Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ VIII ІСПАНЦІ
Величавий корабель, якому дозволили так спокійно ввійти під чужим прапором у Карлайлську бухту, був іспанським капером(1), що прийшов поквитатися за деякі борги «берегового братства» і помститись за поразку, якої завдало англійське судно «Прайд оф Девон» двом галіонам(2), що везли скарби в Кадіс. Сталося так, що галіоном, який втік у більш-менш пристойному стані, командував дон Дієге д'Еспіноса-і-Вальдес, рідний брат іспанського адмірала дон Мігеля д'Еспіноса, запальний, гордовитий і нерозважливий чоловік.
Розлючений своєю поразкою, яку по суті він сам же накликав на себе, дон Дієго поклявся провчити англійців так, щоб вони надовго запам'ятали, з ким мають справу. Запозичивши дещо з досвіду Моргана(3) та інших морських розбійників, він вирішив влаштувати каральний напад на англійську колонію. На жаль, поблизу не було його брата - адмірала, щоб стримати, коли в Сан-Хуані, головному місті Пуерто-Ріко, він споряджав з цією метою судно «Сінко Льягас». Об'єктом для нападу дон Дієго вибрав ос.трів Барбадос, який через зручні для оборони природні умови не так пильно охоронявся. Вибрав він цей острів ще й тому, що, за повідомленням шпигунів, там знайшов притулок [71] «Прайд оф Девон», а йому хотілося, щоб помста мала якийсь відтінок торжества справедливості. Вибрав він і момент, коли в Карлайлській бухті на якорі не стояло жодного військового судна.
(1) Капер - каперське судно. Так називалися кораблі, які нападали на торговельні судна (XVI-XVIII ст. ст.).
(2) Галіон - велике трищоглове судно особливо міцної будови, озброєне важкою артилерією. Ці судна використовувалися для перевезення товарів і дорогоцінних металів з іспанських та португальських колоній у Європу (XV-XVII ст. ст.).
(3) Моргай - англійський корсар, пізніше віце-губернатор острова Ямайки (XVII ст.).
Дону Дієго пощастило: корабель не викликав ні найменшої підозри, аж поки не відсалютував по форту майже впритул бортовим залпом з двадцяти гармат.
П'ятеро наших очманілих героїв спостерігали, як великий корабель, огорнутий хмарою диму, поволі просувався вперед. Піднявши грот(1) для полегшення маневровості і йдучи в крутому бейдевінді(2),' він наводив гармати лівого борту на не підготовлений до відсічі форт.
Тільки коли відгримів другий залп, полковник Бішоп отямився раптом від заціпеніння і згадав про свої обов'язки. В місті несамовитокбили в барабани і лунав звук труби, наче була потреба ще додатково сповіщати про небезпеку. Як командир барбадоської поліції полковник Бішоп мав бути на чолі свого нечисленного війська у тому самому фор-ті, який зараз іспанські гармати перетворювали на купу руїн.
Згадавши про це, він бігцем подався туди, незважаючи на свою огрядність і спеку. Охоронці побігли слідом за ним.
Блад повернувся до Джеремі Пітта і понуро посміхнувся.
- Ось те,- сказав він,- що я назвав би вчасним втручанням у нашу долю.- Хоча,- додав він, подумавши,- сам біс не вгадає, що буде далі.
Коли гримнув третій залп, Блад підняв пальмовий листок і обережно прикрив ним спину свого товариша.
Потім на подвір'я за частоколом, задихавшись і обливаючись потом, влетів Кент у супроводі доброго десятка робітників з плантації. Всі були охоплені панікою. Кент завів їх у низенький білий будиночок, і за хвилину вони вибігли звідти з мушкетами, кортиками та патронташами.
На цей час групками по двоє-троє почали сходитись засуджені бунтівники, які, побачивши, що їх ніхто не охороняє, і відчуваючи загальний переполох, покидали роботу.[72]
(1) Грот - найнижчий парус на другій від носа щоглі (грот-щоглі) парусного судна.
(2) Бейдевінд - курс парусного судна відносно вітру, коли напрям вітру утворює з напрямком ходу судна кут менше 90 градусів.
Коли нашвидкуруч озброєний загін кинувся до воріт, Кент затримався на мить, щоб розпорядитися рабами.
- У ліс! - скомандував він.- Біжіть у ліс і перебудьте там, поки все це скінчиться і ми переколемо тих іспанських свиней.
Сказавши це, він кинувся за своїми людьми, які мали приєднатися до тих, хто збирався в місті, щоб дати відсіч іспанському десанту.
Раби, не вагаючись, виконали б його наказ, якби не Блад.
- Навіщо поспішати, та ще в таку спеку? - звернувся він на диво спокійним, як здавалось його товаришам, голосим.- Можливо, взагалі не буде потреби ховатися в лісі. В усякому разі, ми встигнемо зробити це й тоді, коли іспанці заволодіють містом.
Отже, понад два десятки кинутих напризволяще раб.ів із засуджених бунтівників залишилися на подвір'ї і з височини спостерігали за розгортанням запеклого бою.
Поліція і всі остров'яни, здатні носити зброю, чинили опір іспанському десанту з відчайдушною рішучістю людей, які знають, що в разі поразки милосердя не буде. Жорстокість іспанських солдатів стала притчею; навіть найжор-стокіші вчинки Моргана і Лолйоне блідли порівняно з тими звірствами, на які були здатні іспанці.
Але командир іспанців знав свою справу, чого, не погрішивши проти істини, не можна було сказати про барбадось-ку поліцію. Скориставшися з переваги несподіваного нападу, що вивів форт із ладу, він скоро довів барбадос-цям, хто справжній господар становища. Його гармати, спрямувавши вогонь на відкриту місцевість за молотом, де Бішоп невміло розташував своє військо, нещадно громили барбадоську поліцію. Одночасно вони прикривали вогнем іспанських вояк, що підпливали до берега не тільки на своїх шлюпках, а й на шлюпках тих остров'ян, які так необачно поспішили назустріч кораблю., коли він тільки заходив у бухту.
Бій тривав з полудня до вечора. Тріск мушкетних пострілів, який дедалі глибше проникав у місто, доводив, що іспанці неухильно просуваються вперед. До заходу сонця двісті п'ятдесят іспанців стали господарями Бріджтауна. Остров'ян обеззброїли, а губернаторові Стіду, що з переляку забув і про подагру, полковникові Бішопу та кільком нижнім чинам, замкненим дома у губернатора, дон Дієго з підкресленою чемністю, що скидалась на глум, визначив розмір викупу: за сто тисяч песо та п'ятдесят голів худоби [73] він утримається і не перетворить місто на купи руїн.
А поки уважний і бездоганно ввічливий командир погоджував ці деталі з переляканим на смерть англійським губернатором, іспанці, вдираючись у будинки, грабували, пиячили та ґвалтували, як вони навчилися робити в таких випадках.
Коли запали сутінки, Блад, нехтуючи небезпекою, пробрався до міста. Те, що він побачив, Джеремі Пітт, якому Блад потім розповів усе, записав у тій товстій книзі, звідки взято більшу частину моєї розповіді. Але я не збираюся повторювати тут усе, що Блад розповідав Пітту. Воно надто відразливе, надто огидне; здається неймовірним, що люди, якими б розбещеними вони не були, можуть скотитися в таку безодню звірячої жорстокості та розпусти.
Блідий, як смерть, Блад не міг дивитися на це безчинство і поспішав скоріше вибратись із такого пекла. У вузенькому провулку він налетів на дівчину, яка бігла назустріч, перелякана, з розпущеними косами. За нею, рего-чучи і лаючись на чім світ стоїть, важко гупав чобітьми іспанець. Він уже майже схопив свою жертву, коли Блад заступив йому дорогу. В руках у лікаря була шпага, яку він перед тим зняв з убитого і про всякий випадок захопив із собою.
Нахабно зупинившись, обурений і спантеличений іспанець побачив, як у сутінках блиснула шпага, яку Блад тільки що витяг з піхов.
- Ah, perro ingles!(1) - ревнув він і кинувся в обійми власної смерті.
- Сподіваюся, що ти готовий стати перед своїм творцем,- сказав Блад, вправно протикаючи шпагою тіло іспанця. Він зробив це з майстерністю солдата і хірурга. Іспанець навіть не зойкнув і лантухом гепнув на землю.
(1) А, англійський собако! (ісп.).
Блад підбіг до дівчини, що, вся в сльозах, припала до стіни, і схопив її за руку.
- Ходімо! - сказав він.
Але вона відсахнулась від нього, опираючись усім тілом, і злякано запитала.
- Хто ви?
- Ви чекатимете, поки я покажу вам свої документи? - різко обірвав її Блад.
З-за рогу, звідки хвилину тому вибігла дівчина, долинув тупіт ніг. [74]
- Ходімо! - рішуче повторив Блад. Цього разу вона, мабуть, заспокоєна його бездоганною англійською вимовою, мовчки скорилася.
Вони швидко проминули один провулок, потім другий і, на щастя, нікого не зустрівши, вийшли на околицю. Вибравшись .із міста, Блад бігом потягнув бліду й знесилену дівчину на узгір'я, де стояв будинок полковника Бішо-па. В кількох словах він розповів їй, хто він і що, а потім вони бігли мовчки, аж поки не дісталися до великого білого будинку. Будинок був оповитий темрявою, і це вказувало на те, що там принаймні усе спокійно. Якби там були іспанці, то в вікнах світилося б. Блад постукав, але йому довелося постукати вдруге і втретє, перш ніж відповіли з вікна на другому поверсі.
- Хто там? - почувся голос Арабелли Бішоп, трохи збентежений, але безперечно її голос.
Блад аж сп'янів на радощах, бо, поспішаючи сюди, він уявою вже встиг намалювати такі страхіття, що не вкладаються людським розумом ні в які рамки. Він уявляв її у вирі того пекла, звідки сам щойно вирвався. Арабелла ж могла піти до міста або зробити ще якусь необачність, і його обливав холодний піт від самої думки, що з нею могло щось трапитись.
- Це я - Пітер Блад,- сказав він, переводячи подих.
- Що вам потрібно?
Блад зрозумів, що навряд чи вона зійде вниз відчинити двері, бо в такий час нещасні раби на плантації могли збунтуватися і стати не менш небезпечними, ніж іспанці. Але, почувши голос Арабелли, дівчина, яку врятував Блад, гукнула, вдивляючись у темряву:
- Арабелло! Це я, Мері Трейл.
- Мері?! - тільки й почулося нагорі, і голова у вікні зникла. За кілька секунд двері широко розчинились. У просторому вестибюлі стояла Арабелла. її струнку дівочу постать таємниче освітлювала тьмяна свічка, яку вона тримала в руці.
Блад увійшов. За ним вбігла його супутниця і, впавши на груди Арабелли, залилася гіркими слізьми. Але Блад знав, що не можна гаяти й хвилини.
- Тут є хто-небудь із слуг? - рішуче запитав він. Дома був тільки конюх, старий негр Джеймс.
- Саме він нам і потрібен,- сказав Блад.- Накажіть подати коней. І мерщій до Спейгстауна або ще й далі на північ, де вам ніщо не загрожуватиме. Тут залишатися не можна. Поспішайте!
- Але ж бій закінчився...- почала Арабелла, бліда й налякана.
- Так, закінчився. Але найстрашніше тільки починається. Дорогою міс Трейл розповість вам. Ради бога, повірте мені і зробіть так, як я вам кажу.
- Він... він врятував мене,- заридала міс Трейл.
- Врятував тебе? - приголомшено запитала Арабелла.- Від чого врятував, Мері?
- Про це ви ще встигнете довідатися,- майже сердито вигукнув Блад.- У вас буде ніч для розмов, коли виберетеся звідси, далі від піратів. Покличте, будь ласка, Джеймса і зробіть так, як я кажу - мерщій!
- Він ніби наказує мені...
- О боже! Наказую! Скажіть, міс Трейл, скажіть їй, чи є в мене підстави...
- Так, так,- промовила дівчина, тремтячи всім тілом.- Робіть так, як він каже... О, ради бога, Ара-белло!
Арабелла вийшла, залишивши Блада і Мері одних.
- Я., я ніколи не забуду, що ви зробили для мене, сер,- сказала Мері, трохи заспокоївшись. І він тільки зараз помітив, яка вона тендітна - майже дитина.
- У свій час я робив і дещо краще. Тому я й тут,- сказав Блад з болем- у голосі.
Вона не зрозуміла його слів і навіть не спробувала удати, що розуміє.
- Ви... ви вбили його? - запитала вона боязко.
Він пильно глянув на дівчину, освітлену мерехтливим світлом свічки.
- Сподіваюся, що так. Цілком можливо, що вбив, але зрештою все це дрібниці,- сказав він.- Єдине, що має зараз значення, це те, щоб Джеймс подав коней.- Він рішуче ступив до дверей, щоб прискорити готування до від'їзду, та голос Мері зупинив його.
- Не залишайте мене! Не залишайте мене саму! - закричала вона, охоплена жахом.
Блад зупинився, потім поволі рушив назад. Підійшовши до дівчини, він посміхнувся їй:
- Ну, ну, не плачте! Не бійтеся. Усе вже позаду. Незабаром ви будете далеко, в Спейгстауні, в цілковитій безпеці.
Нарешті коней подано - аж четверо, бо крім Джеймса, що мав бути за провідника, Арабелла брала з собою й покоївку, яка ні за що в світі не хотіла залишитися.
Блад підсадив на коня легеньку Мері Трейл і повернувся, [76] щоб попрощатися з Арабеллою, яка вже сиділа в сідлі.
- До побачення! - крикнув він і, здавалося, хотів ще щось додати, але так нічого й не сказав.
Коні рушили і щезли в блідому світлі зоряної ночі, а Блад залишився біля дверей будинку полковника Бішо-па. Останнє, що він почув від тих, що поїхали,- це тремтячий дитячий голос Мері Трейл:
- Я ніколи не забуду того, що ви зробили для мене, містер Блад! Ніколи!
Та не цей голос йому хотілося б почути, і тому ці слова не принесли йому жаданої втіхи. Він ще довго стояв у темряві, спостерігаючи світлячків на рододендронах, аж поки зовсім не завмер тупіт копи. Потім зітхнув, і його думки повернулися до дійсності. Попереду ще багато роботи. В місто він ходив не задля прогулянки, і -не для того, щоб подивитись, як поводяться переможці. Йому треба було дещо розвідати. За той час, що він був у місті, Блад добув усі необхідні відомості. Попереду надзвичайно напружена ніч - отож треба ворушитися скоріше.
І він побіг до табору, де на нього з тривогою і сподіванням чекали товариші - раби полковника Бішопа.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
