Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Бернс Вірші Переклад Василя Мисика
Джону Тейлору
Вертаючи з чужих сторон,
Вже й притомившись трішки,
Спустивсь на землю Аполлон,
Повів Пегаса пішки.
Незвична конику земля,
Бреде нога за ногу.
Бог до Вулкана-коваля
Звернувсь по допомогу.
Роздягся, молот ухопив
I весело, в охоту
Вулкан працює. Заплатив
Бог віршем за роботу.
Підкуй мерщій мені коня,
Вулкан, тутешній житель!
За це тобі віддячу я
Так, як і мій учитель!
Сонет на виявлену авторові ласку
Р. Гремові
Натхнення не благаючи у музи
(Хай вигадками тішаться лакузи),
Я дякую тобі, о друже мій,
Вершителю палких моїх надій,
За всі дари твої, за слово тепле -
Тим найдорожче, що воно від тебе.
Ти, око дня! I ти, ночей ліхтар!
I ви, зірки, що глядите з-за хмар!
Коли забуду я цю добру душу
Або соромитись її примушу,
Ви безперестану, всі ночі й дні
Про злочин мій нагадуйте мені!
До серця руку тисну, слів шукаю -
I не знаходжу гідних, і змовкаю.
Відповідь на лист
Добродійко,
Я не забув той час, коли
Мені уперше ціп дали,
Хлопчиськові сільському;
Як, гордий з успіхів своїх,
Я все робив, що тільки міг,
I не вважав на втому;
Коли в ряду із усімú
Так весело щоранку
Займали з дівчиною ми
Удвох одну ділянку
I жали,
В'язали
I клали копи в ряд -
I швидко час
Летів для нас,
I діло йшло на лад.
Уже й тоді серед забав
Я лиш одне бажання мав,
Одну плекав надію,
Що помогти в біді твоїй
Колись і я, о краю мій,
Хоч піснею зумію.
Коли стрічався з будяком
Я на лану своєму,
Його обходив я серпом
Як дорогу емблему.
Не про скарби,
Не про герби,
Не про чужі краї,-
Про бідне,
Про рідне
Були думки мої.
Уривчасті і неясні
У голові моїй пісні
Вже почали роїться;
Але їм скластися у лад
Допомогла одна з дівчат -
Моя весела жниця.
Як зараз, бачу стан стрункий
I чую голос юний,
Той, на який в душі моїй
Всі озивались струни.
Огненний,
Шалений
Із серця рвався спів!
Але й слівце
Сказать про це
Я дівчині не смів.
Ура жіноцтву! Гук такий
Крізь вихор танців святковúй
Кругом лунає дзвінко.
Хто нам гамує всі жалі?
Ти, втіха втіх, рай на землі,
Відрада серцю, жінко!
Нелюдьки, що жінок весь час
Хотіли б уникати,
Глядіть, щоб не зреклася вас
I ваша рідна мати!
Хто зможе
Негоже
Помислити про них?
Хай люди
Усюди
Того беруть на сміх!
Вам, що в далі од нив і хат
Співаєте на рідний лад,
Я вдячний за вітання;
В ваш плед охоче одягнусь,
Бо знаю, що до мене й муз
Прихилить це убрання.
I буде одяг простий цей
Мені любіш без міри
Од горностаєвих кирей,
Од мантії й порфіри.
Прощайте!
Не знайте
Ні бід, ні втрат - і хай
Ваш славний дім
На втіху всім
Цвіте, як тихий рай!
Лист до Деві, поета-побратима
Коли з Бен Ломонда кура
Нам снігом двері підпира
Й висвистує над садом,
Тоді, схилившись при вогні,
Я прості віршики свої
Складаю рідним ладом.
Як завірюха в хату б'є,
I сніг на комин пада,
Тоді в душі моїй встає
На багачів досада.
Не так за розкоші,
За вогнище ясне,-
Ні, гордість вельможі
Найбільше злить мене!
Як не піддатись думці злій,
Коли подивишся, в якій
Нерівності живем ми!
Як гірко кращим серед нас -
I у якім добрі весь час
Купаються нікчеми!
Та, Деві голубе, журбі
Не піддавайся дуже:
Поки здорові, хліб собі
Ми роздобудем, друже!
I старість нужденна
Хай Деві не ляка:
Найгірше, що жде нас,
Це торба жебрака!
Спать у цегельнях і хлівах,
Як стигне кров і біль в кістках,
Це лихо, що й казати;
Та, Деві, навіть і тоді
Хвилини щастя золоті
Ми можемо зазнати.
Бо серце чесне, де й сліда
Підступності немає,
Яка б не трапилась біда,
Усе перемагає!
Хоч будеш ніщо ти,
Та, друже мій, зате -
Хто збувся турботи,
Той нижче не впаде.
I хоч, подібно до птахів,
Не розбираючи шляхів,
Блукатимем у світі,
Та велич гір, потоків грім,
Краса долин і рік - усім
Однаково відкриті.
Як стокротки обстануть шлях
I в лісі дрозд озветься,
В нас чесна радість у серцях,
Як море, розіллється.
Як схочем, то збочим,
Де-небудь під кущем
Присядем, рим знайдем -
I пісню розпочнем.
Не титули і не герби,
Не банків лондонських скарби -
Зарука щастя й миру;
Ні, не гонитва за добром,
Не книги й докторський диплом
Дають утіху щиру:
Як глибоко в душі своїй
Ти щастя не плекаєш,
Будь ти мудрець, будь багатій,
Ти щастя не зазнаєш.
Не гроші й розкоші
Щасливлять людський вік -
Із серця нам ллється
I втіх, і сліз потік.
Ти думаєш, таким, як ми,
Що в полі трудяться до тьми,
Приречені на злидні,
Дається з неба менше втіх,
Ніж гордим лордам, для яких
Ми й погляду не гідні?
Поглянь, як часто їх пиха
Створіння гнобить божі,
I як до бешкету й гріха
Штовхають їх розкоші!
Їм неба не треба,
Їм пекло ніпочім:
В пияцтві, лайдацтві
Усе абищо їм!
Тож не занурюйся в одчай
I тугою не применшай
Свого добра малого!
А прийде лихо - що ж, воно
Зі мною знається давно,
Я вдячний і за нього.
Воно гартує змалку нас
I вчить себе пізнати,
Любити правду без прикрас,
Зле й добре одрізняти.
Хоч надто тяжкі ті
Уроки нам, дарма:
Науки у світі
Ціннішої нема!
Послухай, щирий друже мій!
(Ні, не облесник, не хвалій
Тобі рядки ці пише!)
I в нас у світі щастя є,
Якого й злото не дає,
Найкраще, найсвятіше!
Утіха серця і душі,
Любові й дружби знада.
У тебе Мег, а в мене Джін
Мій рай, моя відрада!
Я враз оживаю,
Лиш назову ім'я!
Щасливий без краю,
Увесь палаю я!
Небесні сили! Ти, що сам
Любов єси! Моїм словам
Повіриш-бо, я знаю!
Не так для мене дорога
Кров, що крізь серце пробіга,
Душа і втіхи раю!
Коли турбота труїть кров
I туга душу тисне,
Лише згадаю Джін - і знов
Неначе сонце блисне!
Великий, благаю
Почуй слова мої:
Од горя, одчаю
Обережи її!
Живіть, о ніжні почуття!
Сердець прискорене биття,
Сльоза коханця й друга!
Якби не ви, давно б мені
Безрадісні, утомні дні
Укоротила туга!
Судьба мене і серед чвар
Без друга не лишала,
А часто й ще ніжніший дар,
Ще кращий посилала!
Для серця обнова,
Душі моїй спочин -
Вітання й розмова
Із Деві або Джін!
Лиш назову її ім'я,
I сам не знаю, звідкіля
Слова стають до строю;
Рядки тісняться до рядків,
Мов Аполлон і дев'ять дів
Схилились надо мною!
Кривий мій дибає Пегас,
А як підкинуть жару,
Сюди-туди сіпне - і враз
Підскочить аж під хмару!
Та щоб серед вітру
Він лиха не зустрів,
Я злізу й піт витру
З його старих боків.
Книга: Роберт Бернс Вірші Переклад Василя Мисика
ЗМІСТ
На попередню
|
|
