Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Домашні бесіди (Вибрані) Переклад Йосипа Кобова
ХАРОН
Харон. Аластор.
Xарон. Куди так поспішаєш, Аласторе, до того ж такий усміхнений?
Аластор. В пору ти нагодився, Хароне, саме до тебе я поспішав.
Харон. Що нового скажеш?
Аластор. Приношу вістку, вельми приємну для тебе і для Прозерпіни.
Харон. Говори, що ти приніс, - розвантажуйся!
Аластор. Фурії так запопадливо й успішно виконували свої завдання, що немає на землі місця, якого вони не наповнили б пекельними лихами: чварами, війнами, грабунками, чумою. Вони навіть полисіли, випустивши всіх своїх змій, і тепер никають без краплі отрути, вишукуючи рештки гадюк і аспідів. Голови в них лисі, як яйце, без єдиної волосинки, а в грудях висохла згубна отрута. Тим-то не барись - готуй свій човен і весла. Незабаром насуне така тьма-тьмуща тіней, що, боюся, тобі одному не під силу буде всіх переправити на той берег.
Харон. Це мені відомо.
Аластор. А від кого ти дізнався?
Харон. Два дні тому повідомила мене Чутка.
Аластор. Немає нікого меткішого від цієї богині. Чому тоді ти, покинувши човен, стовбичиш тут без діла?
Харон. Саме того вимагає діло. Я прийшов сюди, щоб підшукати собі міцну трирему. Річ у тім, що мій ветхий човен уже прогнив і пропускає воду. Він не спростав би такому вантажу, якщо те, що розповіла Чутка, є правда. Зрештою, при чому тут Чутка? Сама необхідність змушує мене до цього. Одного разу мій човен ледь не пішов на дно.
Аластор. Справді, з тебе струменями стікає вода. Я попервах подумав, що ти вийшов з лазні.
Харон. Не з лазні, а виплив із Стигійської драговини.
Аластор. А де ділися душі? [255]
Xарон. Плавають разом із жабами.
Аластор . Так що тобі розповіла Чутка?
Xарон. Три земних володарі(1), очманілі смертельною ненавистю, кинулись один на одного, і немає жодної країни християнського світу, яка б не потрапила у вир шаленої війни, бо ці три безумці втягнули до неї й решту володарів. Усі так настроєні, що ніхто нікому не хоче уступати - ні датчанин, ні поляк, ні шотландець. Тим часом і турок не сидить сумирно, а замишляє лихе. По всіх усюдах лютує чума: в Іспанії, в Англії, в Італії, у Франції. До цього долучилась нова хвороба(2), породжена різноманітністю поглядів, яка настільки спотворила всі уми, що ніде вже немає справжньої дружби. Так, брат не довіряє братові, дружина живе в незлагоді з чоловіком. Слід сподіватися, що звідси незабаром нагряне жахливий мор, коли від мовної і письмової суперечки люди перейдуть до рукоприкладства.
Аластор. Усе, що тобі розповіла Чутка, достовірна правда. Бо я сам багато бачив власними очима як постійний супутник і помічник фурій. А вони тепер, як ніколи, виявились достойними свого імені.
Xарон. Однак є небезпека, що може появитись якийсь демон і буде закликати до миру. Адже уми людей мінливі: я чув, що там на світі живе якийсь Поліграф, який своїм пером не перестає таврувати війну і славити мир.
Аластор. Він давно співає глухим. Колись він написав скаргу понівеченого миру, а тепер - епітафію на його смерть(3). Але є й такі, що, навпаки, радіють нашим успіхам не менше, ніж самі фурії.
Xарон. Що це за люди?
Аластор. Це свого роду звірі в темних і білих плащах, у шатах попелястого кольору, прикрашених різноколірними перами(4). Вони тримаються дворів можновладців і всотують їм у вуха любов до війни. Заохочують [256] до війни також знать і простий люд. Під час тлумачення Євангелія доводять, що війна справедлива, свята, благочестива. У французів проповідують, що Бог на боці Франції і хто опікуном має Бога, той непереможний. Подібного роду балачки можна почути і серед англійців та іспанців, що війну веде не імператор, а Бог, отже перемога забезпечена, хай тільки громадяни будуть хоробрі. Якщо ж хтось впаде на полі бою, то він не загине, а прямо потрапить до неба в повному озброєнні, як воював.
(1) Мова про імператора Карла V, французького короля Франциска і короля Англії Генріха VIII.
(2) Нова хвороба - мається на увазі Реформація.
(3) Йдеться про антивоєнний твір Еразма «Скарга Миру», який вийшов у світ 1527 р. Що таке згадана «епітафія» - невідомо.
(4) ...звірі в темних і білих плащах... - тобто ченці різних орденів, а також прелати.
Xарон. І люди їм вірять?
Аластор. До чого тільки не вдається лицемірне благочестя! Крім того, свою роль відіграє тут молодість, гнів, брак життєвого досвіду, жадоба слави, властивість людського розуму схилятись до того, до чого його кличуть. Таких людей легко ввести в оману, як не важко підганяти коня, що сам жене стрімголов.
Xарон. Я з великим задоволенням зроблю цим створінням якусь послугу!
Аластор. Приготуй їм розкішну учту. Це буде для них найбільша насолода.
Xарон. Хіба що з мальв, люпину і порею. Бо в нас, як тобі відомо, інших плодів немає.
Аластор. Е ні! Почастуй їх куріпками, каплунами й фазанами, якщо хочеш виявитись милим господарем.
Xарон. Що все-таки спонукує цих людей так завзято роздмухувати війну? Які вигоди вони бачать у цьому?
Аластор. Більше користі вони мають від умираючих, ніж від живих. Тут і заповіти, і похоронні обряди, і булли та багато інших доходів. Нарешті вони воліють перебувати у військових таборах, ніж жити в тісних келіях, схожих на вулики. Війна часто-густо робить єпископами тих, хто в мирний час не варт навіть мідяка.
Xарон. Не дурні.
Аластор. Скажи, навіщо тобі трирема?
Xарон. Бо не хочу вдруге потопати.
Аластор. Через натовп пасажирів?
Xарон. Авжеж.
Аластор. Але ж ти перевозиш тіні, а не тяжкі тіла. А в тіней яка вага?
Xарон. Хай би така, як у водного павука, але цих павуків може бути така тьма-тьмуща, що переважить човен. Зваж також, що мій човен усього-на-всього тінь судна. [257]
Аластор. Однак, пам'ятаю, мені доводилось бачити таку юрму тіней, що твій човен не міг їх усіх помістити. Інколи, бувало, три тисячі тіней висіли на твоїм кермі, але ти ніякого тягаря не відчував.
Xарон. Не заперечую, але такими легкими душі бувають, коли розлучаються з тілом поступово, до того ж виснаженим сухотами або лихоманкою. Якщо ж душі раптово вирвані з опасистих тіл, то вони забирають з собою багато тілесного тягаря. Саме такі душі й посилає нам параліч, запалення горла, чума, але особливо війна.
Аластор. Не думаю, щоб французи або іспанці важили багато.
Xарон. Щоправда, вони далеко легші від інших, але і їхні душі - не пушинки. А з британців і німців, відгодованих нівроку, виходять часто-густо такі душі, що я, нещодавно везучи тільки десяток їх, опинився в небезпеці. Якби по дорозі не викинув за борт частину вантажу, пішов би на дно разом із човном, з усіма пасажирами й платою за перевіз.
Аластор. Жахна небезпека!
Xарон. Що ж, на твою думку, буде, коли нагрянуть гладкі сатрапи, чванливі й відчайдушні вояки?
Аластор. Гадаю, що із загиблих у справедливій війні ніхто до тебе не з'явиться. Кажуть-бо, що такі прямо йдуть до неба.
Xарон. Куди вони йдуть, я не знаю. Знаю лише одне: кожного разу, коли спалахує війна, до мене прибуває стільки поранених і покалічених, що я починаю сумніватися, чи там, на землі, взагалі залишилася ще якась жива людина. І приходять навантажені не тільки пияцтвом та ненажерливістю, а й буллами, парафіями та багатьма іншими речами.
Аластор. Все ж вони не приносять з собою всього цього, бо приходять цілком голі.
Xарон. Це правда, але новоприбулі приносять із собою марева таких речей.
Аластор. Невже марева обтяжливі?
Xарон. Для мого човна - так, обтяжливі. Але що я кажу - обтяжливі? Його вже затопили. І, нарешті, така велика кількість оболів, по-твоєму, нічого не важить?
Аластор. Ні, вони, думаю, важать, якщо тіні приносять мідні монети.
Xарон. Тим-то я й рішив придбати підхоже судно.
Аластор. Щасливчик! [258]
Xарон. Як це розуміти?
Аластор. А так, що ти скоро розбагатієш.
Xарон. Через силу-силенну тіней?
Аластор. Авжеж.
Харон. Так було б, якби душі забирали з собою свої багатства! А вони в човні гірко оплакують залишені на землі царства, єпархії, абатства, купи золота, а мені не приносять нічого, крім одного-однісінького обола. Тим-то все, що я назбирав протягом трьох тисяч років, можна віддати на закупівлю однієї триреми.
Аластор. Хто шукає доходу, той мусить мати розходи.
Харон. Однак, смертні, як я чую, ведуть справи успішніше: вони при сприянні Меркурія багатіють за три роки.
Аластор. Але часто-густо розтринькують своє майно. Твої прибутки менші, зате надійніші.
Харон. Не впевнений, що вони аж такі надійні. Якщо сьогодні появиться який-небудь бог, що зуміє владнати чвари між володарями, тоді пропали мої прибутки.
Аластор. Ой, якщо йдеться саме про це, то, повір мені, можеш спокійно спати хоч на правому, а хоч на лівому боці. Бо на найближчі десять років про мир не може бути й мови. Щоправда, наполегливо закликає до згоди папа римський, але зусилля його даремні. Бідкаються і міста, замучені лихами, бурчать деякі народи, доводячи, що це несправедливо, щоб через особисті незгоди або честолюбство двох чи трьох володарів все у світі йшло шкереберть. Але запевняю тебе, фурії зведуть нанівець навіть найшляхетніші спроби виправити становище. Нарешті поясни мені, чому за купівлю судна треба тобі звертатись до людей? Хіба в нас бракує ремісників? Адже є Вулкан.
Харон. Так, він знадобився б, якби я захотів придбати металеве судно.
Аластор. Та й робітників запрошувати не треба.
Харон. Це правда, але немає в нас лісу.
Аластор. Що я чую? В підземному царстві немає лісу?
Харон. Навіть гаї, що росли на Єлисейських полях, ущент вирубано.
Аластор. Куди ж пішла ця деревина?
Харон. На спалювання тіней єретиків. До того ж ми змушені були навіть добувати вугілля з надр земних. [259]
Аластор. Як це так? Невже не можна карати ці тіні з меншими витратами?
Харон. Така була воля Радаманта.
Аластор. Коли купиш трирему, звідки візьмуться веслярі?
Харон. Моє завдання - тримати кермо судна. А веслувати будуть тіні, якщо захочуть переправитись на другий берег.
Аластор. Але ж є й такі душі, що не вміють орудувати веслом.
Харон. Я не визнаю ніяких винятків. Монархи й кардинали, кожний у свою чергу, будуть веслувати так само, як і прості люди, незважаючи на те, чи вміють це робити, чи ні.
Аластор. Бажаю тобі з допомогою Меркурія придбати хорошу трирему і не буду тебе більше затримувати. Піду з радісною звісткою до Орка, царя підземного царства. Проте ще хвилинку, Хароне.
Харон. У чому річ?
Аластор. Вертайся якомога скоріше, щоб тебе не задавив натовп тіней!
Харон. Ти правий. Більше двохсот тисяч тіней застанеш на березі, не рахуючи тих, що плавають у болоті. Але я покваплюсь, наскільки зможу. А тіням скажи, що я скоро з'явлюся.
Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Домашні бесіди (Вибрані) Переклад Йосипа Кобова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
