Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Скорботні елегії Переклад Андрія Содомори

Ти, що в біді моїй ще й нападаєш, підлий, на мене,

І безконечно мене, прагнучи крові, чорниш,

Скеля зродила тебе, молоком годувала хижачка,

Тож, замість серця, скажу, камінь у грудях твоїх.

Де є та крайня межа, за якою злоба твоя втихне?

Де ще для ран на мені місце знаходиш живе?

Варварів хмура земля, береги негостинного Понту,

Лютий Борей та зірки Півночі бачать мене.

Навіть розмовитись тут із людом диким не вмію,

Всюди, куди не ступлю, - всюди неспокій і страх.

Наче той олень-втікач у лапах жадливих ведмедя,

Наче вівця між вовків, що позбігались із гір,

Так жахаюсь і я в оточенні збройного люду,

Вже навіть сниться мені в мене націлений меч.

Хай тої кара мала - без жони дорогої лишитись,

І без вітчизни, й того, чим досі жив і радів,-

Хай із усіх тих бід лишень Цезаря гніву б зазнав я,

Мало було б хіба це - звідати Цезаря гнів?

А, проте, є ще такий, хто ятрить живу мою рану

Й слів добирає метких, щоб очорнити мене.

Всяк у справі легкій блискучим буде промовцем:

Де вже тріщина, те - може й дитина розбить.

Вежі й мури стрімкі здобуває тільки хоробрість,

А на похиле, слабке квапиться йти боягуз.

Я - вже не той, що був. Чому ж на тінь нападаєш?

У похоронний прах каменем хочеш жбурнуть?

Гектором був, хто боровсь; кого ж із Гемонії коні,

Куряву збивши, тягли, - Гектором більше не був.

Так і я вже не той, затям, кого знав ти раніше:

Нині Назона нема - є лиш подоба його.

Що ж ти словом лихим нападаєш на тінь, на подобу?

Годі! Годі, кажу, Мани мої турбувать!

Не сумнівайсь у провинах моїх, але ж і не квапся

Злочин бачити там, де я лише помилявсь!

Я ж покарання несу (тобі того мало?) подвійне,

Бо ж і вигнання саме, й місце вигнання гнітить.

Таж навіть катові доля моя сльозу б навернула,

Ти ж, один лишень ти - гіршої зичиш мені!

Од Бусіріда жорстокіший ти, од того, хто мірним

Жаром бика розпікав, витвір із міді для мук

Той, хто бика того для сіцілійського владаря зладив,

Кажуть, ще й словом таким винахід свій пояснив:

"Дар цей не так досконалістю форми, як користю цінний,

Тож не сам вигляд бика - те, чим корисний, хвали!

Бачиш, на череві з правого боку неначе дверцята?

Хочеш злочинця скарать - там його й зачини.

Далі берись підсипати під низ повільного жару,

Голос почуєш тоді, схожий до реву бика.

За подарунок такий належним віддячся дарунком,

А головне - на платню, владарю, не поскупись!"

Мовив на те Фаларід: "Винахіднику дивної кари,

Першому варто свій твір ушанувати тобі!"

Довго не думали: як і навчав, підсипали жару -

І залунала мідь голосом жертви й бика.

Що про Сіцілію тут я розвівся, між ґетів, сарматів?

Слухай же далі мене, кривднику, хто б ти не був.

Що погасив ти спрагу свою ненаситну моєю

Кров'ю, домігся свого, - серцем жадливим радій!

Горя ж того на воді й суходолі стільки я звідав,

Що навіть ти, якби знав, поспівчував би мені.

Врешті, Улісса зі мною зрівняй - і побачиш: великий

Гнів Нептуна, але - більший Юпітера гнів.

Хто б ти, отже, не був, - не діймай мене до живого,

З ран, що кривавлять, молю, руки жорстокі зніми!

Щоб не росла ще й досі гучна про вину мою чутка,

Дай тій справі моїй хоч затягтися рубцем!

Доля не спить, пам'ятай: і підніме, й кине людину

В прірву; таких перемін сам ти щоденно лякайсь!

Ну, а якщо (ось того я ніколи й не сподівався!)

Так уже згриз ти себе справами друга свого, -

Можеш спокійним буть: моя доля - із найчорніших,

Цезаря гнів собі вслід біди всі інші веде.

А щоб ясніше було, щоб ти словам моїм вірив, -

Я б і тобі побажав звідати кару таку.

12

Вже під Зефіром м'якне мороз. Кінець уже року.

Довгих таких я не знав, як у Меотії, зим.

Той, хто морем колись не зміг переправити Геллу,

На терези вже кладе ночі тривалість і дня.

Десь на селі там, у вас, юнаки й дівчата веселі

Йдуть по фіалки - туди, де їх не сіяв ніхто,

Де тільки луг - усюди рясніє квіток різнобарв'я,

Де тільки пташка, там - пісня нехитра дзвенить.

Щоб материнське, врешті, прокляття скинути з себе, -

Де лише сволок який - ластівка ліпить гніздо.

Ніжний посів, що в Церериних борознах досі ховався,

Вже з-під паркої землі проростом пнеться м'яким.

Де виноградна лоза - вже'брость на ній набрякає,

Жаль, у ґетських краях і винограду нема.

Де якесь дерево є - бубнявіє гілка бруньками,

Жаль, у ґетських краях дерева й близько нема!..

Нині - дозвілля там: поступається знову забавам

Форум, де завжди киплять багатослівні бої.

Кінні змагання там, із легкою зброєю вправи,

Списа метають або полем женуть обруча.

Там юнаки, вже після змагань, від оливи пливкої

Змити в джерельній воді тіло блискуче спішать.

Повен театр, жага палахтить і пристрасті різні,

І замість форумів трьох стільки ж театрів гуде.

Десятикратно, стократно, та ні - безмежно щасливий,

Той, кому Рим гомінкий всі свої втіхи дає!

Я ж тут бачу сніги, що з весною тануть, і воду,

Що прямо з озера вже, не з ополонки беруть.

Льоду й на морі не видно; од криги звільненим Істром

Не загримкоче важким возом сармат-волопас.

Хай до Понтійських країв почнуть доходити судна,

Хай-но сюди "завернуть не побоїться плавець -

Я залюбки підбіжу, привітавши, спитаю прибульця,

Звідки, хто він такий, що тут цікавить його.

Дивно бачити тут когось не з ближнього краю,

Що по чужій сюди плив, по небезпечній воді.

Рідко з Італії хтось таку відстань сюди подолає,

Рідко, бо й гавані тут, де б зупинився, нема.

Чи заговорить по-грецькому він, а чи по-латині -

Мова ця, звісно, мені більше до серця лежить!

Чи то з протоки, а чи з далеких хвиль Пропонтиди

Ген аж сюди ходовим вітром когось занесе, -

Хто б він не був, але вістку все ж якусь перекаже,

Хай якусь чутку, або - чутки частину лише.

От якби міг - благаю про це! - розказать про тріумфи

Цезаря, як він складав богу латинів обіт!

І як до ніг вождя-переможця Германія буйна

Сумно схилила своє горде недавно чоло.

Той, хто мені оповість, чого сам, на жаль, я не бачив,

Гостем жаданим за стіл сяде у хаті моїй.

Горе! Чи справді тут, між скіфів, - оселя Назона?

Горе! Чи справді тут - вогнище дому мого?..

Згляньтесь, боги! Хай не домом, лишень притулком вважає

Цезар те місце сумне, де покарання несу!

Додати в закладки

  
Переклад Translate