Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ XXIV ВІЙНА
Миль за п'ять від Рорт-Ройяла у відкритому морі, коли береги Ямайки вже ледве помітною смужкою мріли на обрії, «Арабелла» лягла у дрейф, і до її борту підтягнули шлюп, який вона тягла на буксирі.
Капітан Блад привів свого полоненого гостя до трапу. Полковник Бішоп, який протягом кількох годин перебував у стані смертельного переляку, нарешті полегшено зітхнув, і в міру того, як страх його поволі згасав, у нього знову розгорялася люта ненависть до зухвалого пірата. Та він враховував обставини, і хоч у душі й поклявся, що, повернувшись у Порт-Ройял, не пошкодує ні сил ні енергії для того, щоб захопити Пітера Блада і помститися, проте зовні він цього не показував, старанно приховуючи свої почуття.
Пітер Блад звичайно не тішив себе ілюзіями щодо Бішопа, але він ніколи не був і не хотів бути справжнім піратом. У всьому Карібському морі не знайшлося б корсара, який би не скористався з можливості повісити мстивого й жорстокого губернатора на нок-рет і таким чином зміцнити власну безпеку. Та Блад, як уже відомо, не належав до піратів такого типу і, крім того, він не міг забути, що Бішоп був дядьком Арабелли.
Тому-то капітан і посміхнувся, дивлячись на пожовкле, одутле обличня Бішопа з маленькими очицями, що вп'ялися в нього з неприхованою ворожістю.
- Щасливо повернутися додому, дорогий полковнику,- сказав він на прощання, і за його люб'язною посмішкою ніхто б не міг угадати того болю, що краяв його серце.- Вже вдруге ви робите мені послугу як заложник. Раджу вам не потрапляти до моїх рук втретє. Вам не щастить зі мною, полковнику, і ви вже, очевидно, самі переконалися в цьому.
Шкіпер Джеремі Пітт, що стояв поруч із Бладом, похмуро стежив за від'їздом губернатора. Позад них юрмилися кремезні пірати з суворими загорілими обличчями, і тільки залізна воля їх капітана не дозволяла їм розчавити Бішопа, як блощицю. Ще в Порт-Ройялі вони дізналися від Пітта про небезпеку, яка загрожувала Пітерові Бладу, і, незважаючи на те, що всі вони теж були раді розв'язатися з королівською службою, по суті нав'язаною їм, їх все ж обурили обставини, за яких ця розв'язка сталася. А тепер вони безмірно дивувалися із стриманості свого капітана, яку той виявляв у ставленні до цього негідника Бішопа. Губернатор [223] кинув погляд навколо себе, і його очиці зустрілися із зловісними поглядами піратів. Інстинкт підказував Бішопу, що його життя в цю мить на волосинці, і досить одного необережного слова, щоб викликати вибух ненависті, від якого його вже не врятувала б ніяка сила. А тому він, не сказавши й слова, вклонився капітанові і, спотикаючись, поспішно спустився в шлюп.
Негри-гребці відштовхнулись від червоного корпусу «Арабелли», підняли вітрила і зігнулися над довгими веслами, сподіваючись дістатися в Порт-Ройял ще до смерку. А гладкий Бішоп, похнюплений, мовчки сидів на кормі, закусивши свої товсті губи. Злість і жадоба помсти охопили його з такою силою, що він забув і про свій страх, і про те, що тільки чудом урятувався від шибениці.
На молу в Порт-Ройялі, біля низької зубчастої стіни форту, його чекали майор Меллерд і лорд Джуліан. З почуттям великої полегкості вони допомогли йому вийти з шлюпа.
Майор Меллерд одразу ж почав виправдовуватись.
- Радий бачити вас у доброму здоров'ї, сер,- сказав він.- Мені слід було б потопити корабель Блада, незважаючи на вашу присутність там. Але цьому перешкодив ваш власний наказ, переданий мені лордом Джуліаном. Його світлість запевнив мене, що Блад дав йому слово, що не заподіє вам ніякої шкоди, коли йому дозволять вільно вийти з гавані. Не приховую, я подумав, що його світлість вчинив необдумано, поклавшись на слово проклятого пірата...
- Я вже переконався, що він дотримує свого слова не гірше, ніж інші,- одрізав його світлість, перериваючи красномовність майора.
Він сказав ці слова з невимовною холодною гідністю, яку так уміло напускав на себе. Його світлість був явно не в настрої. Сповістивши міністра закордонних справ про блискучий успіх своєї місії, лорд Джуліан раптом став перед необхідністю визнати, що успіх цей виявився скороминущим. Оскільки з уст майора Меллерда ще й досі не сходила глузлива посмішка над вірою лорда в слово пірата, його світлість додав значно різкіше:
- Мої дії виправдані хоча б уже тим, що полковник Бішоп благополучно повернувся додому. Супроти цього ваші думки, сер, не варті й фартинга! Вам слід це добре зрозуміти!
- О, це ще як сказати, ваша світлість! - У словах майора Меллерда вчувалася іронія.- Звичайно, полковник повернувся живий і здоровий. Але он там, у морі, живий і [224] здоровий капітан Блад, і він знову почне свої піратські розбої.
- Зараз я не збираюся дискутувати з вами з цього приводу, майоре Меллерд.
- Нічого! Це довго не протягнеться! - вигукнув полковник, до якого нарешті повернулася здатність говорити.- О ні, клянусь.- Непристойна лайка, якою він закінчив клятву, мала зміцнити його впевненість у своїх словах.- Я витрачу все своє багатство до останнього .шилінга, не пошкодую всіх кораблів Ямайської ескадри, але не заспокоюся доти, поки не повішу цьому негідникові на шию галстук з мотузка! І я не збираюся з цим зволікати.- Від злості Бішоп аж побагровів, на лобі в нього здулися вени. Перевівши подих, він звернувся до майора:
- Ви добре зробили, виконавши розпорядження лорда Джуліана.
З цими словами він узяв лорда за руку.
- Ходімо, мілорде. Нам необхідно разом усе обміркувати.
Вони проминули редут і пішли через сад до будинку, де їх чекала занепокоєна Арабелла. Побачивши дядька, вона відчула велику полегкість не тільки за нього, а й за капітана Блада.
- Ви дуже рискували, сер,- серйозно зауважила вона лордові Джуліану, після того, як вони обмінялися звичайними привітаннями.
Але лорд Джуліан відповів їй так, як уже відповідав майорові Меллерду:
- Не було ніякого риску, леді.
Вона кинула на нього здивований погляд. Благород- » не, випещене обличчя лорда було меланхолійно задумливе. Відчувши в погляді дівчини запитання, Уейд додав.
- Бладу дозволили вільно вийти з гавані при умові, що полковникові Бішопу не буде заподіяно ніякої шкоди. Блад пообіцяв і дотримав слова.
На устах дівчини промайнула ледве помітна посмішка, а на засмученому обличчі заграв легкий рум'янець. Вона охоче підтримала б цю розмову, але губернатор був у поганому настрої. Він сопів, обурювався, не хотів і слухати, коли говорили, що слово Блада чогось варте. Він забув, що саме цьому слову завдячує життям.
За вечерею і до глибокої ночі з язика у нього не сходив Блад, полковник тільки й знав, що вихвалявся, яких пекельних мук зазнає в нього злощасний пірат. Того вечора полковник пив без міри і так сп'янів, що мова його стала [ 225] брутальною, а погрози страхітливими. Нарешті Арабелла не витримала і, ледве володіючи собою, вийшла з кімнати. Не так часто Бішоп відкривав перед племінницею своє справжнє нутро, бо, як не дивно, цей грубий, владний плантатор відчував якийсь побожний страх перед тендітною дівчиною, так, наче вона успадкувала від свого батька право на повагу до себе.
Лорд Джуліан, не витримавши обурливої поведінки Бішопа, теж вибачився і пішов розшукувати Арабеллу. Він мав передати їй прохання Блада, і, як йому здавалося, сьогоднішній вечір був найбільш сприятливий для такої розмови. Але міс Бішоп уже лягла спати, і лордові Джуліану довелося приборкати своє нетерпіння і відкласти розмову до ранку.
Другого дня, ще до Того, як спека стала нестерпною, він з вікна своєї кімнати помітив Арабеллу серед квітучих азалій. Вони служили прекрасним фоном для тієї, що своєю дівочою чарівністю виділялася серед усіх жінок так само, як азалія в царстві квітів. Лорд підійшов до неї, і коли, прокинувшись від своєї задуми, Арабелла з щирою посмішкою побажала йому доброго ранку, лорд Джуліан сказав, що має для неї доручення від капітана Блада.
Він помітив, як дівчина здригнулася і як затремтіли її губи. Тільки тепер лорд звернув увагу на її блідість і на синці під очима, на незвичайно смутний вираз обличчя. Всього цього він не помічав учора ввечері.
Вони перейшли з відкритої частини саду на одну з терас, де в тінистій алеї серед запашних апельсинових дерев одразу ж відчули прохолоду. Лорд Джуліан, милуючись дівчиною, дивувався, чому він так довго не помічав її тонкої своєрідної грації, не розумів,- а зараз він це добре розуміє,- наскільки бажаною була вона для нього. Саме вона і є тією безмежно принадною жінкою, яка здатна своєю чарівністю осяяти його банальне життя, перетворити це життя на казку.
Він помітив, якими ніжними барвами переливається її каштанове волосся і як красиво спадають шовковисті кучері на її молочобілу шию. На Арабеллі була сукня з лискучого сірого шовку, а на грудях, мов крапля крові, пломеніла щойно зірвана багряночервона троянда. І вже потім, згадуючи Арабеллу, лорд завжди уявляв її саме такою, якою вона була в той чудовий ранок і якою він раніше ніколи її не бачив.
Мовчки заглибилися вони в затінок алеї. Там Арабелла зупинилася й поглянула на нього. [226]
- Ви щось сказали про доручення, сер,- нагадала вона, виявляючи своє нетерпіння.
Його світлість почав розгублено перебирати кучері свого парика. Він трохи хвилювався і роздумував, з чого почати.
- Блад просив мене,- нарешті наважився лорд,- переказати вам, що він все ж зберіг дещо від того джентльмена... яким... яким ви знали його колись...
- Тепер це ні до чого,- сумно промовила дівчина. Лорд Джуліан не зрозумів її, бо не знав, що з учорашнього дня вона раптом прозріла.
- Я думаю... ви були несправедливі до нього. Арабела не зводила з лорда Джуліана свої карих очей.
- Якщо ви скажете мені все те, що він вас просив переказати, можливо, тоді я зумію краще розібратися...
Слова Арабелли збентежили лорда Джуліана, і він замислився. Доручення було делікатним, а він не зовсім підготувався, і тому діяти треба було обережно. Проте його турбувало не стільки те, як виконати доручення, скільки те, як використати його у своїх власних інтересах. Його світлість, досить досвідчений у поводженні з жінками, завжди почував себе невимушено з дамами аристократичного світу, а от зараз він якось дивно зніяковів перед цією одвертою, безпосередньою дівчиною - племінницею колоніального плантатора.
Наче змовившись, вони мовчки йшли до освітленого яскравим сонцем перехрестя, де алею перетинала стежка до будинку. Тут, купаючись, у сонячному промінні, пурхав барвистий з долоню завбільшки метелик з темно-пурпуровими оксамитними крильцями.
Замисленим поглядом його світлість стежив за метеликом, аж поки той не зник з поля зору, і тільки після цього відповів:
- Не так легко все сказати, клянусь честю! Цей Блад заслуговує на краще ставлення до себе. І, якщо бути одвер-тим, то ми самі перешкоджали йому стати іншим. Ваш дядько - тому що ніяк не міг побороти свою ворожість до нього, ви... тому... тому що, порадивши йому піти на королівську службу і цим спокутувати своє минуле, не захотіли визнати за ним цієї спокути, коли він перейшов на королівську службу. І вчинили ви так, знаючи, що тільки турбота про ваш порятунок примусила його зважитись на цей крок.
Арабелла одвернулася, щоб він не помітив її обличчя. [227]
- Знаю, тепер я знаю! - ніжко промовила вона і після невеликої паузи запитала: - А ви? Яку роль у всьому цьому відіграли ви? Чому вам доводиться тепер звинувачувати і себе разом з нами?
- Моя роль? - і знову лорд завагався, а потім хоробро кинувся вперед, як звичайно роблять люди, коли нарешті відважаться здійснити те, чого боялися.- Якщо я правильно його зрозумів, то моя участь, хоч і була на перший погляд пасивною, все ж виявилась дуже активною... Благаю вас, міс Арабелла, не забувати, що я тільки переказую його власні слова і нічого від себе не додаю,- його світлість помітно нервував.- Блад сказав мені, що моя присутність перешкодила йому відновити своє добре ім'я у ваших очах, а якщо йому не пощастило цього досягти, то все інше йому ні до чого.
Арабелла стривожено глянула прямо у вічі Уейду і, нічого не розуміючи, нахмурилась.
- Він вважав, що ваша присутність перешкодила йому? - перепитала вона. Було ясно, що вона просить пояснити значення цих слів.
Вкрай збентежений, лорд плутано почав пояснювати їй:
- Авжеж. Він висловив це в таких словах... Я хотів би, щоб це було правдою, але, повірте, я не смів навіть думати... одному богу відомо, що я не з ловеласів, Арабелло. Він сказав...- Але дозвольте мені розповісти все з початку, і ви зрозумієте моє становище. Я приїхав на борт його корабля з наміром зажадати негайного звільнення вашого дядька, якого він забрав у полон. На мою вимогу Блад тільки розсміявся. Адже полковник Бішоп, як заложник, був гарантією його безпеки. Необдумано забравшись на борт його корабля, я цим самим надав йому можливість в моїй особі мати ще одного заложника, не менш цінного, ніж полковник Бішоп. І все ж капітан Блад попросив мене залишити його корабель. Він зробив це не від страху за наслідки. Ні. Він нічого не боїться. І не з поваги до мене. Навпаки, він признався, що ненавидить мене і ненавидить з тієї ж причини, яка примушує його подбати про мою безпеку...
- Я не розумію,- сказала Арабелла, коли лорд Джулі-ан замовк.- Хіба це не суперечить одне одному?
- Це так тільки здається... а справа в тому, Арабелло, що цей нещасний одважився... покохати вас.
При цих словах дівчина скрикнула і схопилася рукою за серце. Широко розкривши очі, вона здивованим поглядом вп'ялася в лорда Джуліана. [228]
- Я... я налякав вас? - співчутливо запитав він.- Я остерігався цього, але мені треба було сказати вам усе, щоб ви могли зрозуміти.
- Кажіть далі,- попросила вона.
- Гаразд. Він вбачав у мені того, хто, як він сказав, перешкоджає добиватися вашої взаємності. А тому він з задоволенням убив би мене в поєдинку. Та оскільки моя смерть спричинила б вам біль, а ваше щастя для нього найдорожче в світі, він добровільно відмовився тримати мене як заложника. Коли б йому не дали можливості вільно вийти в море, а я загинув би під час бою, то ви, можливо... оплакували б мене. Він не міг піти на це. Він сказав - я точно передаю його слова,- що ви дивитесь на нього, як на розбійника й пірата, і потім додав, що коли з нас двох, як йому здалося, ви обрали мене, то вибір ваш, на його думку, правильний. Тому він і попросив залишити його корабель і наказав своїм людям доставити мене на берег.
Арабелла звела на лорда очі, повні сліз. Затамувавши' подих, лорд Джуліан ступив крок до неї і простягнув їй руку.
- Чи мав він підстави, Арабелло? Моє щастя залежить від вашої відповіді.
Вона мовчки дивилась на нього, а думки її були далеко. Поки вона мовчала, він не наважувався підійти ближче.
Сумніви, болісні сумніви охопили його. А коли дівчина, нарешті, заговорила, лорд відчув, наскільки вірними були його сумніви. З її слів він зрозумів, що з усього сказаного ним до її свідомості дійшла тільки та частина розповіді, де говорилось про почуття капітана Блада до неї.
- Він так сказав?! - вигукнула дівчина.- Справді сказав це? О боже!
Вона відвернулася од нього і крізь рясне листя апельсинових дерев, що росли вздовж алеї, поглянула на іскристу гладінь великої гавані і на горби, що мріли вдалині.
Якийсь час лорд постояв мовчки, з острахом чекаючи, що ж йому принесе наступна хвилина. Нарешті, Арабелла заговорила повільно, продумано. Здавалося, вона обмірковує кожне слово, і голос її знижувався іноді до ледве чутного шепоту:
- Вчора ввечері, коли мій дядько згоряв від ненависті та шаленства, до моєї свідомості раптом дійшло, що така мстивість властива лише тим людям, які самі чинять зло іншим. Вони доводять себе до нестями для того, щоб тільки виправдати свої ганебні вчинки. Я надто легко вірила всьому тому поганому, шо приписувалося Пітерові Бладу. [229]
Вчора він сам пояснив мені історію з Левасером, про яку ви чули в Сен-Нікола. А зараз, із ваших слів, я переконуюсь у його чесності і порядності. Власне, це стверджуєте і ви самі...
- Я поділяю вашу думку,- лагідно зауважив лорд Джуліан.
- А хіба може бути інакше? Та чого варта зараз моя або ваша думка? Нічого. Для мене зараз має значення тільки одне... О, як тяжко й боляче згадувати!.. Якби я вчора не відштовхнула його своїми словами, він міг би бути врятованим. О, якби мені тільки пощастило поговорити з ним до того, як він пішов звідси! Я чекала його, але він пішов з моїм дядьком, і я навіть не підозрівала, що більше не побачу його. А тепер він знову вигнанець, знову пірат... А коли-небудь його схоплять і повісять. І винна у всьому я, тільки я!
- Ну, що ви говорите! Єдиний винуватець - ваш дядько з його звірячою злобою, та ще власна впертість Блада, яка не знає компромісів. Не звинувачуйте себе. Не треба.
Дівчина рвучко обернулася до нього. В її очах і досі блищали сльози.
- Як ви можете так говорити? - не стрималась вона.- Адже він сам сказав вам, шо в усьому винна тільки я! Я глибоко образила його і розумію тепер, яка я була несправедлива до нього.
- Не журіться,- заспокоював її лорд Джуліан.- Повірте мені, якщо це втішить вас, я зроблю все можливе, щоб врятувати його.
Від хвилювання в неї перехопило подих.
- Справді?! - вигукнула вона з палкою надією.- Ви обіцяєте? Вона поривчасто простягнула йому руку, і він стиснув її в своїх руках.
- Обіцяю,- відповів він і, все ще тримаючи її руку, тихо промовив: - Арабелло... Залишається ще одне запитання, на яке ви не відповіли мені...
- Яке запитання?-Дівчина здивовано глянула на лорда, мов на божевільного. Що могли означати зараз якісь там запитання, коли йдеться про долю Пітера?
- Питання це стосується мене особисто і всього мого майбутнього. Скажіть, чи можна мені вірити в те, чому повірив Блад, що примусило його... думати, ніби... ніби ви не зовсім байдужі до мене...
Він помітив, як раптом змінився вираз її вродливого обличчя, як перебігла по ньому хмарка.
- Не байдужа до вас?..- перепитала вона.- Звичайно,- [230] ні. Ми з вами добрі друзі, і я сподіваюсь, мілорде, що ми й надалі залишимося добрими друзями.
- Друзі! Добрі друзі? - промовив він чи то з відчаєм, чи то з болем.- Не тільки дружби прошу я, Арабелло. Невже ви скажете мені, що Пітер Блад помилився?
Тривога на обличчі дівчини стала помітнішою. Вона спробувала обережно звільнити свою руку. Спочатку Уейд хотів утримати її, але, зрозумівши, що діє нерозумно, випустив руку з своїх пальців.
- Арабелло! - вигукнув він з болем у голосі.
- Я залишуся вашим другом, мілорде. Тільки другом. Повітряний замок розвалився, і приголомшений лорд
Джуліан лишився серед уламків марних сподівань. Він не був самовпевненою людиною і сам визнав поразку. Але ще чогось він тут не міг збагнути. Вона обіцяє йому тільки дружбу! А він же міг забезпечити їй виключне становище,- такого вона, племінниця колоніального плантатора, яким би багатим той не був, навіть уві сні не могла б. побачити. А вона відмовляється від усього цього і говорить про дружбу. Виходить, що Пітер Блад помилився. Але в якій мірі він помилився? В такому разі... Його думки обірвалися. Навіщо мудрувати? Навіщо мучитись і завдавати собі душевного болю?! Треба знати все. І він з жорстокою відвертістю запитав Арабеллу:
- Це Пітер Блад?
- Пітер Блад? - повторила вона мимоволі, не зрозумівши одразу, що саме він мав на увазі. А коли зрозуміла, то обличчя її покрилося густим рум'янцем.
- Н-не знаю,- промовила вона, затинаючись.
Та чи була ця відповідь правдивою? Вийшло так, наче сьогодні вранці з її очей раптом спала завіса, і вона нарешті побачила, як Пітер Блад ставиться до людей. І це почуття, що запізнилося на цілу добу, виповнило її душу жалем і тугою.
Лорд Джуліан досить добре знав жінок, щоб усе ще сумніватися. Він схилив голову, намагаючись приховати від неї гнів, який раптом спалахнув у його очах. Як порядна людина, він соромився цього гніву, але й не міг відразу перебороти його.
Та оскільки природа в ньому,- зрештою, як і в більшості з нас,- була сильніша за виховання, лорд Джуліан почав з цієї хвилини, майже наперекір своєму бажанню, займатися тим, що скидалося на підлість. Мені неприємно відзначати це в людині, до якої - коли говорити правду,- ви, очевидно, вже почали ставитися з деякою повагою. Однак [231] правда полягала саме в тому, що бажання знищити свого суперника і зайняти його місце витіснило в його світлості залишки прихильності, з якою він раніше ставився до Пітера Блада. Він дав Арабеллі слово використати весь свій вплив на захист Блада. Та, на жаль, я змушений визнати, що він не тільки забув про свою обіцянку, але й потай від Арабелли почав допомагати її дядькові у складанні й здійсненні планів, як спіймати й покарати пірата. І коли б лорда Джуліана звинуватили в цьому, то він, мабуть, почав би доводити, що діє так, як вимагає від нього його обов'язок. На це йому цілком слушно можна було б відповісти, що в цій справі його обов'язок перебуває в полоні ревнощів.
Пізніше, коли через кілька днів ямайська ескадра вийшла в море, на флагманському кораблі віце-адмірала Кро-форда разом з полковником Бішопом відплив і лорд Джуліан. Треба сказати, що в такій поїздці не було ніякої потреби. Навпаки, обов'язки губернатора вимагали, щб полковник Бішоп залишався на березі, а лорд Джуліан, як ми знаємо, взагалі не міг принести будь-якої користі на кораблі. І все ж вони обидва вирушили полювати на капітана Блада, причому кожен з них використовував своє становище, як привід для задоволення власних домагань. Ця спільна мета якось зв'язувала їх між собою і навіть створила між ними щось схоже на дружбу, яка за інших обставин була б неможливою між людьми, такими різними і за вихованням і за прагненням.
Полювання почалося. Якийсь час кораблі ямайської ескадри крейсирували вздовж берегів острова Гаїті, ведучи спостереження за Навітряною протокою і зазнаючи всіх принад негоди, бо саме почався сезон дощів. Але полювання не дало ніяких наслідків, і через місяць губернатор Бішоп та лорд Уейд ні з чим повернулись у Порт-Ройял, де на них чекали дуже неприємні новини з Старого Світу.
Манія величності Людовіка XIV запалила в Європі пожежу війни. Французькі легіонери спустошували рейнські провінції, а Іспанія приєдналась до тих, хто об'єднав свої зусилля на боротьбу з войовничими прагненнями короля Франції. Але не це було найгіршим: ширилися чутки про громадянську війну в самій Англії, де народ знемагав від нестерпної тиранії короля Якова. Повідомлялося, що Віль-гельма Оранського запросили в Англію.
Час спливав, минали тиждень за тижнем, і кожен корабель, що прибував з Англії, привозив у Порт-Ройял нові повідомлення. Вільгельм прибув до Англії, а в березні 1689 року на Ямайці дізналися, що він вступив на англійський [232] престол і що Яків утік до Франції, де йому обіцяли допомогу в боротьбі з новим королем.
Такі новини не могли бути приємними для родича Сен-дерленда. А згодом від міністра закордонних справ короля Вільгельма надійшов лист, у якому міністр повідомляв Бі-шопа, що Англія перебуває з Францією в стані війни й, оскільки війна може перекинутись і в колонії, до Вест-Індії направляється генерал-губернатор лорд Уіллогбі, з ним для підсилення ямайської ескадри вирушає на всякий випадок ескадра під командою адмірала ван дер Кейлена.
Полковник Бішоп зрозумів, що його необмеженій владі у Порт-Ройялі прийшов кінець, навіть коли б він і залишився губернатором. Лорд Джуліан для себе не дістав ніяких вказівок і не уявляв, як вплинуть усі ці зміни на його становище. Тому він намагався встановити з полковником Бішопом якомога тісніші й дружніші взаємини, плекаючи надію здобути Арабеллу. Що ж до полковника, то він, побоюючись, що політичні події примусять його піти у відставку, палко мріяв якнайскоріше породичатися з лордом Джуліаном і скористатися з його високого становища в суспільстві.
Між ними встановилося цілковите взаєморозуміння. Лорд Джуліан розповів полковникові все, що знав про Блада і Арабеллу.
- Єдина наша перешкода - це капітан Блад,~- сказав він.- Дівчина кохає його.
- Ви з глузду з'їхали? - вигукнув Бішоп.
- У вас, мабуть, є всі підстави прийти до такого висновку,- з сумом у голосі зауважив його світлість,- але я при своєму розумі і кажу так тому, що знаю про це.
- Знаєте?
- Арабелла сама призналася мені в усьому.
- Яка безсоромність! Клянуся богом, я її навчу! - Це говорив рабовласник, який звик учити за допомогою нагая.
- Не будьте дурнем, Бішоп! - Зневага, з якою його світлість вимовив ці слова, вплинула на полковника більше, ніж будь-які доводи.- Дівчину з характером Арабелли не переконаєш ніякими погрозами. І коли ви не хочете назавжди зруйнувати мої плани, то повинні тримати язик за зубами і зовсім не втручатися в цю справу.
- Не втручатися?! Боже мій, а що ж робити?
- Послухайте, чоловіче! У Арабелли твердий характер. Я певен, що ви ще не знаєте своєї племінниці. Поки буде живий Блад, вона його чекатиме. [233]
- А якщо Блад загине, то вона схаменеться?
- Ну от, тепер ви, здається, починаєте міркувати правильно,- похвалив Бішопа лорд Джуліан.- Це перший і необхідний крок на шляху до нашої мети.
- Ми маємо повну можливість досягти її! - вигукнув Бішоп з ентузіазмом.- Війна з Францією скасовує всякі обмеження щодо Тортуги. Враховуючи держані інтереси, ми можемо напасти на Тортугу. А здобувши там перемогу, ми заслужимо подяку нового уряду,
- Гм-м! - протягнув лорд Джуліан і, замислившись, сіпнув себе за губу.
- Я бачу, вам усе ясно,- грубо розсміявся Бішоп.- Так уб'ємо двох зайців одним пострілом, га? Ми вирушимо прямо в барліг до цього негідника, перетворимо Тортугу на купу руїн і захопимо проклятого Блада під самісіньким носом у французького короля.
Через два дні, тобто місяцю через три після того, як «Арабелла» вийшла з Порт-Ройяла, вони знову вирушили полювати на капітана Блада, взявши з собою всю ескадру і кілька допоміжних кораблів. Арабеллі й іншим дали зрозуміти, що вони збираються вчинити напад на французьку частину острова Гаїті, оскільки тільки така експедиція могла виправдати полковника Бішопа, який у цей тривожний час залишає Ямайку. Почуття обов'язку, безсумнівно, повинне було б міцно утримувати його в Порт-Ройялі, та це почуття розчинилося в ненависті - найбезпліднішому і найсильнішому з усіх почуттів. Першої ж ночі губернатор у величезній каюті «Імператора» - флагманського корабля ескадри віце-адмірала Крофорда - нализався, як хлющ, утішаючись думкою про близький кінець кар'єри капітана Блада.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
