Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори

Ти - чи то він, чи вона - охоронче кралі моєї,

Ти, хто взаємних утіх так і не зможе пізнать!..

Рани б такої ж я зичив тому, хто тобі, ще дитині,

Те, що ту втіху дає, гострим залізом одтяв, -

Був би, напевно, прихильніший ти, якби сам коли-небудь

Силу кохання відчув, - ти б розумів прохача!..

Не для коня ти вродивсь, не годишся для грізної зброї,

Не потрясе бойовим списом правиця твоя...

Все це - заняття мужів, одкинь сподівання на мужнє,

При господині своїй мирні клейноди носи!

їй повсякчас догоджай: не завадить велительки ласка,

Бо, як утратиш її, - хто ти чи що ти таке?

В неї ж і врода цвіте, і юні роки наймиліші, -

Чи пропадати, скажи, тій небуденній красі?

Сторож ти вельми зіркий, але й такого одурять:

Те, за що двоє взялись, дійде таки до пуття.

Втім, не зайве прохать. Тому-то, поки прохаю,

Добру нагоду лови - гарно обом прислужись!

4

Я не посмів би покривлені звичаї брати під захист,

І задля блуду свого зброю лукаву знімать.

Тож, коли в хибах корисно зізнатись, я зізнаюся:

Чим, нерозумний, грішу - мов на тарелі подам.

Хибу й ненавиджу я, й за ненависну цупко тримаюсь.

Те, чого б радо позбувсь, ой, як нелегко нести!

Не вистачає снаги, щоб собою ж я міг керувати,

От і пливу навмання - човен на хвилі хиткій.

Бо не одна якась врода мене до любові схиляє -

Сотні причин є на те, що ненастанно люблю.

От соромливо котрась із красунь свої очка опустить -

Я - вже в новому сильці: звабила цнота мене.

Бачу, зухвала котрась. Ну що ж, не селючка принаймні -

Мабуть, на ложі м'якім жзавою буде вона.

Стріну сувору, немов із сабінок, - подумаю: "Хоче,

Тільки на вид не подасть - бач, гордовита яка!"

Ту, що освічена, теж полюблю: визнається в науках;

Щирістю знадить і та, що й не лизнула наук.

Інша похвалить мій вірш, Каллімаха вважаючи грубим, -

Вірш мій подобався їй, вірша творцеві - вона.

Ще якась інша пісні мої, як і мене, хто їх пише,

Ганить, а я залюбки з нею забаву б повів.

Ця - вигинається, ваблячи, ця - мов зламатись боїться,

Стане гнучкою, як муж в оберти візьме її.

Цю - через те, що так солодко, так переливно співає,

Я під час співу таки цмокнути в губки радий.

Ця пробігає по струнах розчулених пальцем проворним -

Тих найуміліших рук можна хіба не любить?

Рухами зваблює ця, її руки - то музика мірна,

Вправна в науці тонкій, плавно хитає стегном.

Що вже про мене казать? Від будь-чого запалаю.

Дай Гіпполіта сюди - й з нього тут вийде Пріап.

Ти героїням дорівнюєш давнім, така вже висока,

Що ж, усе ложе - твоє, матиму ласувать чим.

Меду й при куцій лизну - схиляють обидві до блуду.

Куца чи росла - дарма: радий я цій, як і тій.

Не причепурена ця? Причепуриться - мову загубиш.

Прибрана? Бачиш усе, чим володіє вона.

Світла полонить мене, золотава - також полонить,

Часто втішала мене й смаглої барви любов.

Темним - на білій, мов сніг, дівочій шиї волоссям

Леда, перша з красунь, не вирізнялась хіба?

Жовте воно? А хіба ж не таким променіла Аврора?..

Тільки б кохання було - я припасую зразок.

Юність чарує мене, при старшій - теж не дрімаю:

Тій не бракує краси, розумом - старша бере.

Втім, котру не візьми з-між цвіту жіночого в Римі, -

Кожну б я мати хотів і не хотів - уступить!

5

Ні, не вартує любов (одійди, луконосний Амуре!),

Щоб раз у раз я собі так ото смерті жадав!

Хочу порвати з життям, лиш зраду твою пригадаю, -

Видно, твій жереб такий - мукою бути мені.

Не перейняв я листа, очевидного доказу зради,

Не підстеріг, що тобі хтось подарунок зробив.

О, коли б я винував, не надіючись на перемогу!..

Та в моїй справі, на жаль, місця слабкого нема!

Добре тому, хто милу свою без вагань захищає,

Хто міг почути тверде: "Я не чинила того!"

З кременю той, своїй кривді годить, хто, прагнучи пальми,

Хоч би й кривава була, бруд на оскаржену ллє.

Я ж - о горе мені! - я сам, одсунувши келих,

Бачив, тверезий, усе (ти була певна, що сплю),

Бачив я: порухом брів спілкувались ви між собою,

Не вдаючися до слів, мову кивками вели;

Не німували й очі твої; велемовним і стіл був,

Списаний дрібно вином; пальці були говіркі.

Мову, хоча потайною була, до кінця зрозумів я:

В кожному з порухів тих слово якесь пізнавав.

Гості здебільшого вже розійшлись. Із юрби гомінкої

Двоє чи троє лишень ще залишились кунять.

От і я вгледів тоді, безсоромні, ваші цілунки -

Вкупі не губками лиш, а язичками були.

Так навіть рідна сестра не цілує поважного брата,

Так - хіба любка того, хто аж усох від жаги.

Мабуть, і Феб не так цілував яснолицю Діану,

Так лиш Венера могла пестити Марса свого.

"Що ти? - вигукнув я. - Кому віддаєш мою втіху?..

Хто позбавляв мене прав на володіння моє?

Щастя зі мною діли, як ділю його я із тобою, -

Як зазіхнути посмів третій на наше добро?"

Гнів ті слова мені клав на язик; у винної, бачу,

Соромом густо лице гожий рум'янець залив.

Так зарум'янює небо Тіфона жона; наречену

Погляд палкий жениха в барву вганяє таку.

Так серед лілій троянда жахтить, такою є повня,

Як, зачарованих, вчвал хоче пустить басунів.

Кістка слонова така, як її, щоб од літ не пожовкла,

У меонійськім краю пурпуром барвлять жінки.

Так чи подібно й вона зарум'янилась, та ще ніколи

Чаром таким осяйним не полонила мене.

В землю потупила зір - але чарувала так само,

Смуток їй хмурив чоло - гарна хмурною була.

Вже я ось-ось, хоч було причепурене, рвать їй волосся,

Лиця рум'яні вражать мав у нестямі сліпій, -

Марно! Глянув лишень - опустились напружені руки:

Зваба жіноча міцним їй послужила щитом.

Щойно я гнівом палав, за мить - благав на колінах,

Щоб цілувала й мене, тільки не гірш, ніж його.

Та, засміявшись, таки цілувала - так уже щиро,

Що й Громовержцеві з рук випав би гнівний вогонь.

Мучуся далі: "Цілунки такі відчував і той другий?..

Ні! - хочу вірити в те - гіршими ласував він".

Так цілувала мене, як учив я, навіть солодше, -

Видно, своє щось, нове, в ті поцілунки внесла.

Вабила тим (от біда!), що своїми губками спрагло

Мій ти втягала язик, скільки могла, а я - твій.

Не в поцілунках, одначе, біда, не на них нарікаю,

Хоч для своїх нарікань бачу причину й у них:

Лиш у постелі могла ти навчитися так цілувати...

Добре тебе хтось учив, добре на тому й жививсь.

Додати в закладки

  
Переклад Translate