Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді
РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану пригоду дуеньї Гореслави, чи теж графині Т рифалдистої, та про листа, що написав Санчо Панса до жінки своєї Терези Пансихи
Дворецький у дука був чоловік веселої та жартливої вдачі: не хто ж, як він, приставляв ото Мерліна, спорядив усю оту штуку, склав вірші і перебрав одного пажа за Дульсінею. Тепер, порозумівшися з панами своїми, затіяв він іще одну потішну й дотепну дивовижу, що й думкою такої не здумаєш.
На другий день дукиня спитала в Санча, чи він уже почав відбувати свою покуту, аби відчарувати Дульсінею. Той одказав, що так, уночі завдав собі п'ять ударів. Як же спитала - чим, одказав: рукою.
- Так то ж,- мовила дукиня,- не биття було, а ляскання. Премудрий Мерлін, думаю, не задовольниться такою делікатністю: годилося б доброму Санчові добути якусь гудзувату нагайку-дротянку, щоб по правді дошкуляла, бо наука не йде без бука, а свободи такої можної дами, як Дульсінея, не узискаєш недорогим коштом; ще ж і на те нехай зважить Санчо, що добрі діла, чинені недбало, так аби-то, жодної не мають ціни ані ваги.
На теє одмовив Санчо:
- То дайте ж мені, ваша вельможність, якогось підходящого нагая чи карбача, а я вже собі шмагатимусь, тіки щоб не тяжко боліло, бо, не вам кажучи, хоть я й селюк, а тіло в мене не ликове, а ніби пухове, то чого б я мав розтріскуватись задля чужої користі?
- Гаразд,- одказала дукиня,- завтра дам вам ловку нагаєчку, що пристане до вашого делікатного тіла, мов рідна сестриця.
Тоді Санчо:
- Щоб ви знали,- каже,- ваша вельможність, сеньйорочко моя люба, написав я листа до старої моєї, Терези Пансиної, а в тому листі прописую про все, що зі мною сталося, відколи ми розлучились: ось тутечки він у мене, за пазухою, ще тіки адресу надписати; дак ото б, може, ваша розумність глянули, чи все в йому до ладу, чи те письмо написане справді губернаторським робом? [507]
- А хто його склав? - поцікавилась дукиня.
- Та хто ж, як не я, грішний,- відповів Санчо.
- Самі й писали? - питала далі дукиня.
- Та де! - сказав Санчо.- Я ж не втну ні читати, ні писати, хіба підписатись.
- Ану ж покажіть листа,- сказала дукиня.- Не сумніваюсь, що ви проявили в ньому свій неабиякий хист і дотеп.
Санчо вийняв із-за пазухи незапечатаного листа, дукиня взяла його і стала читати:
«Лист Санча Панси до дружини його, Терези Пансихи.
Дали мені доброї хлости, та я тобі ниньки не простий; дають мені добру посаду, та дають же добре й по заду. Ти сього, Терезонько, зразу не дотямиш, хіба аж опісля. Знай же, Терезо, мою ухвалу і постанову: будеш ти в мене їздити в кариті, так воно нам, тепер показує, а пішки нехай ходять кішки. Ти тепер у мене губернаторша, то вважай, щоб тебе ніхто не важився упослідити. Посилаю тобі зелений убір мисливський, що подарувала мені дукеня: переший його гарненько, буде нашій доньці станик і спідниця. Пан мій Дон Кіхот, славлять люди в цьому краї,- розумний дурень і втішний боже-вільник, а я в нього вдався. Побували ми в печері Монтесіноса, і віщий Мерлін обрав мене для одчарування Дульсінеї Тобоської, що у вас там дражнять Альдонсою Лоренсів-ною: три тисячі й триста нагаїв (без тих п'ятьох, що я вже собі вліпив) - і ми її одча-руємо, як мама вродила. Та гляди ж мені, про се нікому нічичирк, бо покажи людям свою природу, то одне скаже, що чорна, а друге, що біла. Через кілька днів їду вже на губернаторство: маю велику охоту доскочити грошви, бо чув од людей, що всі нові губернатори до того вельми ласі. Поспитаю там броду, тоді сповіщу - їхать тобі до мене чи ні. Сірий жив-здоровий і кланяється тобі низенько; я з ним не гадаю розставатися, хоч би мене й на турецького султана настановили. Пані моя дукеня цілує тобі руки тисячу разів, а ти верни їй удвоє, бо казав мій хазяїн, що каже: «Дві ціни у доброго слова - людям як золото, собі як полова». Не погодив мені Господь ізнайти знов багула з сотнею талярів, як того разу, та не журись, Терезонько: хто б'є в дзвона, в того є схорона, із губернаторства щось нам та капне. Одне тільки непутить - кажуть мені, що я як той уряд розсмакую, то потім пальці собі за ним гризтиму та ще, хай Бог милує, куксою стану. Воно-то й кукси та каліки з милостині сякий-такий дохід мають... Ну, та вже чи так, чи інак, а будеш ти багата й щаслива. Боже ж тобі поможи, а мене, тобі на втіху, сохрани. Дано з сього замку, дня 20 юля, року 1614
Твій сопруг, губернатор Санчо Панса». Дочитавши листа, дукиня сказала Санчові:
- У двох речах схибив тут трохи добрий губернатор: одне, що твердить, ніби губернаторство дають йому за нагаї, що має собі вліпити, хоча сам прекрасно знає, що пан мій дук пообіцяв йому ту посаду ще тоді, коли нагаї нікому й не снились; а друге, що показує себе в цьому листі дуже користолюбним, а воно ж і шкода, і невигода, бо жадоба мішки рве, а жадібний правитель право ламає.
- Та я зовсім не туди гнув,- обізвався Санчо.- Коли вашій милості здається, що лист негодящий, то порву його й напишу нового - та коли б іще гіршим не вийшов, так мене часом заносить.
- Ні, ні,- заспокоїла його дукиня,- добре буде й так; нехай же і дук прочитає.
По сій мові пішли до саду, де малося того дня обідати. Дукиня показала Санчового листа дукові і тим вельми його розвеселила. Отож попоїли і, як уже поприбирано було зі столу, немалу хвилю тішилися смаковитою джуриною розмовою, коли це раптом почулись жалібні гуки жоломійки та хриплувате бухання розладнаного бубна. Усіх стривожила та сумна, хоч і незграйна, бойова музика, а найпаче Дон Кіхота, [508] що з неспокою не міг і в кріслі всидіти; що ж до Санча, то він з переляку заховався, своїм звичаєм, за широку й рясну дукинину сукню, бо те грання справді було якесь моторошне, аж несамовите. Перед очима насторожених глядачів у сад увійшло попереду двоє чоловік у жалобних шатах, просторих і довгих, що аж землю за ними замітали; ідучи, вдаряли вони у два великі бубни, так само чорно одягнені. Поруч їх ішов сурмач, такий самий чорний і похмурий, а за цими трьома виступала якась височенна проява, не вдягнена, а ніби оповита чорнющою хламидою з довжелезним шлейфом. Через плече перекинуто широкий, також чорний, шабельтас, а з нього звисає здоровенна кривуля в чорній піхві і з чорним руків'ям. З-під накинутого на лице чорного серпанку видніється довжезна, біла як сніг борода. Ступав невідомий під бубон і жоломійку поважно і статечно, викликаючи у глядачів подив своїм ростом, поставою, суцільною чорнотою і жалобним супроводом.
Наблизився отак неспішно і врочисто і опустився навколішки перед дуком, який чекав на нього разом з іншими, піднявшися з місця; одначе господар не хотів ніяким світом допускати його до слова, поки не встане. Тоді той чудернацький дивогляд підвівся, відкинув з обличчя заслону і появив найстрашнішу, найдовшу, найбілішу й найгустішу бороду, яку будь-коли вбачали людські очі. Добувши з широких, міцних грудей гучний та поважний голос, він так заговорив, дивлячись дукові пильно в вічі:
- Найясніший і наймогутніший пане, звати мене Трихвост Білобородий, сам я стайничий графині Трифалдистої, званої також дуеньєю Гореславою; від її ж то імені я приходжу до вашої вельможності з посольством, аби ваша великодушність була така ласкава й дала їй дозвіл і призвід з'явитися перед вас і повідати вам свою недолю, таку незвичайну й таку небувалу, що годі її осягнути будь-якій стражденній душі на всьому земному крузі. Передовсім хотів би я знати, чи не тут, у вашому замку, перебуває нині хоробрий і непереможний рицар Дон Кіхот з Ламанчі, в пошуках якого моя пані подорожує пішки до ваших володінь, що само по собі є або великим чудом, або ж наслідком якихось чарів. Вона стоїть коло брами сієї фортеці чи цієї сільської посілості і ввійде сюди, скоро дочекається вашого дозволу. Все.
По сім слові кашлянув, погладив обіруч бороду згори донизу і з великою гідністю чекав на відповідь дука. Той заговорив:
- Уже віддавна, вірний стайничий Трихвосте Білобородий, дійшли до нас вісті про нещастя сеньйори графині Трифалдистої, котру чорнокнижники велять називати дуеньєю Гореславою. Можете сказати їй, предивний стайничий, нехай увійде, бо саме тут перебуває одважний рицар Дон Кіхот з Ламанчі, від великодушності якого вона може певно сподіватись на всіляку допомогу й підтримку; від мого ж імені можете додати, що в разі потреби нехай розраховує і на моє неодмінне сприяння: до того зобов'язує мене звання рицаря, якому випадає і належить бути оплотом і підпорою різного роду жінкам, а найпаче шановним удовам і беззахисним дуеньям, що попали в біду, як от ваша володарка.
Вислухавши теє, Трихвост прикляк на одно коліно і дав знак музикам грати, по чому рушив назад, тим самим кроком під жоломійку з бубна- [509] ми, і вийшов із саду; всі дивували на його появу і поставу. Тоді дук обернувся до Дон Кіхота і сказав:
- От бачите, славетний рицарю, пітьма злоби і незнання не змогла-таки заступити і затьмарити світла мужності і доблесті. Кажу так, бо не минуло й тижня, відколи ваша честь завітала до сього замку, а вже слава ваших подвигів, голосна по всьому світу, нині відкритому, кличе сюди збілованих і скривджених, що прибувають із чужодальніх країв, і то не в каретах, ані на верблюдах, а пішки, не пивши, не ївши, бо сподіваються знайти в отсій потужній правиці захист і оборону в їхній нужді і притузі.
- Хотів би я, вельможний дуку,- відповів Дон Кіхот,- щоб між нами був тепер той преподобний священик, який отеє недавно при столі показав був таку неповагу й нехіть до мандрованого лицарства, щоб він живовидячки пересвідчився, як його потребує світ, щоб на власні очі побачив і руками помацав тую правду, що зневажені і ображені у бідах своїх великих і нещастях незміренних шукають рятунку не в домах учених, не в сільських паламарів, не в шляхтичів-домонтарів, не в ледачих двораків, які цікавляться лише новинками, щоб їх комусь передати й переказати замість діло робити й подвиги вершити, щоб люди про них говорили й писали: ні, поміч у біді, виручка в нужді, оборона дівицям, потіха вдовицям - все то діло не чиїх рук, як мандрованих рицарів, і я довіку вдячний небові, що належу до їх числа, і не шкодую тих трудів і тягот, що випадають мені в сій благородній службі. Нехай же приходить тая дама, хай каже, чого їй треба - даю в її розпорядження потугу моєї правиці і безстрашну одвагу мого неоспалого духу!
ЗМІСТ
На попередню
|
|
