Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Галина Леонтіївна Рубанова, Володимир Андрійович Моторний Історія зарубіжної літератури середніх віків (1982)
Мінезанг. У Німеччині рицарська лірика розвивається наприкінці XII-XIII ст. Для визначення її у XVIII ст. німецькі вчені ввели термін «мінезанг»- любовна пісня (нім. Міnnе - любов, Sang- пісня). У мінезангу рано проявилися два напрями: «народний» і куртуазний. «Народному» напряму властиві простота, природність у відтворенні почут-тів^ Він близький до народної любовної пісні та майже не позначений куртуазним поклонінням дамі; [92] стиль його більш архаїчний. Головні представники «народного» напряму - фон Кюренберг та Дітмар фон Айст. їм ближче фольклорне трактування кохання, коли жінка чекає коханого і тужить за ним. «Я сокола годувала і коли він виріс, я повила його пір'я чистим золотом і пустила на волю. І він відлетів у далекі країни»,- сумує покинута милим героїня Кюренберга.
Куртуазний напрям мінезангу розвивався у прирейнських областях країни під безпосереднім впливом провансальських зразків. Поети куртуазного стилю (Генріх фон Фельдеке, Фрідріх фон Хузен, .Генріх фон Морунген, Рейнмар фон Хаге-нау та ін.) оспівували «високе» кохання зі всім його куртуазним ритуалом: вихвалянням дами, «томлінням», «стражданням» та страхом здійснення своїх бажань. Видатний майстер куртуазного стилю - Морунген. Його пісням властиві душевна глибина, тонкість і багатогранність у відтворенні любовного почуття.
Паралельно з куртуазною поезією розвивався дидактичний жанр - шпрух *. Зберігся збірник шпру-хів Сперфогеля (середина XII ст.) -очевидно, бідного бродячого поета, його віршовані повчання і дидактичні байки побутового та релігійного змісту базуються на народній дидактиці та фольклорних уявленнях.
* Шпрух (нім.- Spruch) - моралізаторський вислів, засвоєний мінезингерами від шпіль-манів, найулюбленіша форма німецької середньовічної політичної та повчально-сатиричної поезії.
Художньої вершини і творчої самобутності мінезанг досяг у творчості найвидатнішого середньовічного поета Вальтера фон дер Фогельвейде (близько 1160-1230). Бідний рицар, він був професійним поетом і залежав від знатних покровителів. У любовній ліриці Вальтер почав з прославлення «високого кохання», але пізніше, під впливом народних пісень і лірики вагантів, порушив куртуазну традицію. Він звеличував просту дівчину або жінку, яка ніжно і відверто відповідає на його почуття. «Можуть бути інші, кращі за тебе, але в моїх очах ти гарна... Ти прекрасна, і цього досить. Я люблю тебе і перед золотом королеви вибираю твій скляний перстінець»,- зізнається поет, його поезія пройнята душевною простотою, щирістю та справжнім ліризмом. Він вводить у мінезанг фольклорні традиції, народні мелодії, весняну пісню і танці, створює картини природи.
Фогельвейде перший із мінезингерів використав публіцистичні можливості шпруха. Будучи сучасником жорстокої боротьби між Римом та німецькими правителями, Вальтер у своїх шпрухах пристрасно [93] закликав до національної єдності. В цьому загальному розбраті поет перш за все звинувачує папу: «Коли він користолюбивий - всі користолюбиві, коли він бреше - всі брешуть його брехнею, коли він обманює - всі обманюють». Творчість Фогельвейде останніх років овіяна смутком і глибоким розчаруванням, пов'язаними з початком кризи німецького рицарського суспільства.
Ознаками згасання рицарської культури позначена творчість відомого баварського поета Нейдхарта фон Рейенталя (близько 1180-1250) і ряду його сучасників та послідовників. Нейдхарт був першим представником так званої сільської поезії куртуазного стилю і прославляв «низьке кохання». Він збагатив мінезанг народними мотивами, але його побутовий натуралізм (введення в куртуазний зміст побутових сценок з селянського життя з бійками та сварками) надав його поезії характеру сатири на життя селян. Поет здобув славу «ворога селянства» і з часом став дійовою особою низки комічних оповідань - шванків, які ввійшли до народної книги «Нейдхарт - Лис» (XV ст.).
Епігоном класичного куртуазного мінезангу був Ульріх фон Ліхтенштейн - автор віршового біографічного твору «Служіння дамі» (1255). Ліхтенштейн довів до екстравагантної крайності «любовне васальство». Так, щоб запевнити даму в щирості своїх почуттів, він відтяв собі мізинець і надіслав його їй разом з любовним посланням.
Особливе місце в школі «селянської поезії» займає мінезингер Тангейзер (середина XIII ст.). Він увів у мінезанг мотиви і форми народних танцювальних пісень. Співець «низького кохання», Тангейзер пародіював крайності «васального служіння» дамі. В автобіографічній ліриці поет не приховує, що в його насиченому пригодами та мандрами житті велику роль відіграли красиві жінки та вино, що стало причиною його розорення. Навколо імені Тан-гейзера виникла легенда, забарвлена антиклерикальними мотивами, згідно з якою поет був полоненим і коханцем «вельможної Венерн» і жив у Венериній горі. Злякавшись своєї гріховності, він вирушив на покаяння в Рим. Але папа прокляв поета і заявив, що як не може зазеленіти посох в його руці, так і нема йому прощення на землі. Засмучений поет повертається до Венери, але папський посох раптом зазеленів. Таким чином було викрито неправедне жорстокосердя «божого намісника». Протиставлення в цій легенді земної чуттєвої любові християнському [94] аскетизмові, прославлення внутрішньої свободи людини згодом використали німецькі романтики Г. Гейне, Л. Тік. Композитор Р. Вагнер створив оперу «Тангейзер і змагання співців у Вартбурзі».
Прекрасні ліричні пісні залишили і відомі куртуазні епіки Вольфрам фон Ешенбах та Готфрід Страсбурзький.
У середині XIII ст. розвивається морально-дидактичний напрям, який широко використовує жанр шпрухів, авторами котрих все частіше стають бюргери. У їхньому середовищі в XIII ст. була створена поема «Війна співців», в якій розповідається про змагання міннезінгерів у замку Вартбург. Дійовими особами в ній виступають відомі поети, серед них Генріх фон Офтердінген (вірші якого не збереглися). Легенда про змагання мінезингерів широко використовувалась в епоху романтизму в літературі та музиці. Згасаючи, куртуазний мінезанг поступово звільняв місце новому явищу - бюргерському мейстерзингу. Піднесення міст, їх економічна незалежність сприяли розвиткові вільнодумства і викривально-дидактичного напряму в літературі.
ЗМІСТ
На попередню
|