Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Пісня про Роланда Переклад Вадима та Нінелі Пащенків
ОСТАННЯ БИТВА
237
Війська величні, всі полки чудові.
Не відділяють їх доли чи гори,
Лісів, дерев для засідок немає.
Дві армії застигли у чеканні.
Наказ еміра: «Військо правовірних!
Вперед і починайте битву сміло!»
Їх прапор ніс Амбор із Оліферни.
Кричать невірні гучно всі: «Прецьйоз!»
А франки їм: «Цей день - для вас останній!»
І знов лунає клич їх «Монжуа!»
Звелів Великий Карл в сурми заграти,
Усіх звук чистий Оліфанта заглушає.
Кричать араби: «Військо Карла гарне!
Важка й жахлива битва нас чекає!»
Аой!
238
Широкий діл, рівнина неозора.
Блищать щити й списи, шоломи й лати,
Виблискує оздоблення коштовне,
Переливаються стрічки і стяги.
Звучать гучні ясноголосі сурми,
Та найгучніше Оліфант лунає.
Емір покликав брата Канабея,
Який владарював у Флоридеї,
До Валь-Севре сягнули його землі.
Показує на Карлові колони:
«Погляньте ви на Францію пихату!
З якою гордістю король там їде,
З бороданями, він один з останніх.
Порозпускали бороди на лати,
Вони ж біліші, аніж сніг той білий.
Почнуть списами бити та мечами,
То буде в нас баталія жорстока,
Така, в житті якої ще не бачив!»
І Балігант на літ стріли від'їхав,
Своїх випереджає друзів. Потім
До них звернувся згорда зі словами:
«Я, правовірні, маю бій відкрити!»
Потряс він ратищем важкого списа,
І вістрям погрозив самому Карлу.
Аой!
239
Як тільки Карл побачив Баліганта,
Його «Дракона», стяги, орифламу,
І величезну армію арабів,
Що поле бою зайняла повсюдно,
Окрім ділянки, де стояли франки,
То гучно закричав король французький:
«Барони Франції! Прекрасні вояки всі!
Багато битв важких ви вигравали!
Невірні перед вами, боягузи,
И деньє не варті дикі їх закони!
Хоч їх багато, що для нас те значить?
Вперед, герої! Монжуа! За мною!»
По цих словах коня шалено шпорить,
Враз Тансендюр стрибки чотири робить.
Сказали франки: «Бравий наш королю!
Вперед скачіть! А ми слідом за вами!»
240
Чудовий день, яскраво світить сонце.
Війська красиві, їх полки величні...
Передові загони вже зійшлися.
Граф Гвінеман разом з Рабелем-графом
Повіддя коней бистрих попустили,
Мчать і острожать їх в боки щосили,
Списи приготували для ударів.
Аой!
241
Рабель досвідченим бійцем був завжди,
В коня встромив він золоту острогу
И Торлея вразив, перського вельможу.
Не витримали щит і лати, в тіло
Ввійшло все вістря золоте зі списом.
І мертвий впав араб на кущ квітучий.
Радіють франки: «Бог допомага нам!
Завжди Карл правий, то і ми не зрадим!»
Аой!
242
Граф Гвінеман вже лютичів царя вбив.
Розбив він щит, прикрашений барвисто,
Не витримав і панцир. Крізь все тіло
Навиліт спис пройшов, а з ним і стрічка.
Хоч плач, хоч смійся - мертвий Дапаморт!
Удар вітали франки, закричали:
«Барони, бийте їх, не гайте часу!
Бо справа Карла - то святая справа,
Хай справдиться свята Господня воля!»
Аой!
243
Мальпрім на скакуні, за сніг білішім,
Несамовито б'ється в самій січі
І раз у раз свій меч страшний здіймає,
Лиш купи мертвих ззаду залишає.
А Балігант підбурює невірних:
«Барони, чи я годував вас марно?
Ви бачите, як син до Карла рветься,
Одного за одним вбиває франків.
Не бачив я смілішого героя.
Підтримайте ж його списами в битві!»
Вперед пішли язичники нестримно,
Смерть несучи в страшній кривавій брані.
Жахливим бій ставав, жорстоким, лютим...
Такого не було і вже не буде.
Аой!
244
Величні армії, полки безстрашні,
Зійшлись війська в лячній нещадній січі.
Язичники там б'ються відчайдушно.
О Боже! Скільки вже списів зламали,
Щитів і панцирів вщент порубали!
Земля тілами мертвих вкрита рясно,
Трава ж полів, колись зелена й ніжна,
Пурпурною тепер залита кров'ю.
Емір звернувся до своїх невірних:
«Барони, в бій! Вперед на люд хрещений!»
І бій тривав, запеклий, безпощадний,
Лютішої ніхто не бачив битви!
Про неї пам'ятатимуть довіку...
Аой!
245
І знов емір підбурює баронів:
«Рубайте дужче, бо для цього тут ви!
Дам вам жінок вродливих, найніжніших,
Добром віддячу, землями, грошима!»
Відповіли: «Обов'язок святий наш!»
Важкі удари, аж списи ламались!
Тоді мечів сто тисяч заблищали,
А бій кривавішим ставав, жахливим!
Хто в ньому був, побачив справжнє пекло.
Аой!
246
А Карл звернувся до своїх баронів:
«Сеньйори, я завжди вам щиро вірив,
В стількох боях за мене ви вже бились,
А скільки ви держав завоювали,
Скількох царів без трона залишили!
Моя винагорода була щедра,
Багатства дав і лени. Я готовий
Віддать своє життя. Лише пометіться
Невірним за братів, синів-нащадків,
Що полягли учора в Ронсевалі!
Святу цю справу маємо здійснити!»
Відповідають франки: «Ми готові!»
Було там двадцать тисяч франків вірних,
Заприсяглися всі рубать невірних,
Відважно битись, нехтуючи смертю.
Відразу ж вдарили, списи шугають,
И посипались мечів удари влучні.
А битва все страшнішою ставала!
Аой!
247
Мальпрім сміливо мчить у гущу бою,
Лишає серед франків шлях кривавий.
Та герцог Найм на нього глянув згорда
І вдарив, як то личить ратоборцю.
Щит потрощив він на тріски дрібненькі,
Пробив миттєво панцир і кольчугу,
Встромив у плоть і вістря, й стрічку списа,
Мальпріма серед семисот тіл кинув.
248
Цар Канабей, він брат еміра рідний,
Пришпорив скакуна і мчить до Найма,
Заніс меча з ефесом кришталевим
І герцога ударив по шолому.
Та, розрубавши вмить його частково,
Розтяв також п'ять ремінців нашийних.
Не допоміг і каптур підшоломний,
Бо меч розсік і шкіру, і забрало,
Шматки його на землю зразу впали.
Удар разючий приголомшив Найма,
І він би впав, - але, хвалити Бога,
Найм кінську шию встиг схопить руками.
Якби язичник ще завдав удару,
То лицаря спіткала б смерть миттєва.
Та Франції король приспів на поміч.
Аой!
249
Так, герцог Найм був у великій скруті,
Язичник меч здійняв, щоб знов дістати,
Та крикнув Карл: «Поганцю, ось розплата!»
З нестримним запалом ударив списом,
Розбив щита, уламки полетіли,
Пошматував й кольчугу проти серця.
Упав поганець, враз сідло спустіло.
250
Великий Карл в глибокий розпач вдався:
Пораненого герцога побачив
І цівку крові у траві зеленій.
І каже герцогові Імператор:
«Мій любий друже, їдьмо далі разом.
Негідник, що завдав вам лиха, мертвий,
Провчив його я списом вірним й гострим!»
Найм відповів: «Я вдячний вам, сеньйоре!
Якщо я житиму, то борг сплачу свій!»
І знову в бій помчалися пліч-о-пліч.
За ними слідом двадцять тисяч франків.
І кожен знав, як битися й рубати.
Аой!
251
А Балігант в бою встигав усюди,
Убив він щойно графа Гвінемана.
Прошив умить щит білий проти серця
І на шматки порвав його кольчугу,
Занурив гострий спис між ребер влучно,
З коня прудкого скинув Гвінемана.
А ще убив Лорана й Джебоїна,
І владаря Нормандії Ричарда.
Кричать невірні: «Як Прецьйоз рубає!
Язичники, ми захист добрий маєм!»
Аой!
252
Чудовий вид у вершників арабських,
Бійців з Аргуйля, Окціанту, Басклю.
В бою вони відважно колють й б'ються.
Та й франки не з лякливих, не здаються.
З обох сторін загинуло багато,
До вечора тривав бій безпощадний...
Великих втрат зазнали в ньому франки,
Скінчиться бій - ридатимуть до ранку.
Аой!
253
Французи та араби б'ються люто.
Хто бачив, як тріски щитів летіли,
Як розбивались лати від ударів
Чи панцирі й шоломи з брязкотінням,
Трощилися списи з жахливим тріском,
Як вершники перевертались з сідел,
Хто чув, як там кричать від ран з хрипінням,
Той збереже про бій страшне видіння.
Цю битву витримать було вже важко.
І Балігант благає Аполліна,
І молить Тервагана й Магомета:
«Боги! Величні, я служив вам завжди!
Злотими ваші статуї зроблю всі!
Лиш дайте перемогу нам над Карлом!»
Аой!
Тут Джемальфін постав перед еміром,
Приніс погані звістки з поля бою:
«О сіре Баліганте, там нещастя:
Загинув син Мальпрім ваш в січі смертній
І Канабей, ваш брат, з ним упокоївсь.
У цьому винні двоє франків лютих,
Здається, Імператор був одним з них -
Величний, мужній, лицарська постава,
І сива борода - квітнева квітка».
Зняв свій шолом емір, застиг безсило,
А голова на груди похилилась.
Відчув такий він біль, що помертвів весь,
І все ж Заморського позвав Джанглея.
254
Емір сказав: «Джанглею, підійди-но!
Ти мудрий дуже і багато знаєш.
Завжди я слухався твоєї ради!
Як думаєш ти? Франки чи араби?
Хто переможцем вийде в битві нині?»
Той відповів: «Ви, Баліганте, мертвий!
Боги нас не врятують - хочуть жертви.
Карл гордий, лицарі його відважні,
Таких не бачив можних сил я вражих!
І все ж, зберіть бійців із Окціанту,
А також турків, енфрів та арабів
І велетнів. Зберіть всіх і рушайте!»
255
Емір на лати бороду спускає,
Білішу за цвіт глодовий у травні,
Не хоче більше він її ховати.
Підніс до вуст пронизливий ріжок,
Сурмить так гучно, всі невірні чують.
По полю мчить, полки свої шикує,
Тут окціанці з їх виттям й ревінням,
Аргуйці з песячим їх гавкотінням.
Немов скажені, всі на франків линуть.
Ряди ламають, в гущу лізуть, гинуть...
Там полягло тоді сім тисяч франків.
256
Не був страхополохом Одж'єр-Данець,
З васалів кращий, що броню носив колись-то.
Побачив він війська розбиті франків,
Покликав герцога Тьєррі з Аргони,
Джефрейта із Анжу і Джозерана,
І мовить Карлові він горде слово:
«Погляньте, як араби наших гублять.
Не дай вам Бог надіти ще корону,
Якщо не буде помсти за цей сором!»
Що відповісти тут? Усі мовчали.
Острожать франки скакунів бувалих
И невірних почали рубать навалом.
Аой!
257
Чудово б'ється Карл Великий в полі,
З ним поруч герцог Найм та Одж'єр-Данець,
Джефрейт з Анжу, що орифламу носить.
Одж'єр відвагу виявив нестримну:
Коня він шпорить, кинувши повіддя,
Вбива язичника, що ніс «Дракона».
Амбор звалився долілиць миттєво,
А з ним «Дракон» - емірова святиня.
Побачив Балігант, що впав знак царський
І на землі штандарт із Магометом,
Лише тоді почав він розуміти
Свою неправоту і правду Карла,
Відразу ж зменшився невірних запал...
А Карл звернувся до своїх васалів:
«Чи допоможете мені, барони?»
У відповідь: «Прохання - нам образа!
Немає серед нас страхополохів!»
Аой!
Книга: Пісня про Роланда Переклад Вадима та Нінелі Пащенків
ЗМІСТ
На попередню
|
|
