Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Галина Леонтіївна Рубанова, Володимир Андрійович Моторний Історія зарубіжної літератури середніх віків (1982)
1.3. Древньоскандінавська література
Особливе місце в середньовічній культурі займає література скандінавських народів, які свого часу не ввійшли в орбіту античної цивілізації і великого переселення народів. На території Швеції, Норвегії, Данії впродовж першого тисячоліття зберігався общинно-родовий лад, існувала велика патріархальна сім'я. Характер буття скандінавців нагадував устрій континентальних германців перед падінням Римської імперії. Вожаки племен і племенних союзів - конунги* - вибирались з племінної знаті і оточували себе бойовими дружинами з молодих воїнів. Під командою вождя будувались бойові кораблі, готувалась зброя: бойові сокири, списи, мечі, луки, щити. Конунг розпоряджався і військовою [29] здобиччю - обдаровував племінну знать, дружинників. Полонених продавали або перетворювали на рабів. Родова знать тримала у своїх руках і релігійні справи, вона відала обрядами, жертвопринесенням, що також збільшувало її вплив і могутність. Усі вільні землероби - бонди - користувались однаковими правами. Важливі справи вирішувались на загальному зібранні усіх вільних - тінзі. Однак фактично на тінзі верховодили знать і багаті бонди. Скандінавці займались землеробством, скотарством, хоча сувора природа часто ставила під загрозу урожай і корм для тварин. Важливою підмогою у господарстві було рибальство, китобійний промисел. Вони здавна підтримували торговельні зв'язки з іншими європейськими народами; молоді люди часто займались піратством, що не засуджувалось. Гориста, сильно пересічена місцевість, густі ліси визначали характер поселень. Скандінавці жили хуторами, які захищали людей і худобу від незгод північного клімату. Довгі зимові вечори проводили біля домашнього вогнища, слухаючи різні життєві історії, а також легенди про богів, героїв, які нерідко сягали корінням в загальногерманські часи. Тут довго користувалися древньогерманськими рунами, яким надавали магічного значення.
* Конунг (сканд.) - спочатку військовий вождь племені, пізніше король.
На рубежі VIII-IX ст. починається бурхлива . масова експансія скандінавців, яка продовжувалась майже три століття і отримала назву епоха вікінгів*. В русло переселення, колонізації, захоплення чужих земель і грабувань утягувалися все нові покоління норвежців, шведів, датчан. В цю добу відбулись глибокі зрушення в усіх сферах матеріального і духовного життя скандінавської півночі: поклала вона також відбиток і на ті народи, що стикалися з вікінгами. Вважають, що є немало причин, які примусили скандінавців порвати зі звичним традиційним укладом і сміливо ринутись назустріч невідомості. Безсумнівно, важливу роль відіграла необхідність в нових землях, можливість розширити торговельні зв'язки і політичний вплив, сприяли цьому і розклад родового ладу і небажання родової знаті примиритися з посиленням влади конунгів, губити свої вільності та привілеї. Крім того, скандінавців приваблювала можливість поживитися за рахунок беззахисної перед ними Європи, яку в той період роздирали феодальні чвари і міжусобиці. Але є і така думка, що значну роль в цій «раптовості» масового появлення скандінавців в Європі (і не тільки в Європі), їх войовничу непримиренність потрібно пояснювати [30] також і «внутрішніми стимулами» (1). Зіткнення з Європою (яка йшла по шляху феодалізації і християнізації), усвідомлення контрасту між «своїм» способом життя (і мислення) і «чужим», передчуття загрози звичному «своєму» укладу з боку «чужого світу» породили серед скандінавців занепокоєння, страх і прагнення підкорити собі ці «чужі» сили, що і проявилось в неприборканій енергії, войовничості та героїчному пафосі. Вважають, що епоха вікінгів збігається з високим розквітом мистецтва скандінавців (особливо в Ісландії) і визначає характер деяких його сторін. Так в образотворчому мистецтві відродився «звіриний стиль» (або «тератологічний») - потяг до зображення страхітливих звірів, чудовиськ, хижаків (світ уявлявся неперервним зіткненням незрозумілих, ворогуючих сил). У літературі цим настроям відповідає розквіт поезії скальдів, з її складною символікою та словесними емблемами.
(1) Гуревич А. Я. Начало эпохи викингов: Скандинавский сборник, XII.- Таллин, 1967, с. 128-147.
* Спочатку слово вікінг означало морський набіг, пізніше - воїн-моряк.
Географія експансії вікінгів досить широка. Датчани і норвежці безчинствували головним чином у Західній Європі, наводячи жах на населення північного узбережжя Франції, Балтики, Британських островів. У Європі їх називали «норманами», тобто «північними людьми». У 911 р. частина північної Франції фактично опинилася під владою нормандського герцога (вона й до сьогодні зветься Нормандією). Експансія на схід мала дещо інший характер. Шведські купці-воїни добре знали шлях із Фінської затоки до Дніпра і Чорного моря, а також по Волзі до Каспію у візантійські, арабські, хазарські володіння, багаті на дорогоцінні метали, тканини, посуд. Вони охоче вступали в дружини слов'янських князів і на службу до візантійських імператорів. На Русі їх називали варягами. При потребі слов'яни відбивали варязькі вторгнення і нерідко проганяли їх за море.
Шторми Північної Атлантики не лякали вікінгів, на стійких дерев'яних човнах, орієнтуючись по сонцю і зірках, вони здійснювали далекі океанські переходи. Близько 870 р. норвежці відкрили Ісландію й дали острову назву Island - країна льодів. Наприкінці X ст. ісландці дістались до Гренландії і близько 1000 р. (майже за п'ять століть до Колумба) вступили на береги Північної Америки. Скандінавські племена не брали участі у великому переселенні народів, але пересування скандінавів та спосіб їх буття в «епоху вікінгів» були подібними до континентальних германців в добу, яка передувала падінню Римської імперії. [31]
Особливо важливе значення для історії культури скандінавських народів мало освоєння Ісландії (870-930). Спочатку в Ісландію переселилась частина норвезької знаті та вільних селян, незадоволених посиленням королівської влади та феодальних відносин. Віддаленість цього закинутого на край світу острова, добре захищеного від зовнішніх воєнних нападів, наявність вільних земель сприяли створенню тут суспільства, в якому довго зберігаються архаїчні риси докласового, родового ладу та його ідеології. Ісландське суспільство складалось з вільних общинників - бондів. З родової знаті вибирали старійшин - годі, які одночасно були жерцями та суддями. З 930 р. верховним органом правління в Ісландії став «альтинг» - всеісландські народні збори, які відіграли важливу роль в ісландському суспільстві. «На альтинг приїжджали, щоб добитись правди та справедливості, обмінятись новинами, обміркувати поточні події. На альтинг збирались як на народне свято. На ньому знайомились, укладали торгові угоди і влаштовували шлюби, знайомились з законами і судовою процедурою, змагалися в іграх, слухали розповіді про подорожі... розповідали саги, декламували вірші. Альтинг вважають колискою ісландської літератури і порівнюють його роль у житті ісландського суспільства з роллю столичного міста, в якому зосереджене культурне життя країни і розквіт якого зумовлює розквіт культури народу» (1).
(1) Стеблин-Каменский М. И. Культура Ислан-дии.- М.: Наука, 1967, с. 25.
У 1000 р. на альтингу за мирною угодою між язичниками і християнами офіційною вірою було визнано християнство. Але християнська релігія не справила помітного впливу на суспільний і духовний уклад ісландців. Християнство ще два століття мирно співіснувало з язичництвом і перемогло його більше в сфері офіціальних обрядів, ніж у сфері переконань. Місцеві клірики з повагою ставились до рідної старовини і своїми записами усної народної творчості сприяли увіковіченню поетичних пам'яток язичництва.
У середині XII ст. зі зростанням майнової і соціальної нерівності, зміцненням родової знаті (хьовдінгів) в Ісландії посилились внутрішні розбрати. Могутні хьовдінги у своїй жадобі багатства і влади нехтували моральними принципами та законами доби ісландського «народоправства». В 1262 р. Ісландія втратила свою незалежність, підпавши під владу норвезьких королів, які здавна мріяли про підкорення цього багатого острова. [32]
У період незалежності (870-1262) в Ісландії була створена багата і свого роду унікальна література. В ній іноді важко розмежувати народну творчість та усвідомлене, індивідуальне авторство, сиву старовину і сучасність, варварську жорстокість і вишукану манірність. У той час коли в Європі вже загинула язичницька культура, тут, у далекому північному краї, зберігалась і створювалась література, яка багато в чому відтворила звичаї, вірування та народно-епічну традицію германо-скандінавської язичницької старовини. Та разом з тим, порівняно з кельтським епосом, пам'ятки скандінавської словесності відбивають вищий ступінь художньої свідомості.
Древньоскандінавська література складається з пісень «Едди» (еддична поезія), поезії скальдів і прозових творів - саг.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
