Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Тіт Андронік Переклад Бориса Тена та Віктора Гуменюка
ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Там же, перед палацом. Входить А р о н. Арон Вершин Олімпу досягла Тамора. На висоті, нещастям непідвладна, Захищена від блискавок і грому, Від заздрощів підступних і лихих. Як сонце, що зорю вітає ранню, І золотить промінням океан, І, оглядаючи гірські верхів'я, По зодіаку мчить у колісниці, Так і Тамора. Чесноти всі земні слугують їй, Тремтять лише від погляду цариці. Тож розумом і серцем приготуйся З коханкою такою піднестись І піднести, Ароне, шал тієї, Котру в любовні ти піймав тенета, Котра прикута до очей твоїх Міцніш, ніж Прометей до гір Кавказьких. Геть рабське дрантя, ниці геть думки! Я сяятиму в золоті і перлах, Слугуючи новій імператриці. Слугуючи? Розкошувати буду З богинею, царицею сирен, Яка зачарувала Сатурніна, Й побачу, як загине він і Рим. Гей! Що за галас там? Входять, храбруючи один поперед одним, Хірон і Деметрій. Деметрій Малий ти й куций розумом своїм, Аби туди потрапити, Хіроне, Де завше з ласкою мене стрічають І з пристрастю вітатимуть. Хірон Який Ти самовпевнений! Лиш на словах Мене здолаєш. Що там рік чи два, Різниця тут між нами невелика. Поталанить ще, може, й не тобі - Мені її прихильність заслужити. Лавінію люблю безумно я І доведу мечем - вона моя. Арон Ох, пробі! Ґвалт! Коханці не жартують. Деметрій Тобі, хлопчиську, мати необачно Рапіру танцювальну почепила, А ти уже й погрожуєш мерщій? Тікай: із піхов скіпки не виймай - її ти ще й тримати не навчився. Хірон Я й без науки зараз доведу, На що я можу зважитись. Деметрій Хлопчиську, Храбруєш нерозважно. Обидва вихоплюють мечі. Арон Як це так? Насмілилися ви біля палацу Мечі здійнять, вчинить відверту зваду? Причину суперечки добре знаю, Та я б і за мільйони не хотів, Аби довідались про неї ті, Кого обходить це. Нізащо б мати Соромитись за вас тут не бажала. Яка ганьба! Вгамуйтесь. Деметрій Ні - докіль Я не протну йому грудей і в горлі Не зупиню того пащекування, Яким посмів неславити мене. Хірон До герцю я готовий. Ти ж, поганцю, Лайливий боягузе, все воюєш Не зброєю, а тільки язиком. Арон Кажу вам - геть! Клянусь богами войовничих готів - Погубить нас ця сварка дріб'язкова. Вам навіть невтямки, як небезпечно На право принца зазіхать. Невже Лавінія: розпусницею стала Чи Бассіан змізернів так, що можна Вам сперечатись за її любов, Все знехтувавши - владу, помсту, суд? Остерігайтесь. Бо імператриця Дізнається - не солодко вам буде. Хірон Це байдуже. Хай знає цілий світ: Люблю Лавінію над цілий світ. Деметрій Хлопчиську, вчись скромнішим буть. Вона - Надія брата старшого. Арон Скажіть, Де розум ваш? Чи знаєте, що в Римі Чоловіки безжалісні, жорстокі До зазіхань на честь і на любов? Отож нічого, крім своїх смертей, Не знайдете. Хірон Хай тисячі смертей, Аби мені заволодіти нею. Арон Заволодіти! Як? Деметрій Ото ще диво! Вона ж бо жінка - от і домагайся, Вона ж бо жінка - от і володій, Вона Лавінія - от і люби. Тож більше у млині води спливає, Ніж мельник бачить. І не важко зовсім Украсти скибку врізаного хліба. Хоч Бассіан державця брат, носили І не такі Вулканову оздобу. Арон (убік) З тим самим успіхом, що й Сатурній. Деметрій Тож зайве в розпач упадати: словом Потрібно звабить, поглядом палким. Чи не вдавалось нам забити лань І спритно винести з-під носа варти? Арон Ну, що ж, гадаю, що така рішучість Послужить вам. Хірон Якби ж то послужила! Деметрій Ароне, в ціль ти влучив. Арон Краще вам Теж влучити, ніж марно сперечатись. Послухайте - невже здуріли ви, Що сваритесь? Хіба ж погано буде, Як вам обом поталанить? Хірон Не вірю. , Деметрій І я не певен... Арон Соромтеся. Ви гризетесь за те, Що має об'єднати вас. Мети Ви досягти повинні легко й хитро. Вирішуйте. Задумане здійснити Потрібно тільки так, як це можливо. Лукреція не більше мала цноти, Ніж ця Лавінія, кохана принца. Навіщо нудитись? Простіший шлях Обрати можна. Я знайшов його. Відбутися повинні царські лови, Гурт римлянок чарівних буде там... Безкраї гони в хащах лісових, Де є чимало закутків безлюдних, Цілком підхожих для злочинств. Між них З принадною сховатись ланню треба І силою приборкати її, Як не словами,- й справдяться надії. Прийди, володарко, чий світлий розум Присвячений підступності і помсті, Свій намір ми відкриємо тобі!.. Імператриця дасть пораду слушну, Від сварки марної відверне вас І піднесе на висоту бажань. Двір імператора - притулок слави, Вух, язиків, очей в палаці - тьма. А ліс безжалісний, глухий, похмурий; Здійснити можна що завгодно там - Хіть вдовольнити в затінку таємнім, Лавінії скарбами навтішатись. Хірон Слова ці не відгонять боягузтвом. Деметрій Sit fas aut nefas *, доки я знайду Потік чарівний, що мій шал остудить, Per Stygia, per manes vehor ** Виходять. СЦЕНА 2 Ліс поблизу Рима. Вдалині видніє мисливська хижка. Чути звуки рогів і собачий гавкіт. Входять Тіт Андронік з мисливцями, Марк, Луцій, Квінт і М а р ц і й. Тіт Погожим ранком почалися лови. Ліси зелені, запашні поля. Спустім собак, хай валування жваве Розбудить імператора й дружину, Та й принца; хай дзвенить мисливський дзвін, Двір сповнює розлунням невгамовним. Обов'язком хай буде вам, сини, Так, як і ми, служить державцю вірно. Гнітили сни мене цієї ночі, Але світанок втіху знов приніс. Гавкіт хортів. Вітер доносить калатання дзвонів. Входять Сатурній, Тамора, Бассіан, Лавінія, Хірон, Демет- рій та почет. Тіт Багато днів володарю бажаю, Днів добрих; і володарці також! Я обіцяв мисливські дзвони вам. Сатурнін Дзвонили славно. Та для молодят Чи не занадто рано? Бассіан Що ти скажеш На це, Лавініє? * Хай то буде законно чи незаконно (лат.). ** Мене несе через Стікс, у царство мертвих (лат.). Лавінія Вже дві години, Як я прокинулась. Сатурній Ну що ж, ходім. Лаштуйте швидше коней, колісниці! Побачиш нині римське полювання, Імператрице. Марк Пси мої, владарю, Пантеру щонайліпшу зацькують І на найвищу видеруться гору! Тіт У шалі кінь мій прудконогий мчить, Мов ластівка над простором безкраїм. Деметрій (до Хірона) Що коні й пси? Я повен сподівань - Ми й так впіймаємо принадну лань. Виходять. СЦЕНА З Глуха частина лісу. Входить А р о н з мішком золота. Арон Хто має глузд, гадатиме, що я його не маю,- золото ховаю Під деревом, аби ніколи більше Не володіти ним. Розумник цей Нехай затямить - зливки переллються На підступи лихі, які, здійснившись, Народять підлості зразок чудовий. (Ховає золото) Спочинь же, скарбе, на неспокій тим, Хто у Тамори мав тебе знайти. Входить Т а м о р а, сама. Тамора Чого сумуєш, любий мій Ароне? Глянь - все радіє пишно навкруги! Скрізь на кущах виспівують пташки, Змія, згорнувшись, ніжиться на сонці, Тріпоче прохолодний вітерець Зеленим листям, і тріпочуть тіні; Давай в цім затишку, Ароне, сядем І, поки непокоїть псів луна, Приспівуючи щедрим звукам рога (Мов чується два полювання зразу), Ми будемо все слухати удвох. Як та Дідона з принцом мандрівним, Що заховались у печері тихій, Коли так вчасно буря їх застала, І там пірнули в насолоди бурю,- В палких обіймах міцно сплівшись, ми Натішимось і в сон пірнем злотистий; А лемент полювання й спів пташок Звучатиме для нас, мов колискова, Яку співає неня над дитям. Арон Бажання ти Венері підкоряєш, Моїми ж геть заволодів Сатурн. Що означає погляд мій змертвілий, Моя затятість і тяжка задума? Мого волосся пасма розплелись, Немов тіла гадюк, які до бою Приготувались. Що це означає? Ні, царствена, то не Венери знаки: В моєму серці помста, смерть в руці, Кров та відплата стугонять у скроні. Володарко душі, моя Таморо, Моїх надій і прагнень небо, знай - Для Бассіана чорний день настав, Язик сьогодні втратить Філомела, Твої сини спаплюжать честь її І вмиють руки кров'ю Бассіана. Ось бачиш лист? Візьми його, прошу, І цезарю віддай фатальний згорток. Все. Не питай мене. За нами стежать. Сподіваної здобичі частина Вже йде сюди, не знаючи про смерть. Входять Б а с с і а н і Лавінія. Тамора Мій милий мавре, над життя миліший!.. Арон Владарко, годі! Он-де Бассіан. Не церемонься з ним. А я піду Знайду синів - твою міцну опору. (Виходить) Бассіан О, хто це тут? Імператриця Риму, Без почту їй належного, сама? Чи це Діана, так на неї схожа, Покинула святі гаї й прийшла На полювання смертних подивитись? Тамора Як смієш ти пащекувать, зухвальцю? Коли б Діани владу мала я, То роги вмить прикрасили б тебе, Мов Актеона, і тоді собаки Порвали б люто, підлий грубіяне, Все тіло перероджене твоє. Лавінія Не гнівайся, царице. Добре вмієш Ти роги дарувати. Тож боюсь, Що саме для такої спроби тут Із мавром усамітнилися ви: Хай бог державця від собак боронить, Щоб з оленем не сплутали його! Бассіан Повір мені, цей темний кіммерієць, Володарко, потьмарить честь твою - Вона, мов тіло мавра, почорніє. Чого ти всіх лишила вдалині? Зійшовши з білосніжного коня, Блукаєш тут у гущині безлюдній Вдвох з мавром диким. Чи не свідчить це, Що підкорилась ти гидким бажанням? Лавінія Завадив чесний муж розвазі ницій, Але його облаяли зухвальцем. Ходімо звідси. Чорно-вороним Нехай вона втішається коханням. Для цього закут цей цілком пасує. Бассіан Володар, брат мій, має знати все. Лавінія Він міг про це довідатись давно. Як бідного державця обкрутили! Тамора Чого я мушу зносити це все? Входять Хірон і Деметрій. Деметрій Чому така змарніла і бліда Ясна імператриця, наша мати? Тамора Гадаєте, марніть немає з чого? Ці двоє притягли мене сюди, В долину цю безплідну і гидку, В якій дерева ледве не всихають, їх мох посів та згубна омела; Немає сонця тут, з усіх птахів Тут водяться лиш сич та крук зловісний. І, показавши яму цю страшну, Мені сказали: прийде глупа ніч, І тисячі лісовиків, гадюк, Ропух десятки тисяч, їжаків Такий жахливий гамір здіймуть враз, Що кожен смертний, як його зачує, Вмить збожеволіє або помре. І, закінчивши розповідь пекельну, Вони сказали, що мене ухоплять, Та до похмурого прив'яжуть тиса, І так залишать на нікчемну смерть. Вони мене дошкульно називали Повією, розпусницею, всяк, Облаяли усю як захотіли... Якби вас раптом доля не послала, Вони б страшну жорстокість учинили. Як матір любите свою, пометіться, Інакше дітьми вас я не назву. Деметрій Ось свідчення того, що я твій син. (Протинає Бассіана) Хірон А це удар від мене, ще сильніший. (Добиває Бассіана) Лавінія Поглянь, Семірамідо... Ні - Таморо! Тобі пасує варварське ім'я! Тамора Де мій кинджал? Побачите, сини, Як я помщуся за таку образу. Деметрій Спинися! Тут належить більше їй. Перш, ніж палить солому, хліб змолотим. Гляділа краля чистоту свою, Подружню вірність ревно берегла І цим хизується перед тобою. Невже це все в могилу забере? Хірон Дозволити це міг би тільки євнух. Тягни-но Бассіанів труп - для втіхи Добрячою подушкою він буде. Тамора Коли бажання ваші вситить мед,- Осу убийте, бо пожалить нас. Хірон Я запевняю - буде все надійно. Ходімо, навтішаємось, красуне, Твоєю чистотою досхочу. Лавінія Таморо, зглянься! Чи не жінка ти? Тамора Нехай заціпить їй. Геть забирайте! Лавінія Хоч слово дайте мовити, благаю. Деметрій Володарко, нехай говорить. Ти ж її сльозами тішся. Тільки серце Твоє твердим хай буде, наче кремінь. Лавінія Чи тигренята матір учать? Нащо Жорстокості вчиш ту, яка тебе її навчила? Виссав з молоком Жорстокість ти й на кремінь обернувся. Але не кожен син вдається в матір. (До Хірона) Проси, хай зглянеться,- вона ж бо жінка. Хірон Ти що, мене за байстрюка вважаєш? Лавінія Так, жайвора не висидить ворона, Та чула я (коли б тепер це сталось!), . Що дозволяв пройнятий жалем лев Відтяти пазурі свої розкішні. Чужих годує ворон пташенят В той час, як власні ще не зовсім ситі. Нечуле серце в тебе, та благаю Не доброти, а жалю хоч краплину! Тамора Цих слів не можу я збагнути. Геть! Лавінія Я поясню тобі, заради батька, Що дарував життя тобі, не вбив; Не будь затятою! Благаю, зжалься! Тамора Коли б ти й не образила мене, То через нього я була б жорстока. Згадайте, діти, як ридала я, Та брата вашого принесли в жертву, Не зжалився тоді Андронік лютий. Отож робіть, що заманеться, з нею, Що гірше їй, то більше вас люблю. Лавінія Ні, будь великодушною, царице,- Рукою власною мене убий. Я не життя благала довго так, Без Бассіана я не хочу жити. Тамора Чого ж ти хочеш? Геть! Облиш мене. Лавінія Негайної благаю смерті. Й ще . (Про це жіночність не дає сказати)... Позбав мене страшнішої за смерть Жадоби хтивої! Вкинь в темну яму, В якій ніхто мого не знайде тіла. Убий, та май хоч трохи милосердя. Тамора Без нагороди лишаться сини? Ні, хай як слід натішаться вони. Деметрій Ну? Через тебе марно гаєм час. Лавінія Ні милосердя, ні жалю? Ти - звір! Ганебний ворог усього жіноцтва! Нехай спаде... Хірон (до Деметрія) їй рота я заткну. Труп чоловіка Тягни до ями. Так Арон звелів. Деметрій кидає тіло Бассіана в яму. Потім Деметрій і Хірон, волочачи Лавінію, виходять. Тамора Щасливо! Бачу, впораються з нею. Мені ж не знати радость^декіль Усім Андронікам не відплачу. ] Де любий мавр? Коли б його знайти... А цю нехай позбавлять чистоти! (Виходить) / СЦЕНА 4 Там же. Входять Арон, Квінт і Марній. Арон Сюди, мерщій, вам зараз покажу Жахливу яму. В ній угледів я Пантеру, що міцним заснула сном. Квінт В очах тьмяніє. Щось мене гнітить. Марцій Мене також. Якби не сором, я Покинув би розвагу й задрімав. (Падає в яму) Квінт Ти провалився? Це непевне місце. Колючий терен пащу ями вкрив, Кров запеклась на листі чиста й свіжа, Немов на квітах вранішня роса. Тут все зловісне. Брате мій, скажи, Чи ти не покалічився, упавши? Марцій Тут жах, якого я не бачив зроду, З самого серця стогін вириває. Арон (убік) Тепер державця треба привести; Тут їх заставши, думатиме він, Що це вони забили Бассіана. \ (Виходить) Марцій Чом ти не втішиш? Вибратись мені Чом не поможеш із страшної ями? Квінт Мене проймає незбагненний жах. Холодний піт облив тремтяче тіло, А серце чує більш, ніж бачать очі. Марцій Зірке ти серце маєш. Подивись З Ароном в яму, і побачиш тут Видовище жахливе - кров і смерть. Квінт Арон пішов, а серце жалісливе Очам поглянуть не дає на те, Від чого так тріпоче лиховісно. Скажи, що там таке. Я ще ніколи Так не жахавсь непевно, мов дитя. Марцій Принц Бассіан лежить потятий тут, Мов немічне скривавлене ягня, В цій клятій, темній, повній крові ямі. Квінт Та як його ти в темряві пізнав? Марцій На пальці закривавленім у нього Коштовний перстень, в ямі світить він, Немов свіча у склепі, осяває Мерця лице землисте і жахні Потворні нутрощі цього провалля: Так блідо місяць осявав Пірама, Як, скупаний в дівочій крові, він Лежав. Подай зомлілу руку, брате,- Від жаху, певне, ти зомлів, як я,- Піднятись поможи з гидкого схову, Що поглина все, мов Коціт імлистий. Квінт Дай руку, я допоможу тобі, Коли ж не стане сил моїх, нехай Мене також поглине ця утроба, Що за могилу править Бассіану. Немає сили витягти тебе. Марцій А я без тебе вилізти не можу. Квінт Дай руку ще раз - не впущу, до кіль Не витягну чи сам не провалюсь. Не можеш вилізти? То я до тебе. (Провалюється) Входять Сатурній та Арон. Сатурнін Ходім, ходім - побачу, що за яма І хто стрибнув у неї. Розкажи, Хто ти такий, що тільки-но спустився У це провалля, у землі пащеку? Марцій Нещасний син Андроніка старого Сюди в лихий потрапив час - знайшов Твого тут брата, Бассіана, мертвим. Сатурнін Мій брат помер? О ні, це дивний жарт! Години не пройшло, як я лишив Його з дружиною в мисливській хатці На тім краю чудових гонів цих. Марцій Де брата ти живим лишив, не знаєм, Та тут, на жаль, знайшли ми вже мерця. ^Входять Тамора з почтом, Тіт Андронік і Л у)ц і й. Тамора Де^яовелитель мій? Сатурнін/ Я тут. Печаль гризе мене нестерпна. Тамора Де Бассіан, твій брат? Сатурнін До дна моєї рани проникаєш: Лежить убитий бідний Бассіан. Тамора Фатальний лист я пізно принесла, Знак змови це, що лихо спричинила; Дивуюсь, як солодкий усміх може Людську жорстокість, хижість приховати. (Подає листа Сатурнінові) Сатурнін (читає) «Коли не стрінем Бассіана ми Так, як хотіли, ти, мисливцю любий, Для нього викопай могилу сам. Ти все збагнув: шукай винагороду У кропиві, де буйна бузина Над ямою тією розкошує, В якій сховати мусиш Бассіаиа. Здійсниш - придбаєш вічних друзів, нас». Таморо! Га? Чи чувано ж таке? Ось ця заглибина, ось бузина; Неважко, певне, віднайти мисливця, Що Бассіана тут убити мав. Арон Володарю, ось золота мішок! Сатурній (до Тіта) Твої щенята, ниці кровожерці, Убили брата рідного мого. Повитягайте їх - і до в'язниці, Нехай там нудяться, а ми тим часом Найгіршу кару вигадаєм їм. Тамора Вони у ямі цій? От дивина? Як легко й швидко знайдено убивць! Тіт Володарю, благаю на колінах І сльози ллю, які не завжди ллються! Жахливий злочин проклятих синів, їх проклену, якщо його вчинили... Сатурній Якщо вчинили? Докази які Потрібні ще? Хто це знайшов, Таморо? Тамора Андронік сам підняв листа з землі. Тіт Так, мій володарю. Дай, на поруки Візьму їх. Батька пам'яттю клянусь - Якщо підтвердиться страшна підозра, В ту ж мить ти зможеш покарати їх. Сатурнін Які там ще поруки? Слухай те, Що я кажу. Візьміть мерця і вбивць. Нехай мовчать. Провина очевидна. Клянусь душею, знайдеться кінець За смерть страшніший - буде він для них. Тамора Андроніку, володаря вблагаю, Все буде добре, за синів не бійся. Тіт Ходімо, Луцію. Що їм казати? Виходять. СЦЕНА 5 Там же. Входять Деметрій і Хірон зі збезчещеною Л а в і н і є ю; їй відтято руки й відрізано язик. Деметрій Розказуй, без'язика, всім тепер, Хто зґвалтував тебе й позбавив мови. Хірон Свої думки й бажання напиши, Коли обрубки здатні це зробити. Деметрій Побачим, що нашкрябає вона. Хірон Йди, попроси води, щоб руки вмить. Деметрій Нема ні язика, щоб попросити, Ні рук, щоб мити. Хай гуляє мовчки. Хірон Повісився б, якби мені таке. Деметрій Коли б мав руки зав'язать мотузку. Деметрій і Хірон виходять. Входить М а р к. Марк Це хто? Племінниця? Куди летиш? Скажи хоч слово. Де твій чоловік? Коли я сплю, віддам усе, щоб тільки Прокинутись, коли ж не сплю, хай небо Вразить мене, щоб я заснув навік! Скажи, дитя, чия страшна рука ^____Тобі від стану відрубать посміла ЛДві гілки ніжні, лагідну окрасу,- ІВладики прагнули в обіймах їхніх ^---^Заснути солодко, та не зазнали. / В любові щастя. Ти чого мовчиш? Ой лихо, струменить гаряча кров, Немов на вітрі жвавий водограй, Здіймається і падає між уст Від подиху солодкого твого: Якийсь Терей, мабуть, тебе збезчестив І, щоб мовчала ти, відтяв язик. У соромі обличчя відвертаєш. Хоч крові стільки втратила (адже, Неначе з ринв, з трьох отворів тече), Однак ти зашарілась, мов Титан, Який зустрівся з хмарами раптово. Скажу за тебе я? Це так було? Твоє збагнути б серце, знати б звіра, То, може, скинув би з душі тягар, Його облаявши. Німа скорбота, Мов піч закрита, серце спопеляє. Без язика лишилась Філомела Й на кроснах виткала свою печаль. У тебе й цю можливість хижо вкрали. Ти стріла ще хитрішого Терея, Й твої чарівні пальці він відтяв (Ти краще виткала б за Філомелу). Коли б катюга ці лілейні руки Побачив, як над лютнею вони, Немов осики листя, тріпотіли, Й солодкі струни цілували їх, Ніколи б їх торкнутись не посмів. Якби почув гармонію небесну, Яку язик солодкий твій творив, Ножа б він кинув і заснув, як Цербер, Що впав до ніг фракійського співця. Ходім... Ходім, твій батько втратить зір, Осліпне від видовища такого. В годині буря пишний луг заллє, За місяць сльози що з очима зроблять? Ні, не вертайсь. Удвох отут ридаймо. Якби ж могли ридання помогти! Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Тіт Андронік Переклад Бориса Тена та Віктора Гуменюка
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Тіт Андронік Переклад Бориса Тена та Віктора Гуменюка |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Там же, перед палацом. Входить А р о н. Арон... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Вулиця в Римі. Входять сенатори, трибуни,... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Перед будинком Тіта. Входять Тіт і Марк.... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Рівнина поблизу Рима. Входять із барабанами й... |
| 6. | Примітки Точна дата появи твору невідома. Сучасні... |
На попередню
|
|
