Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Домашні бесіди (Вибрані) Переклад Йосипа Кобова
ЗАЇЗДИ
Бертульф. Гільом.
Бертульф. Чому багато подорожан затримуються в Ліоні на два-три дні? Я, коли вже вирушу в дорогу, не затримаюсь ніде, поки не доберусь до мети подорожі.
Гільом. А я, навпаки, дуже дивуюсь, як можна легко розстатися з цим містом.
Бертульф. Чому саме, поясни.
Гільом. Тому що це місце, звідки навіть Одіссею не вдалося б витягти своїх супутників, - справжня оселя Сирен(1). Навіть у власному домі ніхто не має такого догляду, як у Ліоні в заїзді.
(1) ...звідки навіть Одіссею... оселя Сирен. - Мається на увазі епізод з «Одіссеї» Гомера (пісня дванадцята), де розповідається, як Одіссей і його супутники щасливо оминули острів Сирен - казкових напівжінок-напівптахів, що заманювали своїми співами моряків, які таким чином ставали їх здобиччю.
Бертульф. У чому він полягає?
Гільом. За столом завжди сидить якась жінка, що розважає гостей оповідками й жартами. А жінки там напрочуд гарненькі. Насамперед з'являється хазяйка, яка вітає приїжджих і просить, щоб ми були в доброму настрої й доброзичливо прийняли їжу, яку нам подадуть. Відтак приходить дочка, гарна на вроду і настільки бадьора, що могла б розвеселити й самого Катона. Розмовляють вони з постояльцями не як з незнайомими людьми, а немов з давніми та близькими знайомими.
Бертульф. Впізнаю в цьому славетну французьку галантність.
Гільом. Оскільки, однак, ці жінки не могли весь час складати нам товариства (треба ж бо їм займатись домашніми справами і приймати нових гостей), тому постійно з нами сиділа молодесенька, але вельми дотепна дівчина. Вона одна вміло відбивала наші словесні удари, підтримувала розмову, поки не повернулася дочка хазяйки заїзду (мати її як літня жінка мало годилась для того, щоб розважати постояльців). [168]
Бертульф. Ну, а яке було харчування? Адже приємними розмовами шлунка не наситиш.
Гільом. Щоб не збрехати - добірне. Я просто не міг надивуватися, що вони можуть приймати постояльців за таку низьку плату. Після їди вони знову розважають гостей цікавими розповідями, щоб ніхто не нудьгував. Мені здавалося, що я перебуваю в себе вдома, а не в чужому заїзді.
Бертульф. А як було із спанням?
Гільом. У спальнях завжди застанеш кількох усміхнених, жартівливих, дотепних дівчат, які самі питали нас, чи немає в нас брудного одягу. Вони брали його до прання і повертали чистим. Взагалі там не побачиш нікого, крім жінок і дівчат. Єдиним винятком була конюшня, та й туди вряди-годи забігали дівчата. Вони обіймали від'їжджаючих гостей, прощалися з ними ніжно, немов з братами або близькими родичами.
Бертульф. Французам, можливо, личить така поведінка, мені ж особисто більш до вподоби звичаї німецькі, оскільки вони більше до лиця чоловікам.
Гільом. На жаль, я ні разу не мав нагоди відвідати Німеччину, тому, зроби ласку, якщо тобі не важко, розкажи, як там приймають постояльця.
Бертульф. Не знаю, чи всюди приймають їх однаково. Розповім тільки те, що бачив на власні очі. Коли хто-небудь під'їжджає до заїзду, ніхто його не вітає, щоб не здавалося, начебто вони улещують гостя. Бо вітати приїжджого, на думку німців, справа принизлива, ганебна, не достойна німецької суворості. Після довгого гукання нарешті хтось висуває голову з віконця загальної кімнати (майже до самого літнього сонцестояння постояльці переважну частину часу проводять у загальних кімнатах з печами), немов черепаха, що виглядає з-під свого панцира. Треба тоді запитати, чи можна зупинитись у заїзді. Якщо не заперечить рухом голови, - значить, можна вважати, що дає місце. На запитання, де конюшня, мовчки показує рукою. Там ти можеш доглядати свого коня, як тобі самому хочеться, бо ніхто навіть пальцем не поворухне, щоб тобі допомогти. Якщо заїзд бодай трохи відомий, то там у конюшню проводить слуга і навіть покаже стійло для коня, зрештою, дуже незручне. Річ у тім, що кращі місця вони приберігають для наступних гостей, особливо для знаті. Досить висловити невдоволення, щоб відразу ж почути відповідь: «Не подобається [169] тобі? Шукай собі інший заїзд». Сіно в містах ледве можна дістати, до того ж у невеликій кількості, а платити за нього доводиться не менше, ніж за овес. Коли нарешті поставиш коня, ти ідеш у загальну залу, як і приїхав - весь брудний, у чоботях, зі своїми манатками.
Гільом. У Франції ведуть гостя в кімнату, де можна роздягнутися, почистити одяг, погрітись біля вогню, відпочити, якщо є бажання.
Бертульф. О, в Німеччині нічого подібного немає! В залі скидаєш чоботи, взуваєш пантофлі, міняєш, якщо хочеш, сорочку, промоклий від дощу одяг розвішуєш біля грубки і сам сідаєш біля грубки, щоб осушитись. Є й вода для миття рук, але звичайно така чиста, що потім треба просити ще води, щоб змити перше умивання.
Гільом. Захоплююсь чоловіками, не розніженими ніякими вигодами!
Бертульф. Дарма, що ти прибув у заїзд о четвертій годині після полудня: їсти, однак, будеш десь близько дев'ятої, а то й о десятій годині вечора.
Гільом. Чому?
Бертульф. Німецькі власники заїздів нічого не готують, поки не переконаються, що більше ніхто не з'явиться; тоді обслуговують усіх одразу.
Гільом. Роблять так, щоб, очевидно, якнайменше потрудитись, а якнайбільше заробити.
Бертульф. Ти правий. Через те в одну кімнату понабивається чоловік вісімдесят або дев'яносто. Тут ті, що пішки подорожують і верхи, купці, матроси, візники, селяни, жінки, діти, здорові люди і хворі...
Гільом. Справжній гуртожиток!
Бертульф. Один розчісує волосся, інший витирає піт, ще інший чистить штани або чоботи, хтось дихає часником. Одне слово - така мішанина мов і людей, як у давнину на Вавілонській вежі. Коли ж у цьому натовпі появиться чужоземець, який відрізняється одягом і поважним виглядом, всі як один втуплюють у прибулого погляд, дивлячись на нього, немов на якогось небаченого звіра, привезеного з Африки; навіть після того як постояльці сядуть за стіл, не можуть від нього відірвати очей, повертаючи шиї і забуваючи про іду.
Гільом. У Римі, Парижі й Венеції ніхто нічому не дивується.
Бертульф. У той час просити що-небудь для себе [170] особисто не личить. Коли вже добряче засутеніє і немає чого чекати ще якихось подорожніх, входить старий слуга з сивою бородою, похмурим поглядом, коротко острижений, в брудному одязі.
Гільом. Такі люди повинні слугувати римським кардиналам як виночерпії.
Бертульф. Слуга мовчки оглядає залу, перелічує гостей і чим їх більше, тим більший розпалює вогонь у каміні, хоч би надворі й стояла нестерпна спека. Бо там особливою ознакою дбайливого догляду за постояльцями вважається те, коли із усіх піт цюрком ллється. А якщо хтось, не звиклий до духоти, щоб не задихнутись, насмілиться трішки прочинити вікно, в ту ж мить почує окрик: «Зачини!» Якщо пояснюєш: «Не можу вже витримати», почуєш у відповідь: «Тоді шукай собі інший заїзд».
Гільом. Як на мене, немає нічого небезпечнішого, як при такому скупченні людей втомленому дихати затхлим повітрям, у тому ж самому приміщенні приймати їжу й перебувати в ньому довгі години. Я вже не кажу про прикрий запах часнику, про смердючі вітри, про гниле дихання, але в цій збиранині є люди, хворі на приховані недуги, і немає ні однієї хвороби, яка б не була заразною. Безперечно, багато постояльців хворіють на іспанську, або, як інші кажуть, французьку сверблячку (хоча вона спільна всім народам). Гадаю, що спілкування з такими людьми не менш небезпечне, як перебування серед прокажених. Поміркуй сам, чим такий заїзд відрізняється від місця, в якому лютує чума.
Бертульф. Німці - народ відважний, вони сміються з такої небезпеки і легковажать нею.
Гільом. Але їхня відвага може принести непоправне лихо багатьом іншим.
Бертульф. Нічого не вдієш! Таке ввійшло в них у звичку, і люди твердих поглядів нерадо відступають від усталеного способу життя.
Гільом. А ось для брабантців ще двадцять п'ять років тому не було нічого приємнішого, як відвідувати громадські лазні, а тепер там живої душі не побачиш. Річ у тім, що нова хвороба наказала нам сторонитися громадських лазень.
Бертульф. Слухай далі. Незабаром знову з'являється бородатий Ганімед і застеляє обрусами столи залежно від кількості гостей у заїзді. Але, безсмертний [171] Боже, обруси ці далеко не мілетські, радше, можна сказати, це конопляна парусина, знята з реї. Відтак він садовить гостей за столи, за кожний стіл - не менше восьми чоловік. Кому відомі німецькі звичаї, той сідає там, де йому подобається. Немає ніякої різниці - між бідним і багатим, між слугою і паном.
Гільом. Оце і є знаменита стародавня рівність, яку знищили тирани. Так, думається, жив Христос зі своїми учнями.
Бертульф. Коли всі позаймають місця, знову приходить похмурий Ганімед і знову перелічує своїх підопічних. Відходить і, невдовзі повернувшись, ставить перед кожним дерев'яну тарілку, кладе ложку з того ж срібла, що й тарілка, ставить скляний кубок, трохи згодом роздає хліб, який всі поволі уминають, чекаючи, поки зваряться страви. Інколи доводиться чекати так за столом і цілу годину.
Гільом. І ніхто з постояльців протягом цього часу не вимагає скорішого обслуговування?
Бертульф. Ніхто, хто знає місцеві звичаї. Нарешті подають вино, але, милий Боже, що це за вино! Його повинні пити софісти, таке воно терпке і слабе. Якщо хто-небудь попросить подати кращий сорт за окрему плату, то спершу вдають, що не розуміють, про що йдеться, причому з таким виразом обличчя, немовби хотіли порішити нахабу. Якщо наполягаєш, тобі відповідають: «У цьому заїзді зупинялися графи й маркізи, але ніхто з них ніколи не нарікав на наше вино. Не смакує воно тобі - шукай собі іншого заїзду!» Тільки німецьких дворян власники постоялих дворів вважають за людей і повсюдно з гордістю говорять про їхні герби. Отже, тепер у гостей вже є хліб і вино, тобто, так би мовити, підкинуто кістку гавкаючому шлунку. Відтак по черзі починають вносити тарілки з їжею. Насамперед шматки хліба, политі м'ясним соусом, а в дні посту - овочевим наваром. Потім суп, далі - якесь підігріте м'со або підсмажену солону рибу, знову йде якась юшка, ще трохи твердої їжі і нарешті, коли вже гості вгамували голод, подають печеню або варену рибу. їжа, що й казати, смачна, але дають її скупенько і чимскоріше забирають зі стола. Ось у такий спосіб проходить оця учта, немов театральна вистава. Як там, на сцені, виступи акторів чергуються з виступами хору, так і тут на столі появляються за зміну рідкі й густі страви. Причому господарі турбуються про те, щоб остання дія була найкраща.
Гільом. Це правило властиве добрим поетам. [172]
Бертульф. Далі, було б непрощенним злочином, якби хто-небудь з гостей раптом сказав господареві: «Забери, будь ласка, цю тарілку, все одно ніхто вже не їсть». Треба сидіти спокійно, поки не мине певний відрізок часу, який господар, на мій погляд, відміряє клепсидрою. Врешті приходить згаданий бородач або сам хазяїн, який одягом мало чим відрізняється від своїх слуг, і питає, чи немає в нас якихось побажань. Вслід за тим подають ще вино, на цей раз краще. В Німеччині в пошані ті, що люблять випити, бо той, хто випив найбільше, не платить більше від того, хто пив мало.
Гільом. Дивні порядки в цього народу!
Бертульф. Дехто пропиває інколи в двічі більше, ніж коштував би весь обід. Але щоб закінчити опис цієї учти, годі собі уявити, який неймовірний вереск і галас знімається, коли вино вдарить у голову людям. Одне слово, всі неначе поглухли! Частенько виступають талановиті блазні. Хоч немає мерзеннішої породи людей, ти не повіриш, яку насолоду дають німцям їхні витівки. Від їхнього співу, галасу, крику, танців, тупотні голова ходором ходить. Складається враження, що ось-ось завалиться стеля, сусід не чує слів сусіда. Але всі переконані, що забава йде чудово. І так хоч-не-хоч мусиш сидіти до пізньої ночі.
Гільом. Досить уже про цю «учту». Надто вона затягнулася, навіть мені набридло.
Бертульф. Гаразд, уже кінчаю. Нарешті забирають зі столу сир, який тоді їм смакує, коли протух і кишить черв'яками. Ще раз з'являється той бородань з дерев'яною тацею, на якій крейдою накреслені кола й півкола, і ставить її на стіл мовчки й суворо, немов який Харон. Ті, що знають призначення цього розпису, кладуть один за одним гроші на тацю, поки вона не наповниться. Бородань слідкує за тим, хто платить, і мовчки підраховує. Якщо немає нестачі, схвально хитає головою.
Гільом. А що було б, якби виявилось більше, ніж треба?
Бертульф. Очевидно, повертає лишок. Таке інколи трапляється,
Гільом. ! ніхто не нарікає, що, мовляв, розрахунок несправедливий?
Бертульф. Ніхто, хто при здоровому глузді. Бо відразу ж почув би у відповідь: «Ти що за цяця? Адже платиш не більше, ніж інші». [173]
Гільом. Яка відвертість у цих людей!
Бертульф. Якщо хтось, втомлений дорогою, захоче відразу після вечері лягти в постіль, йому кажуть підождати, поки всі не підуть відпочивати.
Гільом. У мене таке враження, неначе я бачу Платонову державу(1).
(1) Мається на увазі твір давньогрецького філософа Платона (427-347 до н.е.) «Держава», в якому він накреслив картину ідеального державного устрою.
Бертульф. Потім кожному показують його куток у спальні. Це спальня в повному розумінні цього слова, бо в кімнаті стоять лише ліжка, опріч них немає нічого більше, нічим тут користуватись і вкрасти нічого.
Гільом. Чи в спальнях чисто?
Бертульф. Така сама чистота, як і в їдальні. Простирала не прані, певне, вже місяців шість.
Гільом. А як у цей час коні?
Бертульф. З ними обходяться так само суворо, як з їхніми господарями.
Гільом. Чи в Німеччині всюди однаково обходяться з гістьми?
Бертульф. Де ввічливіше, де грубіше, ніж у тому заїзді, про який я розповідав, але назагал всюди так.
Гільом. А може, тобі розповісти, як приймають постояльців у тій частині Італії, яка зветься Ломбардією, як в Іспанії, в Англії, в Уельсі? Англійці дотримуються почасти звичаїв французьких, почасти німецьких, бо вони самі являють собою суміш цих двох народів. Лише валійці з гордістю вважають себе корінним населенням Англії.
Бертульф. Будь ласка, розкажи. Мені досі не пощастило там побувати.
Гільом. Тепер мені ніколи: судновласник казав мені вернутись не пізніше третьої години, якщо не хочу залишитись через запізнення, до того ж мої речі на кораблі. Отож іншим разом при нагоді побалакаємо досхочу.
Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Домашні бесіди (Вибрані) Переклад Йосипа Кобова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
