Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Аґата Крісті Знахідка у бібліотеці Переклад ? (Повість)

Сер Генрі був дуже похмурий.

— Мені це не до вподоби, — сказав він.

— Я розумію, — мовила міс Марші, — для вас такий метод нетрадиційний. Але це дуже важливо для того, щоб переконатися остаточно. І якщо містер Джефферсон погодиться...

— А Гарпер? Чи варто його в це втягувати?

— Для нього буде обтяжливе так багато знати. Ви, звісно, можете йому натякнути. Наглянути за певними людьми, постежити за ними...

— Гаразд, це те, що треба, — сказав сер Генрі. Старший поліційний офіцер Гарпер свердлив поглядом сера Генрі Клітерінга.

— Сер, я хотів би мати ясність. Ви мені на щось натякаєте?

— Я повідомляю вам, що мій друг має намір поїхати завтра — і він не робить із цього таємниці — до свого адвоката в Дейнмуті і скласти новий заповіт.

Гарпер ще дужче насупив свої густі брови.

— Містер Конвей Джефферсон збирається оголосити про це зятеві й невістці?

— Про це він скаже їм сьогодні ввечері.

— Розумію. — Старший поліційний офіцер постукав самопискою по столі й повторив: — Розумію. — Потім його гострий погляд знову втупився в сера Генрі.

— Отже, ви проти версії з Безілом Блейком?

— А ви?

Вуса Гарпера здригнулись, і він сказав:

— А міс Марпл?

Чоловіки подивились один на одного, і Гарпер промовив:

— Гаразд, облиште це на мене. Все буде законно. Ніяких пересмикувань фактів, обіцяю вам.

— І ще одне, — сказав сер Генрі. — Краще погляньте ось на це. — Він розгорнув аркуш паперу й посунув його через стіл.

Цього разу спокій зрадив Гарпера, і він аж присвиснув:

— От тобі й маєш! То це ж зовсім міняє справу. Як ви таке розкопали?

— Жінки, — пояснив сер Генрі, — завжди страшенно цікавляться шлюбними справами.

— А надто літні й самотні, — додав старший поліційний офіцер.

Конвей Джефферсон подивився на товариша, що саме переступив поріг; його обличчя розпливлося в усмішці.

— Я сказав їм, і вони сприйняли все дуже добре.

— І що ж ви сказали?

— Тепер, мовляв, коли Рубі мертва, нехай ті п'ятдесят тисяч, які я заповів їй, підуть на добродійну справу, що нагадувала б про неї, тобто на лондонський гуртожиток для молоденьких дівчат, котрі працюють професійними танцівницями. Щось безглуздіше годі й придумати, скажу вам. Уявляю, як я їх ошелешив — так, ніби й справді зважився б на щось таке. — Потім замислено додав: — Дурницю я зробив із тією дівчиною, скажу вам. Певне, старію вже й виживаю з розуму. Тепер я це зрозумів. Вона була славна дівчина, але більшість із того, чим я її наділяв, я сам-таки й вигадав. Удавав, ніби вона нова Розамунда! У них однакове волосся, але серце й розум різні. Дайте мені цей папір. Тут прозирає досить цікавий зв'язок.

Сер Генрі зійшов униз і звернувся до портьє.

— Містер Гаскелл, питаєте? Він щойно поїхав на своїй машині. Певно, до Лондона.

— Он як! А місіс Джефферсон де?

— Місіс Джефферсон, сер, щойно пішла спати. Сер Генрі зазирнув до вітальні й танцювальної зали. У вітальні насуплений Гуго Маклін розв'язував кросворд. У танцювальній залі Джозі мужньо всміхалася в обличчя гладкому, спітнілому чоловікові і спритно уникала його ніг. Товстунові вочевидь дуже подобалося танцювати. Граційний і невеселий Раймонд танцював з анемічною на вигляд шатенкою у дорогій сукні, що була їй дуже не до лиця.

— Отже, спати, — тихо мовив сер Генрі й рушив нагору.

Була третя година ночі. Вітер ущух; над спокійним морем світив місяць. У кімнаті Конвея Джефферсона — він лежав обкладений подушками, — крім його важкого дихання, ніяких звуків не було чути. Не повівав навіть легенький вітерець, від якого гойднулися б штори на вікні. І все ж таки вони гойднулися, за мить розтулилися, і на тлі місячного сяйва з'явилась постать. Потім штори зійшлися, знову стало тихо, але тепер у кімнаті була ще одна людина. Все ближче й ближче підкрадався непрошений гість до ліжка. Джефферсон дихав глибоко й рівно. Великий і вказівний пальці готові були відтягти шкіру; у другій руці завмер шприц. Та раптом із темряви вихопилася рука і, мов кліщами, стисла руку з голкою; друга рука залізною хваткою схопила непрошеного гостя. Холодний голос закону промовив:

— Не вийде! Віддайте голку! Спалахнуло світло.

Конвей Джефферсон сумно дивився з подушок на вбивцю Рубі Кіні.

— Кажучи словами конандойлівського доктора Ватсона, я хочу знати ваш метод, міс Марпл, — промовив сер Генрі Клітерінг.

— А я хочу знати, що вас на це штовхнуло, — поцікавився старший поліційний офіцер Гарпер.

— Господи, міс Марпл, ви знову відзначились! Я хочу почути про все з самого початку, — заявив полковник Мелчетт.

Міс Марпл розгладила найкращу свою вечірню шовкову сукню. На обличчі в неї виступив рум'янець, вона всміхалась і дуже ніяковіла.

— Боюся, що мій «метод», як висловився сер Генрі, надзвичайно аматорський, — почала вона. — Річ у тім, бачте, що більшість людей, у тім числі й поліцейські, надто довіряють цьому брехливому світові. Вони вірять усьому, що їм кажуть. А я ніколи ні в що не вірю. Я люблю довести все собі сама.

— Це науковий підхід, — зауважив сер Генрі.

— У нашому випадку, — вела далі міс Марпл, — деякі речі були прийняті як щось незаперечне, а не просто звичайні факти. А факти, як я помітила, були такі: жертва молода і гризла нігті; зуби в неї трохи стирчали — так часто трапляється в молоденьких дівчаток, якщо зуби вчасно не виправити спеціальною металевою пластинкою. Діти дуже неслухняні й, коли дорослі не бачать, виймають ті пластинки.

Та я відхилилася від теми. Про що я казала? Ага, так ось. З болем дивлячись на мертву дівчину — адже урвалося молоде життя, я подумала, що вбивця — дуже зла людина. Те, що труп знайшли в бібліотеці полковника Бентрі, сплутувало всі карти. Але це факт, від якого нікуди не дінешся. Насправді ж задум інший, і це збило нас із пантелику. Хтось вирішив звалити вбивство на бідолашного молодого Безіла Блейка — чоловіка для такого діла дуже підходящого. Але Блейк підкинув труп до полковникової бібліотеки, затяг події і цим дуже напакостив справжньому вбивці. Підозра мала одразу впасти на містера Блейка — адже поліція з'ясує, що він знав дівчину, сам був зв'язаний з іншою дівчиною, а Рубі приходила його шантажувати або щось таке, і він, розгнівавшись, задушив її. Звичайнісінький брудний злочин, які трапляються в нічних клубах.

Але все поламалось, і розслідування зосередилося на сім'ї Джефферсонів — на превелике невдоволення однієї особи.

Як я уже згадувала, людина я дуже підозрілива. Мій небіж Раймонд каже — жартома, звісна річ, — що розум у мене, як і в усіх людей вікторіанської доби, нагадує помийну яму. Але вікторіанці, до речі, знаються на людській натурі. Так ось, маючи такий негігієнічний — чи все ж таки гігієнічний? — розум, я подивилася на справу з погляду грошей. Двом людям вигідна смерть дівчини, і цього не заперечиш. П'ятдесят тисяч — великі гроші, а особливо коли ти у фінансовій скруті. Звичайно ж, обоє вони славні, приємні люди, на вбивць не схожі, але хто що знає, чи не так?

Взяти, приміром, місіс Джефферсон. Усі її люблять. Але очевидно й те, що цього літа жінка стала якась неспокійна, стомилася від такого життя, коли вона цілком залежна від свекра. Вона знала — так казав лікар, — що містер Джефферсон довго не проживе, отже, було б непогано, якби Рубі Кіні зникла. Місіс Джефферсон безмежно віддана своєму синові, ,а в деяких жінок виникає дивовижна ідея, нібито злочин, вчинений заради своїх нащадків, можна виправдати. Я таке вже бачила.

Містер Гаскелл, якщо користуватися спортивною термінологією, був, звичайно ж, лідер куди вірогідніший. Він картяр, і високі моральні засади, як я розумію, йому чужі. Але я мала певні підстави гадати, що тут не обійшлося без жінки.

Моя версія здавалась гіпотетичною, оскільки я дивилась на справу з погляду грошей. Однак обоє мали алібі на той час, коли Рубі Кіні, згідно з медичною експертизою, померла. Та невдовзі знаходять спалену машину з трупом Памели Рівз, і тоді вся справа стає як на долоні. Алібі, звісно, тепер втрачає всяку вагу.

Отже, я мала дві половинки справи, і обидві досить переконливі. Але вони не збігалися. Між ними мав бути зв'язок, а я його не знаходила. В однієї особи, котру я вважала причетною до справи, не було мотиву. Безглуздо з мого боку! — мовила, розмірковуючи вголос, міс Марші. — Якби не Діна Лі, я б до цього не додумалася — до найочевиднішої речі в світі! Сомерсет-Хаус! Одруження! Це стосувалося не тільки містера Гаскелла та місіс Джефферсон, а й інших людей. Якщо хтось із цих двох був одружений або ж збирався одружитись, то з'явився третій. Раймонд, приміром, гадав, що має шанс узяти заміж багату жінку. Він був дуже чуйний до місіс Джефферсон і саме своєю привабливістю, як на мене визволив її з тривалого удівства, їй цілком подобалося бути просто дочкою містера Джефферсона. Як це було з Рут і Наомі, пригадуєте оту справу в нашому селі?

Крім Раймонда, був ще містер Маклін. Він місіс Джефферсон подобався, і вони, здається, врешті побралися б. Містер Маклін не дуже багатий, до того ж тієї ночі був недалеко від Дейнмута. Отже, здавалося, — провадила міс Марші, — зробити це могло кожне з них. Але я знала напевно. Бо як же бути з обгризеними нігтями, адже так?

— Нігтями? — здивовано перепитав сер Генрі. — Але ж вона відірвала нігтя, а решту позрізала.

— Дурниці! — кинула міс Марші. — Обгризені й коротко зрізані нігті — це речі різні! Той, хто розуміється на дівчачих нігтях, їх не переплутає, — оті гадкі, обгризені нігті, як я завжди кажу дівчатам у школі. Нігті, бачте, — це був факт. І він міг означати тільки одне: у бібліотеці полковника Бентрі лежав труп не Рубі Кіні!

І це приводить нас до конкретної особи — до Джозі! Саме вона впізнала в мертвій дівчині Рубі. Джозі знала, вона мусила знати, що то — не Рубі. А сказала, що Рубі. Джозі була спантеличена, ошелешена, коли побачила, де лежав труп. Сама ж вона, по суті, це й виказала. Чому? Бо знала. А хто ж краще за неї міг знати, де його мали знайти! У котеджі Безіла Блейка. Хто звернув нашу увагу на Безіла? Джозі. Вона сказала Раймондові, що Рубі, певне, з кіношником. А ще раніше підкинула знімок у сумочку Рубі. Так, це була Джозі — хитра, практична, жорстока й жадібна до грошей.

Оскільки мертва дівчина була не Рубі Кіні, отже, то був хтось інший. Хто ж? Інша дівчина, яку теж розшукували, — Памела Рівз! Рубі було вісімнадцять років, Памелі — шістнадцять. Обидві молоденькі, міцні дівчата. Але навіщо, питала я себе, цей фокус? Сенс був тільки один: зробити комусь алібі. Хто мав алібі на час смерті Рубі Кіні? Марк Гаскелл, місіс Джефферсон і Джозі.

Знаєте, мені було досить цікаво простежувати за розвитком подій, усвідомлювати, як здійснювався цей план. План складний і водночас простий. Отже, вибір падає на бідолашну Памелу. Кінопроба! Хіба ж могло бідолашне дитя перед цим устояти. Та ще й коли про все так вірогідно розповів Марк Гаскелл. Вона приходить до готелю, він уже чекає на неї, заводить її бічними дверима і знайомить із Джозі — експертом з питань косметики! Бідолашна дитина... Моторошно думати про те, як вона сидить у ванній Джозі і та вибілює їй волосся, накладає на обличчя шар косметики, лакує на руках і ногах нігті. Потім їй дають наркотик. Вона непритомніє. Гадаю, її поклали в порожній кімнаті напроти. Пригадуєте, ті кімнати прибирають раз на тиждень. Після вечері Марк Гаскелл поїхав машиною на узбережжя — здається, так він казав? Це тоді він одяг її у стару сукню Рубі, відвіз до котеджу й поклав на килимок.

Коли він душив її поясом від сукні, вона була непритомна. Гріх так казати, але, сподіваюсь, вона нічого не відчула. А якщо по правді, то мене просто тішить думка про те, що його повісять... Це було одразу по десятій. Потім він повертається на шаленій швидкості до готелю і входить у вітальню, де Рубі Кіні саме танцює з Раймондом показовий танець. Гадаю, Рубі робила все, що їй наказувала Джозі. Дівчина мала перевдягтись і чекати в кімнаті Джозі. Їй щось підсипали — певно, в каву. Пригадуєте, вона позіхала, коли танцювала з молодим Бартлеттом?

Пізніше Джозі з Раймондом прийшли «шукати її», але Раймонд до кімнати Джозі не входив. Мабуть, саме тоді вона й порішила дівчину — уколом або вдарила чимось по голові. Далі зійшла вниз, танцювала з Раймондом, сперечалася з Джефферсонами про тс, де могла бути Рубі, й нарешті пішла спати. Вдосвіта вона надягла на Рубі Памелину сукню, бічними сходами знесла тіло надвір — жінка вона міцна, — вибрала машину Джорд-жа Бартлетта, від'їхала дві милі до кар'єру, облила машину бензином і підпалила. А потім пішки повернулася до готелю — саме коли кинулися шукати Рубі.

— Хитромудрий план, — зауважив полковник Мелчетт.

— Це не хитромудріше, ніж танцювати, — відповіла міс Марпл.

— Та вже ж.

— Вона була дуже обережна, — розповіла далі міс Марпл. — Врахувала навіть, що нігті в дівчат неоднакові. Зламаний ніготь Рубі на її шалі мав пояснювати, чому Рубі позрізала всі нігті.

— Так, вона передбачила все, — сказав Гарпер. — Єдиний доказ, який ви мали, — це обгризені нігті школярки.

— Не тільки, — заперечила міс Марпл. — Марк Гаскелл вибовкав зайве. Описуючи Рубі, він сказав, що її нижня щелепа запала всередину. А в мертвої дівчини, яку знайшли в бібліотеці полковника Бентрі, зуби були випнуті.

— А отой драматичний фінал — це ваша ідея, міс Марпл? — похмуро спитав Конвей Джефферсон.

— Так, це була моя ідея. Приємно почувати себе впевнено, хіба ні?

— Звісно, — погодився Конвей Джефферсон.

— Бачте, — провадила міс Марпл, — досить було тим двом дізнатися, що ви збираєтеся скласти новий заповіт, як вони почали діяти. Вони вже пішли на два вбивства за гроші, отже, ладні були піти й на третє. Марк, певна річ, мав бути абсолютно чистий, тому поїхав до Лондона й забезпечив собі алібі: вечеря в ресторані з друзями і нічний клуб. Все мала зробити Джозі. Вони й доти влаштовували все так, щоб убивство Рубі скинути на Безіла. Смерть містера Джефферсона мала настати нібито внаслідок того, що відмовило серце. У шприці був дигіталіс, як сказав містер Гарпер. У лікарні така смерть не викликала б підозри. Джозі розхитала на балконі одну кам'яну кулю, яка трохи згодом і з її допомогою мала впасти. Смерть списали б на шок.

— Винахідлива, гадина! — вилаявся Мелчетт.

— Отже, третім, як ви тоді сказали, мав померти Конвей Джефферсон? — поцікавився сер Генрі. Міс Марпл похитала головою:

— О ні. Я мала на увазі Безіла Блейка. Вони б його повісили, якби могли.

— Або запроторили б до Броадмура, — докинув сер Генрі.

У двері впурхнула Аделаїда Джефферсон. За нею йшов Гуго Маклін.

— Я, здається, все проґавив! — сказав він. — І досі не бачу в цьому ніякого сенсу. Ким була Джозі Маркові Гаскеллу?

— Дружиною, — відказала міс Марпл. — Вони взяли шлюб рік тому, але вирішили тримати це в таємниці, поки помре містер Джефферсон.

Конвей Джефферсон буркнув:

— Я завжди знав, що Розамунда вийшла заміж за погань, але намагався цього не помічати. А вона була від нього в нестямі. Від убивці! Ну, тепер його повісять разом із цією жінкою. Я дуже радий, що він засипався й викрив себе.

— Джозі дуже сильна натура, — сказала міс Марпл. — Все це задумала вона. Іронія долі в тому, що вона ж таки й привезла сюди дівчину, якою захопився містер Джефферсон і яку він, сам того не бажаючи, занапастив.

— Бідолашна дівчинка! Бідолашна маленька Рубі! — промовив Джефферсон.

Аделаїда поклала руки йому на плечі й ніжно обняла його. Цього вечора вона була чарівна. Трохи затинаючись, вона сказала:

— Я хочу вам щось сказати, Джефф. Зараз-таки. Я хочу вийти заміж за Гуго.

Конвей Джефферсон якийсь час мовчки дивився на неї, потім понуро промовив:

— Тобі пора виходити заміж. Вітаю вас обох. До речі, Едді, завтра я складу новий заповіт.

— Так, я знаю, — кивнула вона головою.

— Ні, не знаєш. Я заповідаю тобі десять тисяч фунтів стерлінгів. Решту дістане після моєї смерті Пітер. Тебе це влаштовує, дівчинко?

— О Джефф! — Голос її затремтів. — Ви просто чудо!

— Він славний хлопчик. Я б хотів побути з ним як можна довше, поки ще живий.

— О, звичайно!

— Пітер дуже зацікавився цим злочином, — замислено промовив Конвей Джефферсон. — Він не тільки має ніготь убитої дівчини — однієї з убитих, зрештою. Йому також поталанило дістати трохи вовни від шалі Джозі, яка зачепилась за ніготь. Отже, він має дещо на згадку й від убивці! Такий радий!

Гуго й Аделаїда Джефферсон простували через танцювальну залу. До них підійшов Раймонд. Аделаїда поквапне сказала йому:

— А в мене новина! Ми збираємося одружитись. Раймонд сумно всміхнувся.

— Сподіваюся, — мовив він, не звертаючи уваги на Гуго й заглядаючи їй у вічі, — що ви будете дуже, дуже щасливі.

Вони пішли, а Раймонд стояв і дивився їм услід.

— Гарна жінка, — сказав він сам собі. — Дуже гарна. І в неї будуть гроші. А я так старався визубрити історію девоншірських Старрів! Але щастя мене зрадило. Танцюй, танцюй, чоловіче!

І Раймонд повернувся до танцювальної зали.

© В. Стопчанський, 2007

Додати в закладки

  
Переклад Translate