Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЯК ДІТИ ХОДИЛИ ДО ЛІСУ ГУЛЯТИ З ПАНОМ МАГІСТРОМ І ЩО ТАМ СТАЛОСЯ
- Ну як, подобається вам у нашому лісі, пане магістре? - спитав Фелікс пана Чорнила, коли вони йшли поміж кущами, що шелестіли на вітрі. Але пан Чорнило скривився і сказав:
- Це казна-що, а не прогулянка, тут нема жодної пристойної стежки чи дороги, тільки панчохи деруться об колючки, і через гидотний галас дурних пташок не можна сказати розважного слова.
- Ха-ха-ха, - засміявся Фелікс, - я вже помітив, пане вчителю, що ви нітрохи не розумієтесь на співі й навіть не чуєте, про що вітер балакає з кущами і які гарні казки розповідає старий струмок.
- Скажіть, пане вчителю, ви й квіток не любите? - підхопила й собі Кристліб.
Від цих слів пан магістр, і так темний від природи, іще дужче потемнів на виду, замахав руками й люто закричав:
- Що ви за дурниці плещете? Хто вам забив голову такими нісенітницями? Ще бракувало, щоб дерева й струмки зухвало втручалися в мову розважних людей або щоб пташки своїм цвірінчанням не давали їм слова сказати! Квітки я люблю, коли вони, гарно зібрані в букет, стоять на столі у глекові, тоді вони пахнуть і не треба обкурювати кімнату запашним димом. А в лісі ж не ростуть квітки.
- Що ви кажете, пане вчителю! - вигукнула Кристліб. - Хіба ви не бачите кульбаби, що [123] ясними очима привітно позирає на нас із зеленого листя?
- Що, що? - крикнув магістр. - Квітки? Очі? Ха-ха-ха! Гарні мені очі! Дуже гарні! Цей непотріб навіть не пахне! - На цьому слові магістр Чорнило нахилився, вирвав цілий кущ кульбаби разом із корінням і викинув його в хащі.
Дітям здалося, наче тієї миті в лісі почувся жалібний зойк. Кристліб гірко заплакала, а Фелікс сердито зціпив зуби. І тоді сталося так, що маленький чижик пролетів повз самого носа магістра Чорнила, сів на гіллячку й весело заспівав.
- Це, мабуть, пересмішник? - сказав магістр. Він схопив камінець із землі, шпурнув ним у бідолашного чижика і вбив його. Той замовк навіки і впав додолу з зеленої гіллячки. Цього вже Фелікс не міг стерпіти.
- Мерзенний магістре, - обурено крикнув він, - нащо ви вбили бідолашну пташку, що вона вам зробила? O, де ти, мила чужа дитино, прийди до нас, забери нас далеко звідси. Я не можу більше бути з цим поганцем, я хочу полетіти на твою батьківщину!
Кристліб, схлипуючи, приєдналася до нього:
- O люба, мила дитино, прийди, прийди до нас! Ох, порятуй нас, порятуй, а то пан Чорнило вб'є нас, так само, як він убиває квітки і пташок!
- Яка чужа дитина? - вигукнув магістр. Але тієї миті дерева зашелестіли дужче, і серед того шелесту залунали сумні, розпачливі звуки, наче глухе, далеке бомкання дзвонів. У ясній хмарці, що спустилася донизу біля них, стало видно миле обличчя чужої дитини. [124]
Потім те обличчя проступило зовсім чітко, але дитина була невесела, заламувала ручки, і сльози, як блискучі перли, котилися в неї з очей по рожевих щічках.
- Ох, любі мої друзі, - сумно сказала дитина, - я більше не зможу прийти до вас... Ви мене ніколи більше не побачите... Прощайте! Прощайте! Гном Пепсер заволодів вами, о бідні діти, прощайте, прощайте!
І чужа дитина знялася високо в повітря. А за спинами в дітей залунало страхітливе гудіння і дзижчання. Магістр Чорнило перетворився у величезну бридку муху, а найгірше було те, що в нього лишилось людське обличчя і навіть якийсь одяг на тілі. Він повільно, важко знявся в повітря, мабуть, щоб догнати чужу дитину. Охоплені жахом, Фелікс і Кристліб побігли геть із лісу. Аж на лузі вони зважилися глянути вгору. Високо у хмарах вони помітили блискучу цятку, що ширяла й мерехтіла, як зірка.
- Це чужа дитина, - сказала Кристліб. Зірка ставала дедалі більша, і почулися якісь дивні звуки, наче хтось засурмив у сурму. Скоро вони побачили, що то була не зірка, а гарний птах із лискучим золотим пір'ям, який, вимахуючи могутніми крильми й голосно співаючи, спускався до лісу.
- О, - вигукнув Фелікс, - та це ж ватажок фазанів, він задзьобає на смерть магістра Чорнила! Ох, як добре, чужа дитина врятована, і ми також! Ходімо, Кристліб, швидко ходімо додому й розповімо татові, що сталося.
ЯК ПАН ФОН БРАКЕЛЬ ПРОГНАВ МАГІСТРА ЧОРНИЛАПан фон Бракель і пані фон Бракель сиділи вдвох перед дверима свого маленького дому й дивилися на вечірню - заграву, що почала вже заливати золотим сяйвом сині гори. Перед ними на столику стояла вечеря - глечик запахущого молока і хліб із маслом на тарілці.
- Не знаю, де так забарилися магістр Чорнило з дітьми, - сказав пан Бракель. - Спершу він зовсім не хотів іти до лісу, а тепер не йде додому. Взагалі він дуже дивний чоловік, і мені часом здається, що краще було б, якби він зовсім не приїздив до нас. Мені дуже не сподобалось, як він із самого початку підступно поколов дітям руки, і з його науки теж мало користі, бо він сипле якимись незрозумілими словами, плеще казна-які премудрості, а коли вийде надвір, то не вміє відрізнити липи від каштана. І взагалі він якийсь дурнуватий і нудний. Такого вчителя діти ніколи не шануватимуть.
- І я такої самої думки, як ти, - озвалася пані фон Бракель. - Я так раділа, що пан граф вирішив подбати про наших дітей, а тепер певна, що це треба було зробити якось інакше, краще, а не присилати на нашу голову магістра Чорнила. Я не знаю, як там із його наукою, але знаю, що цей чорний гладкий чоловічок на тоненьких ніжках дедалі дужче мені спротивлюється. А надто неприємно, що він такий страшний ласун, як побачить десь пиво або молоко, то ніколи не промине, щоб не випити його. А як помітить, що скринька з цукром відчинена, то враз суне туди руку і тягає цукор, [126] аж поки в нього перед носом не зачиниш її. Тоді він так дивно дзижчить і гуде, що аж моторошно стає.
Пан фон Бракель хотів ще щось сказати, коли це з-за беріз вибігли Фелікс і Кристліб.
- Ура, ура! - закричав Фелікс. - Ура! Ватажок фазанів задзьобав на смерть магістра Чорнила!
- Ох, мамо! - вигукнула Кристліб, насилу переводячи дух. - Пан магістр - зовсім не магістр, то король гномів Пепсер, а насправді - велика бридка муха в перуці, черевиках і панчохах!
Батьки вражено дивилися на розпашілих дітей, а ті схвильовано, одне поперед одного розповідали про чужу дитину, її матір, королеву фей, про короля гномів Пепсера і про боротьбу з ним ватажка фазанів.
- Що за нісенітницю ви собі вроїли? Чи це вам приснилося, чи що з вами сталось? - раз по раз питав їх фон Бракель.
Але діти вперто запевняли, що так воно й було, як вони розповіли, що бридкий Пепсер, який удає з себе магістра Чорнила, лежить мертвий у лісі. Пані фон Бракель сплеснула в долоні й сумно мовила:
- Ох, діти, діти, що з вас буде, як вам такі страшні дурниці лізуть у голову і вас не можна переконати, що все це химери!
Але пан фон Бракель задумався і споважнів.
- Феліксе, - сказав він нарешті, - ти вже великий хлопець, і я можу тобі сказати, що й мене магістр Чорнило від самого початку дуже дивував. Авжеж, мені часто здавалося, що з ним не все гаразд і він зовсім не такий, як інші вчителі. Скажу навіть більше: ми з матір'ю [127] обоє незадоволені паном Чорнилом, а надто мати, бо він великий ласун, жодних солодощів не мине, та ще й прикро дзижчить і гуде, тому він, мабуть, довго в нас не затримається. А тепер, синку, добре подумай. Даймо, що така погань, як гноми, справді є на світі, але чи може пан магістр бути мухою?
Фелікс поважно глянув батькові в лице ясними синіми очима.
Пан фон Бракель ще раз спитав його:
- Скажи, хлопче! Може пан магістр бути мухою?
І тоді Фелікс відповів:
- Я ніколи не думав про таке і, мабуть, не повірив би, що це правда, якби мені не сказала цього чужа дитина і якби я на власні очі не побачив, що Пепсер - гидотна муха і тільки вдає з себе магістра Чорнила. А тепер скажіть ви, тату, - повів далі він, коли пан фон Бракель мовчки похитав головою, наче з подиву не знав, що й відповісти, - хіба пан Чорнило колись не признався вам сам, що він муха? Я ж чув, як він казав вам ось тут, перед дверима, що в школі був прудкий, як муха. Ну, а якщо хтось був мухою, то, по-моєму, і лишиться нею. І мама он каже, що пан учитель великий ласун і нічого солодкого не мине. Тату, а хіба ж мухи не такі самі? І вічно він дзижчить і гуде, як муха.
. - Краще мовчи, - сердито сказав пан фон Бракель. - Хай собі пан Чорнило буде, ким хоче, але що його ватажок фазанів не задзьобав на смерть, то я сам бачу, бо он він іде з лісу!
Почувши це, діти зойкнули і втекли до хати. З-за беріз справді з'явився вчитель, але він наче здурів. Очі в нього блищали, перука розкуйовдилась, [128] він щось страхітливо гув та дзижчав і, стрибаючи то в один бік, то в другий, бився об дерева головою, аж тріщало. Надійшовши ближче, він зразу ж кинувся у глечик з молоком. Молоко розхлюпалося, і він почав хлебтати його, бридко сьорбаючи й плямкаючи.
- Бійтеся Бога, пане Чорниле, що ви робите! - вигукнула пані фон Бракель.
- Ви здуріли, пане магістре, чи вас дідько опосів? - крикнув пан фон Бракель.
Та пан магістр, ні на що не зважаючи, вискочив з глечика, сів на хліб, обтрусився й почав спритно розгладжувати тоненькими ніжками поли свого сурдута. Тоді ще дужче загув, майнув до дверей, але не попав у них, а, немов п'яний, посунувся попід будинком, б'ючись у вікна, аж шибки забряжчали.
- Киньте, голубе, дурні жарти, - сказав пан фон Бракель, - бо вони добром не скінчаться.
Він спробував спіймати магістра за сурдут, але той спритно викрутився. Аж ось із хати вискочив Фелікс із великою ляпачкою і дав її батькові.
- Нате ляпачку, тату, і вбийте гидотного Пепсера.
Пан фон Бракель справді схопив ляпачку й кинувся за магістром. Фелікс, Кристліб і пані фон Бракель взяли зі столу серветки й замахали ними, ганяючи магістра, а пан фон Бракель безперестанку молотив ляпачкою, але, на жаль, не влучав, бо магістр ані на мить не спинявся на одному місці. Все швидшою ставала та шалена гонитва, «дз-з-з, дз-з-з, бринь, бринь», - шугав магістр то вгору, то вниз, «ляп, ляп», - лунали один за одним удари пана [129] фон Бракеля, «геть, геть», - кричали Фелікс, Кристліб і пані фон Бракель, полохаючи ворога. Нарешті панові фон Бракелю пощастило влучити в полу магістрового сурдута. Пан Чорнило охнув і впав додолу. Але тієї миті, коли фон Бракель хотів ляпнути його ще раз, з подвійною силою рвонувся вгору, задзижчав, загудів і зник між березами, тільки його й бачили.
- Добре, що ми спекалися цього клятого пана магістра, - сказав пан фон Бракель, -більше він ніколи не переступить мого порога.
- Авжеж, не переступить, - сказала й собі пані фон Бракель. - Учителі з такими поганими звичками тільки плодять зло там, де мають сіяти добро. Хвалиться своєю вченістю і стрибає в глечик! Гарний мені вчитель!
А діти радісно загукали:
- Ура, тато влучив ляпачкою пана Чорнила по носі, і він кинувся навтікача! Ура, ура!
Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЗМІСТ
На попередню
|
|
