Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Галина Леонтіївна Рубанова, Володимир Андрійович Моторний Історія зарубіжної літератури середніх віків (1982)
1.4. Література латинською мовою
Довгий час, поки не зміцніли національні мови і не було створено писемності європейських народів, латинська мова була міжнародною мовою, мовою церкви, вищої адміністрації, державно-правових документів, освіти і частково літератури. За свою тисячолітню [44] історію середньовічна латинська писемність виробила велику кількість різноманітних родів і жанрів. Пам'ятки цієї писемності, яким властиві риси художніх творів, а також художні твори справили значний вплив на зародження і розвиток нових європейських літератур. На основі латини виникли романські мови.
Світська література латинською мовою певною мірою продовжувала традиції класичного античного періоду. Початок середньовіччя представлений багатьма значними поетами і прозаїками, в творчості яких відбилась складна боротьба між античним світосприйняттям, що зникало, і християнським світоглядом, який утверджувався. Найвидатнішою постаттю цього періоду був Боетій (близько 480-525) - поет, прозаїк і, головне, філософ, вихований на традиціях античності. Великим авторитетом користувався його твір «Про розраду філософією», під впливом алегоричних образів якого створювались знаменитий «Роман про Троянду» (XIII ст.), «Бенкет» Данте та ін. Відомим латинським поетом був і Венанцій Фортунат (близько 530-600), чия творчість вплинула на багатьох середньовічних поетів.
Наприкінці VI ст. разом із занепадом шкільної справи і освіти починається спад у розвитку латинської писемності. Наступні два століття були «темними віками» для культури Центральної Європи. Лише на окраїнах (в Іспанії, Ірландії, Англії) ще зберігались окремі культурні осередки. Для нового культурного піднесення необхідно було з'єднати всі розрізнені елементи в єдиний центр. Це стало можливим з посиленням франкської держави Каролінгів (VIII-IX), особливо за Карла Великого (768- 814). Нове культурне пожвавлення і водночас оновлення латинської писемності пов'язане з так званим Каролінгським Відродженням. Величезна феодальна держава Карла Великого трималась силою зброї. Намагаючись створити централізоване державне управління за типом Римської імперії, Карл був зацікавлений у підготовці освічених кадрів церковної і світської адміністрації. Це спонукало Карла до культурно-освітніх реформ. Та й сам він був для свого часу людиною незаурядною, цінував ученість і піклувався про виховання освіченого покоління з франкського середовища. За часи його правління було відкрито багато церковних шкіл, до яких, крім молодих монахів і кліриків, намагались залучати дітей мирян. В Ахені, столиці Карла, для дітей короля [45] і його сановників було відкрито придворну школу, до якої запрошувались найкращі вчені і педагоги того часу. За наказом Карла у спеціальних майстернях - скрепторіях - переписувались і розмножувались античні рукописи, вивезені з Італії. На державну службу до себе він запрошував з усіх кінців Європи відомих своєю вченістю й талантами духовних та світських осіб - учених, письменників, будівельників, дипломатів та ін. Так, деякий час в Ахені жили відомий учений з Північної Італії Павло Діакон, автор знаменитої «Історії лангобардів»; талановитий педагог, автор підручників англосакс Алкуїн; прекрасний знавець латинської мови франк Егінхард, який написав цікавий у багатьох відношеннях «Життєпис Карла Великого».
Державною мовою і мовою культури в різноплеменній імперії Карла Великого була латинь. Для поновлення латинської писемності багато зробили вчені-поети. При дворі Карла з учених, найкращих учнів, сановників було створене своєрідне об'єднання вчених, поетів, любителів поезії, відоме під назвою «Академія Карла Великого». Тут читались лекції, обговорювались богословські питання, тлумачились твори різних авторів; на диспутах змагались у вченості та дотепності, на банкетах - у вишуканих компліментарних віршах славили Карла, його походи і перемоги, його родину, придворний побут, розваги та ін. Але в цій придворній поезії іноді проявляються й зовсім інші мотиви: напади на пороки духовенства, злих правителів тощо. Деякі твори позначені справжнім ліризмом, особливо вірші, присвячені друзям, зображенню природи; в деяких помітна близькість до фольклорних джерел (наприклад, «Сперечання Весни з Зимою» Алкіїна). Вчені-поети широко використовували класичні латинські метри, строфи, жанри, наслідували стиль античних письменників, особливо Вергілія, Пруденція. Незважаючи на звернення до античності, вчена поезія Каролінгського Відродження за духом своїм залишалась середньовічною і вузькопридворною. Ідеалом двору й академії було поєднання досконалих античних форм з «істинністю» християнського вчення. Ця поезія позбавлена значних соціальних проблем, героїки, чуттєво-здорового ставлення до життя, що характерне для античності часів її розквіту. Каро-лінгське Відродження не можна порівнювати і з широтою європейського Відродження XIV-XVI ст., У даному випадку можна говорити лише про певне культурне піднесення. І все ж на загальному фоні [46] ранньої середньовічної епохи Каролінгське Відродження залишило помітний слід: добре впорядковану школу - базу для майбутніх університетів, поліпшене латинське письмо, що сприяло збереженню і розмноженню античних рукописів. Через кілька століть, у добу Відродження, Європа знайомитиметься з античними пам'ятками здебільшого за списками, зробленими в скрепторіях за часів Карла Великого. Після його смерті придворну «Академію» розігнали, і Ахен перестав бути культурним центром європейського значення. Латинська культура знайшла притулок у монастирях, які в IX ст. переживали піднесення, були багаті, добре укріплені і не боялися незгод цієї нелегкої доби.
Поступово на базі народної культури (романської і германської) та досвіду книжкової латинської культури зароджуються французька і німецька літератури (1).
(1) Памятники средневековой латинской литературы IV-IX веков.- М.: Наука, 1970, с. 224, 233.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
