Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ IV ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ
Полліксфен був водночас і правий і неправий - у житті, до речі, таке поєднання трапляється найчастіше.
Він мав рацію, висловивши думку, що людина з характером Блада, людина, здатна своєю витримкою і своїми словами злякати страшного Джефрейса, пішла б у житті далеко. І в той же час він був неправий - хоч це йому і не ставиться у провину - в своєму припущенні, ніби Пітера Блада мають повісити.
Я вже сказав, що яке б велике лихо не спіткало Блада в результаті його поїздки в Оглтопр, він ще повинен був - хоч і сам того не знав - дякувати долі, по-перше, за те, що його все-таки судили, і по-друге, за те, що суд відбувся 19 вересня. До 18 вересня вироки, ухвалені судом, виконувались негайно. Але вранці 19 вересня у Тон-тон прибув кур'єр від державного міністра лорда Сен-дерленда з листом на ім'я лорда Джефрейса, в якому повідомлялося, що його величність король милостиво звелів відправити тисячу сто бунтівників у свої південні колонії на Ямайці, Барбадосі і на Підвітряних островах.
Не подумайте тільки, що цей наказ диктувався якимось почуттям гуманності. Лорд Черчілль, один із сановників Якова II, мав рацію, коли сказав, що серце короля таке ж чутливе, як камінь. Просто король зрозумів, що масовими стратами нерозумно витрачається цінний товар. І це в той час, коли на плантаціях не вистачало робочих рук і здорового, фізично сильного чоловіка можна було продати за 10-15 фунтів стерлінгів. Багато сановників при дворі короля в тій чи іншій мірі мали підстави розраховувати на щедрість його величності, а бунтівники якраз і булет тим дешевим і надійним матеріалом, яким можна було задовольнити ці претензії. Для цього слід було тільки відібрати певну кількість засуджених і віддати їх придворним у їхнє повне розпорядження.
Лист лорда Сендерленда дає певне уявлення про королівську щедрість. Тисячу засуджених планувалось розподілити між вісьмома придворними, а сотню, зазначалось у постскриптумі до листа, лорд просив для королеви. Цих в'язнів мали негайно перевезти до південних плантацій його величності і тримати їх там протягом десяти років і лише потім відпустити на волю. Особи, яким передавались засуджені, зобов'язувались негайно переправити їх на місце призначення. [31]
Ми знаємо від секретаря лорда Джефрейса, що тієї ночі верховний суддя в нестримній люті кляв недоречне «милосердя» короля. Ми знаємо, що в листі до короля Джефрейс всіляко намагався переконати монарха переглянути своє рішення. Але Яків не змінив його. Крім безпосереднього прибутку, який він мав одержати в результаті цього милосердя, король цим заходом ще й показував свою «великодушність». Яків добре знав, що помилувати людей означає зробити їх ще за життя мерцями. Багато засланців не винесуть пекельних мук рабства у Вест-Індії, а коли вони помруть, то ті, що зостануться живими, ще й заздритимуть їм.
Так уже сталося, що Пітера Блада, а з ним Джеремі Пітта і Ендрю Бейнса, замість того, щоб повісити, колесувати і четвертувати, як зазначалося у вироку суду, разом з п'ятдесятьма іншими в'язнями перевезли в Брістоль, а там перегнали на судно «Ямайський купець», яке мало везти їх далі. Від великої скупченості, поганої їжі і гнилої води серед в'язнів спалахнули хвороби, почали мерти найслабі-ші. Серед одинадцяти померлих був і нещасний Бейнс із садиби Оглторп, якого так брутально відірвали від затишного домашнього вогнища в напоєному пахощами яблуневому саду тільки за те, що він виявив милосердя.
Смертність була б набагато вищою, якби не Пітер Блад. Спочатку капітан «Ямайського купця» Гарднер на настирливі домагання лікаря дати йому доступ до скриньки з медикаментами і дозволити допомогти хворим відповідав брутальною лайкою й погрозами. Але незабаром капітан зрозумів, що йому, чого доброго, доведеться відповідати за такі великі втрати живого товару. Тому, хоч і з запізненням, він вирішив скористатися із знань Пітера Блада. Лікар взявся до роботи з властивими йому пристрастю і запалом. Кваліфікованою допомогою і поліпшенням умов, у яких жили його товариші-в'язні, він зупинив поширення хвороб.
В середині грудня «Ямайський купець» кинув якір у Карлайлській бухті. Сорок два засуджених бунтівники, що зосталися живими, висадились на берег.
Якщо ці нещасні думали (а багато хто з них справді так думав), що вони їдуть у дику, нецивілізовану країну, то досить було глянути на те, що постало перед їх очима, щоб від таких думок не лишилося й сліду. Вони побачили велике місто з будинками європейської архітектури, тільки без тієї метушні, яка характеризує європейські міста. Над червоними дахами велично здіймався шпиль церкви. Вхід до [32] широкої бухти охоронявся фортом, з амбразур якого вистромили свої жерла гармати. На зеленому пагорбі над містом владно височів, повернутий широким фасадом до моря, губернаторський будинок. Цей пагорб багатьом нагадував англійські узгір'я у квітні, та й день був такий погожий, які квітень дарує Англії - сезон тропічних дощів нещодавно скінчився.
На широкій брукованій набережній засуджених зустрів загін поліції у червоних мундирах, що прибув для охорони в'язнів, і натовп, який своїм одягом та манерами мало чим відрізнявся від юрби в будь-якому морському порту Англії, хіба тільки тим, що в ньому було менш жінок і більше негрів.
На огляд вишикуваних на молу засуджених приїхав губернатор Стід, низенький, товстий, червонопикий чоловічок, одягнений у камзол з товстого блакитного шовку, густо розцяцькованого золотими позументами. Він трохи припадав на одну ногу і важко спирався на масивну палицю з чорного дерева. За ним у формі полковника барбадоської по-ліцї перевальцем ішов огрядний чоловік, на цілу голову вищий за губернатора. На його м'ясистому жовтуватому обличчі відбивався вираз неприхованої зловтіхи. Поруч із ним, дивно контрастуючи з його огрядністю, йшла сповнена юної грації струнка дівчина в елегантному костюмі для верхової їзди. Широкі криси сірого капелюха, прикрашеного яскравочервоним пером страуса, ховали від сонця її довгасте ніжне личко, на якому зовсім не позначився вплив тропічного клімату. Каштанове волосся кучерями спадало на плечі, в широко поставлених карих очах світилася щирість, а обличчя її, замість звичайного для дівчини виразу пустотливої задерикуватості, виражало глибоке співчуття.
Пітер Блад спіймав себе на тому, що зачудовано дивиться на це чарівне обличчя, яке було так явно не на своєму місці. У відповідь дівчина пильно подивилась на нього, і бранець неспокійно переступив з ноги на ногу, усвідомлюючи свій жалюгідний вигляд. Немитий,-нестриже-ний, неголений, із скуйовдженим волоссям і потворною чорною, бородою, в лахмітті, що залишилось від колись розкішного камлотового камзола, в якому його арештували і якого зараз не наділи б навіть на городнє опудало, Блад вважав себе негідним того, щоб його розглядали такі красиві очі. А проте очі ці не відриваючись дивилися на нього з майже дитячим подивом і жалістю. Нарешті дівчина доторкнулася рукою до яскравочервоного рукава свого супутника; [33] той щось сердито буркнув, повернувся всім своїм масивним корпусом і став проти неї.
Дивлячись просто в очі співрозмовникові, дівчина щось із запалом доводила йому, але той слухав її неуважно. Його маленькі блискучі очиці, що примостилися біля самісінького носа, м'ясистого і звислого, відірвалися від неї і вступились у білявого здорованя Пітта, що стояв поряд із Бладом.
В цей час до них підійшов губернатор, і кілька хвилин усі троє радились. Що говорила дівчина, Пітер не чув зовсім, бо вона говорила дуже тихо. Слова полковника долинали до Блада якимсь нерозбірливим бурмотінням. Зате губернатор, що вважав себе дотепною людиною і любив, щоб його всі слухали, говорив високим різким голосом:
- Мій дорогий полковнику Бішоп, вам надається право першого вибору з цього розкішного квітника. Ціну призначите ви самі. Решту продамо з торгів.
На знак згоди полковник Бішоп кивнув головою і вже голосніше сказав:
- Ваша світлість дуже милостиві. Але, клянусь честю, ці арештанти так охляли, що з них мало буде користі на плантації.
Його маленькі оченята-гудзики аж їли поглядом «живий товар», а на обличчі ще дужче заграв вираз презирства і зловтіхи. Потім він покликав до себе капітана «Ямайського купця» Гарднера і кілька хвилини розмовляв з ним, втупившись у список, який Гарднер дав йому.
Проглянувши цей документ, Бішоп повернув його капітанові і, міцно стуливши губи, підійшов до засуджених повстанців. Біля молодого сомерсетшірського шкіпера Бішоп зупинився і на якусь мить задумався. Обмацавши м'язи на руках молодого моряка, він звелів йому відкрити рота, щоб оглянути зуби. Оглянувши, знову стиснув пошерхлі губи і кивнув головою.
- За цього - п'ятнадцять фунтів,- не повертаючи голови, сказав він Гарднеру, що йшов слідом за ним.
Капітан невдоволено скривився:
- П'ятнадцять фунтів? Це менше половини того, що я хотів заправити за нього.
- Це вдвічі більше того, що я мав намір дати,- буркнув полковник.
- Але ж і тридцять фунтів дешево, ваша честь.
- За таку суму я можу купити негра. Ці білі свині не-живучі і не вміють працювати. [34]
Гарднер на всі лади почав вихваляти здоров'я, молодість, і силу Пітта. Він говорив так, наче йшлося не про людину, а про робочу худобину. Пітт - юнак вразливої вдачі - стояв мовчки і нерухомо. Тільки щоки його то біліли, то червоніли, вказуючи на ту велику внутрішню боротьбу, завдяки якій він зберігав самовладання.
У Пітера Блада ця мерзенна торгівля викликала почуття глибокої відрази.
Дівчина, що прийшла з полковником, розмовляла з губернатором, поволі походжаючи оддалік, вздовж шеренги засуджених. Губернатор самовдоволено посміхався і з молодецькою хвацькістю накульгував поряд з нею, а вона, очевидно, не розуміла мерзенності того, чим займався зараз полковник. «Невже їй байдуже?» - думав Блад.
Полковник Бішоп крутнувся на каблуках, наміряючись іти далі.
- Двадцять фунтів - і ні пенса більше. Це й так вдвічі перевищує те, на що ви можете сподіватися у Кребстона.
Капітан Гарднер, зрозумівши з тону покупця, що це його остаточна ціна, зітхнув, і погодився. А Бішоп уже простував далі вздовж шеренги засуджених, тільки мимохідь презирливо глянувши на Блада та на виснаженого юнака зліва від нього. Проте чоловік, що стояв за ними - велетень середніх років на ім'я Волверстон, який втратив око під Седжмуром, привернув його увагу, і торгівля почалася знову.
Пітер Блад стояв у сліпучому сонячному промінні, вдихаючи запашне повітря, таке несхоже на будь-яке інше, яким він коли-небудь дихав. Воно було насичене міцним ароматом, сумішшю пахощів кампешового дерева(1), ямайського перцю і запашного кедра. Сам того не помічаючи, Блад поринув у марні роздуми, навіяні тим чудовим ароматом. Розмовляти не хотілося. Мовчав і Пітт, який стояв біля Блада, засмучений тим, що ось-ось його, напевне, розлучать з товаришем, з яким він пліч-о-пліч вистояв усі ці тяжкі місяці, якого він полюбив як друга і на поради та підтримку якого завжди покладався. Хлопця охопило таке почуття самотності і туги, що проти нього все, пережите ним досі, здавалося дрібницею. Для Пітта розлука з Бла-дом була б болісним завершенням усіх його страждань. [35]
(1) Дерева родини бобових, що ростуть у Центральній і Південній Америці. Екстракт із його деревини застосовується для фарбування тканини.
До них підходили інші покупці, розглядали і йшли далі. Блад не звертав на них ніякої уваги. Але ось у кінці шеренги сталось якесь пожвавлення. Це Гарднер щось голосно роз'яснював юрбі покупців, що чекали, поки полковник Бішоп навибирає собі людського товару. Коли Гарднер замовк, Блад, подивившись у його бік, помітив, що дівчина про щось говорила з Бішопом і срібною рукояткою хлиста вказувала на шеренгу засуджених. Бішоп, прикривши рукою очі від сонця, глянув туди, куди вона показувала. Потім повільно перевальцем він в супроводі Гарднера рушив уздовж шеренги. За ними пішли дівчина й губернатор.
Так посувались вони одне за одним, аж поки полковник не порівнявся з Бладом. Покупець був би й цього разу пройшов повз лікаря, якби дівчина не торкнулася хлистом його руки.
- Оце той чоловік, якого я мала на увазі,- мовила.
- Оцей?
У голосі полковника забриніла нотка презирства. Пітер Блад пильно подивився у вирячені оченята полковника, схожі на ізюминки в пудингу, глибоко посаджені на жовтому, м'ясистому обличчі, і відчув, як йому в лице вдарила кров від такого принизливого огляду.
- Пхе! Лантух кісток! Що я з ним робитиму? - сказав Бішоп і повернувся, щоб іти далі, але тут втрутився Гарднер:
- Він, може, й худий, але міцний; міцний і здоровий. Коли половина з них захворіла, а друга половина мала ось-ось захворіти, цей бусурман тримався на ногах і лікував своїх товаришів. Якби не він, то їх загинуло б значно більше. П'ятнадцять фунтів за нього, полковнику. Це навіть дешево. Він здоровий, кажу вам, ваша честь, витривалий і сильний, хоч і худий. Він саме з тих, хто добре переносить спеку. Клімат ніколи не вб'є його.
Губернатор Стід хихикнув:
- Чуєте, полковнику? Довіртеся своїй племінниці. Жінка одним поглядом оцінить чоловіка.
1 він зареготав, задоволений з свого дотепу. Але сміявся тільки він один. По обличчю племінниці полковника пер-.бігла хмарка незадоволення, в той час як сам полковник поринув у роздуми про цю торгову операцію і не міг звернути уваги на жарт губернатора. Закопиливши трохи губу, він якусь мить мовчки гладив рукою підборіддя. Дже-ремі Пітт затаїв подих.
- Я даю вам за нього десять фунтів,- вимовив нарешті полковник. [36]
Пітер Блад благав у бога, щоб ця пропозиція була відхилена. Він сам не зміг пояснити, чому йоґо так образила думка, що він може стати власністю саме цієї брутальної тварини і в якійсь мірі власністю тієї кароокої дівчини. Але одним почуттям образи не зміниш своєї долі. Раб є раб. Пітера Блада продали полковникові Бішопу, цьому чванькуватому покупцеві, за мізерну суму - десять фунтів стерлінгів.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
