Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Вордсворт Поезія Переклад Юрія Швайдака, Олександра Мокровольського, Максима Стріхи та інших
Люсі
І
Цю пристрасть, досі ще німу,
Я зважився відкрить
Лиш тільки тим, в душі кому
Любові пал горить.
Коли ще та, котру любив,
Трояндою цвіла,
Я в сутінь їхав між полів
До неї спроквола.
І місяць сріблом запинав
Розложисті луги,
І кінь мій без спонуки знав
Стежини дорогі.
Вже поруч пліт і сад за ним,
Біжить угору шлях;
Заходить місяць їй за дім,
Ховається за дах.
Крізь плетиво солодких мрій,
Що добра ніч пряде,
Невпинно погляд стежив мій,
Як місяць долі йде.
Мій кінь крізь присмерк потайний
За кроком крок ступав,
Та раптом місяць осяйний
За крівлею пропав.
Бентежний розум пройняли
Жорстокі враз слова
І скрикнув я: О, що, коли
Вже Люсі нежива!
II
В краю далекім і глухім
Жила колись вона,
Та Люсі, що була усім
Нелюба і чудна.
Фіалка, схована в тіні
Замшілих валунів,
Здалась яснішою мені
Від зоряних вогнів.
Нікому і не защемить,
Що Люсі вмерла десь,
Але для мене як за мить
Змінився світ увесь!
III
Я мандрував на чужині
За відхланню морів,
Та берег Англії мені
Надією зорів.
Тепер мій сон розтав у млі
І час у мандри знов,
Та в'язь до рідної землі
Сильніша від заков.
Англійський верес чув борню
Моїх тривог та мрій,
І край англійського вогню
Судилось прясти їй.
Ранковий діл, вечірній бір
Тут колисали нас;
На цих полях коханий зір
Спинився і погас.
IV
На почуття лягла печать.
Тривоги стерся слід.
Вже дано їй не помічать
Швидкого лету літ.
Німа, вона в потоці змін
Світанків і смеркань
Вивершує з Землею плин
Довічних обертань.
Сонет
Відклав я вбік перо і дослухав
Хорал нічної бурі, що співала
Про кораблі загиблі, хвиль навалу,
Рев лісових потрощених гущав,-
Гармонію нічну, що в'язням справ
Буденних уві сні почуть не дано.
Лиш дух палкий приймає пожадано
Величний гуркіт буряних октав.
Але обранець у витті вітрів
Розчує не лише плачі прощальні
За тим, що вже навіки відійшло,-
Вгамується природи дикий гнів,
Почезнуть разом з ним думки печальні
Й простеле ранок вод спокійне тло.
До прекрасного
Святе мистецтво! В пензлі чи пері
Є сила дати вічність кожній рисі
Хмарини, що пливе в небесній висі,
Веселих промінців химерній грі;
Вони спиняють порух віт вгорі
І подорожніх, що ідуть у лісі,
І корабель, що при скелястім мисі
Навік в заливі кинув якорі.
Дитя весни і літа й падолисту,
Що вірно тчуть ясну твою окрасу,
Мистецтво, ти даруєш благодать.
І стримане, просте, хоч повне змісту,
Ти вмієш вирвать мить із плину часу
І в ній божисту вічність передать.
* * *
Де курс тому проляже кораблеві,
Що, наче ранній жайвір в небесах,
Летить вперед на білих парусах
І пропадає вдалині у мреві?
Сонця його зустрінуть полудневі
Чи океан у крижаних полях?
Дарма й гадати. Вільний всюди шлях
На ходовім та пружнім вітерцеві.
Та спогад набігає, наче тінь:
Колись давно, за картами старими,
Вітрильники - самотні пілігрими
Долали вперше грізну широчінь.
Й затьмарює нових вітрил світлінь
Старого моря пострах незборимий.
Сонет, написаний на Вестмінстерському мості 3 вересня 1803 року
Земля краси такої ще не знала.
Лише душа похмура і черства
Подібні зможе проминуть дива:
Світанок у коштовні покривала
Все місто оповив. Немов дзеркала,
Його відбили води. В них канва
Будинків, доків, храмів проплива,
І неба ще імла не запинала.
Ніколи не займався сонця схід
Ще над землею з величчю такою,
Не був такий глибокий тиші слід
В моїй душі. І міста над рікою
Нагадував ранковий краєвид
Могутнє серце, повне ще спокою.
До Туссена-Лувертюра*
Туссене бідний! З кам'яних куртин,
Усе лишивши за останнім пругом,
Чи чуєш ти, як, ідучи за плугом,
Співає десь на волі селянин?
Нещасний Вождь! О, скільки вже щаблин
Ти вниз пройшов, скоряючись наругам;
Терпіння є твоїм незрадним другом:
Живи, хоч не зведешся вже з глибин.
Але високі світлі небеса
Завжди твої - ти встиг зробить багато,
І пам'ять вітру, вдячна і крилата,
Не меншає ніколи й не згаса.
Непереможна пам'яті яса,
Любов людська - за все тобі відплата.
* Туссен-Лувертюр (1743-1803) - ватажок повстання рабів-негрів на острові Гаїті. 1802 року був схоплений наполеонівськими солдатами і, вивезений до Франції, помер за рік у тюрмі.
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Вордсворт Поезія Переклад Юрія Швайдака, Олександра Мокровольського, Максима Стріхи та інших |
| 2. | Семірко нас Що може знать про смерть дитя, Що зна -... |
| 3. | Люсі І Цю пристрасть, досі ще німу, Я... |
| 4. | * * * О ні, про це і думати дарма, Що корабель... |
На попередню
|
|
