Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Скорботні елегії Переклад Андрія Содомори

Ти, хто пишатися б міг одним лиш переліком предків,

А благородністю все ж їх перевищив усіх,

Ти, хто в душі зберігає образ чеснот свого батька,

Щоб до нового життя не бракувало їм сил,

Ти, хто й до красномовства хист од батька отримав,

А видатніших, ніж він, Форум промовців не знав!

Замість наймення прикмети подав я - і мимоволі

Видав тебе: винувать славу свою, не мене.

Я не схибив: тебе - твоя власна зраджує гідність,

Хто ти - знає весь Рим, і не моя тут вина.

А що належне тобі в своїй пісні віддав я, - гадаю,

При справедливім такім принцепсі, то не біда,

То не пошкодить тобі, бо сам же Батько вітчизни

Гніву не має, коли в пісні про нього пишу.

Й не заборонить того, бо Цезар - спільне надбання,

Значить, є і моя частка в суспільнім добрі.

Ймення своє для похвал віддає співцям і Юпітер,

Можуть вуста будь-чиї славу співати йому.

Цезар - видимий бог, Юпітер - той, в кого вірять,

Виправдать можуть тебе два щонайвищі зразки.

Втім, вину всю беру, хоч і так мені важко, на себе:

Ти на писання моє впливу не маєш тепер.

Та й не нова це провина моя - розмовляти з тобою:

Ще до вигнання я звик мову з тобою вести.

Тож не лякайся, що дорікнуть тобі другом-вигнанцем:

Гнів, а чи заздрість, кажу, ляжуть на дружби творця.

Батько твій - ось кого подивляв я ще від дитинства;

Те, про що знають усі, нині й ховати дарма.

Хист мій він вихваляв (можливо, ти пам'ятаєш)

Більше, ніж сам я той хист і поважав, і цінив.

Про мої вірші він так говорив, що в тій його мові

Міг я пізнати чуття і благородства глибінь.

Тож, увійшовши в твій дім, не тільки тебе обманув я:

Першого я у той час батька твого обманув.

Ні, то не був обман! Життя моє, всі мої вчинки,

Окрім останніх, на жаль, чистими завжди були.

Та навіть похибку ту, якщо б узяв до уваги,

Як усі лиха ті йшли, - злочином ти не назвеш.

Занапастив мене страх, та передусім - необачність,

Лиш про ту долю свою краще забути дозволь!..

Свіжих ран не торкай, аби знову не розійшлися:

Ще ж затягнутися їм навіть сам спокій не дав.

Кару свою по заслузі несу, але, що вчинив я, -

Те несвідомо вчинив, ще раз і ще раз кажу.

Видно, сам бог це відчув, інакше смертю скарав би,

А всі набутки мої іншій людині б оддав.

Може, з вигнання, поки живу, мене він одкличе,

Хай лиш у грудях його з часом пом'якшає гнів.

Нині ж, молю, хоч в інші місця мене хай скерує,

Тільки б не розгнівивсь ще й за нескромність мою!

Трохи затишніше, ближче до Риму хай буде вигнання,

Далі від ворогів, що грабуванням живуть.

Август - ласкавість одна: якби попросити за мене,

То не відмовив би він - маю надію на те.

Берег Евксинський мене полонив; колись недаремно

За негостинність йому назву "Аксинський" дали.

Тихих вод тут нема, що ледве хвилюють під вітром,

Суден із дальніх країв гавань погідна не жде.

Вколо - грабівники, племена, до розбою поквапні -

Краще зрадливі моря, ніж отакий суходіл!

Ті, що ти чув про них, про спраглих крові людської, -

Поряд, під тим же, що я, небом холодним живуть.

Таврія неподалік, де богині-лучниці вівтар

Часто - аж лячно казать - вбивством жахним обагрявсь.

Тут, пам'ятають, Тоант владував; у той край лиховісний

Добрих людей не тягло, не зазирали й лихі.

Вдячна Діані за те, що лань замість неї обрала,

Внучка Пелопа їй тут будь-які жертви несла.

Потім, коли Орест (лиходій чи герой - невідомо)

Волею мстивих богинь в шалі забрів аж сюди,

Разом з фокейцем, що став зразком правдивої дружби,

Бо мали спільну, одну, душу вони в двох тілах,

Тут же до вівтаря (перед дверима подвійними вівтар

Зрошений кров'ю стояв) зв'язаних двох привели.

Смерті своєї, однак, ні один не лякався, ні другий:

Бачачи явний кінець, кожен за другом тужив.

Жриця вже стала, з мечем наготовленим; варварська стрічка

Скроні вже оповила - грецькі! - обом юнакам.

Братову мову нараз Іфігенія-жриця впізнала -

Й, замість удару завдать, брата в обійми взяла.

Образ богині тоді від кривавих жертв, їй немилих,

В інший, ласкавіший край перевезла кораблем.

От із тією землею, де світ кінчається, звідки

Люди тікають й боги, я по сусідству живу.

Тож недалеко од нас криваві приносили жертви,

Горе! Кажу "од нас", хоч між чужинців живу!..

О, якби зглянувся бог і мене з ходовими вітрами,

Як і Ореста колись, вивіз по хвилях відсіль!..

5

О найдорожчий із друзів моїх, до кого, бувало,

Я, наче до вівтаря, у безнадії горнувсь!

Ти, чиє слово живе при житті мою душу тримало -

Так язичкові огню згаснуть олія не дасть.

Не побоявсь ти один одкрити гавань надійну

Для корабля, що його сам Громовержець вразив.

Ти, хто своїм майном мене б захистив, якби Цезар

Навіть родинне добро, спадок, у мене забрав.

Так уже я захопивсь, що, забувши де я та хто я,

Мало що ймення твого, друже, не вимовив тут!

Сам ти впізнаєш себе. Упізнавши, прагнучи слави,

Схочеш, щоб можна було іншим гукнути: "Це ж я!"

Радо б, тільки дозволь, назвав я тебе на імення,

Щоб із хвалою з'єднать рідкісну вірність твою.

Все ж боюся того, щоб на шкоду не вийшла подяка:

Ще ж бо завадить тобі шана невчасна моя.

Краще душею радій (дозволено це і безпечно!),

Що пам'ятливий - я, що незрадливий - ти.

Так і надалі веслуй, помагаючи другові, поки

Бог іще в гніві й рвучкі не вгамувались вітри.

Дбай Про рятунок мій, хоч мене з понурого Стіксу

Може добути лиш той, хто і пожбурив туди.

Рук усе ж не складай і стійко - рідкісна риса! -

Дружбі, що в'яже нас, дружбі несхитній служи!

Хай тебе й далі Фортуна веде, майна ха.й не бракне,

Щоб, не бідуючи сам, міг помагати своїм.

Хай і жона добротою постійно дорівнює мужу,

Спокою спальні нехай сварка вам не сколихне.

Хто з тобою у кровнім зв'язку, хай так тебе любить,

Як близнюка свого - Кастора - любить близнюк.

Син хай народиться в тебе, до тебе в усьому подібний,

Б звичаях гарних його всяк щоб тебе пізнавав.

Донька - зятя у дім хай веде при факелах шлюбних,

Щоб для онуків ти був ще молодим дідусем.

Додати в закладки

  
Переклад Translate