Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ II ДРАГУНИ КІРКА
Садиба Оглторп розкинулась на правому березі річки десь за милю на південь від Бріджуотера. Серед барвистої зелені стояв сірий присадкуватий будинок у стилі епохи Тюдорів, нижню частину його густо обвивав плющ. Під'їжджаючи через запашні сади до маєтку, який, здавалося, безтурботно дрімав на березі Паррета, що іскрився в промінні ранкового сонця, Блад ніяк не вірив, що він у країні, охопленій кровопролитною боротьбою.
Та на околицях Бріджуотера вони зустріли на мосту авангард стомлених, змучених утікачів з поля бою. Серед них було багато поранених. Напружуючи останні сили, охоплені смертельним жахом, ці люди поспішали до міста, марно сподіваючись, що там знайдуть і захисток і притулок, їх очі, сповнені втоми і страху, жалібно дивились на Блада і його супутника; кілька хриплих голосів застерегли Пітта, що погоня вже близько. Але той, не звертаючи уваги на застереження, безстрашно мчав курним шляхом, на якому кількість бідолашних втікачів з-під Седжмура дедалі збільшувалась. Незабаром вершники звернули з битого [11] шляху на стежку, що перетинала росяні луки. Навіть тут вони зустрічали окремі групи цих кинутих напризволяще бідолах, що розбіглися в усі боки. Пробираючись крізь високі трави, втікачі перелякано озиралися, чекаючи кожну мить, що ось-ось з'являться червоні камзоли королівських драгунів.
Але Пітт і його супутник, просуваючись на південь, уже наближалися до штабу квартири Февершема, і незабаром зникли з очей усі сліди недавнього бою. Вершники проїжджали повз мирні фруктові сади, дерева яких обважніли під вагою дозріваючих плодів - надходив час виготовлення сидру.
Нарешті вони зійшли з коня на вимощене плитами подвір'я, де їх зустрів засмучений і схвильований власник садиби Бейнс.
У просторій кімнаті з кам'яною підлогою лікар побачив лорда Гілдоя - високого, чорнявого молодого чоловіка з масивним підборіддям і крупним носом. Лорд лежав на плетеній кушетці біля великого, завішеного серпанком вікна. Щоки його були землистосірого відтінку, очі заплющені, а з посинілих губів з кожним подихом злітав(4)ледве чутний стогін. Пораненого доглядала дружина Бейнс а та її гарненька дочка.
Блад постояв якусь мить, мовчки розглядаючи свого пацієнта. Йому було щиро жаль, що цей аристократ з таким майбутнім рискував усім, можливо навіть життям, заради честолюбства нікчемного авантюриста. Потім лікар опустився на коліна перед пораненим, розірвав камзол та білизну, щоб оглянути рану лорда, і наказав принести воду, полотно та все інше для перев'язки.
Коли через півгодини до садиби вдерлися драгуни, він ще возився з пораненим і зовсім не звертав уваги на стук підків та грубі вигуки солдатів. Його взагалі нелегко було вивести з рівноваги, а зараз він до того ж цілком поринув у свою роботу. Але лорд, який щойно опритомнів, занепокоївся, а Джеремі Пітт, зовнішній вигляд якого свідчив про участь в бою, спритно сховався в шафі для одягу. Бейнс теж помітно хвилювався. Його дружина і дочка тремтіли від страху, і Бладу довелося їх усіх заспокоювати.
- Ну чого вам боятися? - казав він.- Хіба ми живемо не в християнській країні? А християни ж не воюють з пораненими і з тими, хто дав їм притулок.
Блад, як бачите, ще не втратив віри в християн. Потім він підніс до губ пораненого склянку з ліками, виготовленими за його вказівками. [12]
- Заспокойтеся, мілорде. Найгірше вже позаду.
Але саме в цю мить з грюкотом і брязкотом у кімнату вдерлося чоловік дванадцять солдатів Танжерського полку у ботфортах і червоних мундирах. Командував ними кремезний похмурий офіцер, мундир якого був пишно розшитий золотими позументами.
Бейнс закам'янів на місці в якійсь дивній позі, що свідчила одночасно і про його переляк і про виклик карателям, в той час як його дружина і дочка злякано відступили. Блад, що стояв у головах лорда, поглянув через плече на непроханих гостей.
Офіцер різким голосом наказав солдатам зупинитись. Після цього він, побрязкуючи острогами і тримаючи руку в рукавичці на ефесі своєї шпаги, бундючно пройшов уперед і звернувся до господаря:
- Я капітан Гобарт з драгунів полковника Кірка. Ви тут переховуєте бунтівників?
Наляканий різким і зухвалим тоном військового, господар промимрив тремтячим голосом:
- Я... я не переховую бунтівників, сер. Цей джентльмен поранений...
- Сам бачу! - гримнув капітан і важкою ходою рушив до кушетки. Насупившись, він похмуро глянув на сіре обличчя змученого лорда.- Нема потреби допитуватись, де він був поранений. З мене досить того, що це проклятий бунтівник! Візьміть його, хлопці! - кинув він драгунам.
Але тут Блад заступив собою пораненого.
- В ім'я гуманності, сер! - сказав він з ноткою гніву в голосі.- Ми живемо в Англії, а не в Танжері. Цей чоловік тяжко поранений. Його не можна чіпати, бо це небезпечно для його життя.
Слова Блада розсмішили капітана:
- О, я маю ще й піклуватися про здоров'я бунтівників! Хай йому чорт! Ви думаєте, що ми беремо його для лікування? Вздовж усього шляху від Уестона до Бріджуо-тера споруджуються шибениці, і він годиться для будь-якої з них. Полковник Кірк навчить, цих дурнів-протестантів дечого такого, про що пам'ятатимуть усі нащадки!
- Ви вішаєте людей без суду? Клянусь честю, я помилився. Схоже на те, що ми зараз у Танжері, де колись стояв ваш полк.
В очах капітана блиснув недобрий вогник. Змірявши поглядом Блада з ніг до голови, він звернув увагу на його сухорляву, мускулисту будову тіла, згорда підняту голову, на весь його владний вигляд - і солдат упізнав солдата. [13]
Очі капітана звузились. Він почав дещо пригадувати і зненацька вибухнув гнівом.
- Хто ж ви в біса такий?
- Мене звуть Блад, сер. Пітер Блад. До ваших послуг.
- А-а... так, так, пригадую ваше прізвище. Ви служили у французів, га?
Якщо Блад і був здивований, то не показав цього.
- Так, служив.
- Тоді пам'ятаю... Років п'ять тому чи, може, трохи більше ви були в Танжері?
- Був і знав вашого полковника.
- Клянусь честю, вам, напевно,, доведеться відновити це знайомство.- Капітан неприємно засміявся.- Як ви тут опинились, сер?
- Мене покликали подати допомогу пораненому. Я лікар.
- Ви - лікар?
У хвалькуватому тоні Гобарта прозвучала зневага до брехні, якою йому здалися слова Блада.
- Medicinae baccalaureus(1),- відповів Блад.
- Не тикайте мені під ніс вашу французьку мову, чоловіче! - грубо обрізав його Гобарт.- Говоріть по-англійськи.
Поспішка Блада дратувала його.
- Я лікар і маю практику в містечку Бріджуотері. Капітан глузливо посміхнувся:
- А сюди ви приїхали з Лаймської затоки(2), супроводжуючи вашого приблудного герцога?
(1) Medicinae baccalaureus (лат.) - бакалавр медицини.
(2) Лаймська затока - місце висадки Монмута.
Блад відповів йому тим самим тоном:
- Якби ваш розум був такий же гострий, як голос, мій любий, ви давно вже були б великою людиною.
На мить у драгуна відібрало мову. Кров ударила йому в обличчя.
- Ви матимете нагоду переконатися, що я й так досить великий, щоб повісити вас.
- Не сумніваюся, що це так. У вас і вигляд і манери вішателя. Але якщо ви застосуєте своє ремесло до мого пацієнта, то зашморгнете петлю на власній шиї. Він не з тих, кого ви можете безкарно повісити. Він має право на суд перів.
- Право на суд перів? [14]
Капітана приголомшили ці останні слова, які з особливим притиском вимовив Блад.
- Безумовно. Кожен, якщо він не дурень і не дикун, запитав би ім'я людини, перш ніж послати її на шибеницю. Цей джентльмен - лорд Гілдой.
І тоді кволим голосом заговорив сам лорд:
- Я не приховую свого зв'язку з герцогом Монмут-ським і готовий відповісти за це. Проте, з вашого дозволу^ я відповідатиму тільки перед судом, судом перів, як уже сказав лікар.
Він замовк, і на мить запала тиша. Як це часто трапляється з хвалькуватими людьми, в глибині душі Гобарт був неабияким боягузом. Повідомлення про титул пораненого зачепило його слабку струну. Підлесливий і раболіп-ний Гобарт благоговів і тремтів перед титулами. Тремтів він і перед своїм полковником, бо Персі Кірк не гладив по голівці тих, що помиляються.
Жестом руки Гобарт зупинив своїх підлеглих. Тут слід подумати. Блад, помітивши його нерішучість, вніс уточнення, над яким було не зайвим і помізкувати.
- Пам'ятайте, капітане, що в лорда Гілдоя є друзі і родичі серед торі(1), і вони неодмінно донесуть полковникові Кірку, якщо з його світлістю поводитимуться, як із звичайним кримінальним злочинцем. Будьте обережні, капітане, або, як я вже казав, цього ранку ви зів'єте мотузок для своєї власної шиї.
(1) Торі - політична партія, що виражала інтереси крупної аристократії і вищого духовенства. В середині XIX ст. була перетворена на партію консерваторів.
На таку пересторогу капітан Гобарт відповів хвалькуватим презирством, проте, як видно, врахував її.
- Візьміть кушетку,- розпорядився він,- і відправте на ній пораненого в Бріджуотер. Помістіть його у в'язницю до нових розпоряджень.
- Він не витримає такої подорожі,- запротестував Блад.- Йому потрібен абсолютний спокій.
- Тим гірше для нього. Моя справа арештовувати бунтівників! - І рухом руки він підтвердив свій наказ.
Двоє солдатів узяли кушетку і рушили до дверей. Гілдой зробив ледь помітну спробу простягти Бладу руку.
- Сер,- сказав він,- я залишаюсь вашим боржником і, якщо виживу, постараюсь заплатити цей борг.
У відповідь Блад уклонився і звернувся до солдатів:
- Несіть обережно. Від цього залежить його життя. [15]
Коли лорда винесли, капітан пожвавішав і, поверну» шись до господаря, спитав:
- Кого ще з проклятих бунтівників ви переховуєте?
- Більше нікого, сер. Його світлість...
- З його світлістю вже покінчено. А за хвилину, коли обшукаємо будинок, візьмемося й за вас. І, клянусь богом, якщо ви мені збрехали...
Він різко обірвав свою мову, щоб віддати наказ солдатам. Драгуни вийшли. За мить почулося, як вони з грюкотом нишпорять у сусідній кімнаті. Капітан тим часом обшукав кімнату, простукуючи панелі рукояткою пістолета.
Блад зрозумів, що йому не можна гаятися.
- З вашого дозволу я побажаю вам усього найкращого,- сказав він.
- З мого дозволу ви трохи затримаєтеся,- наказав йому капітан.
Блад знизав плечима і сів.
- Ви страшенно нудна людина,- сказав він.- Цікаво, як це ваш полковник досі не помітив цього.
Але капітан не звертав на нього уваги. Він нахилився, щоб підняти чийсь брудний і запорошений капелюх, до якого була приколота дубова гілочка. Капелюх лежав біля шафи, в якій сховався бідолашний Пітт. Капітан зловтішно посміхнувся, обвів глузливим поглядом кімнату, зупинившись спочатку на господареві, потім на двох жінках, що стояли позаду, і, нарешті, на Бладові, який сидів, заклавши ногу за ногу, з байдужим виглядом, що далеко не пасувало до його думок і настрою.
Ось капітан підійшов до шафи і, шарпнувши, розчинив одну з половинок масивних дубових дверей. Перед ним, зігнувшись у три погибелі, стояв молодий Пітт. Схопивши заколотника за комір камзола, капітан витяг його з шафи.
- А це що за птиця? - спитав він.- Ще якийсь пер? Перед очима Блада яскраво постали шибениці, про які
говорив капітан, бідолашний молодий шкіпер, що має прикрасити одну з них, повішений без суду замість іншої жертви, що не справдила сподівань капітана, і Пітер блискавично вигадав не тільки титул, а й цілий родовід для молодого повстанця.
- Клянусь честю, ви вгадали, капітане. Це віконт Пітт, двоюрідний брат сера Томса Вернона, одруженого з красунею Моллі Кірк - сестрою вашого полковника. Колись вона була фрейліною дружини короля Якова.
І в капітана, і в його полоненого перехопило подих [16] від подиву. Але в той час, як молодий Пітт розсудливо промовчав, капітан вибухнув брутальною лайкою, пильно розглядаючи свою жертву.
- Він бреше, правда ж? - закричав він, схопивши юнака за плечі і люто дивлячись йому в обличчя.- Клянусь богом, він знущається з мене.
- Якщо ви такі певні цього,- сказав Блад,- повісьте його і тоді побачите, що станеться з вами.
Драгун зиркнув на лікаря, потім на свого бранця.
- Взяти його! - І він штовхнув юнака в руки солдатам.- Відведіть у Бріджуотер, а цього зв'яжіть,- показав капітан на Бейнса.- Хай знає, як переховувати бунтівників.
За якусь мить зчинилась колотнеча. Протестуючи проти насильства, Бейнс пручався в руках солдатів. Перелякано кричали жінки. Та коли до них підійшов капітан, охоплені ще більшим жахом, вони враз замовкли. Гобарт схопив дочку господаря за плечі. Ніжні блакитні очі чарівної дівчини з золотавим волоссям благально дивилися в обличчя драгунові. А той, хвацько повівши бровою, вп'явся в неї очима, що враз спалахнули недобрим вогником. Потім він узяв її за підборіддя і грубо цмокнув у губи, примусивши бідолашну здригнутися від огиди.
- Це - завдаток,- сказав він.- Хай він заспокоїть тебе, маленька бунтівнице, поки я покінчу з цими шахраями. .
Капітан з кислою посмішкою відійшов, залишивши напівпритомну дівчину на руках насмерть переляканої матері. А солдати, міцно зв'язавши руки обом бранцям, стояли тепер, посміхаючись і чекаючи дальших розпоряджень.
- Ведіть їх! Корнет Дрейк, ви відповідаєте за арештованих.
І Гобарт знову втупився пожадливим поглядом у перелякану дівчину.
- Я тут трохи затримаюсь і обшукаю садибу,- сказав він драгунам. Може десь ховаються ще й інші бунтівники.- І, наче опам'ятавшись, додав, вказуючи на Блада: - І цього заберіть з собою. Та скоріше!
Останні слова вивели Блада з глибокого роздуму. Він саме думав про те, що в його сумці є ланцет, яким над капітаном Гобартом можна було б вчинити благодійну для людства операцію: драгун, очевидно, був не в міру повнокровним, і кровопускання пішло б йому тільки на користь. Проте нелегко дочекатися слушного моменту. Блад уже обмірЮвував, [J7] чи не можна заманити капітана вбік якоюсь виґгдкою про сховані скарби, але невчасне втручання Гобар-та зруйнувало його цікавий план.
Блад усе ж спробував виграти час.
- Повірте, це мене цілком влаштовує,- сказав він.- Я сше збирався йти в Бріджуотер, і якби ви не затримав мене, зараз я був би вже в дорозі.
-- От ви й підете туди. У тюрму.
- Ба! Ви, напевне, жартуєте?
- Там знайдеться шибениця й для вас, якщо ви вважаєте Це за краще. Питання тільки в тому - зараз вас повісгь чи пізніше.
Грубі руки схопили Блада, а його чудовий ланцет лиіИився без вжитку в сумці з іструментами на столі. Вія вивернувся з рук драгунів, бо мав неабияку силу і спритність, але ті знову накинулись на лікаря, звалили йоГс на підлогу, зв'язали руки і грубо поставили на ноги.
-~ Заберіть його! - коротко відрубав Гобарт і повернувся до решти драгунів, що чекали нових розпоряджень: - Обшукати будинок від горища до льоху і доповісти мені. Я буду тут.
Солдати розбіглися по всій садибі. Конвоїри виштовхнули Блада на подвір'я, де Бейнс і Пітт уже чекали відставки в тюрму. З порога Блад оглянувся на капітана Гобарта, і блакитні очі лікаря спалахнули вогнем. З його тремтячих губ ладна була злетіти погроза, що він зробить з ійпітаном, якщо йому пощастить виплутатися з цієї історії. Проте він вчасно згадав, що висловити погрозу означало б остаточно втратити шанси на збереження життя і здійснення свого наміру. Сьогодні підлеглі короля були господарями Заходу(1), де вони поводилися, як у завойованій країні. І звичайний кавалерійський капітан розпоряджуся тут життям і смертю людей.
Блад і його товариші по нещастю стояли під яблунями З саду, прив'язані до стремен сідел. Пролунала різка койнда корнета, і маленький загін вирушив у Бріджуотер. І гаме в цей час остаточно підтвердилося страшне припуоння Блада, що для драгунів Захід став завойованою ворожою країною. З будинку долинув тріск і гуркіт від падіння меблів, регіт та горлання брутальних вояк, для яких полювання на бунтівників було тільки приводом для [18] грабунків і насильства. Цей шум пронизав розпачливий крик жінки.
(1) Автор має на увазі південно-західну частину Англії, охоплену повстанням
Бейнс зупинився і повернув своє спотворене жахом, бліде, як смерть, обличчя до маєтку. Але в ту ж мить моту- -зок, яким він був прив'язаний до стремена, шарпнувся і звалив його з ніг. Полонений кілька ярдів безпорадно волочився по землі; поки солдат не зупинив коня, обливаючи нещасного брутального лайкою і б'ючи його плазом шаблі.
Того чудового і запашного ранку полонений Блад, ідучи між деревами, на яких рясніли яблука, раптом подумав, що людина, як йому вже давненько почало здаватись, найпідліша з усіх божих створінь і що тільки дурень може вибирати собі професію зцілителя істот, які заслуговують на винищення.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
