Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ XXII
Грабунок
- Агов! - почувся гучний, хрипкий вигук, тільки-но вони переступили поріг.
__ Не горлань, Тобі, краще присвіти нам,- озвався
Сайкс, замикаючи двері на засув.
- Ага, це мій друзяка! - вигукнув той самий голос.- Свічку, Барні, свічку! Зустрінь джентльмена! Та прокинься ж бо вже, коли твоя ласка!
Щоб розбудити- особу, до якої він звертався, Тобі, мабуть, пошпурив у неї колодку для знімання чобіт чи якусь не менш важку річ: щось дерев'яне грюкнуло об підлогу, і зразу ж по тому хтось сонна замимрив.
- Чуєш щ чи ні? - загорлав той самий голос.- Біллі Сайкс стоїть там у темряві й чекає, щоб хтось його зустрів, а ти хропеш так, наче за вечерею опію нализався, а не чогось іншого. Ну як, прочумався ти чи ні? Чи, може, збадьорити тебе ще й свічником на додачу?
У відповідь на це запитання по голій підлозі квапливо зачовгали пантофлі, і з дверей праворуч з'явилася спочатку тьмяна свічка, а за нею постать жевжика, вже знайомого нам за двома ознаками: внаслідок фізичної вади він гугнявив і був за офіціанта в трактирі на Сефрон-Хіллі.
- Містер Сайкс! - вигукнув Барні з радістю, про щирість якої ми судити не беремося.- Заходьте, сер, заходьте!
- Ану, давай ти перший,- сказав Сайкс, підштовхуючи Олівера.- Мерщій, а то повідтоптую тобі п'яти.
І, обізвавши хлопчика вайлом, Сайкс увіпхнув його до низької темної кімнати із закуреним каміном, двома-трьо-ма поламаними стільцями, столом і старезним диваном, на якому, задерши ноги вище голови, лежав якийсь молодик з довгою череп'яною люлькою. На ньому був модного крою сюртук тютюнового кольору, з великими бронзовими ґудзиками, жовтогаряча нашийна хустка, грубий строкатий жилет і жовто-коричневі бриджі. Тобі Крекіт (а це був саме він) не відзначався надміром волосся ні на голові, пі на обличчі, а те волосся, що він мав, було рудувате й дбайливо закручене в довгі спіральні завитки, в які він час від часу запускав свої бруднющі пальці, оздоблені великими дешевими перснями. Зросту він був трохи вище [167] середнього, ноги мав тонкі й криві, але ця обставина "зовсім не заважала йому з явним задоволенням милуватися своїми задертими догори чобітьми.
- Білле, друзяко, радий тебе бачити! - мовив цей красень, повертаючи голову до дверей.- А я оце лежу й гадаю, невже ти відступився? Ну, думаю, раз так, доведеться йти на діло самому. Ти диви!
Висловивши цим вигуком величезний подив, викликаний появою Олівера, містер Тобі Крекіт сів і зажадав, щоб йому пояснили, хто це такий.
- Хлопець. Просто хлопець,- відповів Сайкс, підсовуючи стільця до каміна.
- Один з учнів містера Фейгіна,- усміхаючись, пояснив Барні.
- Фейгіна, кажеш? - вигукнув Тобі, розглядаючи Олівера.- Та це ж знахідка, а не хлопець! Уявляю собі, як він чиститиме кишені бабусь по церквах. Таке янгольське личко - це ж цілий капітал!
- Ну, годі, годі,- нетерпляче перебив його Сайкс і, нахилившись до вуха свого приятеля, що знову простягся на дивані, прошепотів кілька слів; Тобі Крекіт голосно зареготав і втупився в Олівера пильним здивованим поглядом.
- Та-ак,- мовив Сайкс, сідаючи.- А тепер, поки в час, нам не завадило б трохи підживитися; не знаю, як кому, а мені б зовсім не завадило. Сідай ближче до вогню, хлопче, й відпочивай, бо тобі незабаром ще доведеться прогулятися з нами, хоча й не так далеко.
Олівер з німим подивом, боязко подивився на Сайкса, присунув до каміна табуретку, сів і схилив на руки голову - вона в нього боліла так, що він навряд чи усвідомлював, куди потрапив і що діється довкола.
- Ну,- сказав Тобі, коли молодий єврей поставив на стіл якусь їжу і пляшку.- Щоб наше діло вигоріло!
Заради такого тосту він підвівся, дбайливо поклав у куток свою порожню люльку, підійшов до столу, наповнив склянку й вихилив її. Те саме зробив і Сайкс.
- Хай і хлопець хильне,- сказав Тобі, наливаючи Олі-верові півчарки.- Пий, янголятко.
- Та я...- почав Олівер, жалібно підвівши на нього
очі,- та я ж...
- Ану, пий! - гримнув Тобі.- Я краще знаю, що тобі можна. Скажи йому, щоб випив, Білле.
- Хай тільки не вип'є,- мовив Сайкс, поплескуючи себе [168] по кишені.- Щоб я пропав, цей шмаркач,один завдає клопоту більше, ніж ціле кодло Пройд. Пий, бісова твоя душа, пий!
• Наляканий погрозливими жестами обох чоловіків, Олівер квапливо вихилив чарку й одразу зайшовся кашлем, неабияк звеселивши Тобі Крекіта та Барні й навіть викликавши посмішку в похмурого містера Сайкса.
Коли склянки опустіли, а Сайкс наївся (Олівер їсти не міг - його силоміць примусили проковтнути скоринку хліба), двоє чоловіків полягали на стільцях і задрімали. Олівер лишився сидіти на табуретці, а Барні, загорнувшись у ковдру, вмостився на підлозі біля каміна.
На якийсь час чоловіки, певно, й справді заснули,- тільки Барні ворушився й раз чи два підводився, щоб підкинути вугілля в камін. Олівер забувся у важкій дрімоті; йому ввижалося, ніби він блукає темними стежками, то ходить серед могил на цвинтарі, то знову переживав події минулого дня. Збудив його Тобі Крекіт, що раптом скочив на ноги й оголосив, що вже пів на другу.
Інші двоє вмить схопилися й почали гарячково лаштуватись у дорогу. Сайкс та його приятель замотали обличчя до самих очей великими темними хустками й надягли пальта, а Барні відчинив шафу й почав квапливо набивати собі кишені різними інструментами.
- Дай-но мені пукавки, Барні,- сказав Тобі Крекіт.
- На, держи,- відповів Барні, подаючи йому пару пістолетів.- Ти сам їх зарядив.
- Гаразд,- сказав Тобі, ховаючи їх.- А ножі?
- У мене є,-т озвався Сайкс.
- Мотуз, ключі, свердла, блимавки,- нічого не забули? -г спитав Тобі, чіпляючи собі на петлю під полою пальта невелику відмичку.
- Я готовий,- відповів його приятель.- Давай ломаки, Барні, і - гайда.
Барні подав йому й Тобі по добрячій палиці, а тоді застебнув на Оліверові плащ.
- Ану! - мовив Сайкс, простягаючи хлопчикові руку. Олівер, очманілий від утоми, незвичного перебування на
свіжому повітрі й з примусу випитого спиртного, машинально подав Сайксові руку.
- Бери його за другу руку, Тобі,- звелів Сайкс.- Барні, виглянь надвір.
Барні пішов до дверей, повернувся й сказав, що можна йти. Двоє грабіжників вийшли з дому, ведучи за руки [169] Олівера. Барні замкнув двері на всі замки й знову ліг спати біля каміна.
Ніч стояла темна, хоч в око стрель. Туман погустішав, і хоч дощу не було, повітря просякло вологою так, що за кілька хвилин Оліверові брови й волосся взялися памороззю.
Вони перейшли міст і рушили в напрямі вогників, що їх Олівер уже бачив раніше. Відстань була невелика, йшли вони швидко й незабаром досягли Чертсі.
- Ходімо навпростець,- прошепотів Сайкс.- Зараз усі сплять, ніхто нас не побачить.
Тобі погодився, й вони швидко рушили головною вулицею містечка, зовсім безлюдною о цій пізній порі. Лише де-не-де тьмяний промінчик вихоплювався з вікна спаль-пі та зрідка порушував нічну тишу хрипкий гавкіт собак. Так нікого і не зустрівши, вони вийшли за місто, коли на церкві пробило другу годину.
Пришвидшивши ходу, вони звернули на дорогу, що відгалужувалася ліворуч, пройшли нею ще з чверть милі й зупинилися перед муром самотньої садиби. Навіть не передихнувши, Тобі Крекіт миттю видряпався на мур.
- Давай сюди хлопця,- сказав він.- Підсади його, а я підхоплю.
Олівер і незчувся, як Сайкс схопив його попід пахви, й за кілька секунд він лежав уже з Тобі на траві по той бік огорожі. Сайкс переліз за ними, й вони, крадучись, рушили до будинку.
Лише тепер Олівер, мало не збожеволівши від розпачу й страху, зрозумів, що вони прийшли сюди грабувати, а може, й убивати. Він сплеснув руками, і з грудей його вихопився здушений крик жаху. В очах у нього потьмарилося, сполотніле обличчя зросилося холодним потом, ноги підломились, і він упав навколішки.
- Вставай! - засичав Сайкс, тіпаючись від люті й вихоплюючи пістолет.- Вставай, а то розчереплю тобі довбешку!
- Ой, відпустіть мене, ради бога! - вигукнув Олівер.- Відпустіть, я піду світ за очі й помру десь у полі! Присягаюсь, я ніколи, ніколи не повернуся до Лондона! Ой, згляньтеся на мене, я не хочу бути злодієм! Заради всіх світлих ангелів небесних, згляньтеся на мене!
Чоловік, якого він так ревно благав, виригнув страшне прокляття і звів курок, але Тобі вибив у нього з руки пістолет, [170] затулив Оліверові рота рукою й потяг хлопця до будинку.
- Цить! - гримнув він.- Бо тобі ж гірше буде. Ще раз цявкнеш - і я тебе сам порішу: гахну по голові - й кінець. Ніякого шуму, шито-крито й пристойно. Ану, Біл-ле, підваж віконницю. За хлопця ручуся; буде як шовковий. У нічку темну, та ще й холодну, і не такі хлопці спершу підгинають хвоста -• сам бачив.
Сайкс, на всі заставки лаючи Фейгіна за те, що той підсунув йому на таке діло Олівера, обережно наліг на лома. Тобі й собі вчепився у віконницю, незабаром вона піддалась і відчинилась. •
Це було заґратоване віконце на висоті п'яти з половиною футів над землею, в тильній частині будинку, в приміщенні чи то посудомийні, чи то домашньої броварні в кінці коридора. Віконце було таке мале, що мешканці будинку не вважали за потрібне зачиняти його надійніше, а проте в нього міг вільно пролізти хлопчик завбільшки з Олівера. Такому мастакові, як Сайкс, відчинити раму з ґратами було за іграшку.
- Тепер слухай, виплодку чортячий! - прошепотів Сайкс, видобуваючи з кишені потайного ліхтарика й спрямовуючи його світло просто в обличчя Оліверові.- Я тебе зараз просуну в це вікно. Бери ліхтарика. Якраз перед собою ти побачиш сходи. Тихенько піднімися ними, пройди через невеликий передпокій до парадних дверей, відімкни їх і впусти нас.
- Вгорі там є засув, тобі до нього не дотягтися,- додав Тобі.- Тож вилізь на стілець. Там у передпокої стоять три розкішних стільці, Білле, з гербом старої на спинках - великим голубим однорогом і золотим тризубцем.
- Та помовч ти! - визвірився на нього Сайкс.- Двері до коридора відчинені?
- Навстіж,- відповів Тобі, для певності зазирнувши досередини.- Кумедія! Вони їх ніколи не зачиняють, щоб собака, який тут ночує, міг походжати по коридору, коли йому не спиться. Ха-ха! А Барні зманив його ще звечора! Чиста робота!
Хоч Тобі Крекіт говорив пошепки, ледь чутно, а сміявся й зовсім беззвучно, Сайкс звелів йому заткнутись і взятися до роботи. Тобі скорився: витяг свій ліхтарик, поставив його на землю, а тоді вперся лобом у стіну під вікном, а руками - об коліна так, щоб спина його правила за приступку. Сайкс виліз на нього, обережно просунув [171] Олівера у віконце погами вперед і, тримаючи за комір, тихенько опустив на підлогу.
- Бери ліхтарика,- прошепотів Сайкс, зазираючи досередини.- Бачиш перед собою сходи?
Змертвілий од страху Олівер судорожно видихнув:
- Т-так.
Сайкс показав дулом пістолета на парадні двері й коротко застеріг, що він у нього на мушці: один крок убік - і куля в голову.
- Тобі тут роботи на одну хвилину,- провадив Сайкс ледь чутно.- Тільки-но я випущу тебе, зразу ж починай. Стривай!
. г- Що там таке? - пошепки спитав Тобі. Обидва насторожили вуха.
- Нічого,- відповів Сайкс, відпускаючи Олівера.- Ну, гайда!
. За цю коротку мить хлопчик отямився й твердо вирішив кинутись із передпокою нагору й підняти на ноги мешканців будинку, навіть якщо за це йому доведеться поплатитися життям. З цим наміром він одразу ж тихо рушив до сходів.
- Назад! - зненацька загорлав Сайкс.- Назад! Назад!
Нажаханий шумом, що раптом порушив мертву тишу всередині будинку, й цим голосним криком, Олівер упустив ліхтар і закляк на місці, не знаючи, що робити - бігти до сходів чи до вікна.
Крик пролунав знову, в очі вдарило світло, вгорі на сходах виникли постаті двох напіводягнених переляканих чоловіків, щось блиснуло, бабахнуло, дихнуло димом, озвалося десь позаду виляском, і Олівера відкинуло до стіни,
Сайкс на мить зник, але відразу ж з'явився у вікні знову і, перше ніж дим розвіявся, схопив хлопчика за комір. Він вистрелив навздогін чоловікам, що відбігли назад, і потяг Олівера вгору.
- Притисни руку до боку,- звелів Сайкс, витягаючи його через вікно.- Дай хустку, вони поцілили хлопця. Мерщій! Ач, як з нього юшить кров!
Потім гучно забамкав гонг, залунали постріли, вигуки, й Олівер відчув, що його тягнуть кудись по ріллі. Галас поволі даленів, завмирав; потім смертельний холод стис Оліверове серце, й він уже більше нічого не бачив і не чув. [172]
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
