Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Тіберій і Гай Гракхи Переклад Й. Кобова
Плутарх Тіберій і Гай Гракхи Переклад Й. Кобова
© Plutarch
© Й.Кобів (переклад), 1991
Джерело: Плутарх. Порівняльні життєписи. К.: Дніпро, 1991. 448 с. С.: 283-315.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
ТІБЕРІЙ ГРАКХ
1. Закінчивши розповідь про Агіда й Клеомена, можемо порівняти їх долі з не менш хвилюючими життєписами римської пари - братів Тіберія і Гая Гракхів. Були вони синами Тіберія Гракха (1), який був цензором, двічі консулом і двічі тріумфатором. Але набагато більше, ніж ці почесті, уславили його високі особисті якості. Саме завдяки цьому він удостоївся честі після смерті Сціпіона, переможця Ганнібала, стати чоловіком його дочки, Корнелії, хоч Тіберій не був другом Сціпіона, а, навпаки, його противником. Одного разу, як розповідають, він знайшов у себе в ліжку пару змій і викликав ворожбитів, а ті, задумавшись над цим знаменням, заявили, що не слід ні вбивати, ні відпускати обох зразу, але одну треба умертвити, а другій дарувати життя: якщо вбити самця, вмре Тіберій, якщо самку - Корнелія. Тіберій, який дуже любив дружину і вважав, що більше личить умерти йому як старшому за віком (Корнелія була ще зовсім молода), самця вбив, а самку випустив на волю. І справді, як кажуть, незабаром по тому він пішов з життя (2), залишивши від шлюбу з Корнелією дванадцятеро дітей. Корнелія, яка взяла на себе всі турботи про домашнє господарство й виховання дітей, виявила стільки розуму, любові до дітей і величі духу, що, здається, Тіберій цілком правильно вирішив сам умерти, а дружині зберегти життя. Потім до Корнелії сватався цар Птолемей і хотів розділити з нею царську діадему, але вона відмовила йому й залишилась удовою. З часом вона втратила більшість своїх дітей, крім дочки й двох синів. Дочка вийшла заміж за Сціпіона Молодшого, а синів, Тіберія і Гая, про яких тепер пишемо, виховувала з такою подиву гідною старанністю, що вони, одностайно визнані найобдарованішими серед римлян, свої чудові якості завдячували в більшій мірі вихованню, аніж природним даним.
2. Подібно до того, як на статуях і картинах, що зображають Діоскурів (3), разом зі схожістю передані й деякі відмінності, зумовлені різною зовнішністю кулачного бійця й бігуна, так і ці юнаки попри їх велику схожість у хоробрості, стриманості, благородстві, красномовстві й великодушності, у своїх діях і підході до державних справ значно різнилися один від одного. Через те мені здається доцільним! відзначити ці їхні риси на самому початку. По-перш, Тіберію були властиві лагідний і спокійний вираз обличчя, спокійні погляд і рухи, а Гаю - палкіші й різкіші. Тіберій, промовляючи до народу, скромно стояв на місці, а Гай перший з римлян мав звичку походжати по ораторському підвищенні} зривати з плечей тогу, як колись, кажуть, афінянин Клеон (4) був узагалі першим, хто з промовців на народних зборах відслонив своє тіло і плескав себе по стегні. Далі, тоді як Гай промовляв грізно, аж навіть вселяючи жах, промови Тіберія були приємні для вуха й легко викликали співчуття. Нарешті, Тіберій висловлювався ясно й виважено, а Гай - схвильовано й пишно. Відмінності були і в їхньому способі життя: Тіберій жив скромно й ощадливо, Гая порівняно з іншими можна було вважати поміркованим і суворим, але поруч з Тіберієм він здавався легковажним і марнотратним. Тим-то Друз (5) та інші докоряли Гаю за те, що за срібні столи; він заплатив по тисячу двісті драхм за кожний фунт ваги. Відмінності, притаманні їхнім способам промовляти, помітні були і в їхній вдачі: один був лагідний і згідливий, другий - запальний і різкий, так що, траплялося, Гай під час промови збуджувався, впадав у гнів, підвищував голос, вдавався до лайки, внаслідок чого збивався й губив думку. Щоб зарадити цьому лихові, він, коли мав виступати, брав із собою кмітливого раба Ліцінія. Тримаючи в руках інструмент (6), яким користуються вчителі співу, Ліціній під час кожного виступу Гая ставав ззаду й стежив за його голосом. Кожного разу, коли Гай надмірно підвищував голос і вже мав спалахнути, раб награвав ніжні звуки, і тоді Гай зразу вгамовував своє збудження, стишував голос і так опам'ятовувався й заспокоювався.
3. Такі були загальні відмінності між двома Гракхами. Зрештою, і той, і той відзначалися однаковою відвагою віч-на-віч з ворогом, справедливістю у ставленні до підлеглих, сумлінністю у виконуванні службових обов'язків, поміркованістю в насолодах. Тіберій був старший на дев'ять років. І ця вікова різниця спричинила те, що їхня громадська діяльність припала на різний час, а це завдало непоправної шкоди справі, яку вони відстоювали, бо вони не могли одночасно дійти до вершини свого впливу і об'єднати свої сили в боротьбі за спільну мету. А така об'єднана сила могла стати величезною й непоборною. Ось чому мені треба говорити про кожного зосібна і спершу - про старшого.
4. Тіберій Гракх, тільки-но вийшовши з дитячих літ (7) зажив слави настільки гучної, що був удостоєний жрецького сану як член колегії так званих авгурів (8), то не стільки з уваги на знатне походження, скільки завдяки своїм небуденним особистим прикметам. Його оцінив високо Аппій Клавдій (9), колишній консул і цензор, якого так поважали, що він стояв першим у списку римських сенаторів і розумом перевищував своїх сучасників. Одного разу за спільною трапезою жреців він у дружній розмові запропонував Тіберію руку своєї дочки. Тіберій радо дав на це згоду. Так відбулися заручини. Аппій Клавдій прийшов додому і зразу з порога гукнув дружині: «Гей, Антістіє, я нашу Клавдію засватав!» Та здивовано запитала: «А що це за заручини? Чому ти так поквапився? Невже ти Тіберія Гракха знайшов для неї за жениха?» Мені, звичайно, достеменно відомо, що деякі письменники всю цю історію пов'язують з батьком Гракхів і Сціпіоном Африканським, але більшість розповідає її так, як ми. А Полібій (10) виразно пише, що тільки після смерті Сціпіона Африканського його родичі із усіх женихів вибрали для Корнелії Тіберія, тому що батько, Сціпіон, не встиг ні видати її заміж, ні засватати. Молодий Тіберій відбував військову повинність в Африці, на війні, що її вів Сціпіон (11), який був одружений з його сестрою. І оскільки Тіберій жив з полководцем в одному наметі, він скоро пізнав його вдачу, його численні прекрасні риси, що справили на Тіберія глибокий вплив і спонукали до наслідування у своїй діяльності. Швидко Тіберій випередив усіх молодих воїнів відвагою і вмінням підкорятися. Згідно з розповіддю Фаннія (12), він першим під час штурму ворожого міста видерся на мури. Фанній пише також, що він сам разом з Тіберієм брав участь у цьому подвигу, за що обидва були нагороджені. Живучи в таборі, Тіберій зумів прихилити до себе воїнів, і коли він виїхав, то залишив по собі гарний спогад і жаль.
5. Після цього походу він був обраний квестором (13), і йому випав жереб вирушити під проводом консула Гая Манціна на війну з нумантинцями (14). Манцін був людиною непоганою, але невдахою з невдах серед римських полководців. Через те на тлі його незвичайних невдач і нещасть іще яскравіше засяяли не лише розум і відвага Тіберея, а. також - і це особливо гідне подиву - його скромність і повага до свого начальника, який, прибитий лихом, вже й сам не знав, чи він полководець, чи ні. Переможений у великих битвах, Манцін мав намір уночі покинути табір і відступити з-під міста, але нумантинці, пронюхавши це, негайно захопили табір і, переслідуючи втікачів, перебили тих, що замикали відступ.
Вони оточили все римське військо і відтіснили його до таких місць, звідки тікати далі було неможливо. Тоді Манцій втративши надію пробитися силою, відправив до нумантинців гінця з проханням укласти перемир'я і припинити воєнні дії. Але нумантинці відповіли, що вони не мають довір'я на до кого з римлян, окрім Тіберія, і вимагали, щоб саме йогі Манцін прислав до них для переговорів. Наполягали вони ці цьому не тільки з поваги до молодого чоловіка, але й зберігаючи добру пам'ять про його батька. Бо той, воюючи в Іспанії, підкорив чимало тамтешніх народів, але з нумантинцями уклав мир і завжди старався, щоб римський народ ретельно і беззастережно дотримувався умов договору. Оті же, послано було до них Тіберія, і той на зустрічі з преді ставниками нумантинців переконав ворогів дечим постук питись, у дечому змушений був поступитися сам, унаслідок чого й уклав мирний договір. Таким чином Тіберій без сумініву врятував життя двадцяти тисячам римських громадян не рахуючи рабів і тих, хто тягся за римським військом.
6. Усе захоплене в римському таборі майно нумантинці забрали й розподілили між собою. Були там і таблички з записами та рахунками Тіберія, які він вів як квестор. Оскільки для нього питанням першорядної ваги було вернути їх, він у супроводі трьох чи чотирьох чоловік, коли вже римські військо пішло далеко вперед, з'явився перед ворітьми Нуманції. Викликавши нумантинських начальників, він просив передати йому ці таблички, пояснюючи, що він стане предметом наклепів з боку противників, коли не зможе пред'явити звіт з виданих йому грошей. Нумантинці зраділи нагоді зробити йому послугу і запрошували його ввійти в місток. Коли він, вагаючись, стояв на місці, вони самі підійшли до нього, взяли за руки і щиро просили не вважати їх більші ворогами, а друзями і мати до них повну довіру. Бажаючи одержати таблички і боячись розгнівати нумантинців недовір'ям, Тіберій погодився задовольнити їхнє прохання. Коли він увійшов у місто, нумантинці насамперед пригостили його сніданком і дуже просили, щоб він сів до столі і їв разом з ними. Потім повернули йому згадані таблички до того ж запропонували йому взяти собі з інших речей усе, що тільки забажає. Тіберій не взяв нічого, крім ладана, потрібного йому при громадських жертвоприношеннях і, по-дружньому попрощавшись з нумантинцями, покинув їхнє місто.
7. Однак, коли він вернувся в Рим, укладання договорі з Нуманцією було визнано страшенною ганьбою, а Тіберія, як винуватця цього піддано різкому осуду. Але рідні й друзі воїнів, які врятувалися, становили значну частину народу. Вони гуртувалися навколо Тіберія і всю вину за цей сором покладали на полководця, доводячи, що саме заслугою Гракха є врятування тисяч громадян від неминучої загибелі. Ті хто був найбільш незадоволений тим, що сталося, вимагали наслідувати в цьому випадку приклад предків. Бо колись давно, коли римські полководці, щоб вийти з оточення, прийняли ганебні умови, нав'язані самнітами, римляни видали їх ворогам беззбройними й голими, а разом з ними видали й усіх тих, що були причетні до перемир'я і сприяли йому, як, наприклад, квесторів і військових трибунів, роблячи їх відповідальними за клятвопорушення і скасування договору (15). Але тут народ проявив на повну силу свою прихильність і прив'язаність до Тіберія: консула, голого і зв'язаного, римляни ухвалили видати нумантинцям на поталу, а всіх інших пожаліли заради Тіберія. Не обійшлося, здається, і без допомоги Сціпіона, який у той час втішався в Римі величезним впливом і повагою. Одначе Сціпіону докоряли за те, що він не врятував також Манціна і не потурбувався про затвердження договору з нумантинцями, укладеного завдяки заходам Тіберія, його родича і друга. Але головною причиною розладу між Сціпіоном і Тіберієм було честолюбство обох і нашіптування друзів та софістів Тіберія (16). Та все-таки непорозуміння не переросли у відкриту й непримиренну ненависть. Мені особисто здається, що Тіберія не спостигла б така сумна доля, якби під час його виступів у державних справах поруч був Сціпіон Африканський. Але коли Тіберій почав виступати з новими законопроектами, Сціпіон був тоді під Нуманцією і вів там війну.
8. Забрану в сусідів під час війни землю римляни почасти продавали, а почасти, перетворивши в державну власність, роздавали безмаєтним та бідним громадянам, які платили за це в державну скарбницю невеликий податок. Коли багаті почали пропонувати державі більший податок і таким чином витісняти з землі бідняків, був виданий закон, який забороняв володіти більш як п'ятьмастами югерів (17). Цей закон, стримавши на якийсь час зажерливість багатіїв, допоміг бідним залишатись на зданій їм в аренду землі і обробляти Ділянку, одержану кожним на самому початку. Але потім багачі, які раніше були сусідами бідняків, через підставних осіб стали орендувати ділянки бідняків самі і врешті-решт Уже відкрито зайняли більшу частину ділянок. Тоді бідняки, вигнані із своєї землі, почали і в військо йти неохоче, і недбайливо ставитись до виховання своїх дітей, так що ской по всій Італії стала відчуватись нестача вільнонародженЩ людей, зате зросла кількість чужоземних рабів, з допомогою яких багаті, вигнавши вільних громадян, обробляли свм землі. Друг Сціпіона Гай Лелій (18) пробував зарадити лихом але, зустрівши рішучий опір можновладців і злякавшисі можливих безпорядків, відмовився від свого наміру, за ця й одержав прізвисько «Мудрий» або «Розважливий», бо латинське слово «сапієнс» (sapiens) уживається в подвійномі значенні. Тіберій Гракх, вибраний народним трибуном, зразу взявся за здійснення того ж задуму, що й Лелій, зі порадою і намовою, як твердить більшість письменників оратора Діофана і філософа Блоссія. Перший був мітіленський вигнанець, другий - уродженець самої Італії, виходець із міста Кум . У Римі Тіберій здружився з Антіпатром з Тарса (21), який навіть присвятив йому свої філософські твори. Дехто частину вини за виступи Гракхів приписує Корнелії, яка часто докоряла синам, що римляни звуть її тільки тещею Сціпіона, а не матір'ю Гракхів. Інші винуватцем усього називають якогось Спурія Постума, ровесника Тіберія й суперника на ниві красномовства. Бо коли Тіберій повернувся з походу, то побачив, що Спурій набагато перевершив його славою і впливом і став предметом загального подиву. Тоді Тіберей, либонь, загорівся бажанням перевершити його, взявшись до втілення в життя сміливих і багатообіцяючих суспільних заходів. Брат Тіберія Гай в одному із своїх творів розповідає, що Тіберій по дорозі в Нуманцію, проїжджаючи через Етрурію, бачив запустінні країни, бачив, що її землю обробляють або пасуть на ній стада чужоземні раби, і тому в нього визріла думка про суспільну перебудову, що стала для обох братів джерелом незліченних бід. Втім сам народ пробудив у Тіберія завзятість і честолюбність, бо портики, мури будинків і пам'ятники рясніли написами, які закликали його повернути біднякам громадську землю.
9. Однак Тіберій не сам склав свій законопроект, а скористався в цій справі порадами найвизначніших і найдостойніших громадян. Серед них були верховний жрець Красс, законознавець Муцій Сцевола, який тоді був консу лом, і Аппій Клавдій, тесть Тіберія. І, мабуть, ніколи ще не було запропоновано закону поміркованішого і м'якшай проти такої кричущої несправедливості й такого користолюбства, якими керувалися багатії щодо бідних! За закликом Тіберія ті, хто заслуговував кари за беззаконня, малі покинути, одержавши відшкодування, ті землі, якими вони володіли несправедливо, і-передати їх громадянам, які потребували допомоги.
Попри всю м'якість і поміркованість земельного законопроекту народ, готовий пробачити минулі кривди, радів, що беззаконню нарешті прийде кінець. Але багаті та власники цих земель, спонукувані користолюбством, ставилися з ненавистю до самого закону, а злість і честолюбство штовхали їх до виступу проти законодавця. Вони пробували умовити народ відхилити законопроект Тіберія, кажучи, начебто Тіберій хоче запровадити переділ землі не для добра загалу, а з метою вчинити переворот і викликати загальне сум'яття. Але з цього нічого не вийшло, бо Тіберій відстоював свої прекрасні і справедливі починання з таким красномовством, що воно здатне було виставити в гарному світлі навіть погану справу. Він був грізний і непоборний, коли з ораторського підвищення, яке щільно обступав народ, змальовував злигодні бідних. «Дикі звірі,- казав він,- що населяють Італію, мають нори й лігво для ночівлі, а ті люди, які б'ються і вмирають за Італію, не мають нічого, крім повітря і світла. Бездомними бродягами блукають вони з дітьми й жінками повсюди, а полководці брешуть, коли перед битвою закликають воїнів захищати від ворога могили предків і храми, бо ні в кого з такої сили-силенної римлян немає ні отчого олтаря, ні могил предків! А воюють і вмирають за чужі розкоші й багатство оці «володарі світу», як їх називають, хоч у них самих немає й клаптика власної землі!»
10. Проти таких промов, виголошуваних Тіберієм з глибоким переконанням і непідробною пристрастю і звернених до народу, що сприймав їх з невимовним захопленням і хвилюванням, ніхто з противників не зважувався виступати. Тим-то, відмовившись самим говорити проти нього, вони звернулися до одного з народних трибунів, Марка Октавія, людини молодої, але статечної й добропорядної, до того ж близького Тіберієвого товариша. Через те Октавій, соромлячись зраджувати друга, спочатку не піддавався умовлянням з боку багатіїв. Але, врешті-решт, унаслідок безнастанних прохань багатьох впливових громадян, немов змушений поступитись перед їхніми домаганнями, він виступив проти Тіберія та його законопроекту. А в Римі трибун, який висловлював заперечення, мав завжди перевагу над іншими трибунами, тому що попри повну одностайність інших У чомусь, коли хоч один противився їхній думці, вони не могли нічого вдіяти. Тоді-то Тіберій, обурений цим вчинком, взяв назад свій перший, лагідніший законопроект і вніс новий, ще приємніший для народу, але вже суворіший для його кривдників. Бо на цей раз він поставив вимогу, щоб багатії беззастережно покинули ті землі, які придбали в обхід раніше виданих законів. Майже щодня точилися суперечки між Тіберієм і Октавієм, але, хоч сперечалися вони з найбільшим завзяттям і впертістю, ні один з них, як переказують, не мовив про свого суперника нічого образливого, ні один у приступі гніву не вдавався до непристойних слів. А це тому, що природна благородна вдача і старанне виховання підтримують у людині добропристойність не лише на вакхічних святах, а й у найполум'яніших і найчестолюбніших суперечках. Тіберій швидко зметикував, що його законопроект зачіпає й Октавія, який володів значними ділянками громадської землі. Він по-дружньому просив його відмовитись від боротьби, обіцяючи відшкодувати йому втрати за рахунок власного маєтку, до речі, не великого. Але Октавій і на це не пішов. Через те Тіберій видав указ, на підставі якого повноваження всіх службових осіб утрачали свою силу доти, поки його законопроект не пройде голосування. Він зачинив і опечатав власною печаткою храм Сатурна (22), щоб квестори не могли з нього нічого винести і нічого туди внести, а через оповісника попередив преторів, що накладе на них грошову кару на випадок непослуху, так що всі ішні службові особи припинили виконування своїх звичайних обов'язків. Тоді великі землевласники перемінили своє багате вбрання і з'являлись на форум у жалюгідному і пригнобленому вигляді. Але потай вони кували лихо проти Тіберія і підмовляли людей до замаху на його життя, через те він, не приховуючи, почав носити розбійницький кинджал, який римляни називають долоном.
11. Коли настав день голосування і Тіберій почав запрошувати народ проголосувати за законопроект, виявилося, що багаті викрали урни. Це призвело до великого сум'яття. Прихильники Тіберія могли, спираючись на юрбу, вдатися до насильства і з цією метою почали вже збиратися, але колишні консули Манлій і Фульвій підбігли до Тіберія і, тримаючи його за руки, із сльозами на очах благали, щоб він відмовився від свого наміру. Тіберій^ сам усвідомлюючи небезпеку, яка нависла над Римом, і шануючи цих поважних громадян, спитав їх, що вони радять йому зробити. Вони відповіли, що неспроможні дати йому пораду в такій відповідальній справі від свого імені, а просять передати справу на розгляд сенату. Задовольняючи їх прохання, Тіберій погодився на це. Сенат зібрався, але не міг нічого вирішити, бо багатії мали в ньому перевагу. Тоді Тіберій вдався до заходу протизаконного й негожогояіе бачачи іншої можливості провести голосування, він вирішив позбавити Октавія трибунської влади. Але спершу він у всіх на очах благав Октавія поступитись і зробити це для добра народу. Говорив з ним ласкаво, тримаючи за руку. Він доводив йому, що вимоги народу справедливі, і за свої великі труди й самопожертву він одержав лише скромну винагороду. Однак Октавій і на цей раз відхилив його прохання. Тоді Тіберій змушений був заявити йому, що неможливо уникнути війни, коли обидва трибуни, наділені однаковими повноваженнями, розходяться в поглядах на справу такої ваги. І нарешті сказав, що він бачить лише один вихід, а саме, щоб хтось із них склав свої повноваження. Він запропонував Октавію, щоб спочатку народ мав змогу висловитись шляхом голосування про нього, Тіберія, запевняючи, що він негайно відмовиться від посади трибуна і стане приватною особою, якщо така буде воля громадян. Проте Октавій й на це не схотів погодитись. Тоді Тіберій попередив, що в такому разі він сам проведе голосування у його, Октавія, справі, якщо той, добре подумавши, не змінить свого рішення.
12. На цьому Тіберій тоді розпустив народні збори. Наступного дня народ знову зібрався, і Тіберій, вийшовши на підвищення, вже вкотре спробував умовити Октавія. Коли ж той залишився непохитним, Тіберій вніс пропозицію позбавити Октавія звання народного трибуна і закликав громадян негайно подавати голоси. Коли із тридцяти п'яти триб проголосували вже сімнадцять і не вистачало ще голосу однієї триби, щоб Октавій став приватною особою, Тіберій зробив перерву і знову просив Октавія, обіймав і цілував його на очах у народу, благаючи не наражати себе самого на ганьбу, а на нього, Тіберія, не накликати обвинувачення в тяжкій і прикрій дії. Кажуть, що Октавій не виявився зовсім невблаганним і глухим на ці умовлення. На його очі навернулись сльози, і він довго мовчав. Та коли поглянув на багатих і власників, що щільною купою стояли неподалік, то сором перед ними і страх презирства, з яким вони будуть ставитись до нього, зробили своє: він відважно вирішив витерпіти всі страхіття і сказав Тіберію чинити те, що він вважає за доцільне. Коли таким чином законопроект був схвалений народом, Тіберій наказав одному з вільновідпущеників стягти Октавія з підвищення. Слугами при ньому були його ж вільновідпущеники, тим-то Октавій, якого силою тягли вниз, являв жалюгідне видовище. До того ж народ кинувся до Октавія, але надбігли багатії й захистили його. Він ледве врятувався, вихопившись із рук розлюченої юрби, при цьому його вірному рабу, який стояв попереду й захищав свого господаря, викололи очі. Але все це сталося проти волі Тіберія, який, дізнавшись про те, що діється, поспішив туди, де зчинився галас, щоб навести порядок.
13. Потім був прийнятий земельний закон, і для розмежування й поділу полів було обрано трьох чоловік: самого Тіберія, його тестя Аппія Клавдія і брата Гая Гракха, якого в той час не було в Римі, бо він воював під проводом Сціпіона під Нуманцією. Завдання своє Тіберій виконав спокійно, без будь-яких перешкод з чийогось боку, а замість Октавія поставив трибуном не когось із визначних людей, а свого клієнта (23), якогось Муція. Усіма цими діями Тіберія оптимати були вкрай незадоволені, надто ж боялися вони зростання його впливу і тому шельмували його в сенаті як хотіли. Коли він просив, за загальноприйнятим звичаєм, видати йому за рахунок держави намет, щоб жити в ньому під час поділу земель, йому відмовили, хоч іншим давали навіть у менш важливих справах, а на утримання йому призначили всього дев'ять оболів денно (24). А все це йшло від Публія Назіки (25), який був лютим ворогом Тіберія. Цей Назіка володів незліченними ділянками громадської землі і не міг пережити того, що мусив позбутися їх. Тим часом пристрасті в народі стали розпалюватися ще більше. Коли в той час помер наглою смертю один з друзів Тіберія і на його тілі з'явились підозрілі плями, народ почав кричати, що його отруєно. У день його похорону зібрався великий натовп, римляни підняли й несли на раменах поховальні ноші до місця спалення, їх припущення, що тут мало місце отруєння, очевидно, виявилися небезпідставними, бо труп лопнув, і з нього вихлюпнуло стільки смердючої рідини, що вогонь у вогнищі погас. Тому купу дров підпалили ще раз, але вони все не хотіли горіти. І тільки тоді, коли вогнище перенесли в інше місце, після тривалих спроб полум'я нарешті спопелило труп. Цей випадок дав привід Тіберію ще дужче розбурхати народ. Він надів жалобу, вивів до народу своїх дітей і просив його подбати про них і їхню матір, бо його переслідують погані передчуття. .
14. У той час помер пергамський цар Аттал Філометор (26). І коли пергамець Евдем привіз у Рим його заповіт, виявилося, що цар призначив своїм спадкоємцем римський народ. Тоді Тіберій, догоджаючи простолюду, негайно вніс законопроект, за яким царську скарбницю мали привезти в Рим і заповідані гроші розподілити між громадянами, які одержали земельні ділянки, аби за них вони придбали собі землеробське знаряддя для обробітку землі. Потім Тіберій сказав, що стосовно міст, які належали Атталу, сенат не має права виносити будь-які рішення, а він, Тіберій, висловить у цій справі свою точку зору перед народом. Цією заявою він до живого дійняв честолюбство сенату. Один із сенаторів, Помпей, підвівшись, сказав, що він, як сусід Тіберія, добре, відає, що пергамець Евдем передав йому в ознаку царської влади діадему і багряницю як тому, хто має стати царем Риму. Квінт Метелл (27) дорікав Тіберію за те, що той вертається додому пізно вночі і дорогу йому освітлюють найзухваліші й найзлиденніші з простолюдинів, а коли його батько, бувши цензором, вертався після обіду додому, громадяни гасили світло в себе раніше, аби він не подумав, начебто вони непростимо засиділись при вині. А Тіт Анній, який не відзначався ні добропристойністю, ні розумом і якого вважали непереможним у суперечках, вимагав від Тіберія дати чітку і ясну відповідь, чи не зневажив він свого товариша по посаді - особу, згідно з законами, священну й недоторканну. Тут у сенаті зчинився галас, Тіберій прожогом вибіг з курії, скликав на збори і велів привести Аннія, щоб виступити проти нього з обвинуваченням. Тоді Анній, який набагато поступався Тіберію і красномовством, і ^впливом, вирішив покластися на свою винахідливість і попросив Тіберія, поки той почне свою промову, відповісти на одне невелике запитання. Тіберій погодився. Настала тиша. Тоді Анній запитав: «Припустімо, що ти, Тіберію, захочеш мене знеславити і образити, а я звернуся по допомогу до когось із твоїх товаришів по посаді, і він виступить на мій захист, чи ти й тоді розгніваєшся і позбавиш його влади?» Це запитання, як переказують, так збило з пантелику Тіберія, що він хоч завжди мав на все готову відповідь і вмів кожному дати відсіч, цього разу просто-таки занімів.
15. Того дня він невдовзі народні збори розпустив. Потім він помітив, що з усіх його дій розправа над Октавієм не тільки дуже вразила можновладців, а й народ сприйняв її болісно. Адже велике й високе достоїнство народних трибунів, на яке ніхто до того часу не посягав, бо це було б святотатством, виявилось знеславленим і грубо потоптаним. Тому Тіберій виступив перед народом з промовою, з якої варто навести деякі докази, щоб виробити собі загальне уявлення про переконливість слова і глибину мислення цього чоловіка як оратора. А казав він таке: «Воістину, народний трибун - особа священна й недоторканна, оскільки він присвятив себе народові й захищає народ. Але, якщо він діє всупереч своєму призначенню, кривдить народ, підриває його силу, не дає йому виявити свою волю голосуванням, то такий трибун сам себе позбавляє цього високого звання, не виконуючи ті завдання, які він зобов'язаний виконувати. Навіть якщо він зруйнує Капітолій або спалить корабельні верфі, треба б було його терпіти як трибуна. Звичайно, якби він так чинив, то був би поганим трибуном, але трибуном. Хіба це не безглуздя, щоб народний трибун мав право відправити консула у в'язницю, а народ не міг забрати у трибуна владу, якщо він уживає її проти того, хто наділив його тією владою? Адже і консула, і трибуна обирає не хто інший, як народ. Царі не лише зосереджують в своїх руках повноту влади, а й їхня влада освячується за допомогою великих жертвоприношень до рівня божественної величі. Але ж місто зважилось вигнати Тарквінія (28), який знущався з народу, тому через зухвалу гординю одного чоловіка був знищений державний устрій наших предків, якому Рим зобов'язаний своїм виникненням. Далі. Чи є для римлян щось святіше й шановніше, ніж діви, які сторожко пильнують незгасний вогонь? Проте якщо котрась із них порушує свою обітницю, її живцем закопують у землю (29), бо хто грішить супроти богів, той втрачає право на недоторканність, яка дається від імені богів. Так само неприпустимо, щоб народний трибун, який діє на шкоду народові, зберігав недоторканність, якою його наділив народ, бо він сам знищує ту силу, в якій полягає його влада. Якщо хтось на законній підставі одержав посаду трибуна завдяки тому, що більшість триб проголосувала за нього, то наскільки більше підстав є позбавити його цієї посади, коли всі триби одностайно проголосують проти нього? Немає нічого священнішого й недоторканнішого, ніж приносини богам. Однак, ніхто не може заборонити народові користуватися ними як завгодно, рухати їх і переносити з місця на місце. Значить, і звання трибуна, неначе якийсь дар, народ має право переносити з однієї особи на іншу. Отже, ця влада не є чимось недоторканним і навічно за кимось закріпленим. Доказом цього є те, що ті, хто були нею наділені, самохіть відмовлялися від неї або не хотіли її прийняти».
16. Ось такі були головні докази виправдальної промови Тіберія. Друзі Тіберія, бачачи небезпеку, яка йому загрожує вважали, що йому слід домагатися посади народного трибуна на наступний рік. Тому він намагався привернути народ на свій бік новими законопроектами. Так, він запропонував скоротити строк військової служби, дати громадянам право оскаржувати вироки суддів перед народними зборами, ввести в суди, які складалися тоді лише з сенаторів, представників вершницького стану в рівній кількості з сенаторами, взагалі всілякими способами намагався обмежити вплив і могутність сенату, радше керуючись особистою нехіттю до нього й честолюбством, аніж заради справедливої й корисної справи. Коли ж настав день виборів і прихильники Тіберія переконалися, що противники беруть гору, бо зібрався не весь народ, Тіберій спершу, щоб затягти час, почав ганити товаришів по посаді, а потім розпустив народні збори й наказав усім зібратися наступного дня. Після цього він вийшов на форум і там із сльозами на очах, принижено просив громадян про захист, потім говорив, що боїться, аби вороги вночі не вломились до нього в дім і не вбили його, і так зворушив народ, що ціла юрба оточила його дім і всю ніч вартувала.
17. Другого дня на світанку чоловік, який доглядав курей, що їх римляни використовують для ворожіння, прийшов і кинув їм корм. Але кури чомусь із клітки не виходили. Тільки одна курка вийшла та й то лише після того, як прислужник добряче потряс кліткою, але й вона не торкнулася їжі, тільки підвела вгору ліве крило, витягнула одну ногу і знову вбігла в клітку. Це нагадало Тіберію про інше знамення, що мало місце раніше. Він мав чудово оздоблений шолом, який надівав на голову на війні в битвах. Ось у цей то шолом заповзли змії, знесли яйця й висиділи змієнят. Тим-то поведінка курей особливо занепокоїла Тіберія. Однак, почувши, що народ збирається перед Капітолієм, він вирішив піти туди. Але, виходячи з дому, спіткнувся об поріг і так дуже забив ногу, що на великому пальці зламався ніготь і по сандалії розлилася кров. Щойно відійшовши від дому, він побачив зліва на даху двох круків, які билися між собою. Йшло тоді з ним, як звичайно, чимало людей, але, дивна річ, камінь, скинутий одним із круків, впав саме біля його ноги. Це збентежило тоді навіть найсміливіших з його оточення. Але Блоссій з Кум почав доводити, що це буде велика ганьба й сором, якщо Тіберій, син Гракха й дочки Сціпіона Африканського, проводир римського народу, не відгукнеться на заклик співгромадян, злякавшись крука. Ця ганьба, провадив далі Блоссій, може дати ворогам привід як для насмішки, так і для звинувачень його перед народом у тому, що він дозволяє собі сваволити як тиран. Тут-таки до Тіберія підбіг гурт його прихильників, які йшли йому назустріч із Капітолію. Вони закликали, щоб він поспішав, і запевняли, що все йде гаразд. І справді, спочатку все йшло якнайкраще для Тіберія. Його появу перед Капітолієм народ зустрів радісними вигуками, а коли він піднімався вгору, привітно вітав його і стовпився навколо нього, щоб ніхто незнайомий не міг наблизитись до нього.
18. Коли Муцій (30) знову почав викликати триби до голосування, нічого з цього не вийшло через метушню, яка зчинилася в крайніх рядах: прихильники Тіберія намагались відтіснити ворогів, які натискали на них, силою пробиваючи собі дорогу вперед. Тим часом сенатор Фульвій Флакк (31) став на видне місце і, оскільки його слів не було чути в галасі, давав рукою знаки Тіберію, що хоче йому щось віч-на-віч сказати. Тіберій наказав людям розступитися, і Фульвій, насилу протиснувшись, повідомив, що багаті на засіданні сенату не змогли привернути консула на свій бік і через те вирішили самочинно розправитися з Тіберієм і з цією метою підготували ватаги озброєних рабів та своїх друзів.
19. Коли Тіберій розповів про це своїм товаришам, що стояли поруч, вони одразу підперезали свої тоги й почали ламати списи прислужників, якими ті звичайно стримують натовп. Уламки списів вони розбирали поміж собою, щоб захищатись від нападу. Ті, що стояли трохи далі, здивувались і питали, що сталося, але здалека не могли почути голосу Тіберія. Тоді він торкнувся рукою голови, даючи зрозуміти, що його життя в небезпеці. Вороги його, побачивши це, помчали в сенат і сповістили, що Тіберій вимагає для себе царської діадеми, доказом чого, мовляв, є те, що він торкнувся своєї голови. Всі були вкрай збентежені. Назіка звернувся до консула з вимогою захистити державу і знешкодити тирана. Коли консул спокійно відповів, що не вживе насильства й нікого з громадян без вироку суду страчувати не збирається, але якщо Тіберій намовить або змусить народ постановити щось протизаконне, то він, консул, таку постанову не буде вважати правочинною. Назіка, схопившись з місця, закричав: «Коли голова держави зраджує батьківщину, тоді всі, хто готовий захищати закони,- за мною!» З цими словами, накинувши край тоги на голову, він рушив прямо до Капітолія. Кожний з сенаторів, що йшли вслід за ним, обкрутивши тогу навколо лівої руки, правою розштовхували тих, що стояли їм на дорозі. Зрештою ніхто не чинив їм опору з уваги на велику повагу до цих людей, а всі розбігалися, штовхаючи один одного. Дехто з тих, хто їх супроводжував, ніс узяті з дому дрюки й палиці, самі ж сенатори захопили з собою уламки й ніжки стільців, поламаних натовпом. Вони йшли прямо на Тіберія й били без розбору всіх, хто його захищав. Одні з його однодумців заплатили життям, інші кинулись утікати, Тіберій також пробував рятуватися втечею, але хтось ззаду схопив його за тогу. Тоді він скинув її з себе й побіг у самій туніці, але спіткнувся й упав на купу тих, що попадали раніше від нього. Він хотів підвестися, але тут першим (у цьому немає ніякого сумніву) ударив Тіберія по голові ніжкою стільця Публій Сатурей, один з його товаришів по посаді. Другого удару завдав Тіберію Луцій Руф, який сам чванився цим, немов якимось подвигом. Усього загинуло тоді понад триста чоловік, убитих ломаками й камінням, а від меча не загинув ніхто.
20. Це, як переказують, був перший заколот після повалення царської влади, що закінчився кривавою розправою над громадянами. Усі інші, хоч і не зазначені і не з дрібних причин виниклі, закінчувалися взаємними поступками: можновладні боялися народу, народ поважав сенат. Мабуть, тепер Тіберій легко дав би себе умовити і ще легше пішов би на поступки своїм ворогам, якби вони не довели справу до вбивства й ран, тим паче що в нього прихильників було не більше трьох тисяч. Але, очевидно, багачі, виступаючи проти нього, керувалися головним чином ненавистю і злобою, а не тими міркуваннями, якими вони виправдовували свої дії. Безперечний доказ цього - звіряча і протизаконна наруга над трупом Тіберія. Незважаючи на прохання брата загиблого, Гая, дозволити йому забрати й поховати Тіберія вночі, вороги кинули його тіло в Тібр разом з іншими трупами. Одначе, на цьому все не кінчилось. Бо одних друзів Тіберія вони вигнали без суду, інших спіймали й умертвили. Загинув тоді й оратор Діофан. Якогось Гая Віллія кинули в бочку, наповнену отруйними зміями й гадюками, і так його замучили. Блоссія з Кум привели на допит до консулів. Відповідаючи на їх запитання, він заявив, що точно виконував накази Тіберія. Тоді Назіка запитав його: «А що зробив би ти, коли б тобі Тіберій наказав підпалити Капітолій?» Спершу Блоссій твердив, що Тіберій ніколи такого наказу не дав би, але коли інші сенатори настирливо вимагали відповіді на це запитання, Блоссій кінець кінцем відповів: «Ну Що ж, якби Тіберій так розпорядився, то я вважав би для себе за честь виконати його наказ. Та Тіберій ніколи не наказував би того, що не принесло б користі народові». Блоссію вдалося врятувати життя, пізніше він виїхав у Азію, до Арістоніка(32), і коли повстання Арістоніка закінчилося невдачею, він наклав на себе руки.
21. Зваживши на становище, яке склалося в державі, сенаї для заспокоєння народу більше не заперечував проти розподілу землі й дозволив вибрати на місце Тіберія іншу особу для розмежування земельних наділів. На підставі голосування було обрано Публія Красса, родича Гракха, бо дочка Красса, Ліцінія, була одружена з Гаєм Гракхом. Щоправда, Корнелій Непот (33) пише, що Гай одружився з дочкою не Красса, а Брута - того, який справив тріумф після перемоги над лузітанами (34). Але більшість письменників відстоює той погляд, що й ми. Народ, однак, дуже переживав смерть Тіберія, і видно було, що він лише чекає слушної нагоди, аби виступити месником за нього. Проти Назіки готувалися порушити справу в суді. Боячись за його життя, сенат без достатніх підстав вирішив відправити його в Азію. Римляни, не приховуючи своєї відрази до нього, при зустрічах з гнівом обзивали його підлим злочинцем, тираном, що кров'ю народного трибуна - особи, священної і недоторканної, осквернив найшановніший і найдорожчий серцю мешканців Рима храм. Тим-то Назіка змушений був тишком-нишком покинути Рим, хоч він як верховний і перший серед жерців зобов'язаний був виконувати обряди великої державної влади. Жив він відтоді на чужині в тузі за батьківщиною, безславно блукаючи з місця на місце і невдовзі помер десь неподалік Пергама. І не дивина, що народ так зненавидів Назіку, якщо навіть Сціпіон Африканський, якого римляни, либонь, любили більше - і заслужено - від інших, ледь не втратив прихильності народу. А річ у тім, що коли Сціпіон під Нуманцією дізнався про смерть Тіберія, виголосив такий вірш з Гомера:
Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити (35).
Пізніше Гай Гракх і Фульвій запитали його на народних зборах, що він думає про смерть Тіберія. Тоді він також не схвально висловився про його діяльність. Обурений нароД перебив його промову, чого раніше ніколи не бувало. Сціпіон дійшов до того, що лихословив самому народові. Про це докладніше я розповів у життєписі Сціпіона(36).
Книга: Плутарх Тіберій і Гай Гракхи Переклад Й. Кобова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
