Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Бернс Вірші Переклад Василя Мисика
До дитини, яка народилася сиротою в нещасливих родинних обставинах
Любові первістко жадана,
Така слабенька й мила!
Не то в людини - в істукана
Ти б серце зворушила!
Що діять? Віхола груднева
Вдирається до хати;
Не стало матернього древа,
Щоб доню заховати.
Хай той, хто бурю посилає,
Хвилює в морі води,
Тебе віднині захищає
Від холоду й негоди!
Чия рука жене, незрима,
Од нас недугу й скруту,
Хай древо матернє підтрима
I згоїть рану люту!
Ще вчора квітла люба врода
Край тихого потоку,
А нині гне її негода,
Безщасну, одиноку.
Рости ж - і будь благословенна,
Гірку минувши чашу,
I брость од тебе незчисленна
Хай землю вкриє нашу!
До зубного болю
Од тебе й світ мені немилий,
Напаснику! Де взяти сили
Знести твої отруйні стріли?
Мов сто гармат
Стріля в ушах, мов тягне жили
Із мене кат!
Немало єсть у нас недуг -
Грудей, кісток, очей і вух,
Що співчуттям їх може друг
Полегшить трішки;
А як приходиш ти, навкруг
Я чую смішки!
Запінений, зігнув я плечі,
Пхнув лаву, розкидаю речі -
I раптом чую із-за печі
Веселий гук...
Шалений, зичу я малечі
Пекельних мук!
Бува, що й світові не рад,
Такого зносиш бід і втрат!
Коли вмирає друг чи брат,
Що є пекучіш?
Та над усе це ти стократ
Нас гірше мучиш!
Де б не були місця незнані,
Що пеклом звуть попи в казанні,
Де ждуть нас муки несказанні,
Мільйон гризот,-
Я певен, що й у тому клані
Ти верховод.
Пекельних полчищ голова,
Губитель, вчуй мої слова!
Тому, хто зазіхне, бува,
На кращу долю
Шотландії, пошли рік-два
Зубного болю!
Елегія на смерть гнідої кобили Пег
Була кобила добра Пег,
Таку побачиш рідко.
Тепер вона по Ніту вниз
Пливе до моря швидко.
Була кобила добра Пег
I знала всі алюри.
Але тепер по Ніту вниз
Вона пливе без шкури.
Не раз, не два слухняно Пег
Під пастором ходила.
Тепер акулам на обід
Дісталася кобила.
Ганяв той пастор бідну Пег
Через рови та ями.
Так мучиться худоба скрізь,
Осідлана попами.
Новорічне привітання старого фермера до його старої кобили Меггі (разом з новорічним подарунком - звичайною міркою вівса)
Привіт! З новим, старенька, роком!
Прийми цю торбу із оброком!
Хоч немічна, з підсліпим оком,
Але ж і ти
Колись легким і гордим кроком
Уміла йти.
Тепер ти ходиш спрокволá:
Вся біла, а колись була
У яблуках, немов із скла,
Гаряча, люта -
Та й хлопець той, що ти несла,
Був не плохута.
Була ти славна кобилиця -
Міцна, струнка - не надивиться!
I як тобою не хвалиться,
Як не згадать,
Що ти рови могла, як птиця,
Перелітать!
Літ тридцять буде, як привів
Тебе від батька я в цей хлів;
Дістав я й кілька срібняків -
Хоч не багато,
Але їх чесно заробив
Небіжчик-тато.
Коли я їхав сватать Дженні,
Ти дріботіла біля нені.
Хоч, може, й бачила в ячмені
Сліди малі,
Та всі ті витівки шалені
Були не злі.
А як ти грала на ходу,
Додому нісши молоду!
Яка невинність на виду
У Дженні сяла!
Не знав я пари, що в ряду
Із вами б стала.
Хоч ти крива, без ладу й складу,
Хоч я на тебе вже чи й сяду,
Але тоді, лиш дай понаду,
На повний хід
Ти йшла, лишаючи позаду
Усіх сусід.
За молодих веселих літ,
Як западав тобі живіт
У постоялому, з воріт
Ти так летіла,
Що нам юрба кричала вслід
Оторопіла.
Як од'їсишся ти, бувало,
А я ще й вип'ю мало-мало,
Тоді на гонках так зухвало
Ти мчала, аж
Все серед пилу пропадало -
I приз був наш.
Мисливські шустрі скакунці
З тобою збігли б на луці;
А в довшім гоні - навіть ці
Просили впину,
Хоч мав для тебе я в руці
Лише лозину.
У плузі ранньою весною
Ти йшла звичайно під рукою.
Як любо нам було з тобою!
В погожий час
Свою загінку я й подвою,
Було, не раз.
Ти не збивалася з ходи,
Лиш хвіст мелькав сюди-туди,
Без ліку купини й груди,
Де корінь сплівся,
Улігши в шлею, вергла ти -
Аж діл трусився.
У зиму довгу і сувору,
Як плуг барився серед двору,
Тобі в корець я сипав гору
Вівса щедріш,
Бо добре знав, що в літню пору
Ти не заспиш.
Ти не спинялась у візку
I кручу брала будь-яку,-
Та не притьмом, не нашвидку,
Щоб стати згодом:
Везла поклажу та й важку
Помірним ходом.
Четвірку цю, що запрягаю
У плуга, я від тебе маю;
Та ще продав я цілу зграю
Дітей твоїх.
Тринадцять фунтів, пам'ятаю,
Я взяв за них.
Тяжка нам випала судьба:
Щоденна праця й боротьба.
Бувало, ледве вже слаба
Посеред змроку
Надія жевріла... Та ба -
Живем, нівроку!
Не думай тільки, що старою
Захлянеш ти на купі гною!
О ні! За тебе я застою -
I до кінця
Я насипатиму з горою
Тобі корця.
Ми все ділили пополам.
Удвох прийшлося й старіть нам!
Ну що ж, припну тебе я сам
До скирти жита,
Щоб ти спокійно склала там
Старі копита.
Книга: Роберт Бернс Вірші Переклад Василя Мисика
ЗМІСТ
На попередню
|
|
