Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Галина Леонтіївна Рубанова, Володимир Андрійович Моторний Історія зарубіжної літератури середніх віків (1982)
Поезія скальдів. В Норвегії та Ісландії протягом XI-XIII ст. дуже популярною була поезія скальдів - один з найоригінальніших видів творчості в усій світовій літературі. Мистецтво складання віршів було популярним. їх створювали чоловіки і жінки, знатні особи і бонди, імпровізували на бенкетах, на тинзі, в зимові вечори на посиденьках, під час переїздів по морю. Скальди - дружинні співці та придворні поети - користувались великим авторитетом. [38] Вони були довіреними особами правителів, до них звертались за порадою у важливих справах. У бенкетному залі поети займали місце на почесній лаві, одягалися в дорогі й пишні шати. Збереглося біля 350 імен скальдів. Багато їх перебувало на службі у шведських або датських конунгів, частину з них доля закинула в Англію, Іспанію, Візантію, на Русь.
Поезія скальдів була актуальною, зверненою до сучасників. Ісландські скальди прославились як неперевершені майстри складання похвальних пісень - панегіриків, які називались драпами (дослівно - «бойова пісня»). В драпах скальди оспівували бойові подвиги конунга і його дружини, мудрість і силу правителя. Вважалось, що така пісня приносить славу, вдачу. Тому скальдів щедро одарювали і старались привернути до двору. Складали вони також і лайливі пісні про ворогів та недругів. Цих пісень боялися; вірили, що погане слово могло накликати біду. Подяка, визнання, а головне - матеріальна нагорода приймались скальдами як належне. Вважалось, що нагорода, одержана від могутньої і знатної людини, зв'язувала співця зі славою, щастям багатої людини. Тому скальди охоче брали (і навіть вимагали) нагороду за пісню - золоту каблучку, дорогу зброю, кольчугу та ін. Взагалі ставлення скандінавців (як і давніх германців) до золота, коштовного каміння, чужоземних монет, дорогого посуду, зброї було особливим - вони вірили, що подібне багатство живить «душу роду», приносить людині та його роду славу, вдачу. Тому вікінги, оберігаючи свої багатства, часто закопували їх у землю, скидали у трясовину, в морську глибочінь.
Поезія скальдів є усвідомленою творчістю, звідси - пафос самоусвідомлення її творців і навіть почуття переваги над іншими. Вважалось, що поетичний дар - це «дар Одіна». Разом з тим поетична творчість сприймалась як ремесло, як уміння щось добре робити. Цим пояснюється уподібнення процесу творчості до праці, коли треба «стругати», «ткати», «в'язати» тощо.
Поезія скальдів відзначається складністю метричної форми і вишуканістю поетичної мови. Скальди створили складну систему поетичних синонімів- так звані хейті, і метафоричних, умовних поетичних перифраз - кеннінгів, якими замінювались найбільш вживані у віршах поняття. Наприклад, замість слова сонце вживалось його хейті - коло, світило тощо. Пишними та красномовними [39] були кеннінги. Наприклад, замість слова воїн вживали махач меча, дерево битви, кущ шолому; корабель - це кінь моря, олень моря, бик води; жінка - сосна наряду, липа золота та ін. Особливо витіюватими були п'яти-семичисленні кеннінги. Так, один із кеннінгів слова чоловік звучить - марнотратник бурштину холодного лугу кабана Винблінді. Такі вирази вимагають спеціальної розшифровки.
Поезія скальдів була насичена кеннінгами і хейті. Завдяки їм вона ставала пишномовною, таємничою, урочистою, що дуже подобалось сучасникам. Ось уривок з вірша: «Місяць брів одягнутий в біле сосни наряду, блиснув на мене по-соколиному з ясного неба брів, але блиск місяця повік богині золотих перснів з того часу заповідає нещастя мені і богині перснів». Це означає: «жінка в білому кинула на мене соколиний погляд, і від того часу ми обоє нещасливі».
У період розквіту поезії скальдів у ній відбились свободолюбство та героїка епохи вікінгів. Це барвистий світ кораблів, що мчать під червоними вітрилами назустріч славі та багатству; світ конунгів, котрі щедро обдаровують скальдів, дружину. Часто тут прославляють бога Одіна, покровителя поетів. Є тут же місце і для воронів, вовків, вічних супутників смерті.
Поезія скальдів - винятково цінне джерело для розуміння суспільного життя і психології народів скандінавської півночі.
Видатним скальдом був Егіль Скалагримссон (X ст.) - знатний, свавільний та охочий до багатства вікінг. Замолоду він розбійничав на Балтиці, служив воєначальником у англійського короля, ворогував з норвезьким королем Еріком Кривава Сокира і вбив його сина. Випадково потрапивши у руки свого лютого ворога, Егіль відкупився від смерті похвальною піснею «Викуп за голову», яку написав у ніч перед стратою, його бурхливе життя, типове . для епохи вікінгів, описане в родовій «Сазі про Егіля». На схилі літ він жив в Ісландії. Особисте горе, втрата близьких не змінили його характеру - він залишився зухвалим, жадібним до чужого добра, мужнім у боротьбі з незгодами. У знаменитій поминальній пісні «Пам'ять сина», яку Егіль написав, коли втопився його улюблений син Бодвар, старий поет погрожує помстою велетню морів, нарікає на самого Одіна за те, що той забув стару дружбу і відсахнувся від поета. І тепер єдина втіха в його самотності - вміння складати вірші. Знаменитий [40]cкальд дожив до глибокої старості. Перед смертю Егель переховав свої коштовності в болоті, і, щоб ніхто не зрадив таємниці скарбу, вбив рабів, які допомагали йому.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
