Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Галина Леонтіївна Рубанова, Володимир Андрійович Моторний Історія зарубіжної літератури середніх віків (1982)
Жанри лірики трубадурів. Найвищим ліричним жанром була канцона (прованс. cansos - пісня) - вишуканий та оригінальний за будовою вірш, головним чином на любовну тему. Видатним майстром канцони був Бернарт де Вентадорн (близько 1140- 1195) - один із найталановитіших поетів Прованса. Його натхненна творчість пронизана темою служіння вельможній та неприступній дамі. Дама не помічає страждань, мук закоханого в неї поета, і це сповнює його серце і журбою, і радістю. Ось уривок з однієї знаменитої канцони поета:
Вже не повернусь я, друзі, в рідний дім,
В наш Вентадорн: вона гордує мною.
Де ждав її дарма в огні палкім,
Для мене більш нема там супокою.
II люблю - я винен лиш у тім,
І лиш за те я у краю чужім
Вік мушу жить, повинутий журбою.
......................................................
Я шлю в Прованс свої нові пісні,
Любові в них і радості чимало.
Вкладаю я в слова свої гучні,
Чого мені в житті не вистарчало.
(Переклад М. Терещенка).
Свіжість віршів і мелодії Бернарта де Вентадорна надзвичайно високо цінували романтики.
У жанрі канцони виступав і Джауфре Рюдель (1140-1170), який оспівав так звану дальню любов. У збірці «Біографії трубадурів» (ХНІ ст.), достовірність якої сумнівна, зворушливо розповідається про почуття поета до графині Тріполійської, в яку він закохався заочно. Щоб зустрітися із благородною красунею, поет відправляється як хрестоносець у далеку Сірію, але, захворівши в дорозі, вмирає в Тріполі на руках Прекрасної Дами. Зворушена такою відданістю, графиня постригається в черниці. Ця легенда була дуже популярною в епоху романтизму.
Ще один ліричний жанр тенсона (прованс. ten-sos - суперечка) є віршованим диспутом на любовну, поетичну або філософську тему. Тенсона сповнена порад із галузі куртуазної любовної казуїстики.
Платонічний тип кохання відхиляє альба (Прованс, alba - світанок) - пісня ранкової зорі. Ця пісня прославляє щасливу взаємну любов. Рицар таємно проникає до своєї дами. Зброєносець чи друг рицаря до ранку стоїть на варті та попереджує [89] коханців про настання світанку, коли рицар повинен залишити даму, щоб не кинути на неї й тіні підозри. Про любов рицаря, про красу та гідність його дами звичайно розповідає страж. У рефрені кожної строфи повторюється слово «зоря» або «світанок», що також відрізняє альбу від інших жанрів. В альбах відображені справжні щирі почуття, земне кохання майже без куртуазної ідеалізації. Енгельс вважав, що альби становлять «цвіт провансальської любовної поезії...» (1).
(1) Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21, с. 69.
Пізніше виникає серена (італ. sereno - нічна прохолода) - вечірня пісня кохання (прототип серенади).
Хоч трубадури переважно оспівували кохання, однак у їхньому поетичному фонді є й пісні на політичні та суспільні теми - це сирвентес (Прованс, servis - служити, переносно: пісня прихильника).
Відомим майстром сирвентес був Бертран де Борн (близько 1140-1215), якому приписують помітну роль у політичних подіях того часу. За легендою, він своїми войовничими віршами розпалював феодальні чвари і міг посварити навіть батька з дітьми. У «Біографії трубадурів» зазначено, що «завжди він бажав, щоб король Франції та король Англії воювали один з одним. І якщо між ними бував мир або укладалося перемир'я, Бертран був дуже незадоволений і намагався своїми сирвентес порушити спокій, доводячи кожному, що мир позбавляє його честі». Трубадур-феодал не скривав зневаги та ненависті до простого люду, віланів *, вважаючи, що в інтересах рицарства треба народ тримати «у чорному тілі», його тішить вигляд спалених та витоптаних селянських ланів, паніка серед гнаного народу, брязкіт зброї, картина бою:
Люблю я бачить, як погнав
Юрбу озброєний загін,
Як мчать отари серед трав,
А військо лине навздогін,
І видно над рікою,
Як замок між гірських горбів
Обложений з усіх боків
І темною габою
Шереги мерехтять бійців,
Піп виглядають між ровів.
(Переклад М. Терещенка).
Цього апологета феодального розбрату Дайте помістив у пекло, де він - сіяч смут і ворожнечі - стоїть, тримаючи в руках, як ліхтар, власну відсічену голову.
* Вілани (лат. villa - садиба, маєток) - селяни, простолюдини.
Проти користолюбства та запроданства папського [90] двору у сирвентес сміливо виступив Гільйом Фігейра (1215-1250): «Риме, ти робиш багато за гроші підлоти і злочинів і не боїшся бога... Зовні ти подібний до невинного ягняти, а всередині ти хижий звір, коронована змія, виплід єхидни»
Жанр сирвентес особливо поширюється в XIII ст.
Близькою до народної поезії є пасторела (pasto-rela) -лірична пісня, яка зображує зустріч рицаря з простою дівчиною - пастушкою. Іноді дівчина піддається вмовлянням рицаря і потім гірко плаче. Але здебільшого це дуже дотепний поетичний діалог, в якому пастушка, вірна своєму другові (простому селянину), глузливо відхиляє залицяння рицаря.
Добре відомі пасторели Маркабрюна (близько 1140-1185), трубадура-плебея, який, зневажливо ставлячись до платонічного схиляння перед дамою, оспівував красу і скромність простої дівчини.
Танцювальна пісня - балада (прованс. ballar - танцювати) пов'язана з народними піснями та травневими обрядами, коли молодь ходила в ліс, прикрашала себе зеленню та квітами, вибирала «королеву» весни і, співаючи, танцювала. Безоглядний потяг до радості, любові лунає в баладі:
В день, коли весна буя, гейя!
Королева вся сія, гейя!
Ось до нас вона прийшла, гейя!
Бо ж кохання тут знайшла,
Щастям аж бринить!
А ревнивець, знай, не спить.
Геть, ревнивцю, пріч від нас -
Нам танок почати час!
(Переклад Т. Ципко).
У XIII ст. починається занепад провансальської поезії, який прискорюється розбійницьким нападом на багатий Прованс північно-французьких баронів. Так звані альбігойські війни, що тривали 20 років, призвели до повного зруйнування Провансу. Більшість трубадурів шукають притулку на чужині - в Італії, Іспанії, Німеччині, що сприяло поширенню їхнього мистецтва в цих країнах.
Провансальська лірика XI-XIII ст.- це перший досвід європейської авторської лірики народною мовою. Становлення її нерозривно пов'язане з кур туазним феноменом. Мова Провансу повиннг була передати всі тонкощі куртуазного коханні і служіння дамі. У творчій лабораторії трубадур" вона досягла високої чистоти, вишуканості й разол з тим зберегла близькість до розмовної народно мови. Завдяки високим достоїнствам лірики труба [91] дурів, провансальська мова на деякий час стала міжнародною мовою ліричної поезії.
Лірика Провансу ввібрала в себе кращі поетичні традиції попередніх століть. Вона тісно пов'язана з животворною народною традицією й античною поезією; відчутний у ній вплив арабо-іспанської любовної лірики, а також середньовічної латинської поезії, зокрема творчості вагантів. У свою чергу, творчість трубадурів лягла в основу багатьох літературних явищ і зумовила шляхи їх розвитку. Вона сприяла виникненню французької, іспанської та португальської поезії; безумовною є її роль у становленні німецького міннезангу.
Особливо значним був вплив Провансу на італійську культуру. Трубадури безпосередньо вплинули на становлення італійської лірики (зокрема, школи «Dolce stil nuovo» («Нового солодкого стилю»). Вони значною мірою визначили погляди Данте на роль та значення народної мови (Данте «Про народну красномовність»). Через Петрарку та пет-раркистів - вплинули на європейську поезію загалом. У наступні століття зацікавленість поезією трубадурів проявили Війон, деякі романтики, пізніше- Гейне, Рембо, Ростан, О. Блок, в наші дні - Луї Арагон. Секрет великої популярності поезії Провансу - у прагненні особистості до створення нових морально-етичних ідеалів, вільних від християнського аскетизму та приниження людських почуттів. У своїх кращих проявах куртуазна лірика відобразила загальнолюдські ідеали, почуття й уявлення.
На півночі Франції куртуазна лірика розвивалась дещо пізніше, в другій половині XII ст., її представники називались труверами. Вони зазнали великого впливу провансальської лірики і в основному використовували жанри трубадурів. Оригінальні жанри труверів - ткацькі пісні, пісні про нещасливе заміжжя і про хрестові походи. Відомими труверами були знатні феодали Канон де Бетюн, Тібо, граф Шампанський.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
