Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
© невідомі автори
© Р.Гамада (переклад), 1999
Джерело: Всесвіт, №5-6, 1999. С.: 97-141
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістСемеро печерників Дакіянусових
Про торговця тканинами та лихого еміра
Пригода, що скоїлася у Мединській мечеті
Про святенника та купецьку жінку-красуню
ПРО АЗІЗА ТА ЙОГО ЖІНКУ
Розповідають, що в одному місті жив собі чоловік, і такий же то святобливий та пісниковий - ночей не спав, тільки все відбивав поклони та Богу молився; звали ж його Азізом. Була в його жінка небаченої вроди, а що надто вже кохалося оце чесне та тихе подружжя, то й умовились вони між собою: коли хтось із них помре попереду, друге вже пари собі не глядітиме. Минув якийсь час, і Азізова жінка зійшла з сього світу. Треба сказати, що городяни немало-таки любили Авіза за його праведність та богобоязливість, а найдужче за його сумирну вдачу. Як почули вони, що йому померла жінка, вбралися у жалобу, опорядили небіжчицю, поховали її, тоді й вернулись до міста. Прийшов додому Азіз. Та, не побачивши в хаті жінки, він іще дужче став побиватися, і душа його ніде не знаходила спокою. Він знову подався на кладовище й заходився плакати на могилі покійниці, та кричав, як навіжений, і знай посипав собі голову землею.
- От біда,- казали люди, як постерегли такого-от Азіза,- наш Азіз із журби за жінкою вже геть зсунувся з глузду.
Вони забрали його в божевільню й закували в ланцюги. Пробув він там трохи, тоді уже його й одпустили. Накинувши на себе нужденну ряднину, денно й нічно сидів Азіз над могилою жінки, ніби несповна розуму, говорив слова якісь, не їв, не спав, аж проминув отаким побитом один рік. А одного дня він заходився плакати, аж не міг. «О Господи,- проказав він,- заради чистоти твоєї святої, благаю, заспокій же оцей біль у моєму серці!» Та й став молитися сердега, і довго ж молився - незчувся, як і задрімав. Коли прокинувся, підвів голову, дивиться, аж біля нього стоїть хтось: ввесь у білих одежах, що їх хіба що святі носять, із патерицею в руці, на плечах накидка, а лице так наче і світиться. [96]
- О чоловіче божий! - вигукнув Азіз. - Заклинаю тебе іменем творця небесного, якому ти служиш, ознайми своє ім'я та скажи мені, якого ти роду.
- Я - Іса, посланець Божий. Вчувши таку відповідь, одмовив Азіз:
- О посланцю Божий, так знай же - оце тебе й послано мені сюди Всевишнім.
І спитав тоді Іса:
- Як ти називаєшся і що за лихо таке тобі приключалося?
- Азізом мене кличуть,- відказує той. - Була в мене жінка - і вродлива, і чула, й ласкава: як тая ясочка. Ото ми й змовились між собою, що коли одне з нас помре раніш, друге собі пари не братиме. Сталось так, що померла вона попереду, а я в розлуці з нею згоряю й тану, мов віск той, і не можу вже більше жити,- в розлуці з нею я вже геть розуму стратився. От коли б ти, заради святого Бога, помолився за неї і вона ожила мені!
І мовив тоді Іса, мир над ним нехай буде:
- Чоловіче добрий, подякуй Богові, що ти збавився од тої лиходійки, а то б ти сам уже був убитий. Коли вона оживе, будуть тобі од неї самі лише напасті й нещастя, ти тільки ще гірш опечалишся, як вона воскресне. Отже ж, і не стану я благати Господа, чого ти так пильне просиш, не буду вимолювати тобі дружину.
Азіз іще дужче заходився упрохувати Icy, упав йому до ніг, аж тут, де й узявся тільки, об'явився архангел Джабраїл і звелів:
- О Духу Господній, помолися, і Всевишній твоєю молитвою оживить її, бо така на те воля Аллаха.
Помолився Іса, мир над ним нехай буде, й сказав:
- Уставай же, велінням Господа!
Небіжчиця з святої волі Всевишнього і вийшла з могили. Як глянув на неї Азіз, то аж скрикнув:
- Так це ж не моя жінка. У моєї були довгі коси, і лице гарне було.
- Азізе,- відказував йому Іса,- це і є вона, та сама твоя жінка, тільки що передсмертний жах так одмінив її лице. Ось нехай я помолюся, щоб вона повернулась до передущого виду. [97]
Помолився Іса удруге, і справді - силою Аллаха всемогутнього Азізова жінка стала ще молодшою і гарнішою, аніж була доти. Дивиться Азіз, а Іса кудись дівсь, наче його тут і не було. Став Азіз розмовляти з жінкою, та вона й слова не зронила на одвіт, стоїть і мовчить собі, і не зворухнеться. Аж заплакав сердешний. «О Господи,- знов заходився благати,- пошли Icy, нехай я розпитаюся в нього, що воно таке з моєю жінкою». Тут об'явився Іса, і Азіз став жалітись йому:
- О пророче божий, моя жінка мовчить, як би мови одрікшись, і ні пари з уст, і стоїть без жодного поруху - нежива, та і тільки.
І прийшло Ісі одкровення з неба:
- О Іса, з віку оцієї жінки нічого вже не зосталося; коли Азіз хоче, аби вона, воскресиш, до життя повернулася, то нехай їй віддасть половину свого - із отих п'ятдесяти років, що йому на світі ще жити.
То й згодився Азіз:
- Віддаю половину свого віку оцій жінці.
Лишень сказав це, жінка зараз ожила; привітавшись із Ісою, вона мовила йому:
- О пророче божий, яке благе діло зробив чоловік мій, яку ласку вчинив мені - віддав задля мене пів свого віку, аби ожила я, та й ти, пророче, спасибі тобі, возніс молитви до Бога, щоб він дарував мене животом. Та вже не знаю, як тепер і віддячити моєму любому чоловікові, чим віддати йому за таку його добрість.
- Бери її та веди додому,- сказав святий Іса Азізові,- і як до чого тобі прийдеться й потребуватимеш мене, то в оцьому ж місці мене й знайдеш.
Узяв Азіз жінку за руку, й вирушили вони до міста. «Друже мій любий,- казав їй дорогою Азіз,- коханнячко моє, життя мені без тебе гірким було. Та й як-то можна без тебе і життям його назвати?»
Ось підійшли вони до міста, а це була якраз пора вечірньої молитви. Азіз і каже їй:
- Я в розлуці з тобою мов божевільний був, отепер же, як побачив тебе живою, знову до тями вернувся, аж світ розв'язався мені. Пожди отут трохи, я піду принесу з дому твій одяг - ти ж не підеш у місто, в чім тебе мати народила.
- Нехай так і буде,- відказала жінка. [98]
Вона залишилась чекати, а Азіз подався до міста. Прийшовши у жінчину хату, він сказав її матері:
- Знаєш, дочка твоя ожила. Дай мені щось із її одежі, і чадру її, й черевички, нехай я вдягну, бо де ж її голою вести сюди.
«Азіз зовсім вже в умі поміщавсь,- подумала стара. - Ось уже як рік померла моя дочка, а він просить чадру й черевички дати,- приведу її сюди, каже».
Нічого було робить Азізові, купив він одежу на базарі, і чадру, й черевички, роздобув там само дещо з їжі і вернувсь до жінки.
- Я ввесь оцей рік нічого не їв,- давай поїмо удвох, а тоді вже підемо додому.
Покріпились вони трохи, жінка накинула на голову чадру, узулась у черевички, й подались вони далі в дорогу, та коли підійшли до міських воріт, ті виявились закритими.
- Жінко,- сказав Азіз,- я ввесь оцей рік і ночі не спав, без твоїх обіймів і сон мені не брався. Сядьмо отутечки, розгорни пелену, нехай покладу я тобі голову на коліна та подрімаю у тебе хоч трохи.
Схилив він голову їй на коліна, зараз і заснув, мов убитий. Зійшло сонце, а він і далі спить собі. Сталось так, що тудою саме виїхав на прогулянку падишах того міста. Дивиться падишах - спить якийсь чоловік у жінки на колінах, та держить його голову в обіймах, і яка ж та жінка тільки гарна була! Здивувався падишах надзвичайно, бо подібної вроди і бачити йому не доводилось. Став він до неї придивлятись пильніше, жінка й збагнула одразу, що в ньому зайнялося бажання.
- Ти хто такий? - озвалась вона.
- Я падишах цього міста,- відказував той.
- Поможи мені, нещасній жінці,- вигукнула вона,- я дочка старости із такого й такого села. Я йшла собі по дорозі, а оцей божевільний наскочив на мене, схопив і не пускає, хоче наругу мені учинити. Визволи мене із його рук; коли ж уважаєш за краще, то удар мечем його по хребті та розрубай оцього скаженого. Я тоді служницею твоєю буду, як завволиш лишень, коли ж ні - піду своєю дорогою. [99]
Побачив падишах, яка та жінка не тільки гарна на вроду, а ще й чеснотлива та до нього вітлива, то іще дужче вона йому вподобалась. Він витяг меча і вже хотів було розрубати божевільного надвоє, аж тут милість господня ввійшла в його серце укупі зі страхом. «Оцього чоловіка стільки літ держав Бог на світі, то чи гаразд воно буде вбивати його по намові хтозна-якої жінки? Може, він і не винен зовсім, душа без гріха»,- отак зміркував він собі, а тоді озвавсь до жінки.
- Красунечко,- сказав він їй,- ти відсторони його голову і ходи лишень сюди, сідай до мене на коня. Як від'їдемо далеченько вже, я накажу його вбити, щоб твій одяг його кров'ю не закалявся та щоб ти не злякалася, чого доброго.
Жінка якось-то висмикнула чадру з-під чоловікової голови й злізла на коня, а падишах звелів одному служникові:
- Коли ми від'їдемо, ти убий цього чоловіка, тоді й рушай слідом.
А сам моргнув йому, щоб той не вбивав Азіза. Служник вимазав меча кров'ю якоїсь вівці й доставив падишахові, а що жінка дуже турбувалась, чи справді вбито її чоловіка, а чи, не дай боже, пущено його з душею, падишах показав їй меча - бачиш, ввесь у крові. Не знати як втішилась вона, та ще для більшої певності торкнулась пучкою закривавленого леза, і на її лиці хоч би трішки було хвилювання якогось абощо. «Мабуть, той чоловік велику кривду вчинив небозі, коли вона так радіє з його смерті»,- міркував собі падишах.
Коли бідолашний Азіз прокинувся зі сну, то не побачив своєї жінки. Він подумав, що її знову забрали на кладовище, й поквапився туди, роздивляючись дорогою, чи не видко де її, аж урешті прийшов на могилу; та ба, могила була пустою. Сто гадок роїлося йому в голові, і не знав він, куди запропалася його жінка. «Мабуть, що вона вернулася додому»,- спало йому на думку, і він зараз подався до жінчиної хати. Із важким серцем спитав він у її матері:
- Де моя жінка?
- Дитино моя люба,- відказувала йому стара,- годі тобі, угамуйся, адже твоя жінка уже рік як померла.
Азіз заходився ридати на відчай душі, і так плакав, аж несамовитий став, та [100] кричав не своїм голосом, посипаючи собі голову попелом. Хто не бачив його, то вважав його за останнього шаленця, що з одчаю в умі потьмаривсь.
- О нещасний божевільний,- казали люди,- вже рік як пішла зі світу твоя жінка, а ти й далі її за живу уважаєш. Ще не родивсь такий чоловік, аби відтіля вернувся.
До того вже дійшло було діло, що він став тинятися базарами, мов причинний який, а то таке находило на нього, що день або два не вертався до тями. Минув отаким побитом рік, і Азіз, своїм звичаєм, одного дня вештався по базару, коли ж де не взялися падишахові стражники й стали гукати:
- Нехай усі забираються з базару й вулиць, лихо впаде тому на голову, хто сьогодні із хати на вулицю виткнеться - падишахові жінки у заміський сад ітимуть.
Почувши оті гукання окличників, Азіз зміркував собі, що вони дають пересторогу лишень людям здоровим та при своєму розумі. «Мене ж усі мають за божевільного, отож і вдаватиму я їм божевільного: сяду при дорозі, що нею їхатимуть падишахові жінки, та роздивлюся, чи у гаремі оцього шаха є хоч одна жінка, щоб була і вродою, і станом на мою схожа». Отак думаючи й гадаючи, він і незчувся, як над'їхали стражники.
- Гей, безумцю! - стали гукати вони, побачивши Азіза,- забирайся відсіля, сховайся у якійсь вуличці, а не то тобі смерть буде!
Та Азіз заходився пересипати пісок на дорозі - от собі божевільний чоловік - і мовчав, як німтур який, не обзиваючись. Тут надійшли дівчинині няньки й сказали стражникам:
- Облиште його, не мучте, бачите - він не при своєму умі, зовсім уже поміщався з горя, як померла йому жінка.
Пішли няньки далі, аж тут несуть на ношах падишахових жінок; одна із паней і стала говорити з ним, жартувати, а Азізові того тільки й треба, такі коники почав викидати, удаючи із себе дурня, і кривлявся, і ще всякі штуки показував,- ті трохи не попадали зі своїх нош. Обступили вони Азіза, а той іще гірший зробивсь, такі витворяв перед ними безумства, що вони аж послабли зі сміху. Азіз же тим часом приглядувався до жінок пильненько, чи вони так само гарні, як і його жінка, коли ж дивиться, а на одних ношах, розписаних золотом та викладених дорогими самоцвітами, сидить його жінка. Вона й собі з усіма вкупі сміялась над блазнем та все не могла з дива вийти. «Дуже вже,- казала собі,- оцей божевільний схожий на мого чоловіка». Раптом, уже зовсім признавши її, як стане Азіз кричати на неї; кликнувши її на ім'я, він ну лаяти її на всі заставки, та все щонайлихішими словами.
- Ах ти, окаянна розпуснице! Оце така твоя відплата мені за теє, що я вимолив у Бога та його Пророка, аби до життя тебе було повернуто? Я тобі свого віку віддав за те, щоб ти оце втекла від мене й зробилася падишаховою жінкою, зоставивши мені самі лише плачі та горювання?
А далі, вхопившись за держалка нош, казав іще:
- Невірна красуне, чи ж не говорив мені святий Іса, мир над ним нехай буде, тебе не оживляти? Сто тисяч разів я плакав перед ним, благаючи воскресити тебе, і він врешті зглянувся. А іще ж він казав тобі: «Будь вірною Азізові, адже він тобі піввіку свого віддав». Цілий рік я провів у розлущ з тобою, коли ти померла, витерпівши гіркі муки, та іще один рік пройшов, як ти, оживши, першого дня і втекла від мене.
Придивилась жінка:
- Так то ти живий? - каже. - Це падишах винен, що не порішив тебе. Ось нехай я скажу йому, щоб тебе убив.- А тоді загукала:- Заберіть-но від мене подалі оцього навіженого та вбийте його!
Жінки оточили Азіза та й стали його частувати: одна вчепилась йому в бороду, друга Шарпала за одежу, а інші гамселили його кулаками й носаками по чому попадя, не розбираючи, де око, а де лице, і так стовкли нещасного на гамуз, що він уже був близький до смерті,- іще б трохи, і душа вилізла.
- Ви мене так зовсім уб'єте, а щоб вам! - не втерпів Азіз, та й, поцупивши жінку за космаки, заходився кричати як на пуп, і не випускав він її ніяким світом. [101]
- Недобре буде, як ми уб'ємо цього божевільного без волі шаха,- сказали люди. Слуги зараз метнулися, сповістили шаха; той як побачив божевільного, що піймав його кохану жінку за волосся й тягає її, то вже хотів було отого божевільного перерубати навпіл, та його спинив страх перед Всевишнім, у його серце ввійшла боязнь гріха, і він сказав:
- Чого ти напався на мою жінку, каторжний?
- Це моя жінка,- відказував Азіз,- і це ти вкрав мені. Вона померла була, а Всевишній Господь і оживив її для мене,- Іса, бач, заступився перед Господом, мир над ним нехай буде. Ходім до судді додому, нехай розсудить він по закону, кому із нас жінка належиться.
Згодився шах, і пішли вони до судці додому, а Азіз усе не випускав із рук жінчині коси. Як розповів він судді свою історію, у того аж волосся на тілі стало сторчма - дуже вже він злякався Всевишнього Бога, та й їси, мир йому, не менше.
- Безумний,- сказав йому,- схаменися, адже жінка живе в падишаха, а ти її собі хочеш. У цій справі тобі треба свідка.
- А скількох тобі свідків? - спитав Азіз.
- Двох свідків,- відказував суддя,- та щоб їм віри можна було давати.
- Один мій свідок - Всевишній Бог, а другий - посланець Його, Іса,- сказав Азіз.
- Господь нікому не свідчить,- одмовив суддя,- та й де ж то видано, аби Він розмовляв із кимось. От як приведеш Icy для свідчення, іншого свідка я й не вимагатиму в тебе.
- Гаразд,- пристав на те Азіз. - Я полишаю на тебе жінку, а сам піду розшукаю посланця Icy й приведу його сюди, щоб він посвідчив. Та коли ти мою жінку десь подінеш, замісто її волосся я вискубу тобі бороду.
Суддя сказав, що хай так і буде, і Азіз подався геть. Він прийшов на могилки і став молитися. «Господи,- прохав він,- справа моя дійшла до краю, Ти і сам гаразд знаєш; благаю Тебе, пошли мені Icy, щоб дав мені свідчення». От кладе він поклони, молиться, коли ж це перед ним Іса так і вродився.
- Чого тобі, Азізе? - спитав він.
- О посланцю Божий,- відказував Азіз,- ти сам добре знаєш, яке лихо мені було приключилося; дай же мені, будь ласка, перед суддею свідчення, аби я міг забрати свою жінку.
Ото й пішов Іса з Азізом.
- О люди міста,- гукав Азіз,- уставайте та кланяйтесь, це сам Іса йде - посланець Божий!
Городяни виходили із своїх домівок, і незабаром довкола них зібрався такий дужий тиск люду, як на прощі. Ось добулись вони і суддівського палацу. Ледве забачивши Icy, суддя і падишах схопились на рівні та вже зраділи не знати як, а далі пуць - і повалились святому в ноги.
- Слава Аллахові,- казали вони,- що через оцього Азіза-безумця ми сподобилися навіч зріти самого пророка Божого.
- Приведи-но, судде, мою жінку,- звелів йому Азіз.
- Безумцю, що ти таке верзеш? - відказував суддя. - Адже всі люди в місті знають, що твоя жінка вже два роки як померла.
- Так,- озвався Іса,- йому жінка і справді померла. Цілий рік він провів біля жінчиної могили й усе благав Господа оживити її. Я став за нього молитися Всеблагому, він проказував після кожної молитви «Амінь», аж поки Господь не повернув їй життя. Оскільки з віку його жінки не зосталось і дня, вона віджила своє, а Азізові залишилось іще п'ятдесят літ на світі бути, то він і віддав їй двадцять п'ять років свого життя та й забрав із собою.
Вчувши такі слова, жінка повернулась до їси й сказала:
- Хоча ти й уважаєш себе за Божого пророка, а неправду говориш, на мене пеню волочиш.
- Та себто я брешу? - спитав Іса.
- Авжеж, що так,- відказувала жінка. - А чи можеш ти поклястися в тім, що оце говорив щойно?
- Мені немає нужди клястися,- сказав Іса. - Ось ти краще скажи: «Те, що [102] дав мені Азіз, я більше не хочу і віддаю йому з поворотом». Як промовиш ці слова, чоловік цей на тебе ніякого права й не матиме і не домагатиметься тебе більш, ти знову станеш жінкою падишаха і вернешся до нього в палац.
От жінка і попрохала в Бога, як навчив її Іса, а падишах із суддею, слухаючи її, не могли вийти з подиву - так якось чудно було їм. Потому вона вклала свою руку в десницю їси й сказала на голос:
- Те, що мені дав Азіз, мені того й не треба,- я вертаю йому назад. Тільки що проказала вона ці слова, зараз же упала й сконала на місці, і як вийшла з неї душа, на чолі їй з'явились три рядки; із написаного ясувало, що оця нещасна повстала проти самого Бога, та ще й пророка його брехуном узивала, а також подружжя своє, люблячого чоловіка, злохитрістю обдурила й дурнем його начинила; отже ж і не слід її обмивати, і не читайте над нею молитви. Як побачив Азіз, чим воно усе обернулося, підскочив до падишаха, ухопив його за полу й заходився на нього кричати, та знай дорікав йому:
- Вже рік буде, як ти учинив мені наругу, свавільно й по-гвалтовницькому присвоїв мою жінку, вкинувши мене в муки та страждання.
- Він правду каже,- озвавсь Іса. - Віддай йому по справедливості та доведи до кінця оцю справу належним чином.
- Негаразд я зробив,- пристав на його мову падишах. - Як не повертай, а таки я до цього лиха привинен - мабуть, що див мені вкоїв таку каверзу. Хоча жаль мене бере великий, яку-то я кривду вчинив тобі, та нічого не вдієш. Є в мене одна донька красуня; начувшись про її вроду, сватались до неї шахи й усякі правителі з яких тільки сторін світу, та я нікому не віддав її. Щоб спокутувати свою провину, я віддаю її тобі за жінку, проте з умовою - у присутності Божого посланця ти і знімеш з мене оцю мою провину.
Ото й згодився Азіз. Святий Іса, не довго думавши, прочитав над ними молитву, яку в таких випадках належиться читати, й повінчав їх. Молодих одвели у падишахський палац і справили там бучне весілля - такий бенкет задали, що годі. Потому весільний поїзд з усяким добром, і золотом, і коштовностями, гулямами, служницями, конями й мулами,- такий дали посаг за молодою,- відправився до Азізової хати. Коли вже удома Азіз побачив дівчину, то сказав:
- В тисячу разів оця моя нова жінка і по вроді, і по урочості краща від тої, що була.
Він дуже покохав її, а Всевишній Господь таку вже любов і ніжність до Азіза вклав у серце тої жінки, що вона на лиці його ввесь світ бачила. Стали вони собі укупці жити, а по якімсь часі помер падишах. Оскільки в падишаха не було жодного сина, то усе царство припало дівчині, яко законній спадкоємиці. Вона прикликала емірів та стовпів держави й мовила їм;
- Я - жінка, і місце моє на жіночій половині, адже сказано: «Місце жінки - за запоною або в могилі».
А далі, взявши чоловіка за руку, посадовила його на трон замісто себе. Усе військо зараз і признало нового падишаха, та на знак згоди осипали його коштовностями й золотом. Став Азіз вершити державні справи, пам'ятаючи Бога та про людей не забуваючи, а як роки пройшли, вони із життя пішли, зоставивши по собі ось цю історію.
ПРИМІТКИ ДО «АЗІЗА ТА ЙОГО ЖІНКИ»
Іса - коранічний персонаж, останній пророк перед Мохаммедом, він - християнський Ісус; Іса в Корані називається іще і як аль-масіх (месія), ібн-Мар'ям (син Мар'ян) та ін. Це йому було послано одкровення Інджиль, себто Євангеліє, і він провістив появу Мохаммеда,- звідси і його особливе пошанування в ісламі як пророка. Цікаво, що Коран заперечує смерть їси на хресті: вороги «не вбили його і не розіп'яли, це лишень уявилось їм», він був вознесений до Аллаха на небеса. Вже в після-коранічні часи Іса дістає епітет «рух Аллах» - дух Аллаха.
Джабраїл (або Джибріл) - ім'я ангела, найбільш наближеного до Аллаха (поряд з Ізраїлом, Ісрафілом та Мікаїлом), головного посередника між ним і пророками. В Корані він згадується як покровитель Мохаммеда, який захищає його разом з Аллахом від невіруючих. Джабраїл відповідає біблійному архангелу Гавриїлу.
Див. - в іранській демонології злий дух, дуже гидкий видом і страшнющої сили.
Ґулям - воїн або слуга при дворі правителя. [103]
Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
ЗМІСТ
На попередню
|
|
