Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Тіберій і Гай Гракхи Переклад Й. Кобова

1. Гай Гракх після смерті' брата спочатку, чи то боячись ворогів, чи то з метою настроїти проти них співгромадян, тримався осторонь громадської діяльності і усамітнився, живучи як звичайна собі людина, яка не має наміру ні тепер, ні в майбутньому займатися державними справами. Така поведінка давала навіть привід декому запідозрювати його в тому, що він не схвалює починань брата Тіберія і відцурався від них. Зрештою, Гай був тоді ще дуже молодий, на дев'ять років молодший від брата, якому не виповнилося ще й тридцяти, коли загинув. З плином часу почала виявлятися його вдача, напрочуд діяльна, ворожа розніженості, пияцтву, збагаченню. Він наполегливо вдосконалював себе в красномовстві, немов розправляючи крила для високого злету на державній ниві. Все це вказувало на те, що він не думає жити в затишші. Коли Гай одного разу захищав у суді свого друга Веттія, народ не тільки слухав його з задоволенням, а й шалів від захоплення. Гай довів тоді, що всі інші оратори порівняно з ним - немовлята, і цим знову нагнав страху могутнім багатіям. Тим-то вони тепер почали змовлятися, аби будь-що перешкодити йому стати народним трибуном.

Тим часом, однак, Гаю на основі жеребкування довелося відправитись квестором у Сардінію разом з консулом Аврелієм Орестом (2). Ця обставина вельми порадувала його противників і ніскільки не засмутила самого Гая. Він був людиною войовничої натури й не гірше підготовлений до військової служби, ніж до ораторських виступів у суді, проте ще не зважувався поринути у вир державної діяльності і вийти на ораторське підвищення. А устояти перед закликами народу й умовляннями друзів він не почував себе в силі і тому нагоду виїхати з Рима прийняв з неприхованим задоволенням. Щоправда, побутує думка, начебто Гай належав до тих, хто будь-якою ціною домагається прихильності простолюду, і далеко пристрасніше від Тіберія жадав слави в юрби. Насправді ж, воно не так. Навпаки, мабуть, радше з необхідності, аніж з власної волі він присвятив себе державним справам. Бо ж славетний оратор Ціцерон (3) повідомляє, що Гаю, коли ще він й не думав про державні посади і хотів жити у спокої, з'явився уві сні брат Тіберій і так до нього промовив: «Чому ти так баришся, Гаю? Все одно своєї долі Уникнути не можна, якщо нам дано життя і обом нам значена однакова смерть в боротьбі за щастя народу».

2. У Сардінії Гай переконливо показав свою мужність, значно перевершуючи всіх молодих відвагою в битвах, справедливістю щодо підлегих, шанобливим ставленням до полководця, а стриманістю, скромністю і працьовитістю випередив навіть старших за віком. Коли в Сардінії настала сувора й нездорова зима, консул вимагав від міст теплого одягу для війська. Але міста відправили в Рим посольство з проханням відмінити цю вимогу. Сенат задовольнив це прохання і наказав консулу самому подбати про потрібний воїнам одяг в інший спосіб. Унаслідок такої постанови консул не знав, як вийти із скрутного становища, а воїни тим часом мерзли від холоду. Тоді-то Гай, об'їхавши міста, домігся того, що вони подали римлянам допомогу і добровільно прислали війську одяг. Коли звістка про це дійшла до Рима, вона дуже стривожила сенат, який розцінив поведінку Гракха як провісницю його домагань на керівництво народом. Тим-то, коли в Рим прибули посли з Африки від царя Міціпси (4) з повідомленням, що цар послав римському полководцю в Сардінії хліб, керуючись прихильністю до Гракха, сенатори грубо обійшлися з ними й вигнали з курії. Потім вони ухвалили замінити військо в Сардінії, залишивши надалі Ореста головнокомандуючим, бо сподівалися, що Гай з почуття службового обов'язку залишиться при ньому. Однак Гай, дізнавшись про це, страшенно обурився, невідкладно сів на корабель і несподівано з'явився в Римі (5), за що його гудили не лише вороги, а й сам народ, якому видалося не-чуваним, що квестор залишав провінцію раніше від намісника. Проте, коли на нього подали скаргу на розгляд цензорів (6), Гай попросив слова і своєю промовою домігся повної зміни в поглядах слухачів: його не тільки виправдали, а й утвердились у думці, що його було скривджено. «Я служив у війську,- сказав Гай,- дванадцять років, тоді як обов'язковий термін військової служби - десять років; як квестор я прослужив при полководці три роки, тоді як закон дозволяє повернутися після року служби. Я єдиний із усього війська взяв із собою в Сардінію набитий грішми гаманець, а привіз його порожнім, інші ж брали з собою вино, а після того як випили його, верталися в Рим з амфорами, по вінця наповненими сріблом і золотом».

3. Відтоді проти нього вигадували щораз інші закиди, зокрема, звинуватили його в тому, начебто він підмовляв союзників відколотись від Риму і брав участь у розкритій у Фрегеллах змові(7). Але Гай відвернув від себе всі підозри й довів свою безневинність, після чого негайно почав домагатися посади народного трибуна, причому вся знать одностайно виступила проти нього, зате народ, який підтримував Гая, прибував у Рим з усіх усюд Італії на ці вибори і то так велелюдно, що для багатьох не вистачило пристановища в місті, навіть Марсове поле (8) не змогло всіх умістити. Тим-то крики виборців линули з дахів і глиняних покрівель будинків. Знаті вдалося вирвати в народу лише те, щоб він був проголошений на підставі виборів не першим, як розраховував, а четвертим з черги м. Але він, обійнявши посаду, одразу зумів здобути серед трибунів першість, бо йому як оратору не було рівні, а жахлива загибель брата надавала мові Гая особливої відвертості, коли він з плачем згадував його долю. При будь-якій нагоді він скеровував увагу народу на цю подію, нагадуючи події тих днів і наводячи для порівняння приклади з минулого - як предки римлян оголосили війну фаліскам (10) за те, що вони образили народного трибуна, якогось Генуція, і як засудили до страти Гая Ветурія (11) за те, що він один не дав дороги народному трибунові, котрий проходив через форум. «А у вас перед очима,- провадив Гай - мого брата, Тіберія, на смерть побили палицями, потім з Капітолію волокли через середину міста і вкинули в річку! На ваших очах ловили і вбивали без вироку суду його друзів! Хіба ми не успадкували від предків звичай, за яким коли когось звинувачено в злочині, що заслуговує смертної кари, і обвинуваченого не ставлять перед суддями, то рано-вранці до дверей його дому підходить сурмач, щоб звуком сурми ще раз викликати його на суд? І лише після цього, а не раніше, виносять вирок. Ось якими обережними і уважними були наші предки в судових справах». 4. Зворушивши і підбуривши народ такими промовами, Гай (а голос у нього був могутній і на диво дзвінкий) вніс два законопроекти. Перший звучить так: якщо народ позбавляє влади службову особу, то вона втрачає право займати в майбутньому будь-яку державну посаду. Другий проголошував: «Якщо службова особа вигнала громадянина без суду, народові надається право притягти її до суду». Перший з цих законопроектів, безперечно, був спрямований проти Марка Октавія, якого Тіберій позбавив влади трибуна; Другий стосувався Попілія, який, бувши претором, вигнав однодумців Тіберія. Попілій, не чекаючи суду, втік з Італії, а перший закон Гай сам узяв назад, заявляючи, що він милує Октавія на прохання своєї матері Корнелії. Народ був дуже задоволений з цього і дав свою згоду. Взагалі, римляни вельми поважали Корнелію за її дітей нітрохи не менше, ніж за її батька. Пізніше їй поставили бронзове зображення з написом: «Корнелія, мати Гракхів». Згадують також чимало влучних, але різких слів Гая, що він їх сказав на захист матері, зокрема комусь із ворогів: «Ти,- вигукнув він, - смієш гудити Корнелію, яка спородила Тіберія Гракха?» Оскільки огудник зажив недоброї слави розпусника, Гай продовжував: «Якого ж то нахабства набрався ти, порівнюючи себе з Корнеліею! Ти що, родив дітей, як вона? Адже весь Рим добре відає, що вона прожила без чоловіка більше, ніж прожив ти, будучи чоловіком» Ось така гостра дошкульність властива була мові Гай Гракха, і багато подібних прикладів можна ще надибати в різних його писаннях.

5. Із законів, які він запропонував на догоду народові та з метою послабити вплив сенату, один стосувався заснування колоній. Цей закон передбачав одночасно й розподіл громадської землі між бідняками, другий стосувався воїнів, вимагаючи видавати їм одяг на кошти державної скарбниці без вирахування його вартості з їхньої платні, а також забороняв брати до війська осіб, яким не виповнилося сімнадцять років. Закон про союзників надавав італійцям однакові права з римськими громадянами. Хлібний закон передбачав продаж хліба бідним по дешевій ціні. Судовий закон своїми змінами найбільш відчутно підривав владу сенату. Досі суддями були тільки сенатори, тому вони стали пострахом як для народу, так і для вершників. Тепер Гай до числа трьохсот суддів із сенаторів додав триста вершників (12) і таким чином віддав судочинство в однаковій мірі тим і тим у кількості шестисот чоловік. Кажуть, що, вносячи цей законопроект, він наполягав на ньому з особливим запалом, крім того, якщо досі ті, хто виступав перед народом, під час промови ставали лицем до сенату і так званого «коміція» (13), він перший тоді повернувся в інший бік - до форуму і так промовляв до народу. Відтоді це стало його правилом і пізніше цим незначним поворотом тулуба він впровадив важливу зміну в досі прийнятому способі виступати, він-бо, перетворив до певної міри державний устрій з аристократичного на демократичний, даючи іншим зрозуміти, що промовці повинні звертатися до народу, а не до сенату.

6. Народ не лише схвалив судовий законопроект, а й доручив Гаю відібрати суддів з числа вершників, через що він досяг свого роду єдиновладдя. Мало того, навіть сенат почав прислухатися до його порад. Зрештою він завжди давав поради, які сприяли повазі до сенату. Сюди, наприклад, належить прекрасна і надзвичайно справедлива постанова, ухвалена за порадою Гая, щоб хліб, який присилав з Іспанії намісник Фабій, продати, а виручені гроші віддати іспанським містам. Крім того, ухвалено було висловити Фабію догану за те, що він владу Рима робить для населення провінції ненависною й нестерпною. Цим Гай здобув гучну славу і любов у провінціалів. Потім Гай вніс ще й законопроект про нові колонії, про будівництво доріг і хлібних комор, причому сам керував цими роботами, сам за ними наглядав, ніскільки не втомлюючись ні від кількості, ні від важливості занять. З дивовижною швидкістю і старанністю виконував він кожну роботу, немовби вона була єдина. Тому навіть ті, що люто його ненавиділи й боялися, дивувались його невичерпній діловитості та цілеспрямованості. Народ захоплювався, коли бачив його постійно в оточенні підрядчиків, ремісників, послів, службовців, воїнів, учених, коли бачив, як він привітно з усіма розмовляв, а в доброзичливому ставленні до людей зберігає власну гідність і кожному віддає належне. Тим самим він викривав злісних наклепників, які називали його страшним, грубим, жорстоким. Ось так через щоденне спілкування з людьми і співпрацею він прихилив до себе народ у більшій мірі, ніж промовами з ораторського підвищення.

7. Найбільше уваги Гай приділяв будівництву доріг, турбуючись не лише про їх корисність, а й вигоди та гарний зовнішній вигляд. Дороги закладались прямі, незважаючи на перешкоди. їх вимощували тесаним каменем або покривали верствою щільно втоптаного піску та гравію. Рови засипали, а там, де дорогу перетинали струмки чи яри, будували мости та робили насипи, які з обох боків гладко вирівнювали. Одне слово, все будівництво милувало око гарним і приємним виглядом. Крім того, Гай розмірював довжину дороги від початку до кінця за римськими милями (миля дорівнює несповна восьми грецьким стадіям (14) ), а при дорогах казав поставити стовпи з позначенням міри відстані. Більш того, з обох боків доріг на невеликих відстанях один від одного ставили ще й камені, щоб вершники могли легше сідати з них на коня, обходячись без допомоги стременного.

8. За все це народ славив Гая і готовий був дати йому докази своєї прихильності. Тоді Гай, виступаючи одного разу на народних зборах, сказав, що хоче просити про одну послугу для себе і, якщо народ його прохання задовольнить, він вважатиме себе безмежно щасливим, якщо ж йому відмовить, то він ні словечком не дорікне нікому. Його слова всі зрозуміли як прохання надати йому консульство і були переконані, що він домагатиметься одночасно посади і консула, і народного трибуна. Та коли настали консульськії вибори, яких римляни чекали з небувалим напруженням, Гай привів на Марсове поле Гая Фаннія і в такий спосіб разом з друзями виявив йому свою підтримку. Ця обставина й мала для Фаннія вирішальне значення, бо його обрали консулом, а Гая - вдруге народним трибуном (15), хоча він не робив ніяких заходів із свого боку для цього і навіть не; виставляв своєї кандидатури - сам народ подбав про це з величезним запалом. Бачачи, однак, що сенат явно вороже ставиться до нього, а Фанній теж охолов у прихильності до нього, він старався знову привернути до себе народ новими законопроектами. Так, він пропонував послати колонії в Тарент і Капую (16), а також надати права громадянства всім латинцям. Тоді сенат із страху, що Гай стане зовсім непоборним противником, вдався до незвичайного, досі не вживаного способу, щоб відвернути народ від Гая: сам почав змагатися з Гаєм у догоджанні народу на шкоду своїм інтересам і таким чином привертав народ до себе.

Серед товаришів Гая по трибунату був тоді Лівій Друз, який не поступався ні своїм походженням, ні вихованням нікому в Римі, а своєю поведінкою, красномовством і багатством міг суперничати з найвидатнішими і найвпливовішими громадянами того часу. До нього-то і звернулись найвизначніші сенатори, намовляючи його виступити проти Гая, і ополчитися на нього разом з ними, причому радили не вдаватися до насильства і не противитися народові, а навпаки, задовольняти всі його забаганки навіть у таких випадках, коли, по суті, слід було б чинити запеклий опір.

9. Лівій справді віддав свою трибунську владу до послуг сенату і виступив з рядом нових законопроектів, які не виходили з благородних спонук і не мали на меті загальнонародне добро, а лише одне - будь-що перевершити Гая в прагненні догодити народові і здобути його прихильність. А робив це Лівій, немов персонаж однієї комедії (17), з неймовірною запопадливістю та поспіхом. Так сенат показав з усією очевидністю, що його не стільки обурює діяльність Гая, скільки він прагне знищити його або вкрай принизити. Коли Гай запропонував вивести дві колонії і відібрав для цього найдостойніших громадян, знать закинула йому, що він підлещується до народу. Коли ж Лівій пропонував заснувати дванадцять колоній і в кожну з них послати по три тисячі бідняків, то його в цьому питанні сенат підтримував. Гая Гракха сенатори ненавиділи й називали облесником юрби за те, що він розподілив землю між бідними й велів кожному з них вносити податок у державну скарбницю, а Лівій, хоч і не вимагав податку за наділи, був сенатором до вподоби. Вимога Гая про надання рівних прав латинцям була не до вподоби сенаторам (18), а підтримали вони законопроект Лівія, який забороняв бити києм будь-кого з латинців, коли той служив у війську. Зрештою сам Лівій, виступаючи на народних зборах, не приховував того, що його проекти схвалює сенат, який, за його словами, вболіває за народ. До речі, із усієї діяльності Лівія була одна-єдина користь, а саме та, що народ почав ставитись до сенату примирливіше, бо якщо досі найзнатніші громадяни викликали в плебеїв лише недовіру й ненависть, то тепер Лівій, виступаючи нібито від імені сенату як проводир народу і намагаючись, йому догодити, затер у пам'яті народу заподіяні йому кривди і пом'якшив напруження.

10. Віра в щирість і безкорисливість починань Друза ґрунтувалась на тому, що в жодному із своїх законопроектів, наскільки можна було судити, він не мав на увазі ніякої користі для себе самого. Як керівників колоній він посилав інших і в грошові розрахунки не заглиблювався, тоді як Гай Гракх виконання починів такого роду, як правило, брав на себе.

У цей же час ще один з трибунів, якийсь Рубрій, запропонував відбудувати й заново заселити Карфаген, що його зруйнував Сціпіон^ Керувати переселенням жереб випав Гаю Гракха. Коли він у зв'язку з цим відплив до Африки, Лівій Друз, скориставшись його відсутністю, пішов далі у своїх діях проти нього й переманював народ на свій бік, використовуючи головним чином звинувачення проти Фульвія. Цей Фульвій дружив з Гаєм і разом з ним був обраний для поділу землі. Був це чоловік неспокійної вдачі, сенат глибоко ненавидів його. Були й такі, що запідозрювали його в намаганні бунтувати союзників і тайкома підбурювати італійців до розриву з Римом. Усе це були непевні й неперевірені чутки, але Фульвій своєю нерозважливою поведінкою і аж ніяк не мирними переконаннями надавав їм достовірності. Це сильно підривало вплив Гая, бо ненависть до Фульвія почала певною мірою переходити й на нього. Крім того, коли без усякої видимої причини нагло помер Сціпіон Африканський (19) і на тілі померлого виступили, як гадали люди, сліди насильства, винуватцем цього вважали головним чином саме Фульвія. Він-бо був ворогом Сціпіона і в день смерті ганьбив його з ораторського підвищення. Підозріння про участь у цьому злочині впала і на Гая. І хоч як дивно, у справі такого жахливого злодіяння, жертвою якого стала найвидатніша і найвпливовіша людина того часу в Римі, не було проведено розслідування й нікого не притягли до відповідальності. Сталося це тому, що народ не дозволив передати справу в суд, боячись за Гая, щоб розслідування причин смерті Сціпіона не зашкодило йому. Зрештою все це сталося до описуваних тут подій.

11. У той час в Африці при заснуванні колонії на місці - Карфагена, яку Гай назвав Юнонією, або по-грецьки Гераєю, виникло за велінням божества чимало перешкод. Так, поривчастий вітер навально налетів на головний прапор і, оскільки прапороносець опирався з усієї сили, древко зламалося навпіл. А ураган поскидав з вівтарів жертви й поніс їх ген за намічені межі міста, потім наскочила зграя вовків, повиривала межові стовпчики й понесла їх хтозна-куди. Проте Гай зумів усе привести в лад і завершити свою діяльність протягом сімдесяти днів. Дізнавшись, що Друз переслідує Фульвія і справи вимагають його присутності, він повернувся в Рим.

Річ у тім, що Луцій Опімій, людина олігархічних поглядів і з великим впливом у сенаті, ще торік домагався консульства, але не пройшов на виборах, бо через підтримку, яку Гай подав Фаннію, він зазнав невдачі. Тепер Опімій, покладаючись на допомогу багатьох однодумців, був упевнений, що стане консулом і як консул розправиться з Гаєм. До того ж вплив Гая певною мірою йшов на спад, та й народ був уже пересичений починаннями, подібних до тих, які він пропонував, бо на той час у Римі розвелось повно всіляких проводирів народу, котрі догоджали юрбі, до того ж і сенат самохіть ішов їй на поступки.

12. Після повернення з Африки Гай насамперед переселився з Палатинського горба в дільницю, розташовану нижче форума, яку вважали за плебейську, бо була вона заселена переважно людьми бідними та низами суспільства. Потім він оголосив декілька законопроектів з наміром подати їх на голосування. На його заклик з'явився простолюд з усіх усюд, але сенат умовив консула Фаннія прогнати з міста всіх, хто не є громадянами Рима. Коли було оголошено дивне й нечуване розпорядження, за яким ніхто із союзників і друзів римського народу не мав права з'являтися в Римі в найближчі дні, Гай із свого боку видав указ, у якому засуджував розпорядження консула і зобов'язувався захищати союзників, якщо вони залишаться в місті. Однак, нікого захистити він не зміг, ба навіть бачачи, як ліктори Фаннія силою тягнуть одного з його близьких приятелів, він пройшов мимо й не заступився за нього,- чи,то боявся показати, що його вплив підупав, чи, як сам твердив, справді не хотів давати противникам зачіпки до суперечки й сутички, якої вони жадібно чекали.

Трапилось так, що він посварився з товаришами по посаді, і ось чому. На форумі мали відбутися для народу гладіаторські змагання, і власті вирішили поставити довкола форума помости, а за місця на них брати плату. Гай же звелів ці помости розібрати; щоб бідні мали змогу дивитися на змагання безплатно. Але оскільки ніхто цього розпорядження не виконав, він під покровом ночі напередодні видовища зібрав усіх підлеглих йому ремісників і розібрав ці помости, так що на світанку наступного дня люди побачили форум порожнім. Народ не міг нахвалитися цим учинком, називав Гая справжнім мужчиною, зате його товариші по посаді обурювалися і вважали його поведінку вкрай зухвалою й визивною. Через те він, імовірно, і не одержав посади трибуна втретє. На виборах за нього було подано величезну кількість голосів, та все одно ім'я його серед вибраних не було оголошене, бо його товариші по посаді вдалися до підлого обману, підробивши наслідки голосування. А втім питання це спірне. Правдою є те, що Гай не зумів спокійно перенести свою поразку. Він, кажуть, не витримав і вигукнув до ворогів, які кепкували з нього: «Смійтеся, але сміх ваш сардонічний (20). Ви ще усвідомите, яким мороком окутали вас мої починання!»

13. Поставивши Опімія консулом (21), вороги Гая одразу ж заходились відміняти багато його законів і. присікалися до його розпоряджень щодо заселення Карфагена. Вони хотіли таким чином роздратувати Гая, щоб він у приступі гніву дав їм привід розправитися з ним. Гай спершу стримував себе і поводився спокійно, але, нарешті, підбурюваний друзями, зокрема Фульвієм, знову почав згуртовувати своїх однодумців для боротьби з консулом. Дехто твердить, що в цій змові брала участь і його мати, яка, начебто, потай вербувала чужоземних найманців і посилала їх у Рим як женців. Такі натяки, нібито, можна вичитати в її листах до сина. Інші письменники, навпаки, висловлюють думку, що вона не схвалювала дій Гая.

Хай там як, але в день, коли Опімій із своїми прибічниками мали відмінити закони Гракха, прихильники обох спозаранку зайняли Капітолій. Після того як консул приніс жертву, один з його лікторів, на ім'я Квінт Антіллій, несучи нутрощі жертовної тварини, так вигукнув до тих, що товпилися навколо Фульвія: «Гей, ви, підла голото! Уступіться і дайте дорогу порядним людям!» Дехто додає, що він при цих словах, проходячи повз прихильників Гракха, оголив, руку по плече і зробив образливий жест. Тої ж миті Антіллій упав мертвий, простромлений великими паличками для писання, які кажуть, були навмисно виготовлені для такої мети. Це вбивство викликало в народі велике замішання, а самих проводирів роздирали суперечливі почуття. Гай був дуже стурбований і картав своїх прихильників за те, що вони самі дали ворогам давно очікуваний привід до збройного виступу, а Опімій із задоволенням ухопився за нього і закликав народ до відплати.

14. Однак пішов дощ, і всі розійшлися. Наступного дня рано-вранці консул скликав засідання сенату. У той час, коли він полагоджував справи в курії, голий труп Антіллія поклали на мари й понесли через форум мимо курії навмисно з голосінням і надривними зойками. Опімій, ясна річ, добре знав, що там відбувається, але вдавав здивованого і пропонував сенаторам вийти з курії й подивитися. Коли мари поставили посередині форума, сенатори лицемірно забідкались, немовби сталося якесь страшенне й непоправне нещастя, а в народі така поведінка викликала тільки відразу і з ненависть до прихильників олігархії. Люди з обуренням говорили, що ці самі сенатори вбили на Капітолії Тіберія Гракха, народного трибуна, і глумились над його тілом, а тепер, коли загинув ліктор Антіллій, якого спіткала, можливо, надто жорстока доля, а проте завинив більше, ніж будь-хто інший, його тлінні останки виставлено на форумі, а сенат стоїть навкруг, оплакуючи і проводжаючи в останню путь найманого слугу. І все це робиться, казали вони, для того, щоб мати привід розправитися з останнім із тих, хто дбав про народ.

Опісля сенатори повернулись у курію і винесли постанову (22), яка зобов'язувала консула Опімія рятувати державу всіма наявними в його розпорядженні засобами і знищити тиранів. Консул наказав сенаторам узятись до зброї, а кожному з вершників привести вранці двох озброєних рабів. Тоді Фульвій почав готуватися до оборони і збирати народ,, а Гай, відходячи з форуму, зупинився перед зображенням, батька й довго дивився на нього, не зронивши й слова. Відтак він заплакав і, застогнавши, відійшов. Багатьох з тих, що це бачили, взяв живий жаль і співчуття до Гая. Вони самі гірко докоряли собі за те, що покинули його і зрадили в біді. Так поміркувавши, вони прийшли до дому Гракха й пильно вартували біля дверей усю ніч. Зовсім інакше поводились охоронці Фульвія. Вони провели ніч у бучній і розв'язній гульбі за вином. Сам Фульвій першим сп'янів, плів щось недоладне і взагалі поводився в спосіб, що ніяк не пасував його вікові. Зате люди Гая, усвідомлюючи загрозливе становище, в якому опинилася батьківщина, зберігали повну тишу і роздумували над тим, що буде далі, по черзі відпочиваючи та вартуючи до ранку.

15. На світанку люди Фульвія розбудили свого проводиря, що після випитого спав міцним сном, потім розподілили між собою зброю, яка була в його будинку (а забрав він її в переможених галлів (23)), і з погрозами та оглушливим криком рушили на Авентінський горб (24) і зайняли його. Гай не хотів озброюватись, але, мов ідучи на форум, вийшов одягнений у тогу, причепивши до пояса невеликий кинджал. На порозі заступила йому дорогу дружина Ліцінія і, обіймаючи однієї рукою його, а другою синочка, промовила: «Не проводжаю тебе сьогодні, мій Гаю, як народного трибуна, що колись піднімався на ораторське підвищення, і не як законодавця. Не йдеш ти й на війну здобувати славу, щоб залишити мені по собі почесну і всіма шановну скорботу, якби тебе спіткала доля, яка всіх нас рано чи пізно чекає. А йдеш ти, щоб віддати себе в руки вбивць Тіберія, причому йдеш безборонний, і це гарно з твого боку, бо волієш зазнати зла, аніж заподіяти його комусь іншому. Але твоя самопожертва не принесе ніякої користі людям. Зло вже перемогло! Насильство й меч вершать нині суд. Якби твій брат загинув при Нуманції, то на основі перемир'я нам віддали б його тіло. А тепер, певно, і мені доведеться просити річку або море, щоб сказали, де сховане твоє тіло. Бо хіба можна після смерті Тіберія мати довір'я до законів і вірити в богів?» Так скаржилася на свою долю бідолашна Ліцінія, а Гай делікатно звільнився від її обіймів і мовчки пішов разом з друзями. Ліцінія хотіла ще схопити його за край плаща, але впала на землю і довго лежала безмовно, аж поки слуги підняли її непритомну й занесли до її брата, Красса.

16. Коли всі зібралися на Авентіні, Фульвій за порадою Гая відправив на форму свого молодшого сина з жезлом окличника (25). Був це юнак напрочуд гарний на вроду. Він підійшов скромно й шанобливо до консула і з сльозами на очах звернувся до нього й сенату з проханням про примирення. Більшість присутніх з задоволенням виявила готовність до переговорів. Але Опімій заявив, що сенат треба просити про мир не через посланців, хай, мовляв, противнику самі прийдуть, як винуватці на суд, хай віддадуть себе на милість сенату і тільки так спробують угамувати його гнівні Юнакові він наказав або прийти із згодою на його вимоги, або зовсім не вертатися. Гай, як кажуть, хотів іти і схилять сенат до миру. Оскільки, однак, ніхто не погодився піти з ним, Фульвій послав сина з умовами перемир'я, які нагадували попередні. Проте Опімій квапився дати бій і наказав схопити юнака й кинути до в'язниці, а на Фульвія рушив з великим загоном важкоозброєних піхотинців і крітських лучників. Саме ці останні, головним чином, своїми влучними стрілами викликали замішання в рядах противника і безліч поранили. Коли почалася втеча, Фульвій сховався в якійсь закинутій лазні, де його скоро виявили і вбили разом із старшим сином. Ніхто не бачив, що Гай брав участь у битві. Обурений тим, що діється, він пішов у храм Діани і там хотів накласти на себе руки. Однак найбільш віддані йому його друзі, Помпей і Ліціній, не дали йому це зробити: вони відняли в нього кинджал і умовили тікати. Тоді Гай, як пишуть, упав навколішки перед статуєю богині і, витягнувши руки, молився, щоб римський народ за свою чорну невдячність і зраду залишився навіки в рабстві. Бо більшість народу явно перекинулись на бік ворогів Гая, як тільки через окличника було оголошено помилування за це.

17. Під час втечі вороги переслідували Гая і настигли його коло дерев'яного мосту (26). Двоє згаданих друзів радили йому тікати далі, а самі спинили переслідувачів і вступили з ними в бій перед мостом, нікого не пропускаючи, поки самі не загинули. Разом з Гаєм тікав один з його рабів, Філократ. Всі втікачі, немов на змаганнях, підбадьорювали один одного, рятуючи самих себе, але ніхто не допоміг Гаю, ніхто не хотів, незважаючи на його прохання, дати йому коня. Тим часом погоня була вже близько. Однак Гай устиг добігти до священного гаю Фурій (27) і там загинув разом з Філократом, причому Філократ спочатку вбив його, а потім заколов себе самого. Деякі письменники, щоправда, твердять, що їх обох вороги спіймали живими, але ніхто не міг завдати Гаю удару доти, поки Філократ, який його прикривав, не впав під незліченними ударами.

Голову Гая, як повідомляють, хтось відрубав і ніс консулу, але друг Опімія, якийсь Септумулей, забрав її в нього, бо на початку битви було оголошено, що ті, хто принесе голові Гая і Фульвія, одержать стільки золота, скільки заважить кожна з голів. Настромивши голову на спис, Септумулей з'явився до Опімія по винагороду. Коли принесли ваги, виявилося, що голова важила сімнадцять фунтів і дві третини (28). Септумулей і тут повів себе як підлий шахрай. Він-бо вийняв з голови Гая мозок і звільнений простір для більшої ваги заповнив свинцем. А ті, хто приніс голову Фульвія, люди зовсім незначні, нічого за неї не одержали. Тіла обох, а також усіх інших, що загинули в битві (а було їх три тисячі чоловік), скинули в річку, а майно їхнє передали в державну скарбницю. Дружинам загиблих заборонено було носити жалобу, а в Ліцінії, дружини Гая, навіть забрали посаг. Найжорстокіша доля спіткала молодшого сина Фульвія, який ні на кого не підняв руки й не брав участі в битві, бо його ув'язнили ще до цієї січі, коли він прийшов як речник примирення, а замучили його вже після битви. Зрештою, ще більшим жахом пройняла народ побудова храму Згоди (29), який спорудив не хто інший, як Опімій. Всі-бо розцінили це як блюзнірство, чванство і свого роду тріумфальну наругу над пам'яттю багатьох тисяч замордованих громадян. Одного разу вночі хтось під присвятним написом на храмі дописав такий рядок:

Розбрат поставив Згоді цей храм.

18. Цей Опімій, який першим на посаді консула вдався до диктаторської влади, вбив без суду три тисячі громадян і серед них Гая, що славою та особистими якостями перевищував усіх своїх ровесників, і Фульвія, колишнього консула й тріумфатора,- цей Опімій потім не погребував хабарем. Бо коли його відправили послом до Югурти, царя Нумідії, він дав підкупити себе золотом (30). За це він був ганебно засуджений як хабарник. Дожив він похилого віку в неславі, ненависний народові, що зневажав його як найгіршого мерзотника. А народ, попервах після цих подій прибитий і принижений, незабаром показав, як палко він любив Гракхів і як тужить за ними. Він поставив їм статуї на видному місці, оголосив священними ті місця, де вони загинули, і приносив їм перші плоди, які родять пори року. Багато хто навіть щодня приносив їм жертви і ходив туди з поклоном, ніби в храми богів.

19. Корнелія витримала всі ці нещастя, як пишуть, благородно і стійко, а про священні місця, де загинули Гракхи, сказала, що її сини після смерті одержали достойні могили. Решту своїх літ вона провела біля Мізена (31), анітрохи не змінюючи звичного способу життя. У неї завжди було повно друзів, славилась вона гостинністю і добірним столом, у її оточенні постійно бували греки й учені, вона обмінювалась подарунками із всіма тогочасними царями. Всі, хто її відвідував, і друзі з її кола з величезною насолодою слухали цікаві розповіді Корнелії про життя й погляди її батька, Сціпіона Африканського. Але особливий подив викликала вона тоді, коли розповідала про своїх синів, згадувала їхні переживання і дії без скорботи і слів, немовби вела оповідь про когось із далекої минувшини. Тим-то дехто навіть висловив припущення, що вона з'їхала з глузду і стала нечутливою до ударів долі. Насправді ж, самі ці люди проявили тут нечутливість, не розуміючи того, як багато важать для здобуття душевної рівноваги благородна натура, добре походження й виховання. Адже нерідко бувають такі випадки, коли над душевною мужністю, яка намагається оберегти себе від нещасть, бере гору доля, але вона не спроможна позбавити її здатності переносити горе розсудливо і спокійно.

Додати в закладки

  
Переклад Translate