Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Пісня про Роланда [уривки] Переклад Василя Щурата

CXXXIV

Але Турпін цю суперечку вчув,

Коня свого острогами торкнув,

Примчав до друзів і почав корити:

"На бога, киньте, друзі, тут сваритись,

Бароне Олів'єре, сір Роланд.

Сурмити пізно вже, спізниться Карл.

Хіба для того тільки слід сурмити,

Щоб імператор міг за нас помститись,

Щоб маврам не прийшлося ні одному

У радощах вертатися додому.

Як тільки зійдуть з коней наші франки,

Побачать наші зсічені останки,

Складуть у труни, покладуть на мули

Заплачуть від журби і жалю гірко

І поховають в склепах монастирських,

Щоб свині, пси й вовки не жерли нас".

"Ви добре мовите", - сказав Роланд.

CXXXV

Узяв тут міцно в руки граф Роланд

Дзвінкий свій ріг, свій славний Оліфант,

До уст своїх його він притулив

І з мукою тяжкою засурмив.

На тридцять миль через вершини гір

Чудовий ріг Роланда загримів.

Почув король і франки всі цей грім...

І мовив Карл: "Б'ють наші ворогів!"

А Ганелон поквапно відповів:

"Коли б хто інший отаке сказав, -

Усякий брехуном його б назвав!"

CXXXVI

Роланд сурмив так болісно і тяжко,

Що кров'ю вкрилися червоною уста,

Й порвалися всі жили на висках.

Гуде протяжно-гучно Оліфант, -

І вчув його в міжгір'ях Карл Великий,

Учув Немон і все французьке військо.

І мовив Карл: "Роланд сурмить в свій ріг.

Роланд сурмить не дурно, тільки в бій".

"Який там бій! - промовив Ганелон, -

Соромтесь, сір, старі ви вже і сиві,

Говорите ж, неначе та дитина.

Та хто ж Роландову не зважить силу?

Ходімо, франки, далі! треба йти.

Не близько ще до Франції-краси".

CXXXVII

Сурмить Роланд, в крові його уста,

І жили всі відкрились на висках.

Сурмить над силу тяжко і напружно.

Почули франки й Карл: "Як смутно-тужно

Роландова сурмить сурма!" - він мовить.

"Роланд в біді, там бій! Наш рицар молить

Допомогти йому! - скричав Немон, -

Нас держить тут лиш зрадник Ганелон.

До зброї, Карл, нехай ваш клич лунає, -

То ж граф Роланд в розпуці в ріг свій грає!"

CXXXVIII

Могучий Карл звелів у сурми грати, [172]

Посходить з коней, зброю свою взяти -

Кольчуги й золоті мечі, шоломи,

Щити розписані й списи міцні.

На коней бойових бійці сідають,-

Над ними прапорці похідні мають:

Червоні, жовті, сині й білі,-

І мчать назад по згір'ях що є сили.

О, якби був Роланд іще живий!

Барони між собою говорили, -

"Рубатимемо страшно з ним невірних".

Даремно все: вони примчать запізно.

Кругом сіріють скель верхи високі,

В долинах ринуть скрізь прудкі потоки...

А сурми франків все гудуть і грають -

Роландовій сурмі відповідають.

Вперед щосили поспішає Карл,

За ним його барони мчать сумні -

Всі моляться і журяться, і плачуть,

Живого ще Роланда щоб побачить.

Та що ж, що франки виступають грізно?

Даремно все: вони примчать запізно.

CLVIII

Відважно б'ється й далі граф Роланд.

Палає тіло, піт тече струмками,

І нестерпуче голова болить,

Бо, як сурмив у ріг, порвались жили.

Та мусить знати, а чи прийде ж Карл?

І знов сурмити почина Роланд -

І тихо-тихо грає Оліфант.

Проте король почув ці ніжні звуки,

Спинив коня і каже: "Горе нам"

Сьогодні ми навік Роланда втратим,

По звуках чую, що йому не жити...

То ж хто до нього хоче поспішити-

Спішіть! Хай сурмлять сурми, скільки є!

І шість десятків тисяч сурм гуде,

Заграли гори й долини озвались...

Погани чують звуки, не сміються,

Поміж собою кажуть: "Карл іде".

CLXXIII

Відчув Роланд, що морок очі криє,

На ноги став, напруживши всі сили -

В лиці червоної ні краплі крові,

До скелі темнобурої підходить

І десять раз у розпачу і гніві

Мечем об камінь б'є. А сталь дзвенить

І навіть не щербиться. І молить граф:

О, матір божа, поможи мені!

Мій добрий меч, о, Дюрандалю вірний,

Коли я вмру, ти більше не потрібний!

А скільки битв з тобою виграв я,

А скільки царств завоював тобою

Для імператора з сідою бородою!

Ти не потрапиш в руки страхунам,-

Тобою володів такий васал,

Яких не зна вже Франція-краса!"

CLXXVI

Роланд почув себе в обіймах смерті -

Смертельний холод в голові і серці.

Лягає під ялину ниць Роланд,

Притис до серця меч і Оліфант.

Він ліг обличчям до країни маврів,

Щоб Карл сказав своїй дружині славній,

Що граф Роланд умер - та переміг.

Згадав ще раз Роланд свої гріхи

Й простяг у небо рукавичку праву.

CLXXXI

Велить король у сурми засурмить

І на чолі дружини франків мчить.

Знайшли сліди іспанських сарацин

Й пустилися за ними навздогін.

Тут бачить Карл, що скоро ніч заходить,

З коня свого на луг зелений сходить.

Упавши ниць, став бога він молити

Продовжить день, рух сонця припинити.

І от що ангел Кардові сказав -

Той, що звичайно з Карлом розмовляв: [173]

"Устань, король, не змеркне сонця світ,

Бо зна творець - загинув франків цвіт, -

За все тепер ти зможеш відомстить!"

Почувши це, король ізнову мчить.

CLXXXII

Для Карла бог являє чудеса:

Без руху сонце стало в небесах.

Тікають маври, франки їх женуть,

Наздоганяють коло Валь-Тенебри,

А звідси аж до Сарагоси гнали,

Вбиваючи невірних всіх без жалю.

Тут заступили маврам всі стежки,

Притисли їх до Ебро, до ріки.

Ріка прудка, глибока і грізна,

А тут тобі ні човна, ні судна

Стрибають просто в воду сарацини,

Звучи па поміч бога Тервагана.

У кого зброя трапилась важка,

Відразу пойняла того ріка.

А інший в хвилях закрутився.

Щасливіший був той, хто захлинувся сам,-

Загинули ж усі невірні там.

А франки кажуть: "Так Роланд помотався!"

CLXXXIX

Утік до Сарагоси цар Марсілій,

Зійшов з коня під деревом оливним,

Свій шолом, меч і панцер слугам дав

І сам сумний, злиденний тут же впав.

Лежить без правої руки Марсілій,

І кров тече струмками на траву,

І з кров'ю тратить він свідомість-силу.

Над ним стоїть цариця Брамімонда,

Ридає, тужить і голосить тяжко.

А з нею купно двадцять тисяч маврів

Кленуть і Карла й Францію прекрасну.

А далі йдуть в печеру Аполліна,

Кленуть його і зневажають всі:

«Поганий боже, нащо нас покинув,

Навіщо соромом царя укрив,

За вірну службу лихом заплатив?"

Зривають з нього скіпетр і корону,

Прив'язують на стовп, скидають знову,

Ногами топчуть, палицями б'ють

І на дрібнесенькі шматки січуть.

Також схопили й бога Тервагана,

Карбункул ясний відламали в нього

І з Мухамедом в рів обох звалили,

Щоб рвали їх там пси і свині рили.

CCLXXIV

Вернувся Карл з Іспанії додому,

В найкраще місто Франції, в столицю.

Іде в палац, проходить у світлицю.

Прекрасна Альда Карла зустрічає.

Де ж граф Роланд? - вона його питає, -

Що одружитися зо мною має?"

Від горя Карл і світла вже не бачить -

Рве сиву бороду і гірко плаче:

"О, сестро-друже, не питай - загинув,

Та дам тобі ще кращого в заміну -

Це Людвік, син мій - кращого не маю,

Він буде королем у нашім краю".

І мовить Альда: "Дивні ці слова!

Господь хай милує і його ангел,

Щоб я жила, коли помер Роланд!"

Поблідла вся і впала нежива

Під ноги Карла - бог простить її!

Заплакали всі франки у журбі.

CCLXXVI

Вернувся Карл в свій Ахен первостольний.

Перед палацом просто на майдані

Став зрадник Ганелон в міцних кайданах.

(Пісня про Роланда. - пер. Василя Щурата. Львів, 1918. - С.7-21.) [174]

© Aerius, 2004

Текст з ae-lib.org.ua

Книга: Пісня про Роланда [уривки] Переклад Василя Щурата

ЗМІСТ

1.	Пісня про Роланда [уривки] Переклад Василя Щурата
2.	Пісня про Роланда (із скороченнями) Пісня про Роланда...
3.	XIV Скінчив свою промову володар. Не годиться із...
4.	XLII "Дивуюсь Карлу я, - сказав Марсілій, -...
5.	LXXXIV Знов каже Олів'єр: «Багато маврів, А наших...
6.	CXXXIV Але Турпін цю суперечку вчув, Коня свого...

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate