Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Скорботні елегії Переклад Андрія Содомори

Віддано так не кохав Антімах із Клароса Ліду,

Так до Баттіди колись Коський співець не горнувсь,

Як увійшла найчутливіше ти в моє серце, дружино,

Гідна, щоб твій чоловік долю щасливішу мав.

Я до падіння близький, а ти мені - наче опора:

Те, що й досі живу, - в тому заслуга твоя.

Що голяком не зробили мене - то це та відігнала

Тих, хто спішив розтягти рештки мого корабля.

Як кровожерливий вовк, жорстоким голодом гнаний,

Впасти ладен до кошар, хай-но відійде пастух,

Як гострозорий коршак вистежує оком неситим,

Може, де тіло чиєсь, кинуте в полі, лежить,

Так і майно моє, якби не ти, перший-ліпший негідник,

Радий недолі моїй, тут би й зухвало посів.

Тим зазіханням ти мужність свою протиставить зуміла

З поміччю друзів моїх - чим я свій борг оплачу?

Свідок за тебе вступивсь нещасливий, але правдомовний,

Тільки чи свідчення це матиме силу якусь?

Я б Андромаху з тобою зрівняв або ЛаодамІю,

Що з чоловіком в Аїд не завагалась зійти.

От якби випало бути тобі в піснях Меонійця,

То й Пенелопа сама заздрила б славі твоїй.

Ти - поміж героїнь займала б місце почесне,

Ти благородством душі сяяла б серед усіх.

Може, собі ти завдячуєш ним, а не настановам,

Може, ще від пелюшок - славні чесноти твої,

Може, з бігом років тебе першої з римлянок приклад

Так захопив, що й сама, з нею рівняючи крок,

Стала для інших зразком - якою жона має бути,

Тільки чи гоже з малим щось величаве рівнять?..

Горе! В пісні моїй немає сил учорашніх!

Нині заслугам твоїм не дорівняє мій хист.

Ту, що тримала мене, - снаги живої іскрину,

Врешті згасили таки біди, страждання мої.

Все ж, коли в тій похвалі - хоч відблиск давнього хисту,

То в моїй пісні тобі жити ще довгі віки.

7

Може, обличчя мого є карбований образ у тебе -

Вакхову зелень зніми, друже, з волосся мого,

Плющ-бо, веселості знак, щасливим личить поетам -

Як у скорботі своїй я б у вінку виглядав?

Так, я тобі не пишу, ти знаєш - не признаєшся,

Хоч і постійно мене носиш на персні своїм,

Образ мій, в жовтім обрамленні золота, щоб дорогого

Друга, хоч риси його, бачити кожного дня.

Може, й зітхнеться тобі, коли на перстень поглянеш:

"Як ти далеко тепер, любий Назоне, од нас!"

Миле мені це чуття, та у віршах - правдивіший образ,

їх, які є вже вони, та перечитуй, прошу,

Книги, що в них про людей, про їх переміни співаю, -

Не доспівавши, однак, я на вигнання пішов, -

Твори, що їх, та й інших чимало, прощаючись з Римом,

Горем убитий важким, сам же поклав у вогонь.

Як Фестіада на смерть у вогні прирекла Мелеагра,

Вірна, сердечна сестра, мати жорстока зате,

Так от і їх, моє тіло живе, я в полум'я кинув,

Щоб водночас із творцем згинули твори його, -

Може, лихий був на Муз, бо ж я через них провинився,

Може, тому, що не встиг вигладить віршів своїх.

Та якщо знищення їх оминуло, якщо, сподіваюсь,

І переписують їх, і розбирають у вас, -

Нині прошу: хай живуть, дозвілля хай прикрашають,

Хай і про мене вони часом нагадують вам.

Тільки терпляче лиш той дочитає їх, хто буде знати,

Що не доклав я руки ще раз, востаннє, до них.

Щойно, скажу, обробив я їх молотом, а за напилок

Так і не взявся: з-під рук твір мій забрали мені.

Не похвали, отже, - ласки прошу: якщо та, читачу,

Не гордуватимеш ним - матиму це за хвалу.

Шлю тобі ще шість рядків - аби під назвою книги

Дати їм місце, якщо гідні уваги вони.

'Ти, хто цих згортків, сиріт сумних, рукою торкнувся!

Зглянься на них! Хоч якесь місце у Римі їм дай!

Зваж їх у світ не поет виряджав - при його похованні

Хтось таки вихопив їх - попелом стати не дав.

Змога була б - я сам шорсткуватий вірш би підправив,

Де там нерівність яка - все б я до ладу довів".

8

Глибоководні назад попливуть - од верхів'їв до моря

Ріки, а Сонце стрімких коней поверне на схід,

Зорі земля понесе, небосхил - зачорніє під плугом,

Полум'я з хвилі шугне, хвилею бризне вогонь.

Все буде йти навпаки, супроти ладу в природі

Світ у найменшій своїй крихті зіб'ється з путі;

Що неможливим щойно здавалося - стане можливим,

Не відшукаєш чогось, що неймовірним було б, -

Я пророкую таке, бо ж той мене кинув, од кого

Помочі ждав я в біді - першого з-поміж усіх!

Так уже ти геть-чисто забув про мене, зрадливий,

Так ізлякала тебе близькість чужої біди,

Що й не зирнув у той бік, пониклого ти не розрадив,

Навіть в останню путь приятеля не провів?

Дружби самої ім'я - святе й шановане всюди -

Ти, мов непотріб який, кинув під ноги собі!

Що ж то за труд - того, хто впав, уражений громом,

Поглядом теплим зігріть, мовою біль одвести,

Разом над горем важким, якщо не сльозу, то хоч слово,

Хай і не щире, а все ж лагідне слово зронить?

Чи попрощатись прийти, прощаються ж і незнайомі,

Просто, як звичай велить, поспівчувати в біді,

Врешті, у вічі сумні, бо ж вік уже їх не побачиш,

Глянути ще раз у цей справді останній мій день!

І на моє "Прощавай!", що його вже ніколи не вчуєш,

Наче відлунням услід відповісти: "Прощавай!"

Інші ж поводились так, хоч нас ніщо не єднало, -

Бачив я в їхніх очах щиру сльозу співчуття.

Може, різнило щось нас? У дружбі тісній не були ми?

Може, ті довгі роки нас не в'язала любов?

Не допускав я тебе у своє - і грайливе, й поважне?

Чи про твоє я не знав - і про поважне, й пусте?

Може, зближував нас тільки Рим, та скільки разів ти

Був і в мандрівках, згадай, до товариства мені!

Все це намарно пішло - вітрам морським на забаву.

Кануло в Лету усе, до забуття попливло?..

Ні, не в погідному місті Квірина ти народився,

Місті, куди не ступлю вже я ногою повік, -

Лиш серед диких скель на лівому березі Понту,

Де простяглися хмурні скіфські, сарматські хре&і;

Жили сплелись кам'яні довкола серця у тебе,

Криця у грудях твоїх, а не чутлива душа.

Та, що ссати тобі свої груди повні давала,

Ще немовляті, була, певен я, з роду тигриць.

В іншому разі горе моє ти чужим не вважав би,

Й за безсердечність твою я не судив би тебе.

Та коли й тим мої біди примножились, що молодечі

Нашої дружби роки правди собі не дали, -

Допоможи твою зраду забути, хай тими ж устами,

Що докоряю тобі, ще заспіваю хвалу.

Додати в закладки

  
Переклад Translate