Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЯК ДО НИХ ПРИЇХАВ ДОМАШНІЙ УЧИТЕЛЬ І ЯК ДІТИ БОЯЛИСЯ ЙОГО
Фелікс та Кристліб бігли підскоком додому і весь час радісно вигукували:
- Ох, то чужа дитина - прекрасний королевич! Ох, то чужа дитина - прекрасна королівна!
Вони хотіли розповісти про це батькам, але зупинилися на порозі, мов громом прибиті, коли пан Тадеус фон Бракель ступив їм назустріч з якимось химерним чоловіком поруч із собою.
Чоловік ледь чутно буркнув сам до себе:
- Ото маю шибеників!
А пан фон Бракель узяв його за руку і сказав:
- Це ваш домашній учитель, якого вам прислав вельможний дядечко. Чемно привітайте його!
Але діти скоса позирали на чоловіка й не могли ворухнутися. А все тому, що вони ще таких дивних людей зроду не бачили. Чоловік був хіба на півголови вищий за Фелікса, але опецькуватий, а його гладкий тулуб тримався на двох маленьких, тоненьких, як у павука, ніжках. Його потворна голова була майже чотирикутна, [119] а обличчя бридке, аж страшне, бо, крім того, що його надто довгий гострий ніс зовсім не пасував до товстих бурих щік і широкого рота, маленькі, опуклі, ніби скляні, очі так моторошно поблискували, що на них лячно було дивитися. До того ж чоловік натяг на свою чотирикутну голову чорну, як смола, перуку і був одягнений від голови до п'ят у все чорне та ще й звався магістр Чорнило. Діти й далі непорушно стояли на порозі, тож пані фон Бракель сердито сказала:
- Бісові діти, що з вами сталося? Пан магістр подумає, що ви таки зовсім неотесані селюки! Ану привітайтеся з паном магістром за руку!
Діти послухались, зробили так, як вона веліла, та коли магістр потиснув їм руки, відскочили назад і закричали:
- Ой, боляче! Боляче!
Магістр засміявся і показав сховану в долоні голку, якою вколов дітей, коли вони подавали йому руку. Кристліб заплакала, а Фелікс погрозливо буркнув магістрові:
- Спробуй-но тільки ще раз зробити так, мале жлукто!
- Нащо ви вкололи їх, пане Чорниле? - невдоволено спитав пан фон Бракель.
Магістр відповів:
- Така в мене звичка, я не можу відмовитись від неї.
Він узяв руки в боки й гучно зареготав, але сміх у нього був такий прикрий, наче затріщала зіпсована тріскачка.
- Видно, ви полюбляєте жарти, любий пане Чорниле, - сказав пан фон Бракель, але на серці в нього, так само, як і в пані фон Бракель, а надто в дітей, стало незатишно. [120]
- Ну, то як у дітлахів з наукою, багато вони вже встигли? - сказав магістр. - Зараз побачимо.
І він почав питати Фелікса й Кристліб так, як дядько граф питав своїх дітей. А коли вони призналися йому, що ще нічого не знають напам'ять, пан Чорнило плеснув руками й закричав, як навіжений:
- Ох, як гарно! Нічого не знають! Оце буде робота! Ми їх навчимо!
Фелікс і Кристліб уміли чисто писати й розповідати багато гарних казок, вичитаних у старих книжках, які їм давав батько, але пан Чорнило сказав, що то все дурниці, не варті доброго слова.
Ох, де вже тепер їм було бігати по лісі! Вони мусили майже цілий день сидіти в чотирьох стінах і проказувати за вчителем Чорнилом те, чого зовсім не розуміли. Горе, та й годі! З якою тугою дивилися вони в ліс! Часто їм здавалося, що вони чують крізь веселий спів пташок і дерев милий голос чужої дитини, що гукала їм:
- Де ви, Феліксе й Кристліб, де ви, любі друзі? Де? Ви вже не хочете гратися зі мною? Ходіть до мене! Тут для вас збудований прекрасний палац із квіток... Ми посідаємо в ньому, і я подарую вам чудесні барвисті камінці... А тоді ми полинемо вгору аж до хмар і почнемо зводити там іскристі повітряні палаци! Ходіть же! Ходіть!
Тому діти всіма думками линули до лісу й переставали чути й бачити вчителя. Тоді він люто гримав кулаками по столі й крякав, гув, рипів, дзижчав:
- Кр-р-р, дз-з-з, гу-у-у, тр-р-р.. що це таке? Слухайте уважно!
Фелікс не зміг довше витримати цього, схопився й крикнув: [121]
- Я не хочу більше слухати ваших теревенів, пане Чорниле, а хочу до лісу! Знайдіть собі нашого брата в шароварах, ото якраз для вас учень! Ходімо, Кристліб, чужа дитина вже чекає на нас.
На цьому слові діти побігли до дверей, але пан Чорнило надзвичайно прудко кинувся за ними й перехопив їх біля самого порога. Фелікс мужньо боронився, і магістр побачив, що не втримає хлопця, бо на допомогу йому кинувся вірний Султан. Хоч який чемний, плохий пес був Султан, а до магістра Чорнила від першої ж миті відчув глибоку відразу. Як тільки той наближався до нього, він гарчав і так молотив хвостом, що магістр, дарма що досить прудко бігав своїми тоненькими ніжками, мало не падав, тікаючи. Султан і тепер підскочив до магістра, який тримав Фелікса за плечі, і, не довго думаючи, схопив його зубами за полу сурдута. Пан Чорнило розпачливо заверещав, і на той вереск прибіг пан Тадеус фон Бракель. Магістр відпустив Фелікса, а Султан відпустив магістра.
- Ох, нас уже не пускають до лісу, - сказала, гірко плачучи, Кристліб.
Хоч як сварив пан фон Бракель Фелікса, але йому було шкода дітей, які вже не могли гуляти в полі і в лісі. Довелося панові магістрові погодитись на те, що він щодня ходитиме з дітьми до лісу, хоч як йому не хотілося цього.
- Якби ви, пане Бракелю, мали порядний садок із букшпановим живоплотом і штахетами навколо дому, то можна було б опівдні погуляти там із дітьми, але що, скажіть на Бога, ми робитимем у диких хащах?
Діти були також невдоволені, все казали:
- Нащо нам пан Чорнило в лісі? [122]
Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЗМІСТ
На попередню
|
|
