Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ ХХІІ СВАРКА
«Арабелла» стояла на якорі у величезній гавані Порт-Ройяла, де могли уміститись кораблі всіх військових флотів світу. По суті корабель був у полоні, бо за чверть милі від нього з правого боку здіймалася велика кругла башта форту, а на відстані якихось двох кабельтових за кормою та з лівого борту погойдувались на хвилях шість військових кораблів ямайської ескадри.
Прямо перед «Арабеллою» на березі гавані біліли фасади будівель досить великого міста, що спускалося майже до самої води. За будівлями, наче тераси, здіймалися червоні дахи будинків - місто розташувалося на пологому схилі берега. Серед дахів, на фоні неба, наче під куполом з полірованої сталі, де-не-де височіли башти і гостроверхі шпилі; [203] а далі за містом до самого небокраю знову тяглися зелені пагорби.
На сплетеній з очерету кушетці, яку спеціально поставили на квартердеку, сховавшись від палючих променів сонця, під саморобним тентом з коричньової парусини лежав Пітер Блад, якось ліниво й байдуже тримаючи в руках засмальцьований томик «Од» Горація в оправі з телячої шкіри.
З нижньої палуби долинало шаркання швабр і дзюрчання води в шпігатах(1). Була рання година, і матроси під командою боцмана Хейтона працювали на шкафуті й на баку. Незважаючи на спеку й задуху, у одного з матросів знайшлося ще сили наспівувати хрипким голосом піратську пісеньку:
В борт ударились бортом,
Перебили всіх гуртом,
І послали їх усіх на дно до риби!
Хай пливуть на дно - бо дітись ніде!
Дружніше, хо! Сміліш, ой-хо!
Хто тепер на чортів Мейн зі мною піде?
Блад зітхнув, і на його енергійному сухорлявому, засмаглому від сонця обличчі промайнуло щось схоже на посмішку. Потім чорні брови зійшлися над його ясними голубими очима, і він поринув у глибоку задуму.
(1) Шпігат - отвір у фальшборті або в палубному настилі для стоку води з палуби.
За останні два тижні, з того дня, як він одержав офіцерський патент, йому ніяк не щастило. Відколи він прибув на Ямайку, почалися неприємності з Бішопом. Тільки-но Блад і лорд Джуліан ступили на берег, їх зустрів губернатор, який навіть і не збирався приховувати своєї досади з приводу такого раптового і несподіваного повороту подій. Не приховував Бішоп і свого твердого наміру змінити становище. Разом з групою офіцерів він чекав їх на молу.
- Ви - лорд Джуліан Уейд, наскільки я догадуюсь,- грубо привітався полковник. На Блада він тільки кинув злісний погляд.
Лорд Джуліан з вишуканою чемністю вклонився.
- Здається, я маю честь розмовляти з полковником Бішопом, губернатором Ямайки? - спитав він, і його слова прозвучали так, ніби його світлість давав полковникові урок хорошого тону. Зрозумівши це, полковник, хоч і з запізненням, зняв свого крислатого капелюха і вклонився. Після цієї формальності він одразу ж приступив до справи. [204]
- Мені сказали, що ви видали цьому піратові королівський офіцерський патент.- Навіть в інтонації його голосу вчувалося роздратування і ворожість.- Мотиви, якими ви керувалися, безсумнівно, варті... вашої вдячності за те, що він вирвав вас із рук іспанців. Але все це нечувана дурниця, мілорде. Патент на офіцерський чин треба негайно скасувати.
- Я вас не розумію,- стримано зауважив лорд Джуліан.
- Ще б пак! Звичайно, не розумієте. Інакше ви ніколи б такого не зробили. Цей молодчик обдурив вас.- Подумайте тільки, спочатку він був бунтарем, потім втеклим рабом, і, нарешті, став кривавим піратом. Я полював на нього рік.
- Запевняю вас, сер, що мені все це добре відомо. Я не розкидаюся королівськими патентами.
- Не розкидаєтесь? А як же тоді назвати те, що ви зробили? Дозвольте мені, губернаторові, виправити вашу помилку на мій власний розсуд.
- Вам?! Яким чином?
- Тут, у форті Порт-Ройяла, цього негідника давно вже чекає шибениця.
Блад хотів втрутитися в розмову, але лорд Джуліан випередив його.
- Я бачу, сер, ви ще не зовсім розумієте суті справи. Якщо капітанові Бладу видано патент помилково, то це, власне, помилка не моя. Я дію згідно з інструкціями лорда Сендерленда. Добре поінформований у всьому, що ви тут говорили, його світлість однак визнав за можливе спеціально доручити мені передати цей патент капітанові Бладу, якщо капітан Блад згодиться його прийняти.
Від подиву й жаху полковник Бішоп аж рота роззявив.
- Лорд Сендерленд дав такі вказівки?
- Авжеж.
І, не дочекавшись відповіді губернатора, який остаточно втратив дар мови, лорд Джуліан поцікавився:
- Ви й тепер посмієте твердити, що я помилився? Невже наважитесь взяти на себе відповідальність і виправите мою помилку?
- Я... Я не уявляв..
- Розумію, сер. Так от... Дозвольте краще представити вам капітана Блада.
Хотів цього Бішоп чи ні, але йому довелося надати своєму обличчю, наскільки він міг, звичайно, виразу люб'язності. Однак усім було ясно, що це лише маска, під якою крилася люта злоба. [205]
Такий сумнівний початок не віщував нічого доброго. Він не тільки не розрядив напруженості, а навпаки, ще ускладнив і до того заплутане становище.
Лежачи на кушетці, Блад думав ще й про інше. Минуло два тижні, як він стоїть у Порт-Ройялі, бо його корабель фактично увійшов до складу ямайської ескадри. Але коли чутки про це дійдуть до острова Тортуги, до піратів, які чекають його повернення, ім'я капітана Блада, що піднеслося так високо серед «берегового братства», стане притчею, його згадуватимуть з огидою й прокляттям. Його вчинок розглядатимуть, як зраду, як перехід на бік ворога. І може статися, що він заплатить за це своїм життям. Заради чого йому потрібно було ставити себе в таке безглузде становище? Заради дівчини, яка навмисне уникає його. Блад вважав, що Арабелла все ще почуває відразу до нього. За ці два тижні вона ледве вшанувала його поглядом, хоч він тільки заради того, щоб побачити її, з'являвся щодня в резиденцію її дядька, не звертаючи уваги ні на одверту ворожість, ні на злобу й перешкоди, які чинив йому полковник Бішоп. Та й не це було найгіршим. Він бачив, що весь свій час і увагу Арабелла приділяє лорду Джуліану - молодому й елегантному вельможі з числа гультяїв із Сент-Джейм-ського двору. То які ж шанси в нього, одчайдушного авантюриста, заплямованого вигнанця із суспільства, проти такого суперника, який до всього ще й безсумнівно здібна людина?
Неважко уявити той біль, яким сповнювалась душа Блада. Він порівнював себе з собакою, який випустив із пащі кістку, щоб погнатися за її тінню.
Блад шукав утіхи на сторінці розкритої книги: Люби не те, що хочеться любити, А те, що можеш, те, чим володієш...
Та й Горацій не втішив капітана Блада.
Його сумні думки перервав глухий удар шлюпки об червоний борт «Арабелли». Шлюпка підійшла непомітно. Почувся чийсь хрипкий голос, а за хвилину чи дві пролунав пронизливий свисток боцмана.
Блад підвівся з кушетки,- високий, енергійний і елегантний у багряночервоному, розшитому золотими галунами мундирі королівського флоту. Засунувши тоненький томик у кишеню, Блад підійшов до різьблених поручнів на квартердеку якраз тоді, коли по трапу до нього піднімався Джеремі Пітт.
- Записка від губернатора,- коротко сказав шкіпер, простягаючи капітанові складений аркуш паперу. [206]
Блад зламав печатку й почав читати. А Пітт у просторій сорочці і бриджах, спершись на поручні, тим часом стежив за ним. На чесному відкритому обличчі юнака легко можна було прочитати щиру занепокоєність і тривогу.
Прочитавши записку, Блад розсміявся, але, презирливо скривившись, одразу замовк.
- Який безапеляційний виклик,- сказав він, передаючи записку своєму другові.
Молодий шкіпер пробіг очима поданий папірець і замислився, поскубуючи свою золотисту борідку.
- Ти, звичайно, не поїдеш?! - у голосі його звучало і запитання і ствердження.
- А чому б ні? Хіба я не буваю щодня у форті?..
- Це так, але ж він хоче вести розмову про нашого старого вовка. Він може використати цю історію, щоб пом-ститися тобі. Ти ж знаєш, Пітер, що тільки присутність лорда Джуліана не дозволяє Бішопу розправитися з тобою. І якщо він зможе довести...
- Ну й що з того, що він може довести? - байдуже перебив його Блад.- Хіба на березі мені загрожуватиме більша небезпека, ніж тут, коли в нас залишилося якихось п'ятдесят чоловік, та й ті байдужі до всього пройдисвіти, які з однаковим успіхом служитимуть і королю й мені? Джеремі, любий, клянусь богом, що «Арабелла» в полоні, під охороною форту і ось цієї ескадри. Не забувай про це.
Піт стиснув кулаки.
- То чому ж ти тоді дозволив Волверстону й іншим піти звідси?! - вигукнув він з болем у голосі.- Тобі слід було^б передбачити небезпеку!
- Ну, скажи, Джеремі, як я міг стримати їх? Ми ж так домовлялись. А потім, чим вони змогли б допомогти мені, якби навіть і залишилися тут?
Пітт нічого не відповів, і Блад додав:
- Бачу, що ти й сам це розумієш. То я піду візьму капелюха, тростину, шпагу і поїду на берег. Накажи приготувати шлюпку.
- Ти віддаєш себе в руки Бішопа! - застеріг його
Пітт.
- Це ще подивимось! Йому не вдасться взяти мене так легко, як він собі уявляє. Я ще можу кусатися! - І, засміявшись, Блад попрямував до своєї каюти.
На цей сміх Джеремі Пітт відповів прокляттями. Якусь мить він нерішуче потупцював на місці, потім неохоче спустився по трапу, щоб розпорядитись відносно шлюпки. [207]
- Якщо з тобою що-небудь трапиться, Пітер,- сказав він, коли Блад спускався з борту корабля,- то хай стережеться полковник Бішоп. Можливо, що ці п'ятдесят хлопців зараз, як ти кажеш, і байдужі, але хай я лусну, якщо вони будуть байдужими, помітивши зраду.
- Та що зі мною може трапитись, Джеремі? Не хвилюйся! Обіцяю тобі, що повернуся на обід.
І Блад спустився в шлюпку, яка чекала на нього. Проте хоч він і сміявся, а добре знав, що Пітт має рацію: сходячи цього разу на берег, він наражається на велику небезпеку. І, можливо, саме тому, ступивши на вузький мол біля невисокої стіни форту, з амбразур якої стирчали зловісні жерла важких гармат, він наказав гребцям чекати його тут. Може статися що йому доведеться спішно повертатися на корабель.
Не кваплячись, він обійшов зубчасту стіну і пройшов через великі ворота у внутрішній двір. Там тинялося чоловік шість солдатів, а в затінку муру поволі походжав комендант форту майор Меллерд. Забачивши капітана Блада, він зразу ж зупинився і віддав йому честь, як і належало за статутом, але його щетинисті вуса настовбурчились і під ними промайнула зловісна посмішка.
Та увагу Пітера Блада привернуло зовсім інше. Праворуч від нього розкинувся великий сад, у глибині якого білів будинок - резиденція губернатора. На головній алеї поміж пальмами та сандаловими деревами він помітив самотню міс Бішоп. Мимоволі прискорюючи ходу, Блад перейшов подвір'я і порівнявся з Арабеллою.
- Доброго ранку, міс! - привітався він, знімаючи капелюх, і додав з ноткою легкого докору: - Як це немилосердно, змушувати мене ганятися за вами в таку спеку!
- А чому ж ви в такому разі ганяєтеся? - байдуже відповіла дівчина, надзвичайно приваблива у своєму білому вбранні.- Я поспішаю,- сухо додала вона.- Прошу пробачити мене, але я не можу приділити вам часу.
- Ви, здається, не поспішали, поки я не підійшов до вас,- спробував жартівливо заперечити Блад, та хоч його тонкі губи й посміхалися, у блакитних очах промайнув якийсь незвично суворий вираз.
- Якщо ви це помітили, сер, то мене дивує ваша настирливість.
Це був виклик, а Блад ніколи не ухилявся від поєдинку.
- Слово честі, ви могли дати хоч яке-небудь пояснення,- зауважив він.- Адже тільки заради вас я натягнув [208] цей королівський мундир. Та, може, вам неприємно, що його носить розбійник і пірат.
Арабелла знизала плечима і одвернулася з почуттям образи й каяття. Однак, боячись виявити своє каяття, прикрилася образою.
- Я роблю все, що в моїх силах...
- Тобто час від часу займаєтеся милосердям?..- І Блад знову спробував посміхнутися.- Бог свідок, я вдячний вам і за це. Може, це самовпевненість, але я ніколи не забуду, що в часи, коли я був тільки рабом на плантаціях вашого дядечка на Барбадосі, ви ставилися до мене з більшою прихильністю.
- Це вірно. Але й ви в ті дні мали більше підстав розраховувати на цю прихильність. Тоді ви були просто нещасною людиною.
- А ким же ви назвете мене тепер?
- Тільки не нещасним. Про ваше велике щастя на морях складалися легенди. Та є чутки про ваші успіхи і в інших справах.
Останні слова вихопилися в неї якось необдумано. Арабелла мала на увазі мадмуазель д'Ожерон і, якби змогла, одразу б узяла свої слова назад. Але вони пройшли повз увагу Пітера Блада: він не зрозумів натяку.
- Невже? Все це брехня, кат би його побрав... і я можу довести вам...
- Не розумію, навіщо вам морочити собі голову доводами,- перебила вона і цим украй збентежила капітана Блада.
- Хоча б для того, щоб ви були кращої думки про мене.
- Нехай вас не обходить те, що я про вас думаю, сер! Після такого нищівного удару Блад відмовився від боротьби і перейшов до умовлянь.
- І ви можете так говорити? Навіть тоді, коли бачите мене в мундирі, який я ненавиджу? Хіба ж не ви сказали мені, що я можу спокутувати гріхи свого минулого? Мені хочеться відновити своє добре ім'я у ваших очах. А щодо мене самого, то я в минулому не зробив нічого такого, чого б мені треба було соромитись. О, якби мене не примусили!..
Вона не витримала його пильного погляду і опустила очі.
- Я... я не розумію, чому ви так зі мною говорите,- в голосі дівчини вже не було колишньої впевненості.
- Он як! Ви не розумієте?! - вигукнув він.- Тоді дозвольте, я поясню. [209]
- О ні, не треба, прошу вас! - У голосі Арабелли вчувалася щира стурбованість.- Я цілком усвідомлюю все зроблене вами і розумію, що в своїх вчинках ви почасти керувалися повагою до мене. Повірте мені, я дуже вдячна.
- Але якщо ви завтра будете думати про мене, як про розбійника й пірата, то краще прибережіть вашу вдячність для себе. Мені вона ні до чого.
На щоках у Арабелли розлився яскравий рум'янець. Блад помітив, що її груди поривчасто здіймалися під тонким білим шовком. Якщо навіть дівчину й обурили його слова і тон, яким ці слова були сказані, то вона все ж стрималася, зрозумівши, що сама накликала його гнів. Арабел-ла щиро хотіла виправити свою помилку.
- Ви помиляєтесь,- почала вона.- Це зовсім не так. Та їм не судилося порозумітись. Ревнощі, що завжди підстерігають розважливість, затьмарили розум у обох.
- Що ж тоді ви мали на увазі? - спитав Блад і тут таки додав: - Вірніше, кого? Лорда Джуліана?
Дівчина здригнулася і, обурена, пронизала його гострим поглядом.
- О, благаю, будьте щирі зі мною,- безжально наполягав він.- Зробіть таку ласку і скажіть одверто.
Якусь мить Арабелла, задихаючись від гніву, стояла перед ним мовчки і аж мінилася на обличчі.
- Ви... ви просто неможливі,- сказала вона нарешті, відводячи від нього очі.- Дозвольте мені пройти.
Блад відступив набік і своїм крислатим капелюхом, який він усе ще тримав у руках, зробив жест у напрямку до будинку.
- Не смію більше затримувати вас, пані. Врешті ще не пізно виправити цей гідний презирства вчинок, який я зробив. Колись ви пригадаєте, що ваша жорстокість штовхнула мене на такий крок.
Вона шарпнулася, щоб піти, але раптом зупинилась і глянула йому просто в очі. Цього разу дівчина захищалася, і голос її тремтів від обурення.
- І ви смієте говорити зі мною таким тоном! - вигукнула вона, жахаючи його своїм несподіваним запалом.- Ви маєте нахабство докоряти мені за те, що я не хочу торкатися ваших рук, коли мені відомо, що вони заплямовані кров'ю, коли я знаю вас не тільки як убивцю...
Від несподіванки Блад аж рота відкрив.
- Я? Вбивця?..- тільки й промовив він.
- Нагадати вам ваші жертви? Хіба не ви вбили Лева-сера? [210]
- Левасера? - Він навіть посміхнувся.- Значить, вам і про це сказали?
- А ви що, заперечуєте?
- Ні, я справді вбив його. Та, якщо хочете, я пригадаю вам і інше вбивство за таких самих обставин. Це було в Бріджтауні тієї ночі, коли в місто вдерлися іспанці. Мері Трейл може розповісти вам докладніше. Вона була присутньою при цьому.
Він гнівно насунув капелюха і, вкрай обурений, широкими кроками пішов до будинку, так що дівчина не тільки не встигла відповісти, а навіть зрозуміти зміст його слів.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
