Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді
РОЗДІЛ LI Про дальше Санчове урядування та про інші події, не такі вже й погані
Настав день після ночі губернаторського обходу; стольник всю ту ніч не спав, перебираючи в душі риску за рисочкою вроду перевдягнутої панянки, гожість її та любість, а дворецький складав до самого світу письмовий звіт панам своїм про все, що тільки Санчо Панса говорив і діяв, дивуючись словам його і вчинкам, у яких нетям і розум переплітались дивовижним способом. Устав нарешті й сам пан губернатор; з наказу доктора Педра Суворія подали йому сніданок - повидла трохи та води холодної на чотири рази ковтнути. Радніший був би Санчо дістати натомість кусень хліба та винних ягід кетяг, але мусив хіть-не-хіть скоритися, дарма що душа боліла, а шлунок сердився: Педро Суво-ріо переконував його, що скупа й делікатна їда вигострює розум і тому найбільше підходить особам, що обіймають важливі посади й уряди, де сили розумові більше важать, ніж тілесні.
Од такої софістики терпів Санчо голодом непомалу і проклинав у думці губернаторство своє і тих, що його надали, але, поживившись отак нежонатим повидлом, мусив сідати за судові справи. А першою справою, що її підсунув чужинець якийсь (діялось те в присутності дворецького та інших прибічних), було ось яке питання:
- Текла собі, пане, річка повновода, володіння одне навпіл ділила... Добре уважайте, ваша милость, бо казус стався дуже важливий і нелегкий до розв'язання. Отож, кажу, перекинуто через річку моста, а коло мосту шибеницю поставлено і судню палату з чотирма авдиторами, що судили по закону, встановленому господарем тої річки й моста і всього того володіння. Закон же було в такий спосіб сформульовано: «Усяк, хто через сей міст з одного берега на другий переходитиме, має передовсім виявити під присягою, куди він і чого йде; хто присягне правдиво, того пропустити, а хто криво, того на поставленій отут шибениці без жадних одмовок смертію скарати». Закон той з його суворими приписами всі знали, люди ходили через міст, і коли виявлялось, що присягали вони правдиво, їх пропускали. Та прийшов якось чоловік і, як одбирали в нього присягу, заявив, що на те тільки прибув, щоб його на шибениці повісили. Така заява збентежила суддів, вони так між собою міркували: «Як ми одпустимо сього чоловіка, то вийде, що він присягнув криво і мусить згідно з законом померти; як же ми його повісимо, то вийде, що правду він казав, присягаючи, і згідно з тим же самим законом ми мали б відпустити його на волю». Оттепер ми й питаємо у вашої милості, пане губернаторе, що мають судді чинити з тим чоловіком, бо вони й досі ще вагаються, не знають, на яку ступити. Прочувши [570] ж про гострий та високий розум вашої мидості, вони послали мене благати покірно, аби ваша милость зволила подати свою думку про сей заплутаний і непевний казус. На теє Санчо відповів:
- Правду кажучи, панове авдитори, що вас до мене прислали, краще були б не присилали, бо з мене чоловік не вельми гострий, а більше, мабуть, тупуватий; проте' повторіть мені, будь ласка, все діло ще раз, щоб я його розжував, тоді, може, щось і втну.
Прохач переказав усе те діло вдруге і втретє; тоді Санчо прорік:
- Скільки я розумію, річ тут, коротенько, ось яка: чоловік заявив під присягою, що йде вмерти на шибениці, і як він помре, значить, клявся правдиво, і по закону його мусять пропустити через міст; як же його не повісять, то він кривоприсяжник, і по тому самому закону винен смерті.
- Так воно все і є, як пан губернатор каже,- потвердив посланець,- ви до самої глибини збагнули суть справи, і ніяким сумнівам тут місця немає.
- А коли так,- сказав далі Санчо,- то тую половину чоловіка, що правдиво присягалась, пропустити, а тую, що збрехала, повісити; таким чином закон про перехід мосту буде сповнений кап-у-кап.
- Бачите, пане губернаторе,- заперечив посланець,- то ж треба буде чоловіка надвоє поділити, на частину правдиву і на частину брехливу, а як його поділиш, то він неодмінно помре, і цим порушаться умови закону, а їх же треба за всяку ціну додержати.
- Тоді слухайте, добродію, сюди,- сказав Санчо.- Або я вже зовсім осел, або той чоловік однаковісінько заслуговує і на життя, і на смерть: правда його виправдує, а брехня засуджує. А коли так, то скажіть панам авдиторам, що вас до мене прислали: якщо шальки терезів і на засуд, і на виправдання рівно важаться, то чоловіка треба пустити на волю, бо завше річ похвальніша добро, а не зло творити. Я дав би це вам і на письмі, власним підписом засвідчивши, якби вмів писати; і знайте, що се я не з своєї голови узяв, а згадав одну пораду, що мені їх багато надавав пан мій Дон Кіхот уночі перед тим, як мав я на сьому острові на уряд заступати; якщо, каже, правосуддя вагається, чи сюди, чи туди, то нахиляйся, каже, до милосердя. І як бачите, Бог мені погодив і насунув ту пораду на думку; якраз воно до шмиги і припало.
- Воістину так,- сказав дворецький.- Навіть сам Лікург, гадаю, що встановив закони лакедемонянам, не міг би дати кращого присуду, ніж великий Панса. На цьому сьогоднішнє судочинство кінчається, і я дам наказа, щоб панові губернатору подали обід на його власний смак.
- Оце воно, оце по-моєму! - вигукнув Санчо.- Мене тільки добре погодуйте, а тоді всі оті казуси-мазуси хай хоть цебром-відром іллють-ся, я їх у три мига впораю!
Дворецький додержав слова, аби сумління не мучило його, що такого мудрого губернатора голодом заморив; крім того, він гадав сієї ночі кінчити всю ту комедію - мав, згідно з наказом, витворити ще одну, останню вже штуку. Отож Санчо попоїв добре, всупереч правилам і афоризмам доктора Суворія, аж тут, коли саме прибирали зі столу, [571] в кімнату ввійшов гонець із листом Дон Кіхота до губернатора. Санчо велів секретареві, щоб прочитав того листа спочатку про себе, а як не буде в ньому нічого такого секретного, то тоді вже і вголос. Секретар пробіг очима листа і мовив:
- Можна читати вголос, бо речі, що пан Дон Кіхот пише до вашої милості, заслуговують на те, щоб їх видрукувати чи викарбувати золотими літерами. А пише він ось що:
«Лист Дон Кіхота з Ламанчі до Санча Панси,
губернатора острова Гармадармп.
Боявся я, друже Санчо, вістей про твої дурощі та недбалощі, аж тут надійшли новини про мудрі твої справи, за які я немалу складаю дяку небові, що може вбогого піднести з гною, а дурня мудрим учинити. Кажуть мені, що правиш ти по-людськи, але до себе, з приниженості своєї, ставишся по-свинськи; так от, зваж, Санчо, на теє, що сама повага посади вимагає, а часом і велить іти всупереч смиренності власного серця: обрання персони, наділеної високою владою, повинне відповідати тому, що.вона репрезентує, а не свідчити про якісь там смиренницькі нахили. Вдягайся гарно, сказано - вбери пень, буде хорошень. Не кажу, щоб ти носив надміру розкішно розцяцьковані шати чи, будучи судією, вдягався як вояк - убирайся, як того вимагає посада твоя, чепурно і пристойно.
Щоб з'єднати собі любов народу, яким правиш, подбай, між іншим, про такі дві речі: перше - будь увічливим супроти всякого (хоть я тобі, здається, про се вже казав), а друге - старайся створити достаток усякого харчу, бо ніщо так не збурює сердець убогого люду, як голод і нестатки.
Не видавай багато розпоряджень: як же видаси якесь, гляди, щоб було розумним, а надто дивись, щоб його виконувано й додержувано, бо то вже ніяке не розпорядження, коли його не слухають: виходить ніби так, що правитель мав досить розуму і влади, щоб видати закон, але не має сили примусити його шанувати; отак суворий, та не додержу-ваний закон стає пеньком, що царював над жабами; спочатку вони його боялись, а потім стали зневажати й танцювали по ньому.
Будь батьком для чеснот і вітчимом для пороків. Не будь ні занадто суворим, ні занадто м'яким, тримайся середини між сих двох крайнощів, бо саме в цьому полягає мудрість. Ходи по тюрмах, по ятках різницьких, по базарах, бо присутність губернатора в таких місцях багато важить: вона втішає в'язнів, що сподіваються швидшої волі, лякає різників, щоб з терезами не махляли, і наганяє жаху на шахрайок-переку-пок. Боже тебе боронь проявити коли скнарість, жонолюбство чи ненажерність (хоч я й не вірю, щоб у тебе були такі лихі прикмети), бо як помітять підданці твої і прибічники за тобою таку слабинку, то з того ж кінця по тобі і вдарять, аж поки не скинуть тебе у прірву погибелі. Читай і перечитуй, думай і передумуй над тими порадами й настановами; ти знайдеш у них (якщо ними керуватимешся) цінну допомогу, що полегшить тобі долати труднощі й складнощі, які щокроку чигають на губернаторів. Пиши панам своїм, вияви їм свою вдячність, бо невдяка - то донька пихи і один із найбільших відомих нам гріхів; людина ж, яка виявляє вдяку своїм доброчинцям, покажеться такою ж і перед Богом, що її власкавлює всякчас і вщедряє.
Пані дукиня послала гінця з твоїм убором та ще одним дарунком до жінки твоєї, Терези Панси; з хвилі на хвилю чекаємо відповіді. Я оце був трохи нездужав з приводу катавасії, що вшкодила мені носа, та все минулось: хоч є чарівники, що мене напастують, та є ж і такі, що виручають.
Сповісти мене, чи той твій дворецький справді був заплутаний в історію графині Трифалдистої, як ти був запідозрив, та й взагалі давай знати про всі твої справи - воно ж тут зовсім недалеко, тим більше що я надумав покинути якнайшвидше моє теперішнє бездіяльне життя, бо не для такого уродився.
Тут навинулось мені одне діло, од якого, напевне, відпаду ласки сих наших панів; воно-то мені наче й неприємно, а як подумаєш, то й не дуже: мушу-бо, кінець кінцем, дбати про виконання мого рицарського обов'язку, а не про те, як би кому догодити, згідно з цією приказкою: Amicus Plato, sed magis arnica veritas*. Я зацитував її по-латинському, [572] бо гадаю, що ставши на губернаторство, ти вже цю мову вивчив. Зоставайся з Богом, нехай він тебе хоронить від того, щоб будь-хто мав до тебе жаль.
Твій друг, Дон Кіхот з Ламанчі».
* Платон мені друг, та істина дорожча (латин.).
Санчо пильно вислухав того листа, а всі присутні похвалили те писання, що яке то, мовляв, мудре; тоді губернатор у себе в кімнаті вирішив не відкладаючи відповісти панові свому Дон Кіхотові, велівши писареві писати геть-чисто так, як він казатиме, без жодних додатків і пропусків. Відповідь, отже, була така:
«Лист Санча Панси до Дон Кіхота з Ламанчі.
Діла в мене того, діла, аж голова біла: нема коли й потилиці почухати, не то що, нема коли й нігті підстригти, нехай уже ростуть собі, скільки Бог попустить. Се я вам проти того кажу, паночку мій дорогесенький, щоб ви не турбувались, що досі не подав вашій милості вістки, чи добре чи теж зле ведеться мені на моїм уряді, де мені більше доводиться голодом терпіти, аніж коли ми з вами удвійзі тинялися пущами та пустовищами.
Писав оце до мене пан мій дук, що, каже, пробрались на сей острів шпиги якісь, що мають мене вбити, та поки що розкрив я тільки одного доктора: найнявся тут погубляти всякого губернаторя, котрий тільки сюди приїде; звуть його Педро Суворіо, а родом сам із села Гетьвідсіля - уже з самого назвиська знати, вважайте, що з його, руки смерті поживеш! Той доктор сам про себе каже, що не ті хороби лікує, які єсть, а тим запобігає, які можуть прийти; а ліки в нього все ті самі - голодування та недоїдання, поки з людини одна снасть зостанеться, а воно ж худорба од трясці не краща. І так він мене тим голодом доймає, що хоть сядь та й плач: думав я, уряд приймаючи, гаряче поїсти, холодно попити, на пухових перинах між галанських простирадел полежати, а натомість мушу відбувати покуту, мов скитник який; тим же що я тую покуту нехотя відбуваю, боюся, що кінець кінцем ухопить мене лихий хапун.
Досі я за службу мою ані плати не мав, ані підплати не брав, і дивую вже, що воно за знак: казано ж бо мені, що як мав заступати на сей острів який губернатор, то люди давали було йому чи теж позичали велику силу грошви; та воно і скрізь така заведенція, не тільки тут.
Обходячи тої ночі острів, спіткав я гарненьку панянку в хлопчачому перевдязі і брата її, вбраного по-дівчачому; у тую дівчину закохався мій стольник і гадає взяти її за себе (так він сам сказав), а того хлопця я наглянув собі на зятя; сьогодні ми обидва втілимо в пуття наші думки з батьком тих дітей: це такий собі Дьєго де ла Льяна, чоловік значного і старохристиянського далі нікуди роду.
Ходжу я й по базарах, як ото радить ваша милость; учора викрив там одну перекупку, що свіжими горіхами торгувала: перевірив, аж вона їх свистунами та червивцями попересипала, що півкірця тільки годящих, а півкірця ні; то я всі ті горіхи школярам оддав, вони вже розберуться, де які, а перекупці велів, щоб два тижні на базар і очу не являла. За сей присуд мене вельми похваляли, бо нехай знає ваша милость, що в сім місті недобра ходить про тих перекупок слава: усі вони, мовляв, наголо люди безсовісні, безсоромні та безецні - і я тому вірю, бо сам таких у багатьох місцях набачився.
То добре, що пані моя дукеня, як ви кажете, написала листа жінці моїй Терезі, ще й гостинця послала; постараюсь і я слушного часу їй чимось оддячитись. Поцілуйте ж їй, пане мій, руки од мене і перекажіть, що не в дірявий міх вона стільки добра всипала - се я докажу ділом.
Не хтів би я, щоб ваша милость у спірку заходила з моїми панами: як ви з ними розплюєтесь, то воно, звісно, на мені окошиться. Куди не кинь, то ж таки буде не гаразд: самі радите мені, щоб я вдячним був, то де ж би ваша милость мала бути невдячним супроти людей, що вам стільки ласки явили і вас у своїм замку так гойно гостили.
Про тую котовасію щось я не дуже дотумкав: мабуть, то знов якісь витворки, що вам лихі чарівники раз у раз витворяють: ну та як побачимось, то вже видніше буде.
Думка була послати вашій милості якогось гостинця, та хто зна, що його й посилати: хіба сцикалок бузинових до свинячого міхура (в нас на острові такі ловкі виробляються, Що ну!). Та як довше побуду на уряді, то пришлю, мо', що й путніше - чи то вже справа, чи зліва.
Якби мала моя жінка Тереза Панса мені що написати, то заплатіть, спасибі вам, посланцеві, а листа мені перешліть - дуже кортить дізнатися, що там дома діється, як там [573] жінка й дітки. А по сім слові боронь вас Боже од тих чарівників, недоброхітників ваших, а мене рятуй (та чи порятує ж?) добром та миром од сього врядування, бо ще той доктор Педро Суворіо своїм куруванням у могилу мене вжене...
Покірних вашої милості губернатор Санчо Панса».
Секретар запечатав листа і тут же одіслав його з гінцем; тим часом Санчові глузівники радили вже раду, як його з губернаторства скинути. Весь той вечір Санчо трудився, складаючи устави про благоустрій свого нібито острова: заборонив перебування на ньому перепродувачів усілякого харчу, розпорядився допускати на продаж вина з будь-яких країв, з тою, одначе, умовою, щоб завше вказувано, з яких саме земель вони походять, аби належну скласти їм ціну згідно з їхньою якістю, смакотою та славою: хто б же важився вино водою розбавляти чи під фальшивим іменем продавати, тих карати на горло; потім знизив ціни на всіляке взуття, особливо ж на черевики, бо вони, на його думку, аж надто вже підскочили; врегулював платню слугам, що на всяких побігеньках служили; наклав тяжкі грошові кари на тих, що то вдень чи вночі сороміцьких та непристойних пісень співали; заборонив сліпцям виспівувати канти про чудеса, якщо вони не мали посвідчень про правдивість тих чудес - йому-бо здавалось, що більшість тих сліпецьких співів були про дива вигадані, на шкоду правдивим; завів і настановив стражників над бідними, не для того, щоб їх переслідували, а щоб допевнялись, чи то справді вбогі, бо під покривкою вдаваної вбогості чи фальшивого каліцтва буяли зчаста ручого плеча злодюги та здоровеги-п'янюги. Одне слово, видав чимало мудрих розпоряджень, що й досі в тій місцевості зберігаються під назвою «Устави великого губернатора Санча Панси».
ЗМІСТ
На попередню
|
|
