Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Домашні бесіди (Вибрані) Переклад Йосипа Кобова
ЗАКЛИНАННЯ ЧОРТА, або ПРИВИД
Томас. Ансельм.
Томас . Яка ж то весела подія сталася, що ти так радісно всміхаєшся, немовби знайшов скарб?
Ансельм. Твоя здогадливість близька до істини.
Томас. І ти не поділишся з другом, що веселого сталося?
Ансельм. Навпаки, вже давно шукаю когось, кому я міг би звіритись своєю радістю.
Томас. Отже, нумо, розмовідай!
Ансельм. Недавно я почув дуже смішну історію, яку можна б вважати витівкою, запозиченою з комедії, якби місце, дійові особи і взагалі всі обставини не були мені знані так досконально, як знаю тебе.
Томас. Жадібно слухатиму. Починай!
Ансельм. Чи знаєш Пола(1), зятя Фавна(2)?
Томас. Ще б пак!
Ансельм. Він і вигадник, і водночас виконавець цієї комедії.
Томас. Охоче вірю: він здатний зіграти будь-яку комедію, навіть без машкари.
Ансельм. Це правда. І, очевидно, бував ти в його маєтку неподалік від Лондона(3)?
(1) Деякі вчені вважають, що під ім'ям Пола ховається Джон Колет (1466-1519 pp.), професор знаменитої школи при соборі св. Павла в Лондоні, друг Еразма. 2
(2) У діалозі три постаті мають ім'я Фавн: тесть Пола, обмежений священик і «грішна душа». Ім'я Фавн вибрано для священика навмисно, бо римський бог полів і лісів Фавн мав ще прізвисько «Фатуус», що по-латині значить «дурень».
(3) Припускають, що події, зображені в цій бесіді, відбувалися в липні 1514 р. в маєтку Томаса Мора.
Томас. Зліва від будинку, приблизно в двох пострілах з арбалета.
Ансельм. Так точно. З другого боку тягнеться [186] висохла канава, густо заросла кущами шипшини й ожини, а через неї по кладці веде стежка у відкрите поле.
Томас. Пам'ятаю.
Ансельм. Віддавна серед тамтешніх селян ходили чутки, начебто біля цієї кладки появляється якийсь привид, часом чули навіть його несамовитий стогін. Гадали, що це душа якогось грішника страждає від нестерпних мук.
Томас. Хто вигадав такі небилиці?
Ансельм. Звісно хто - Пол. З цього він зарання підготував пролог до своєї комедії.
Томас. Що йому прийшло в голову - навіщо він це вимудрував?
Ансельм. Не знаю, така вже вдача у цього чоловіка: любить з допомогою таких витівок глумитись над людською глупотою. Розповім тобі, яку штуку він недавно встругнув. їхали ми на конях у Річмонд невеликим гуртом, в якому були люди цілком розумні. Небо було напрочуд ясне, ніде ні хмаринки. Раптом Пол поглянув уважно на небо, почав розмашисто хреститись і з переляком на лиці так сам до себе заговорив: «Боже безсмертний! Що я бачу?» Коли ті, хто їхав поруч, запитали, що таке він побачив, він знову перехрестився і сказав: «Боже милостивий! Відверни від нас цей зловорожий привид!» Коли попутники, аж палаючи з цікавості, наполягали щораз більше сказати, що він побачив, тільки тоді він, втупивши погляд у небо і показуючи пальцем на якесь місце вгорі, вигукнув: «Невже ви не бачите он там велетенського дракона з вогненними рогами, з хвостом, вигнутим у дугу?» Всі як один твердили, що не бачать. Пол казав їм напружити зір і ще раз показав на небо. Нарешті хтось із супутників, не бажаючи видатись людиною з поганим зором, підтвердив, мовляв, і він це бачить. Услід за ним пішов другий, третій супутник, бо їм соромно було не бачити такого очевидного явища. Що сталося далі? Протягом трьох днів усю Англію облетіла звістка про чудо. Неймовірна річ народна чутка: всю цю історію люди прикрасили новими доповненнями. Не забракло навіть таких людей, які цілком поважно тлумачили, що означає таке знамення. А вигадник цієї небилиці достоту розважався людською глупотою.
Томас. Пізнаю його почерк. А втім вернись до розповіді про привид.
Ансельм. Більш-менш у цей час завітав до Пола [187] якийсь Фавн, священик, з числа тих, яким не досить називатися з латини «статутними»(1), а обов'язково дочіплюють собі ще й грецьку назву. Священик цей був парохом у сусідньому селі і вважав себе знавцем у всіляких справах, особливо ж у релігійних.
Томас. Розумію: знайшовся актор комедії.
Ансельм. За столом зайшла мова про чутки у зв'язку з появою чудовиська. Коли Пол відчув, що Фавн не лише знає про них, а й вірить їм, почав упрошувати священика, щоб він як людина освічена й побожна подав допомогу багатостраждальній душі. «Якщо в тебе є якісь сумніви, - сказав Пол, - то сам перевір: підійди о десятій годині вечора до кладки, і ти почуєш зойки страдника. Візьми собі когось у супутники, таким чином будеш почувати себе безпечнішим, і ви вдвох ніяк не помилитеся!»
Томас. І що далі?
Ансельм. Після вечері Пол за своєю звичкою поїхав на полювання. Фавн, проходжуючись, коли вже через сутінки неможливо було що-небудь виразно бачити, почув страхітливі зойки, які з дивовижним мистецтвом видавав Пол, що сховався в чагарнику і стогнав, прикладаючи до уст порожній глиняний горщик. Голос, який виходив з порожньої посудини, звучав особливо понуро.
Томас. І що далі? Ця комедія, як бачу, своєю вигадливістю перевершує навіть «Привид» Менандра(2).
(1) Ансельм іронізує з назви «статутні священики», нібито вони мають щось спільне з грецьким словом «канон», що по-грецьки означає «правило», «статут».
(2) Мовиться про комедію давньогрецького драматурга Менандра (342-292 до н.е.) під заголовком «Привиди», яка збереглась у незначних уривках.
Ансельм. Підожди-но, побачимо, що скажеш, коли вислухаєш до кінця. Фавн спішно вернувся додому, бажаючи розповісти те, що чув. Пол, знаючи коротшу дорогу, з'явився раніше. Тоді Фавн розповів йому, що сталося, до того ж додав різні свої вигадки, щоб усе було дивовижнішим.
Томас. І Пол, слухаючи це, міг утриматись від сміху?
Ансельм. Хто? Пол? Він прекрасно володіє виразом обличчя. Кожний сказав би, що він сприймає справу [188] всерйоз. Кінець кінцем, Фавн під впливом настирливих прохань Пола виявляє готовність виганяти чорта. Всю ніч він провів безсонно, роздумуючи, як безпечно взятися за справу, бо його самого пройняв страх за свою власну душу. Отож насамперед він зібрав найбільш дійові й перевірені заклинання, до них додав деякі нові, а саме: заклинання нутрощами пресвятої Діви Марії і кістками святої Веренфріди(1). Відтак вибрали місце в полі, поблизу чагарника, звідки чути було голос, окреслили досить велике коло, всередині якого нарисували багато хрестів та інших знаків. Усе це відбувалося в супроводі врочистих молитов. Поставили величезну посудину із свяченою водою. Фавн вдягнув на себе так звану священну столу, до якої був прикріплений початок євангелія від Іоанна. В шкатулці він мав воскову облатку, одну з тих, що їх щорічно освячує папа римський. Простолюддя називає її «Ягням божим»(2). Цією зброєю захищались колись у давнину від злих демонів, сам францисканський капюшон не відлякував їх. Усе було підготовлено на випадок, щоб дух, коли виявиться духом темряви, не напав на заклинателя. Попри всі оці заходи обережності Фавн не зважувався один вступити в накреслене коло, тому було вирішено просити на допомогу другого священика. Тоді Пол, боячись, щоб цей помічник не виявився розумнішим і не розгадав таємницю комедії, запрошує пароха з сусіднього села й відкриває йому всю правду. Цього вимагав дальший хід вистави, а знайомий священик погодився взяти участь у цій витівці. Після того, як усе було підготовлено згідно з ритуалом, наступного дня близько десятої години вечора Фавн з парохом входять у коло. Пол, який прибув туди раніше, жалісливо стогнав у чагарнику. Фавн приступив до заклинань. Тим часом Пол непомітно під покровом ночі дістався до найближчого хутора і привів звідти ще одну дійову особу, бо комедія вимагала участі багатьох акторів.
(1) Культ святої Веренфріди особливо процвітав в Англії.
(2) На обличчі з одного боку було витиснене зображення ягняти з хоругвою, а з другого - папської руки з ключами. Папа римський посвячував ці облатки напередодні Великодня.
Томас. І що вони зробили?
Ансельм. Посідали на вороних коней і забрали з собою лампи, заслонивши світло. Коли під'їхали впритул [189] до священного кола, відслонили запалені лампи, щоб нагнати страху на Фавна і вигнати його з кола.
Томас. Стільки натрудився Пол, щоб напустити на священика туману?
Ансельм. Така вже людина, цей Пол. Зрештою задумана витівка могла дорого обійтися жартунам.
Томас. Як це розуміти?
Ансельм. Коні, наполохані раптово добутим світлом, стали диба і ледве не поскидали своїх вершників. Так виглядала перша дія комедії. Коли всі вернулись додому, під час розмови Пол, нібито нічого не знаючи, питає, як усе проходило. Тоді Фавн почав розповідати, що бачив двох страшних чортів на чорних конях з вогненними очима, з ніздрів яких бухало полум'я. Вони намагалися вдертись у священне коло, але слова молитви стримали їх і відправили геть до нечистого. Такий перебіг подій підбадьорив Фавна. Тим-то наступного дня, підготувавши все якнайретельніше, він знову ввійшов у коло. У той час, як він настирливими заклинаннями довго викликав мару, Пол і його товариш здалеку появились на чорних конях, грізно виючи, і приблизились, немовби хотіли увірватись у коло.
Томас. А вогню з ними на цей раз не було?
Ансельм. Ні, тому що попередній раз нічого доброго з цього не вийшло. Але послухай, яку нову штуку вони утнули. Вони взяли з собою довгу линву і, опустивши її, волочили злегка по землі, тримаючи за два кінці. І коли вони, вибігаючи вперед то з одного, то з другого боку, нарешті, немов перелякані заклинаннями Фавна, давали драла, збили з ніг обох священиків і перевернули посудину, повну свяченої води.
Томас. Ось таку нагороду одержав за свою гру другий священик?
Ансельм. Так, але він волів стерпіти це збиткування, аніж покинути розпочату гру. Після цього випадку, коли всі зібралися знову погуторити, Фавн докладно розповідав Полу, в якій грізній небезпеці він опинився і як відважно своїми молитвами відбив напад двох чортів. Тепер він пересвідчився, що немає такого демона, навіть найзухвалішого і найпідлішого, який би спроможний був увірватись у священне коло.
Томас. Невже, по-твоєму, Фавн дурний як пень?
Ансельм. Це ще не все. Слухай далі! Коли комедія дійшла такого розвитку подій, в саму пору з'явився [190] зять Пола. Як знаєш, старша донька Пола вийшла заміж за юнака винятково веселої вдачі.
Томас. Знаю. Таких витівок він не цурається.
Ансельм. Не цурається? Заради того, щоб зіграти якусь роль у такій комедії або хоч подивитись на неї, він ладен пожертвувати найважливішою справою. Тесть розповів йому про все і доручив виступити в ролі грішної душі. Той охоче погоджується й відповідно наряджається: він обкутується простирадлом (як у нас заведено окутувати покійників) і кладе в глиняний горщик жаринки, через що здавалось, ніби крізь простирадло бухає полум'я. Коли настала ніч, усі подались на місце, де розігрувалась комедія. Раптом розляглись несамовиті зойки. Фавн узявся читати всі заклинання підряд. Нарешті, вдалині серед чагарника появилась душа, яка, розпачливо стогнучи, час від часу показувала «полум'я». У той час, як Фавн заклинав душу, щоб сказала, хто вона така, з кущів несподівано з пронизливим ревом вибігає Пол, переодягнений за демона, і зміненим голосом верещить: «Не має права на цю душу! Вона моя!» Кілька разів він підбігає до краю священного кола, немов з наміром кинутись на заклинателя, але миттю відступає, неначе зупинений словами молитви священика й силою свяченої води, якою його Фавн щедро кропив. Коли, нарешті, був прогнаний демон, що супроводив душу, Фавн устряв в розмову з душею. На настирливе розпитування й молитви Фавна душа відповідає, що вона належить християнинові, і на запитання, як її звати, сказала: «Фавн». - «І мене так звуть», - відповів здивований священик. Його приємно вразило те, що вони тезки і тим більше йому залежало на тому, щоб Фавна врятував Фавн. Оскільки Фавн не вгавав розпитувати, душа, боячись, щоб довготривала розмова не виявила підступу, заявила, що довше розмовляти їй не можна, що пізня пора, і вона змушена відійти під владу чортів, але обіцяла з'явитись на другий день. Знову всі збираються в домі Пола, постановника цієї комедії. Заклинатель переказує весь хід цієї події, дещо додаючи і від себе, переконаний, що так воно було насправді, настільки він захопився всім тим, що відбувалося. Адже тепер уже виявилось, що душа належить християнину, яку жорстокий демон піддає нестерпному катуванню. Отже вирішено було докласти всіх зусиль для її врятування. Однак під час наступних заклинань трапилося щось дуже смішне. [191]
Томас. Що саме? Розкажи, будь добрий!
Ансельм. Коли Фавн викликав душу, Пол, який грав роль демона, враз підбіг так близько, немовби ось-ось мав увірватись у коло. Фавн відбивався від нього молитвами і не шкодував свяченої води. Тоді демон почав кричати, що все це ні до чого. «Ти злягався з дівчиною. Тепер ти мені підвладний». Те, що Пол сказав жартома й навмання, виявилось випадково правдою. Бо заклинатель, спантеличений цими словами, відступив на середину кола й почав щось шептати на вухо другому священикові. Побачивши це, Пол негайно забрався геть, щоб не чути того, що не личить підслуховувати.
Томас. Що ж, роль сором'язливого й побожного демона зіграв Пол.
Ансельм. Так, це правда. У противному випадку можна було б дорікнути виставі, що вона не дбає про пристойність. Однак він устиг почути голос пароха, який призначав Фавну покуту.
Томас. Яку?
Ансельм. Він наказав три рази проказати молитву господню, з чого можна зробити висновок, що Фавн минулої ночі тричі согрішив.
Томас. Ось так цей «статутний» священик шанує статут!
Ансельм. Що ж - вони люди, і провина людська.
Томас. Веди далі, будь ласка.
Ансельм. Тепер Фавн уже бадьоро вертається на край кола і сам викликає злого духа на бій. Але той, неабияк злякавшись, дає ногам знати, кажучи: «Ти мене обманув. Якби я мав розум, то ніколи б тобі про це не нагадував. Адже багато вірять, що, якщо в чому висповідається священик, то гріх цей умить зникає у чорта з пам'яті, і дорікати за це він уже не в силі».
Томас. Справді, дуже смішну історію ти розповідаєш.
Ансельм. Все ж пора нарешті закінчити цю розповідь. Розмови з душею тривали декілька днів і досягли своєї вершини. На запитання священика, чи можна її в який-небудь спосіб звільнити від мук, душа відповіла, що це можливо, якщо гроші, які вона нажила обманом за життя і залишила вмираючи, будуть повернуті попереднім володільцям. Тоді Фавн запитав, чи богобоязливі люди можуть ужити ці гроші на благочестиві діла. Душа відказала, що це принесло б їй полегшу. Зраділий заклинатель [192] почав запопадливо розпитувати, чи багато цих грошей. Душа назвала величезну суму, що викликало у Фавна прекрасний настрій. Відтак душа назвала і місце, де закопано скарб, щоправда дуже віддалене. Вказала також, на що слід використати гроші.
Томас. На що саме?
Ансельм. Вона висловила побажання, щоб троє паломників вирушили до святих місць: один, щоб відвідати храм святого Петра(1), другий - поклонитися святому Якову в Компостеллі, третій - поцілувати гребінь Ісуса в Трірі(2). Далі вона просила, щоб у декількох монастирях відправлялись богослужіння і багато разів читали псалтир. Решту грошей Фавн може витратити на свій розсуд. Ум Фавна цілком обплутала нав'язлива думка про скарб настільки, що ні про що інше він не міг думати.
(1) Храм святого Петра - тобто базиліка святого Петра в Римі.
(2) В соборі міста Трір у Німеччині зберігався гребінець, який буцімто належав Ісусу Христу.
Томас. Це дуже поширена недуга, і в цьому відношенні погана слава йде особливо про священиків.
Ансельм. Коли все, що стосувалось грошей, було обговорено якнайскрупульозніше, заклинатель з намови Пола почав розпитувати душу про таємні науки, зокрема про алхімію й магію. На це душа відповіла тоді загально і обіцяла розповісти вичерпно, як тільки буде звільнена від влади чорта завдяки турботам Фавна. Це, можна сказати, була третя дія комедії. У четвертій дії Фавн почав цілком поважно гомоніти про небувале чудо. Тільки про це він говорив у розмовах з людьми, за столом, обіцяв монастирям золоті гори і взагалі висловлювався пишномовно. Він знайшов вказане місце, відшукав знаки, але не зважився викопувати скарб, бо душа застерігала, велика небезпека чекає того, хто торкнеться до грошей раніше, як відбудуться призначені богослужіння. Вже багато людей відчували в цій історії обман. Коли, однак, священик уперто відстоював свої безглузді погляди, приятелі, особливо ж його абат, нишком звертали його увагу на те, щоб про нього, якого досі вважали розумною людиною, не склалася протилежна думка. Але ніякі слова не змогли підірвати в ньому віру, що все, що сталося, - суща правда. Ця химера настільки одурманила ум священика, [193] що ні про що інше він не думав і не говорив, як тільки про привиди і злих духів. Мало того, цей душевний стан відобразився і на його обличчі. Фавн став таким блідим, змарнілим і похмурим, що робив уже враження не людини, а мари. Одне слово, він з'їхав би з глузду, якби в пору не наспів порятунок.
Томас. І це буде, очевидячки, остання дія комедії?
Ансельм. Саме її тобі опишу. Поль з зятем устругнули таку штуку. Вони склали зміст листа й написали його дивовижними буквами, до того ж не на звичайному папері, а на такому, в який золотарі загортають тонкі пластинки з золота, та й підмальованому резедою. Зміст цього листа був такий: «Фавн, колись бранець чорта, тепер вільний, шле вічний привіт Фавнові, своєму незабутньому рятівнику. Немає потреби, мій Фавне, щоб ти далі мучив себе турботами про мене. Бог зважив на побожну добросердість твоєї душі й завдяки тобі звільнив мене від страждань. Тепер я блаженствую між ангелами. Тебе жде місце поруч з блаженним Авгу станом, який сидить між апостолів. Як тільки прийдеш до нас, подякую тобі особисто. А поки що живи у щасті. Писано на сьомому небі тринадцятого вересня тисяча чотириста дев'яносто восьмого року і закріплено моєю печаткою».
Цього листа крадькома поклали на вівтар, при якому Фавн мав відправляти службу божу. Після служби хтось, навмисно навчений, подав йому листа, ніби випадково помітивши. Тепер Фавн носився з цим листом, показував його, ніби священну річ. Він твердо вірив у те, що його приніс ангел з неба.
Томас. Але це не означає звільнити людину від безумства, а тільки перемінити вид безумства.
Ансельм. Це правда, але нове безумство приємніше від попереднього - ось така між ними різниця.
Томас. Я й раніше не надавав значення баєчкам, поширеним про привиди, але віднині ще менше буду в них вірити. Бо підозріваю, що люди легковірні і схожі на Фавна багато з того, що пишеться й видається за істину, вигадали приблизно так, як виникла історія, яку я оце розповів.
Ансельм. Мало того, навіть упевнений, що більшість оповідей про чуда саме такого роду.
Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Домашні бесіди (Вибрані) Переклад Йосипа Кобова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
