Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
© Hoffmann
© Є.Попович (переклад з німецької), 2003
Джерело: Е.Т.А.Гофман. Казки. К.: Школа, 2003. 140 с. - С.: 84-140.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістПан фон Бракель із Бракельгайма
Що було далі з вельможними гістьми
Що сталося з новими іграшками в лісі
Як чужа дитина гралася з Кристліб і Феліксом
Що пан фон Бракель та пані фон Бракель сказали про чужу дитину і що з нею було далі
Про лихого міністра при дворі королеви фей
Як до них приїхав домашній учитель і як діти боялися його
Як діти ходили до лісу гуляти з паном магістром і що там сталося
Як пан фон Бракель прогнав магістра Чорнила
Що було далі в лісі після того, як прогнали пана Чорнила
ПАН ФОН БРАКЕЛЬ ІЗ БРАКЕЛЬГАЙМА
Був собі колись один панок на ім'я Тадеус фон Бракель, і жив він у маленкому хуторі Бракельгаймі. То був його власний хуторець, що дістався йому у спадок від покійного батька, старого фон Бракеля. Крім нього, там жили ще чотири селянські родини і звали його своїм паном, хоч, як глянути збоку, він мало чим від них відрізнявся: і робив те саме, і вбирався так само. Тільки в неділю, коли пан Тадеус разом зі своєю дружиною, сином Феліксом та дочкою Кристліб їхав до церкви в сусіднє велике село, він [84] замість щоденної своєї сукняної куртки вдягав гарний зелений сурдут і червоний жилет із золотими галунами, що дуже йому личив.
А ще ті самі селяни, коли хтось питав їх, як потрапити до пана фон Бракеля, щоразу відповідали:
- Отак рівно йдіть через весь хутір до того пагорба, де березовий гайок. Там і стоїть замок нашого пана.
Кожен знає, що замок - висока, простора будівля з багатьма вікнами й дверима, а ще, бува, й з вежами та блискучими флюгерами. Але на пагорбі з березовим гайком не було й признаки всього цього. Там стояв тільки низенький будиночок із маленькими вікнами, такий малий, що й не побачиш його, поки не підійдеш упритул. Зате перед будиночком пана Тадеуса фон Бракеля зроду ніхто не почував того, що, буває, почуваєш перед великим замком: раптом замреш перед його високою брамою, на тебе війне з нього крижаним холодом, химерні кам'яні постаті, що стоять попід стінами, наче моторошна сторожа, втупляться в тебе мертвим поглядом, і тобі перехочеться заходити в замок, ти вже стоїш і думаєш: чи не повернутися й не піти геть? А тут тільки дійдеш до гаю, як стрункі красуні-берези простягнуть до тебе зелені гілки, ніби руки, привітно замахають ними й весело зашелестять:
- Ласкаво просимо під наше віття!
І ти вже наче вдома. Наче з ясних, мов свічадо, віконець, із темного плюща, який густо обліпив стіни до самого даху, тебе кличуть не докличуться милі, привітні голоси:
- Заходь же, заходь сюди, любий, стомлений мандрівниче, тут тобі буде гарно й затишно! [85]
Ластівки, що весело щебечуть і шугають то в гніздо, то з гнізда, теж такої думки, а старий, величний лелека мудро, поважно дивиться з димаря й каже:
- Я вже прожив у цих краях не одне золоте літечко, але кращого місця за це не бачив ніде у світі, і якби мені від природи не кортіло так мандрувати і якби тут зима не була така холодна, а дрова такі дорогі, я б нізащо не рушив із цього місця.
Отакий привітний і гарний, дарма що не замок, був дім пана фон Бракеля.
ВЕЛЬМОЖНІ ГОСТІОдного дня пані фон Бракель устала дуже рано й спекла пирога, поклавши в нього більше мигдалю та родзинок, навіть у паску, а тому він і пахнув ще багато краще, ніж паска. Тим часом пан фон Бракель витрусив і вичистив свій зелений костюм та червоний жилет, а Фелікса й Кристліб одягли в їхнє найкраще вбрання.
- Не біжіть сьогодні до лісу, як завжди, - сказав дітям пан фон Бракель, - а сидіть тихенько в кімнаті, щоб ви були чисті й незамурзані, як приїде ваш вельможний дядечко, мій брат у перших.
Ясне, привітне сонце виринуло з туману й позолотило шибки, в гаю весело виспівували один поперед одного зяблики, чижі й соловейки. Кристліб тихо, задумливо сиділа біля столу. Вона то поправляла червону стрічку на сукенці, то пробувала щось плести, але те плетиво ніяк не хотіло посуватися далі. Феліксові [86] тато дав гарну книжку з малюнками, проте хлопчик дивився не на малюнки, а в вікно, на чудовий березовий гай, у якому він щоранку по кілька годин бігав і стрибав, де йому заманеться.
- Ох, як там гарно! - зітхав хлопчик.
А потім йому й зовсім увірвався терпець через їхнього пса Султана. Бо Султан почав виманювати його з дому: то гавкає, гарчить, стрибає перед вікном, то пробіжить трохи до гаю і вертається назад, немов хоче сказати:
- Невже ти не вийдеш до гаю? Що ти робиш у тій затхлій кімнаті?
- Ох, мамо, пустіть мене хоч на трохи з хати! - попросив Фелікс.
Та пані фон Бракель відповіла:
- Ні, ні, сиди, ані руш. Я вже знаю, що буде, як ти вийдеш. Кристліб також побіжить за тобою, а там гульк - ви вже гасаєте поміж кущами та тернами, вже дряпаєтесь на якесь дерево. Тоді прийдете додому брудні та спітнілі, а дядько й скаже: «Що це за такі бридкі селянські діти? Бракелям такими не личить бути, ані старим, ані малим».
У Фелікса аж сльози навернулись на очі. Він нетерпляче згорнув книжку й несміливо мовив:
- Якщо дядечко каже, що селянські діти бридкі, то він не бачив наших хуторських дітей - ні Фольрадового Петера, ні Генчелової Анлізи, нікогісінько, бо я не знаю, де ще є кращі діти за них.
- Авжеж! - озвалася Кристліб, наче прокинулася раптом зі сну. - А яка гарна дівчинка Шульценова Грета, хоч вона й не має такої розкішної червоної стрічки, як я. [87]
- Не балакайте казна-чого! - аж трохи розсердилася мати. - Ви нічого не розумієте, дядечко зовсім не це має на думці.
Дарма діти уявляли собі, як гарно сьогодні в гаю, краще, ніж будь-коли, - однаково їх не пускали з хати, та ще й святковий пиріг, на біду, лежав на столі в них перед очима й пахнув так смачно, що аж слина котилася, а надрізати його не можна було, поки не приїде дядько.
- Ох, якби він приїхав, якби вже він швидше приїхав! - в один голос казали діти й мало не плакали з нетерплячки.
Аж ось на дорозі лунко затупотіли копита, й до будинку під'їхала карета, така розкішна, так щедро оздоблена позолотою, що діти отетеріли, бо ще не бачили такого дива. Візник відчинив дверцята карети, і звідти, спираючись на його руку, виліз високий худий чоловік, ступив крок і опинився в обіймах пана фон Бракеля. Він двічі легенько притулився щокою до його щоки й тихо прошепелявив:
- Бонжур, любий брате, тільки не треба церемоній, прошу тебе!
Тим часом візник висадив з карети низеньку гладку жінку з дуже червоними щоками й двох дітей, хлопчика та дівчинку, - так спритно висадив, що ніхто з них ані похитнувся. Коли вони всі вже опинилися долі, Фелікс і Кристліб підійшли до них, як наказували їм батько й мати, взяли те за одну, а те за другу руку високого худого чоловіка, поцілували її і сказали:
- Ласкаво просимо до нас, любий дядечку! Тоді поцілували руку низенькій гладкій жінці й так само сказали: [88]
- Ласкаво просимо до нас, люба тітонько!
Потім ступили до своїх брата й сестри, але на півдорозі зупинилися, вкрай спантеличені, бо таких дітей зроду не бачили. Хлопчик був одягнений у довгі шаровари й курточку з яскравої червоної тканини, всю обшиту золотими шнурами й галунами, при боці в нього висіла маленька блискуча шабля, а з-під чудної червоної шапки з білим пером дурнувато й боязко виглядало бліде, аж жовте, личко з каламутними сонними очима. Дівчинка мала на собі, як Кристліб, білу сукенку, але з силою-силенною бантів і мережива, а волосся в неї було дивно заплетене в косу, скручену у високий остріжок, на якому мерехтіла блискуча коронка. Кристліб опанувала себе й хотіла взяти малу сестричку за руку, але та швидко відсмикнула свою руку й невдоволено, плаксиво скривилася. Кристліб перелякалась і вирішила краще не займати її. Фелікс також захотів ближче роздивитися на гарну шабельку свого братика й простяг до неї руку, але хлопець закричав:
- Він хоче відібрати в мене шаблю, мою шаблю!
Він підбіг до худого чоловіка і сховався в нього за спиною. Фелікс почервонів і обурено сказав:
- Хіба я в тебе хотів її забрати... дурню? Останнє слово він промурмотів крізь зуби,
проте пан фон Бракель добре почув його і, видно, дуже збентежився, бо сказав, то розстібаючи, то знов застібаючи жилет:
- Ой, Феліксе!
Гладка жінка промовила:
- Адельгундонько, Германе, ці діти вам нічого не зроблять, не будьте такі дурні! [89]
А худий чоловік прошепелявив:
- Нічого, вони ще познайомляться.
Він узяв під руку пані фон Бракель і повів її до будинку, за ними рушили пан Бракель із гладкою жінкою, далі Адельгундонька й Герман, що трималися за шлейф материної сукні, а позаду Кристліб із Феліксом.
- Зараз мама наріже пирога, - прошепотів Фелікс сестрі на вухо.
- Так, тепер уже наріже, - радісно відповіла Кристліб.
- А потім ми побіжимо собі до лісу, - повів далі Фелікс.
- І хай собі ці дурні плаксії роблять, що хочуть, - докінчила Кристліб.
Фелікс задоволено підстрибнув, і вони зайшли до кімнати.
Адельгундоньці й Германові не дозволили їсти пирога, бо від такої їжі, як сказали їхні батьки, в них болів живіт, натомість їм дали по маленькому коржику з коробки, яку приніс із карети візник. Зате Фелікс і Кристліб, раді-радісінькі, вм'яли по великому шматку пирога, які їм дала добра матуся.
Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЗМІСТ
На попередню
|
|
