Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Вордсворт Поезія Переклад Юрія Швайдака, Олександра Мокровольського, Максима Стріхи та інших
* * *
О ні, про це і думати дарма,
Що корабель британської свободи,
Котрий із давнини всі перешкоди
Долав і в бурях слухався керма,
Котрого путь несхибна і пряма,
Котрому дивувалися народи,
Загрузне у піски й болотні води,
І там його навік поглине тьма!
Та прикрашає стіни наших зал
Ще зброя лицарів непереможних,-
І нині ми в горнилі днів тривожних
Умрем чи відіб'єм ворожий вал,
Бо в мові нам живе Шекспірів пал,
Бо Мільтон нас навчав чуттів побожних!
Сонет
І келія простора для черниці,
Пустельникові любий дальній скит,
Студентові - мансарди мрійний світ,
І веретено - ткалі-робітниці.
Їм добре так. І бджоли-трудівниці
До гір крутих спрямовують свій літ,
Щоби в лугах знайти медовий цвіт.
Те, що здається мороком темниці,-
То зовсім не тюрма. Тому, гадаю,
Так радісно завжди бува мені
Стать на сонетні обшири тісні.
Тоді я інші душі споглядаю,
Котрі, безладдям змучившись до краю,
В них теж знайшли хвилини рятівні.
* Сонет написано в час, коли готувалося вторгнення наполеонівського війська до Англії.
Сутність благочестя
Чудовий вечір, воля й супокій,
Свята година, мов Черниця тиха,
Що в захваті побожному не диха;
Сідає сонце в лагоді своїй.
Над Морем нависає ніжність неба;
Буття могутнє - вслухайся! - не спить
І в вічнім русі сповіща про Себе
Громоподібним відзвуком - щомить.
Дівчатко дороге! Якщо ідеї
Високі не зворушують твоєї
Душі - не менш божественна вона:
Ти пробуваєш в лоні Авраама,
В тобі самій ковчег святого Храму,
З тобою Бог, коли ніхто не зна.
У каплиці Королівського коледжу, Кембридж
Не закидай перевитрат грошей
Святому*, хибних цілей - Архітекту,
Що сплянував - хоч би й лише для секти
Учених в білому - безмірний цей
І славний Твір тонкого інтелекту!
Дай все, що можеш; Небо не сприя
Вченням, обчисленим від “а” до “я”.
Так думав той, хто чуйний до ефекту
Стрімкої колонади, шо трима
Сто тисяч гнізд гіллястого склепіння,
Де музика живе і світло з тінню,
В блуканні зволікаючи зі смертю,
Мов мислі, що солодкість їх сама -
Знак, що вони постали для безсмертя.
*В ориґіналі - королівський Святий: Генрі VІ, який заснував Королівський коледж у 1441 р. Каплицю було закладено 1446 р
* * *
Жив якось хлопець поміж вас, горби
Та острови вінендерські!* Було,
Увечері, коли зійдуть якраз
Раніші зорі понад краєм гір
І тихо плинуть, він собі один
Поміж дерев і полисків озерних
Стояв і тісно притуляв долоні
До вуст задертих, пальці переплівши,
В якийсь немов подувши інструмент,
Тоді пугукав до сичів принишклих,
Аби озвались. І вони кричали,
По плесу носячись, і криком знов
Йому відповідали – виск і шелест
Луною ширився у небі, ріс і ріс,
А дике юрмище веселощами
Дихало! Коли губився шум,
І вже здійняти він його не міг,
То іноді, за тишу зачепившись,
Йому у серце лагідно текли
Гірські потоки; чи довкілля нишком
Йому заходило у душу
Тремкими образами, зі своїм бескиддям,
Лісами і склепінням неспокійним,
Що мінилося в озері пласкім.
Цей хлопець кинув ігри і помер
Іще дитиною, в якісь дванадцять літ.
Неперевершена краса долин,
Де ті роки збігали: цвинтар з гір
Звисає над дахи сільської школи.
Не раз я перейшов його навскіс
У літні вечори. Здається, десь
Із півгодини я стояв тоді
Мовчки – дивився на могилу, де він лежить.
1799
*Вінендер (Winander, інакше – Windermere) – найбільше озеро в Озерному Краї в західній Англії.
Ода Натяки безсмертя у спогадах раннього дитинства
“Людино, твій отець – дитя,
Нехай пройметься кожна днина
Природною побожністю дитини”.*
Був час, коли долина, гай, потік,
Земля і бачені місця
За роком рік
Жили у світлі Божого лиця,
Я був тоді інакший чоловік.
Тепер не те, куди не подивись –
Серед усіх речей,
Днів і ночей,
Не бачу я того, що знав колись.
Життя таке привітне,
Троянда любо квітне,
Зоря у вишині
Дивиться пильно у голі простори,
Бистрі води осяйні
Ховаються в узвори,
Світанок родиться в імлі,
Але завжди, куди не йди,
Я пам’ятаю: зникла велич із землі.
Тепер, коли під щебетом птахів
Вистрибують ягнята
По мураві прим’ятій,
Лише мене охоплює печаль;
Але звучать слова, ясніє даль,
І легшає від слів:
Трублять потоки, падаючи вниз,
Нехай печаль мені не супить брів.
Громадиться луна з усіх боків,
А крізь поля дрімливі віє бриз,
У радісний убір
Земля вдяглась,
Вода і твердь веселі.
Весна прийшла у бір,
Святкує з нею кожен звір –
Вівчарику, дитино,
Горлай, галасуй, мені потрібні твої вигуки у цю
щасливу днину!
Благословенні сотворіння, я почув
Ваш заклик одностайний, бачу я:
Небо сміється на вашім святі.
Моє серце заквітчане,
Моя голова увінчана,
Всю вашу радість я відчув – усе відчув.
О, часе злий! Невже я буду скніти,
Коли у пишні шати травня
Земля вдяглася зрання,
Коли збирають діти
По всіх усюдах,
Де тільки видолинок буде,
Свіжі квіти; так тепло сонце світить,
І немовля стрибає на руках –
Я слухаю, слухаю, радісно слухаю!
– Але єдине дерево знайшлось,
Єдине поле, те, що в погляді моєму,
Вони обоє снять про те, що вже пішло.
І брáтки під ногами
Повторюють те саме:
Куди пощезли спалахи в уяві?
І де тепер ті мрії величаві?
Наше народження – це сон і забування:
Душа, що сходить з нами, наша життєва зоря,
Не тут шукає вікування
І родиться не звідсіля:
Не в цілковитім забутті
І не у повній наготі,
Але зі славою у вишніх бредем на землю
Від Бога, нашої оселі:
Небо оточує нас у дитинстві!
Тюремна темінь швидко загусає
Над хлопчиком малим,
Але він бачить, звідки світло сяє
У захваті своїм.
Юнак іде від сходу далі й далі,
Живі у ньому тайни позосталі:
Видіння яснокрає
Його не залишає.
Але з роками диво полум’яне
У світлі будня губиться і тане.
Є у землі свої тонкі принади,
Свої стремління і своя жага,
Вона нам, ніби матір, дорога,
І гідна похвали:
Турбується, аби оці прихідьки
І пасинки її забули звідки,
З якої величі, з якого раю,
З якого граду вишнього прийшли.
Он бачу шестилітнього хлопчину
Серед новонароджених утіх!
Він оглядає виріб рук своїх,
Матуся виціловує дитину,
А батько радо дивиться на них.
Якийсь малюнок у його руках,
Уривок мрії про людське життя
Постав у нововивчених штрихах.
Весілля і гуляння,
Погреби і ридання
У нього в почуттях.
Про це тепер його пісні,
А будуть після них
Балачки бізнесу, кохання, бороття.
Збіжать швиденько дні –
Забудеться і те.
Пишається зате
Актор сердешний у нових ролях.
Міняє строї і підмостки биті,
Вдає, аж поки дихає на світі,
Усіх, кого життя веде у свиті.
Немов на те він і родився,
Щоб лицедіяти навчився.
Не видає твоя проста подоба
Душі безмежності.
Великий любомудре, ще цілий
Твій спадок, посеред отих сліпих,
Глухих і занімілих погляд твій
Читає щось у далях неземних.
Благий провидцю! Речнику величний!
Тобі відкрито істини одвічні,
Що ми повік дошукуємось їх
У темноті, у чорній темноті.
Ти, понад ким пануюче безсмертя
Висить, як день, як приписи круті,
Від нього ти не годен відійти;
Мала дитино, превелика міць
Небесної свободи. Силоміць
Убгати хочеш ти свої літа
У передзначеного хомута?
Із благодаттю зводиш бороття?
Не забариться твій земний вантаж,
І звичай упаде тобі на кряж,
Важкий, як лід, бездонний, як життя.
О радості жарини,
Що жевріють у нас
І про леткі хвилини
Нагадують щораз!
До часу збіглого в мені росте
Палке благословення: не за те,
За що передусім йому хвала –
Свободу й захват, правило просте
Дитинства, у якому всі діла
Тремка надія крильми стерегла –
Я не за те зложив
Цей величальний спів.
Але за ті невпинні питання
І пошук сенсу навмання,
За незбережене, забуте зрання,
Непевний острах юного єства,
Що блудить у незбáгнених світах,
Тонкі чуття, перед якими плоть жива
Тремтить, як злодій у чужих хатах.
Але за найперші пориви
І пам’яті туманні напливи,
Бо те, що в них було,
То наших днів пресвітле джерело,
То чільне сяйво в нашому житті,
Воно плекає нас, воно нам відкриває,
Що років шум – це миті у бутті,
У вічній тиші: правда, що триває
І не загине,
Ні нехіть, ані прагнення причинне,
Ні юні роки, ані сивина,
Ані до радості ворожість – і вона –
Того не в силі знищити сповна!
Тому за тихої погоди,
Дарма, що суходіл судився нам,
Ми чуємо безсмертний океан,
Що виніс нас,
І бачимо в той час
Дітей, що вийшли гратися на берег,
Де хвиль могутніх не змовкає шерех.
Лунай, веселий щебете птахів!
Хай бавляться ягнята
У мураві прим’ятій!
Я з ними теж радіти захотів.
І у співі, і у грі –
Всюди радість надворí
О травневій цій порі!
Хоч промені, колись такі ясні,
Тепер уже невидимі мені,
І не побачу вже на світі
Ні сяйва у траві, ні величі у цвіті,
Не буду жити я в журбі.
А сил шукатиму собі
У сув’язі, що все єднає –
Вона ж була, і бути має,
У роздумах, які поволі
Гамують у людині болі,
У вірі, що долає смерть,
У думами наповненій добі.
А ви, гаї, джерела, схили, луки,
Повірте, що не хочу я розлуки!
В осерді серця я покірний вам.
Я втратив захват, але буду там,
Де ваш покров улагіднює роки.
Люблю дивитись, як тремтять струмки –
Такі ж легкі були у мене кроки.
Як чисто сяє вранці світ широкий
Усе-таки.
Сідає сонце у громадді хмар,
І око поглинає кольори,
Такі несхожі на усе вмируще,
Це інший шлях, і в нім інакший дар.
Людському серцю дяка за життя
З його любов’ю, ніжністю, страхами,
У всякім цвіті знайдуть опертя
Нові думки, не займані сльозами.
1803–6.
* Рядки з поезії В.Вордсворта “My heart leaps up”.
* * *
Серед несходжених стежок,
Дзвінкого джерела
Їй не тривожили думок
Любов і похвала.
Так з-під каміння ніжний цвіт
Фіалки визира,
На небосхилі в темну ніч
Так світиться зоря.
Як ти жила — ніхто не знав,
І як померла — теж,
І лиш в моєму серці біль
Без краю і без меж.
Перекладачі
Швайдак Юрій Максимович (нар. 1943 р.) перекладає з англійської мови. За фахом інженер.
Мокровольський Олександр Миколайович (нар. 1946 р.) - поет, перекладач. Автор збірок «Глибокий лет» (1983), «Явір і пальма» (1986), а також численних перекладів з англійської, німецької, французької, італійської, іспанської, польської мов, зокрема творів Дж. Чіарді, А. Алонсо, Е. Ліра, С. Плат, Ю. Брезана, Л. Аріосто, Ф. Кеведо, В. Гюго, Дж. Толкіна, П. Б. Шеллі та інших.
Стріха Максим Віталійович (нар. 1961 р.) виступає як поет-перекладач з англомовних літератур. Автор низки літературно-критичних статей. Працює науковим співробітником Інституту напівпровідників АН УРСР. Кандидат фізико-математичних наук.
Олена О'Лір (надала свої переклади бібліотеці Ae-Lib).
Роман Кисельов (переклади взято з сайту Гоголівської академії http://www.gak.com.ua/creatives/2/99). За виданням: William Wordsworth. Selected poems, “Pinguin Books”, 1996.
Марія Губко (переклад був надрукований у газеті "Літературна Україна" 13 лютого 2003 року, взятий з сайту Бібліотеки "Джерело" http://ukrlib.com).
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Вордсворт Поезія Переклад Юрія Швайдака, Олександра Мокровольського, Максима Стріхи та інших |
| 2. | Семірко нас Що може знать про смерть дитя, Що зна -... |
| 3. | Люсі І Цю пристрасть, досі ще німу, Я... |
| 4. | * * * О ні, про це і думати дарма, Що корабель... |
На попередню
|
|
