Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Скорботні елегії Переклад Андрія Содомори

1

Боязко входжу я в Рим величавий, книжка вигнанця,

Серцем, читачу, озвись - втомленій руку подай.

Хай тебе страх не бере: червоніть через мене не будеш:

Жоден на цих сторінках вірш не навчає любить.

Доля того, хто мене виряджав, не така, щоб те горе,

Те безталання моє він переводив на жарт.

Навіть той твір, що ним забавлявсь у зеленому віці,

Нині ненавидить він - пізно, на жаль! - і клене.

З чим приходжу, поглянь: журба - це вся моя ноша,

Настрій-бо співу мого - з днями сумними в ладу.

З кожним другим рядком той вірш немов шкутильгає -

Чи від утоми, чи то вада в самій же стопі.

Де золотавість, де блиск, що від кедру й пемзи, спитаєш?

Як мій владар, так і я - кращою соромно буть.

Літери он розпливлись то тут, то там, зауважиш -

Ронячи сльози, псував сам свою пісню співець.

Може, й не все, що тут є, - зразок латинської мови -

Теж дивуватись не варт: серед чужинців писав.

Тож, коли ласка, скажіть, читачі, куцою податись,

Де мені крівлю яку, книжці-блукачці, знайти?

Ледве знайшовся один, що на лепет мій одгукнувся,

Ледве один із юрби, врешті, дорогу вказав.

"Хай тобі вділять боги, чого не вділити співцеві:

Змогу на рідній землі гарне прожити життя!

Що ж, я готова. Веди! Дарма, що йду з краю світу.

Що суходоли й моря геть мене вибили з сил".

Рушили ми. Ведучи, пояснив він: "Он Цезаря форум...

Ми ж по Священній йдемо вулиці, знаній у нас.

Тут ось і Вести храм; її вогнище в ньому й Палладій;

Скромний будинок ось цей - древнього Нуми житло".

Вправо звернувши, сказав: "Палатину бачиш ворота.

Статор он. Тут і було місто закладене - Рим.

Поки на все те дивлюсь, розмаїттям блискучої зброї

Портик засяяв мені й крівля, достойна богів.

"Певно, Юпітера храм?" - запитала я, бо над дверима,

Видно було, зеленів листям дубовий вінок.

"Не сумніваюсь уже, - про господаря дому почувши,

Впевнено мовила я, - тут сам Юпітер живе!"

Що означає, одначе, той лавр, що пишно розрісся,

Тінь розіславши густу біля високих дверей?

Те, що дім заслужив на постійні тріумфи чи, може,

Те, що Левкадський Феб саме його полюбив?

Чи він для себе лишень, чи для інших свято дарує,

Світлий ширячи мир ген по безкраїй землі?

Може, це знак того, що вічно буде втішатись

Славою дім цей, як лавр - зеленню листя свого?

Що ж означає вінок, із присвяти короткої видно:

"Цезарю від громадян, за порятунок життя".

Ще одного долучи до них, батьку, щедрий на ласку,-

Він, громадянин твій, на краю світа живе.

Не заперечить того, що скараний був справедливо,

Тільки не злочину тут - помилки він допустивсь.

Горе! Боюсь владаря, та й місця самого боюся!..

Кожен рядок у мені, літера кожна тремтить.

Бачиш? Мої сторінки - одна тільки блідість безкровна.

Бачиш? Нерівно іду, хистко ступаючи крок

"О, якби знову, - зітхнулось мені, - за господарів цих же

Батько мій міг озирать ту найяснішу з осель!"

Далі - східці стрімкі: до буйноволосого бога,

В храм його, білий, мов сніг, я за провидцем іду.

Серед заморських колон Данаїди зображені; поряд -

Батько суворий; в руці в нього - оголений меч.

Тут має змогу читач дізнаватися, що у натхненній

Праці створили для нас нинішні й давні співці.

Там я шукала сестер, та не тих, чий батько нещасний

Все докоряє собі, що народив їх на світ.

Марно шукаю, однак; охоронець покоїв тим часом

Ті заповітні місця каже покинуть мені.

В інший звернула я храм, що тут же, побіч театру,

Все ж і туди не дають навіть ногою ступить.

Не допустила Свобода мене до святині, що вперше

Місце в покоях своїх книгам поетів дала.

Так ото доля лиха не лише на співця завзялася:

Змушені й книги його - діти - вигнанцями буть.

Та, сподіваюсь, на нас і на нього зглянеться Цезар -

Час перемелює все, з часом уляжеться гнів.

Вас я благаю, боги (чи маю на люд уповати?),

Цезарю, рівно ж тебе, найвидатніший з богів!

А коли храм той і людні місця тепер не для мене -

Книжку оселі чиїйсь ти прихистити дозволь.

Вірші мої, так ганебно відкинуті, врешті б, хотів я,

Люде незнатний, тобі з ласки твоєї вручить.

2

Випало й Скіфію бачить мені, де вісь паррасійська

Землю вигнання мого люто морозом гнітить.

Не спромоглися ні ви, Пієриди, сестри учені,

Ані Латони син порятувати жерця.

Не врятувало і те, що жарт я любив, а не злочин,

Що не так я пустував, як ота Муза моя.

Скільки смертей на морях, суходолах чигало на мене,

Аж поки Понт крижаний не прихистив блукача!

Хоч і цурався справ, хоч на світ прийшов для дозвілля,

Хоч, від природи м'який, праці важкої не знав, -

Нині - будь-що знесу. Ні понуре, без гавані море,

Ні всі дороги-шляхи не доконали мене.

Дух їм протистояв. Набиралось і тіло від нього

Сил - і долало те, що непосильним було.

Поки був забавкою для вітрів і хвиль, од тривоги

Душу зболілу свою працею я розважав.

А закінчився шлях, і відпала потреба йти далі -

Й місця вигнання свого, кари, я врешті торкнувсь, -

Плач - утіха моя. Струмки, що їх живить на весну

Сніг, не такі вже рясні, як оті сльози з очей.

Згадую Рим тут і дім, на пам'ять тут мені сходять

Милі місця і все те, що я у Місті лишив.

Скільки разів я стукав у двері своєї могили -

Марно! Ні разу вони не відчинились мені.

Нащо я стільки мечів оминув? Чому лиш страхала,

А не накрила мене хвилею буря стрімка?..

О божества, чию неприхильність чую постійно,

Ви, що примножили гнів ще одного божества,

Долю поквапте повільну мою, хай не будуть глухими

Двері, що ними б мені в смерть довгождану ввійти!

Додати в закладки

  
Переклад Translate