Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Хосе Ортега-і-Гасет Безхребетна Іспанія (Деякі історичні зауваги) Переклад В'ячеслава Сахна

* В іспанській мові це слово має також значення «державний військовий переворот». (Приміт. перекл.).

Ми розглянули відкритий виступ як тактику, що неминуче випливає з партикуляризму, з небажання рахуватися з іншими. Своєю чергою, зневага до інших має свої витоки в браку прозірливості, інтелектуальної обачності. Що менш ми тямовиті й що вужче на допитливість та інтуїцію наше видноколо, то менше речей заселятиме наш крайобраз і скоріше ми забудемо про існування ближнього.

Відкритий виступ і ментальна затятість, з якої він походить, постає в нашій історії в зародковому характері вже в XIX столітті. Я принаймні не можу погодитись із споконвічністю «проголошень», не зауваживши спершу, що вони набирали сили поступово. Якось я опублікую деякі свої давніші нотатки про цікаву психологію «проголошення». Зараз я хочу тільки наголосити на деяких їх особливостях.

Такі симпатичні своєю героїчною витримкою та благородною простодушністю, але доволі обмежені полковники й генерали були переконані в своїй «ідеї», але не так, як переконана нормальна людина, а як божевільні та дурні. (Коли божевільний чи дурень упевнюється в чомусь, то йдеться не тільки про його переконання, адже він вважає, що його переконання поділяють геть усі смертні). Тому вони не вважають за доконче докладати зусиль, щоб належно переконати інших; їм досить проголосити свою опінію, і враз кожен, хто не є нікчемою чи вкрай зіпсутим, перейметься безперечною істиною. Тож ті генерали й полковники вірили, що на їхній «заклик» з казарми озветься луною геть уся Іспанія. [164]

З огляду на це, змовники не мали звичаю дбати про завчасну підготовку великих допоміжних осередків і численних бойових сил. Навіщо? «Проголошувачі» ніколи не вважали, що для того, аби здобути перемогу, необхідна тривала боротьба. Впевнені, що мало не весь світ думає потай так само, вони сліпо вірили в магічний ефект «проголошення» фрази. Таким чином, вони не ставали до боротьби, а вступали у володіння Владою.

Гадаю, що мало не всі політичні рухи останніх років позначені цими двома прикметами «проголошень».

Але аналіз сучасного стану Іспанії був би неповним і навіть викривленим, якщо розуміти описаний мною устрій партикуляризму як середовище запеклої боротьби між класами. Може, для когось це зайві тонкощі, але для мене важливо розмежувати партикуля-ристське розокремлення з войовничим темпераментом. Дай Боже, щоб в Іспанії були люди, спраглі боротьби! На превеликий жаль, усе навпаки.

Загальновідомо, що для того щоб запалити свічку, вона принаймні не повинна горіти. Точнісінько так, щоб запалитись жагою боротьби, не треба принаймні вважати, що битву вже виграно. Стан духу бійця і переможця гранично відмінні. Той, хто справді хоче боротися, виходить із засновку про наявність противника, могутнього противника, а відтак - небезпечного, отже, й гідного поваги. Зважаючи на це, він спробує дійти можливої згоди та співпраці, використавши всі можливі засоби - переконання, доброзичливість і навіть хитрощі, щоб залучити під свій прапор якомога більше сил. Той, хто вважає себе переможцем, вчинить навпаки, бо має за своєю спиною поверженого противника. Йому не треба виявляти чемності, запобігати перед кимось, просити допомоги, вдавати щирість і доброзичливість, що прихиляють серця. Навпаки, йому вигідніше зменшити свої лави, аби трофеї перемоги поділити між меншої кількості переможців і прямцем вступити у володіння здобутого. Відкритий виступ є, властиво, тактикою переможця, а не борця.

Огляньмо будь-який політичний рух останніх років і побачимо з його тактики, що він виник не задля боротьби, а навпаки, з переконання, що партію вже виграно.

1917 року робітники й республіканці зробили спробу такої собі революції. Вони вирішили, що липневі заворушення [165] у війську - слушна для того нагода. Нагода для чого? Для битви? Ні, навпаки,- нагода взяти в руки владу, яка, здавалося, лежала серед дороги, мов «res nullius» *. Тому соціалісти й республіканці і не подумали з кимось там рахуватися, звернутися з палкими словами й шляхетним вільнодумством до решти нації. Вважаючи, що мало не весь світ поділяв їх прагнення, вони кинули «клич» у трьох чи чотирьох кварталах стількох же поселень.

* Нічия річ (латин.).

За кілька років до того виник «маурізм». Дон Анто-ніо Маура, скориставшись однією із слушних нагод, вчинив помилку «проголошення». Це було «проголошення» левіта. Він повірив в існування маси іспанців, кількісно та якісно найзначнішої, яка відкинулась від громадського життя через відразу до політики. Він вважав, що ця «нейтральна маса» палала подібними до його переконаннями і схвалювала суворий авторитаризм, ревно сповідувала традиційний католицизм і захоплювалась барокковою прозою нашого XVII століття. Досить було кинути «клич», щоб той тулуб Іспанії збудився до громадського життя. Врешті-решт, годилося б трохи підштовхнути його задавнену інерцію і зробити обов'язковим голосування. А як бути з рештою, тими, хто завідомо не погоджувався з ними? Ет! Таких немає, а якщо і є, то це грішники. Замість того щоб прихилити їх до себе, переконати чи направити на праведний шлях, їх треба негайно усунути, відсторонити, накресливши магічну лінію між добрими та лихими. Звідси славнозвісне «ми - це ми». В час свого найвищого піднесення дон Антоніо Маура не зробив жодної спроби переконати тих, хто ще не був переконаний.

Роки самотності навчили високий дух сеньйора Мау-ри, що для здійснення великих справ найгіршою тактикою є відлучення. Тож для того щоб деякі показові відлучення були ефективними, необхідно компенсувати їх великодушними пропозиціями співпраці, благородними закликами на всі чотири сторони, щоб усі громадяни почувалися названими.

Відсутність спільності інтересів зумовлює нині прикметний феномен нашого громадського життя, що вартує роздумів,- руйнувати годен будь-хто: вояк, робітник, [166] той чи інший політик, ті чи інші засоби масової інформації, та ніхто не годен розбудувати, навіть для убезпечення своїх власних прав.

Іспанії бракує енергійності. Якщо не об'єднати її, нам не вибратися з біди. Якось я казав, що найкраща політика в розважливому афоризмі Санчо Панси: «Коли тобі приводять теличку, поспішай з налигачем».

Та замість того щоб поспішати з налигачем, ми, схоже, заповзялися позабивати всіх теличок.

Додати в закладки

  
Переклад Translate