминуча.
Згорнувши вітрила, «Арабелла» трохи уповільнила хід, але так само неухильно йшла на зближення і вже вступила в межі обстрілу дрібних гармат з іспанських кораблів. Іспанцям було вже добре видно метушню людей на баку і блиск мідних гармат. Піднявши запальники і нетерпеливо поглядаючи на адмірала, каноніри «Мілагроси» заходилися роздмухувати тліючі ґноти.
Проте дон Мігель тільки похитував головою.
- Терпіння! - стримував він команду.- Стріляти треба тільки напевне. Він іде просто в обійми власній загибелі, [174] просто на нок-рею і до мотузка, який так давно його жде.
- Побий мене грім! - вигукнув лорд Джуліан.- Цей англієць, мабуть, неабиякий сміливець, якщо встряває в бій з такими нерівними силами. Але для командира обережність часом важить набагато більше, ніж хоробрість.
- Але хоробрість частенько розтрощує силу,- заперечила Арабелла.
Лорд глянув на неї і помітив, що вся вона непомірно збуджена, але без будь-яких ознак тривоги. Лорд Уейд уже не дивувався. Бо таки справді ця дівчина ніяк не схожа на тих жінок, з якими йому доводилося зустрічатися досі.
- А зараз,- сказав він,- дозвольте відвести вас униз.
- Звідси мені краще видно,- відмовилася вона і тихо додала: - Я молюся за цього англійця. Він справді хоробрий!
У думці лорд Джуліан кляв і сміливість і відвагу невідомого співвітчизника.
«Арабелла» йшла зараз курсом,-лінія якого пролягала якраз між двома іспанськими кораблями. Лорд Джуліан, дивлячись на корабель, вигукнув:
- Він таки справді божевільний! Сам лізе смерті в зуби! Коли він опиниться між двома іспанцями, вони роздавлять його на тріски. Недивно, що цей чорношкірий іспанський телепень не стріляє. На його місці я зробив би так само.
Та ось адмірал підняв руку. Внизу на шкафуті засурмили, і канонір на баку випалив з двох своїх гармат. Пролунав залп, і лорд Джуліан побачив, як позаду англійського корабля і з лівого борту в нього знялося два каскади води. Майже одночасно з мідних гармат на носі «Арабелли» вихопилося два стовпи полум'я. Одне ядро спінило воду, обливши бризками дозорців на кормі, а друге, врізавшись у носову частину «Мілагроси», струсонуло весь корабель і розсипалося на дрібні осколки. У відповідь «Гідальго» пальнув по «Арабеллі» з своїх носових гармат, але навіть з такої близької відстані - якихось двісті-триста ярдів - жодне ядро не влучило в ціль.
Поки іспанці перезаряджали гармати, «Арабелла» підійшла трохи ближче і дала залп по «Мілагросі», перетворивши цього разу на уламки і бушприт. Втративши управління, іспанський корабель безпорадно відхилявся вліво. Дон Мігель брутально вилаявся. Різким поворотом стерна [175] «Мілагросу» вдалося поставити на попередній курс, і знову вступили в бій її передні гармати. Однак іспанці взяли занадто високий приціл, і одне ядро, порвавши ванти, тільки дряпнуло грот-щоглу «Арабелли», а друге упало в воду. Коли ж, нарешті, дим пострілів розвіявся, виявилося, що англійський корабель ішов тим самим курсом, який, на думку лорда Джуліана, мав привести його до загибелі, і рухався вже майже між двома іспанськими кораблями.
Лорд Джуліан завмер, а міс Бішоп, цупко вчепившись за поручні, дихала швидко-швидко. Перед очима в неї майнуло спотворене люттю обличчя дона Мігеля і кілька перекривлених посмішкою облич гармашів.
Та ось «Арабелла» всім корпусом всунулася між ворожі кораблі. Дон Мігель щось різко крикнув сурмачеві, який, забравшись на ют, стояв коло адмірала. Сурмач уже приготувався дати сигнал, щоб стріляли з бортових гармат, але не встиг і піднести сурму до губів, як адмірал сіпнув його за руку. Тільки зараз дон Мігель, як досвідчений моряк, зрозумів, що він надто довго зволікав, і капітан Блад скористався з його неповороткості. Тепер спроба обстріляти «Арабеллу» призвела б до того, що «Мілагроса» і «Гідальго» обстрілювали б одне одного. Дон Мігель, хоч і з запізненням, наказав стерновим різко повернути вліво, щоб зайняти зручнішу позицію. Проте і цей наказ спізнився. «Арабелла», пропливаючи між іспанськими кораблями, наче вибухнула полум'ям: по «Мілагросі» і по «Гідальго» одночасно вдарили тридцять шість її бортових гармат.
Приголомшена ревом гармат, міс Бішоп від сильного поштовху корабля втратила рівновагу і була б упала, коли б не схопилася за лорда Джуліана, який, учепившись за поручні, ледве встояв сам. Палубу враз огорнула хмара їдкого диму, від якого люди на іспанському кораблі почали кашляти й задихатися. З шкафуту долинали крики відчаю, крута іспанська лайка, стогін та зойки поранених. «Мілагроса» ледве посувалася вперед: в її борту зяяли великі пробоїни, фок-щоглу було розтрощено, а в натягнутій над палубою сітці чорніли уламки рей. Ніс корабля було знівечено: одне з ядер розірвалося всередині носової каюти, перетворивши її на купу трісок.
Дон Мігель несамовито викрикував якісь накази, раз у раз тривожно вдивляючись у густу заслону порохового диму, що поволі повз до корми. Він силкувався побачити, яка доля спіткала «Гідальго».
Та ось у поріділій хмарі диму почали вимальовуватись обриси величезного червоного корабля. Контури його корпусу [176] ставали дедалі різкішими. Щогли були оголені, і лише на бушприті ледве надимався парус.
Дон Мігель сподівався, що «Арабелла» піде своїм курсом, але вона під прикриттям диму розвернулась і швидко йшла на зближення з «Мілагросою». І ще до того, як очманілий від несподіванки адмірал міг що-небудь второпати, почувся тріск дерева, скрегіт металу і брязкіт абордажних гаків, що немов щупальця вп'ялися в борти й палубу «Міла-гроси».
Димова завіса за кормою нарешті прорвалась, і адмірал побачив, як «Гідальго», перехилившись на лівий борт, швидко йшов на дно. Ще кілька хвилин, і над кораблем зімкнуться хвилі. Охоплена панікою команда поспішала спустити на воду шлюпки.
Приголомшений цим страхітливим видовищем, дон Мігель ще не встиг перевести божевільного погляду з «Гідальго» на «Мілагросу», як на її палубу з несамовитим галасом і ревом вдерлися пірати капітана Блада. Ніколи ще впевненість у перемозі не змінювалася так блискавично розпачем, ніколи ще мисливець не перетворювався так швидко й несподівано на безпорадну жертву. А іспанці опинилися саме в такому становищі. Раптовий абордаж після бортового залпу «Арабелли» захопив їх зненацька, в хвилину найбільшої розгубленості. Кілька офіцерів дона Мігеля ще мужньо намагалися дати відсіч атакуючим, але іспанці, що ніколи не відзначалися хоробрістю в рукопашному бою, розгубилися остаточно, бо знали, з яким страшним противником доведеться битися. Групки іспанців не витримували шаленої навали піратів і, розсипаючись, відступали з шкафуту до корми й носової частини корабля. А поки тут, на верхній палубі, точився цей короткий бій, друга група корсарів увірвалась через головний люк на нижню палубу і захопила канонірів, які стояли біля своїх гармат.
Більша частина піратів під командою одноокого, оголеного до пояса велетня кинулась на ют, де, скам'янівши од відчаю і гніву, стояв дон Мігель д'Еспіноса. Трохи вище над ним, на пів'юті, за всім, що відбувалося унизу, стежили уважні очі Джуліана та Арабелли. У лорда ця різанина на тісній палубі викликала невимовне почуття жаху, а дівчина, хоч і намагалася бути спокійною й незворушною, не витримала кривавого кошмару, поточилась і на мить знепритомніла.
Невдовзі запеклий, але короткий бій скінчився. Якийсь корсар перерубав абордажною шаблею фал, і прапор Іспанії, стріпнувшись, сковзнув з верхівки грот-щогли. На цей [177] час пірати вже цілком оволоділи кораблем, і обеззброєні іспанці, мов отара овець, збилися на верхній палубі.
Арабелла Бішоп, до якої швидко повернулося самовладання, широко відкрила очі і замалим не кинулась вперед. Але зусиллям волі вона стримала себе, і тільки щоки її вкрила смертельна блідість.
Обережно пробираючись серед трупів і уламків, по палубі легкою ходою йшов високий смаглявий чоловік. На голові в нього виблискував іспанський шолом. Груди й спина були захищені прикрашеною золотими арабесками кірасою з воронованої сталі, поверх якої на шнурі з пурпурового шовку звисали пістолети в срібній оправі. Спокійно і впевнено піднявшись по широкому трапу на ют, він зупинився перед іспанським адміралом і церемонно вклонився. До Ара-белли і лорда Джуліана, що невідривно стежили за подіями, долинув дзвінкий, чистий голос людини, яка говорила бездоганною іспанською мовою. Почуті слова лише посилили те захоплення, з яким лорд Джуліан уже давно стежив за цим чоловіком.
- Нарешті ми таки зустрілися, дон Мігель,- мовив прибулий.- Сподіваюсь, ви задоволені. Хоч, може, і не про таку зустріч мріяли, але, як мені відомо, ви нетерпляче до-могалися її.
Втративши здатність говорити, із спотвореним люттю обличчям, дон Мігель д'Еспіноса, ледве дихаючи, вислухав убивче іронізування чоловіка, в якому він вбачав винуватця всіх своїх нещасть. Видавивши з грудей якісь нечленороздільні звуки люті, адмірал потягся до шпаги, але вихопити її не встиг - його супротивник блискавично стиснув йому руку своїми залізними пальцями.
- Спокійно, дон Мігель! - сказав він твердим голосом.- Навіщо так безглуздо напрошуватись на жорстокі заходи, до яких ви неодмінно вдалися б, коли б стали переможцем.
Якусь мить вони мовчки дивилися один на одного.
- Що ви збираєтеся зробити зі мною? - спитав нарешті іспанець хриплим голосом.
Капітан Блад знизав плечима, і по його рішуче стиснутих устах перебігла ледве помітна посмішка.
- Все, чого я хотів, уже зроблено. В усьому винні ви самі. Маєте те, чого шукали.- 3 цими словами він повернувся і, вказуючи на шлюпки, які корсари пускали з талей, сказав: - Ви з своїми людьми можете взяти ці шлюпки, а корабель ми пустимо на дно. Он там береги острова Гаїті, ви дістанетесь туди без особливих труднощів. [178]
А тимчасом послухайте мене, сер, і не ганяйтеся за мною. Думаю, що я приношу вам тільки нещастя. Повертайтесь додому, дон Мігель, в Іспанію, і займіться там чим-небудь таким, у чому ви розбираєтесь краще, ніж у морській справі. Переможений адмірал якийсь час із ненавистю дивився на Блада, потім, хитаючись, мов п'яний, мовчки спустився по трапу, побрязкуючи нікому не потрібною шпагою. Переможець, не подбавши навіть про те, щоб обеззброїти адмірала, провів його доглядом, а потім відвернувся і побачив на пів'юті лорда Джуліана з Арабеллою. Якби думки лорда не були поглинуті чимсь іншим, він неодмінно помітив би, як одразу змінилась хода цього сміливця і як зблідло його засмагле обличчя. На якусь мить Блад затримався, пильно розглядаючи своїх співвітчизників, потім швидко піднявся по трапу. Лорд Джуліан ступив йому назустріч.
- Невже ви, сер, відпустите на волю цього іспанського мерзотника? - вигукнув лорд.
Джентльмен у стальній кірасі, здається, тільки зараз помітив його світлість.
- А яке вам діло до цього, і хто, власне, ви такий, чорт забирай? - запитав він з помітним ірландським акцентом.
Його світлість вирішив, що йому слід одразу ж поправити цього нечемного пірата, який не виявляв належної поваги до лорда.
- Я лорд Джуліан Уейд! - відрекомендувався він з помітним притиском.
Та слова ці, як видно, не справили належного враження на пірата.
- Та невже - лорд? Тоді, будьте ласкаві, поясніть мені, що загнало вас на цей корабель?
Лорд Джуліан, насилу стримуючись, почав стисло пояснювати, як усе трапилось.
- Він захопив вас у полон? Вас і міс Бішоп?
- Ви знайомі з міс Бішоп? - вигукнув лорд, зовсім спантеличений.
Проте невихований капітан, не звертаючи уваги на слова лорда, пройшов повз нього і низько вклонився леді, яка не тільки не відповіла на привітання, але й усім своїм поглядом виявила зневагу. Тоді капітан Блад повернувся до лорда Джуліана і, спохмурнівши, відповів на його запитання:
- Так, колись я мав таку честь! Однак у міс Бішоп дуже коротка пам'ять.
Його губи скривилися в гірку посмішку, а в ясних блакитних очах, що гостро дивилися з-під чорних брів, з'явився [179] вираз пекучого болю, і все це якось дивно поєднувалося з іронією, що прозвучала в його словах. Міс Бішоп, відчувши тільки іронію, спалахнула від гніву:
- Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів, капітане Блад! - відрубала вона, а його світлість замалим не підскочив від несподіванки.
- Капітан Блад! - вигукнув він.- Ви капітан Блад?
- Ну, а хто ж іще, по-вашому?
Блад запитував стомлено, байдуже, бо думав він зовсім про інше. «Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів!» Ця жорстока фраза стоголосою луною віддавалася в його мозку.
Та лорд Джуліан не міг допустити, щоб на нього не звертали уваги. Однією рукою він схопив Блада за рукав, а другою вказав на дона Мігеля, що, ввібравши голову, в плечі, спускався з палуби.
- Ви, капітане, справді не збираєтесь повісити цього мерзотника?
- А чому я маю вішати його?
- Тому, що він заклятий пірат, і я можу довести це.
- Он як! - не втерпів Блад, і лорд Джуліан здивувався, побачивши, як раптом спохмурніло обличчя і згасли очі капітана Блада.- Я сам запеклий пірат, а тому поблажливий до людей мого сорту. Хай дон Мігель гуляє собі на волі.
Лорд Джуліан аж задихнувся від обурення.
- І це після всього, що він накоїв? Після того, як він потопив «Ройял Мері»? Після того, як він так жорстоко повівся зо мною... з нами? - невгавав він.
- Я не перебуваю на службі Англії чи будь-якої іншої держави, сер. Мене не обходить те, що ганьбить її прапор.
Його світлість аж відсахнувся від того пекучого погляду, яким окинув його капітан Блад. Але гнів ірландця згас так само швидко, як і спалахнув, і вже стриманіше він додав:
- Буду вдячний, якщо ви проведете міс Бішоп на мій корабель. Прошу поквапитись - це корито ми зараз затопимо.
Він поволі повернувся, щоб піти, але лорд Джуліан затримав його і, приглушивши в собі почуття обурення, холодно процідив:
- Капітане Блад, ви остаточно розчарували мене. Я думав, що ви досягнете блискучої кар'єри!
- Забирайтесь під три чорти! - кинув Блад і, повернувшись на каблуках, пішов геть. [180]
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
