Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА
Розказують, що у місті Багдаді в часи правління падишаха Азод ад-Дав-лє жив собі та був один емір. З-посеред інших можновладців та державців він виділявся лихою вдачею, був страх як недобрий, а звичку таку мав, що брав у людей - в позику чи в борг - золото, а назад уже й не віддавав. Жив у тому місті також один крамар, який торгував тканинами й усяким сукняним товаром, одне слово, крамом; отже ж тим і промишляв він, що купував-продавав, маючи з того такий-сякий зиск, а маючи прибуток, мав і на шмат хліба, себе і сім'ю годував. Ото раз прикликав його до себе емір та й питає:
- Тобі з одної тисячі динарів у рік скільки грошей приходе?
- П'ятсот динарів,- одказував торговець.
- То поборгуй мені, будь ласкав, тисячу динарів, я тобі за півроку півтори тисячі віддам.
А той торговець і сном-духом не відав, який той емір із себе, і в думці не мав, що він за чоловік. Дав йому гроші, взяв позичкову бумагу, де той обіцявсь за півроку повернути півтори тисячі динарів, та й пішов собі. Минуло шість місяців, і торговець, як домовлялись, навідався до еміра, щоб забрати йому належне, та той не віддав, і раз отак, і вдруге, все казав - не сьогодні-завтра, аж минуло отаким побитом іще шість місяців. Тут уже люди й розповіли бідному торговцеві, що воно за птиця, емір той. «Він,- казали,- чи не у тисячі таких марновірів, як ти, узяв гроші в борг, а назад не віддав; не знайшовсь іще такий сміливець, щоб пішов та нажалівся Азод ад-Давлеві».
Засмутився він дуже, та що мав робити? Подався до судді, до хати його.
- О пане суддя,- став скаржитись йому. - Оце перед тобою нещасний мусульманин, якого одурено. Була в мене в ділі тисяча золотих динарів, з яких я жив і сім'ю годував. Такий-то емір позичив їх у мене - мовляв, тисячу й п'ятсот динарів лихви тобі віддам; та пройшов уже рік, а той і не думає віддавати. Ото я й прийшов до тебе, аби ти розсудив нас.
- Чоловіче добрий,- відказував йому суддя,- у мене й сили нема тієї, аби хоч слово йому яке сказати; він іще, не приведи господи, уночі підішле когось, щоб мене порішили. Не одного тебе він за ніс водить, не таких іще в дурні пошив - забрав золото, й бувай здоров собі! І надію не клади, що хоч один динар із його рук будь-коли вихопиш, і думки зречися такої, іди потиху додому, та й годі з цим.
Іще гірш засмучений вийшов торговець од судді, а далі надумавсь та й пішов до старшого нічної варти, потім пішов до правителя міста і міського наглядача, та хоч до кого б він звертався, усюди чув одну лиш відповідь. І так уже зажурився з тої пригоди, що хто його й знає; вже й надію на свої гроші не клав. Врешті-решт ноги принесли його до мечеті - пора саме була намазу, став він відбивати поклони й молитися, а помолившись, почав прохати Аллаха милосердного, і благав він Його: «Господи, творче небесний, Тобі ж моя справа відома! Ніхто не дав мені ні ради, ні поради, іще більш розтривожений я зробився, і немає мені надії. В кого ж тоді допомоги шукати, як не у Тебе, мій творче, куди ж іще звертати молитви, як не до престолу Твого, судді вічного? Нехай можновладець той учинить зі мною по справедливості, вимагай же од його мої гроші!» [129]
А побіля нього сидів якийсь чоловік і усе теє чув; жалощі увійшли в його серце, і він спитався:
- Друже, що тобі за притча така трапилась?
- Отак і так,- відказував той, та й розповів свою пригоду від самого початку.
- Я навчу тебе, що треба робити,- сказав чоловік. - Коли зробиш усе по моєму слову, вже сьогодні матимеш свої грошики.
- Чи ж то можлива річ? - здивувався торговець. - Я й до судді ходив, і до інших достойних городян звертався, та ніхто не бравсь за моє діло.
- Коли робитимеш, як я кажу тобі,- одмовив йому чоловік,- нехай і грошей не добудеш, ніякої шкоди тобі в тім чи догани якої не буде. Отже ж слухай: біля дверей такої й такої мечеті сидить один старий (він заробляє собі на хліб кравецтвом), кружкома його кравчики-підмайстерки, а на землі перед ним - глечик із водою: хто не йде, то він і подасть тієї води напитися; а ще буває, він і молільників, на мечеть піднявшись, закликає на службу - чи то досвітню, чи вранішню, як уже прийдеться. От ти й підеш до того старого та розкажеш йому свою пригоду. Він зараз і забере в еміра твої золоті та оддасть їх тобі.
Устав торговець та й подавсь у той куток міста, де мечетька була, хутенько й знайшов її. Дивиться - й справді, сидить перед дверми старий, тут-таки й діло своє кравецьке справляє, підмайстерки йому помагають. Підійшовши ближче, привітав його торговець, сів поруч та й розказав своє горе-лихо.
- А сходи-но до того еміра,- велів старий одному кравчикові,- та перекажи йому: так і так, мовляв, верни чоловікові зараз же гроші, а ні, то начувайся.
Недовго й чекали - за якусь мить вертає той кравчик.
- Іде вже,- емір ваш слідом.
Не вспіли й зглянутись, аж іде-біжить емір, та зараз пуць у ноги старому, та так просить, так благає його.
- Один день дай мені строку! Коли завтра вранці, ще й сонце не зійде, не віддам тобі золота, роби зі мною що воля твоя, лютою карою скарай мене!
- Ну, нехай уже так і буде,- згодився старий.
Пішов собі емір, а торговець усе ніяк не міг з дива зійти. «Чи ти ба! - чудувався знай. - В усьому місті не знайшлося людини, яка б не боялась оцього свавільця, а оцього старого диви як йому страшно,- духу його боїться, аж трясеться увесь. Що за лиха мати?»
Як пішов ото емір, старий і каже чоловікові, що золото його було:
- Узавтра рано-вранці підеш до еміра, як і обіцявсь той, та й забереш своє золото, коли він тобі його віддасть, так і займайсь своїм ділом; як же ні - я йому таке покажу, що сучий син нескоро й отямиться.
Подякував торговець старому гарненько на добрім слові, ще й Господа пом'янув за його, та й подавсь додому. А завтра вранці, як було умовлено, прийшов до емірової хати, став перед дверима. Щойно забачивши торговця, емір схопився на рівні ноги, запросив його у хату, посадовив на достойне місце, казав подати їсти, і сам частував гостя, і сам їв із ним. «Всякий раз, коли я приходив до нього по своє золото,- дивувавсь торговець,- то тільки й бачив, що дубці та канчуки,- таке було його оддавання. І що за силу дав Усевишній старому дідові, коли при самій згадці про нього диви які дрижаки проймають еміра-свавільця, не знає з переляку на яку ступити?» Збіг якийсь час, і з бічних дверей раптом з'явився емірів служник, в одній руці він ніс капшук із золотом, а у другій - терези. Усе гарненько зваживши, він віддав гостеві гроші до останнього шеляга, ще й лихву високу прибавив до того.
Потому знову кудись вийшов, і вернувсь на цей раз уже з дорогою одежею; зодягши його своїми-таки руками, емір привів торговця до старого й сказав:
- Так як ото було умовлено, усе я й зробив,- віддав золото і лихву високу начислив од вартості золота, та пошанував його як міг та чим міг.
Тоді старий і пита чоловіка:
- Чи ти вдоволений?
- Так,- каже,- удоволено мене сповна.
Відпустив старий того еміра з Богом, а торговець покладе тоді перед старим золото Й каже:
- Я уже й надію покинув одзискати коли-будь свої гроші; це тільки тобі дякуючи [130] мені їх оце вернуто. Тим-то й прохаю тебе - візьми собі з них, скільки душі твоїй завгодно.
Та не згодився старий, так і відпустив його. Вернувся торговець додому, такий уже радий та веселий, не знаючи як і хвалити того добродія перед Богом. Ліг спати, проте сон не брався йому всю ніч, тільки й думки було - для чого ж так боїться емір, отой пострах усьому живому якогось собі стар-чоловіка? І так на розум брав, інакше, проте ні до чого й не додумався. Рано велівши жінці зготувати халви, загорнув гостинець у скатертину й подався до старого кравця. Привітавшись із ним як годиться, поклав перед ним вузлик.
- Оце,- каже,- гостинець од мене. Та прохаю вже тебе ласкаво, прийми, не одмов.
Простяг старий руку, розв'язав вузлик, почастував кравчиків, і сам скуштував трохи. Отоді й питає його торговець:
- Відкрий мені, будь добрий, причину емірового страху, бо мені вже несила й терпіти, так хочу дізнатися, що за усім тим криється, аж не можу.
- Так ти не чув тої пригоди? - здивувався старий кравець.
- Якої ж би то? - спитав торговець.
- Коли не знаєш, то послухай, ось я розповім тобі. Якогось дня я сидів був, своїм звичаєм, на вулиці, і тудою саме, де я сидів, трапилось проїжджати одному емірові; він, до речі сказати, такий же лихий був, як оцей наш емір. Аж раптом він угледів молодичку, дуже гарну із себе, що проходила вулицею. То він зараз і звелів своїм схопити ту кралю та привести йому додому - хотів, бач, негідь така, пожирувати із нею, ґвалт учинити. Як же стала тоді небога кричати й пручатися: «Що ж це таке діється, мусульманоньки! Я слаба та безпомічна жінка, і із сім'ї чесної! У мене чоловік удома страх ревнивий який, коли дізнається, що було по дорозі зі мною, то уб'є мене, а як не уб'є, то із хати прожене. Я оце, ні гадки собі, вертаю од батьків своїх; так поможіть же мені, люди добрі, визволитись із лап свавілля лютого, рятуйте, хто в Бога вірує!» Однак зі страху перед отим богопротивним еміром ніхто не осміливсь і підійти навіть не то що, аж поки той потягнув нещасну жінку до свого додому. Я зі своїми учнями-підмайстерками подавсь туди, де жив він, а з нами було іще чоловіка скількись-там із базару, і таку ми там бучу збили! «Мою дочку на глум узято! - репетував я знарошне. - Це емір її запопав! Та нехай чує, як не відпустить по-доброму, піду халіфові нажаліюсь!» Тут із хати вискочив той емір із палицею в руках, за ним ґулями й челядники, оточили нас і давай бити по чому попалу, не розглядуючи, де голова, а де око. Ледве-ледве ми відтіль насилу живі вирвалися, ще б трохи, там би й душу віддали. Отже ж кажу, і віддубасили нас знаменито, оті бісові жироїди. Через оту всю пригоду мені сон у вічі не брався. Коли це, так десь опівночі, я й кажу собі: «Хай там як, я всіх сил докладу, а таки приведу оцю жінку до її хати іще перед світом. Може, дасть біг, пригода, що трапилась, так і залишиться таємницею для її чоловіка». Я піднявсь на мечеть і став закликати - таки-так, серед глупої ночі - до молитви, бо подумав собі: «От почує емір заклик до молитви, то, вставши зі сну, сп'яну вирішить, що надворі вже ранок та й відпустить жінку». Трапилось так, що мого заклику сам емір не почув, зате добре розчув його падишах Азод ад-Давлє - він сидів з кількома наближеними у себе в покоях і про щося розмовляв з ними. Отже ж так і було: сидять вони, балакають, коли це так як опівночі чує він - муедзин людей на молитву в мечеть закликає. «Чи ти ба!
- здивувавсь падишах. - Не інакше, як муедзин налигавсь, ото йому й приверзлось поп'яну, що уже світ, та й горланить. А підіть-но лишень та приведіть його мені сюди»,- велів слугам. Ті прийшли в мечеть та до мене: «Ходи з нами,- кажуть,- падишах тебе кличе». Коли я прибув до падишаха, він подивився на мене так пильно, тоді й питає: «Чи не вийшло тобі, старий дідугане, із літ вином упиватись та вночі світом колотити?» - «Ні, клянуся Аллахом, не пив і трішки!»
- відказував я. «То навіщо ж ти о такій порі людей до молитви кличеш?» - спитав знову. «Довгого віку тобі, падишаху, нехай тебе Бог поздоровить! - одмовив я. - Що не впору я людей кликав, так на те є своя причина; а вина я зроду й у рот не брав». Потому і розказав йому, що трапилось було та що бачив самови-дячки. Аж сльози навернулись Азод ад-Давлеві, і зажурився він незвичайно з тієї пригоди, і стурбувався - аж не міг. «Коли,- каже,- у моїй країні вже й вовк з [131] овечкою п'ють із одного джерела, як могло скоїтись таке неподобство?» Зараз же послав оружних людей до хати еміра; схопили того у первоспах та й притягли, як був - з непокритою головою, босого і розхристаного - до падишаха; привели і жінку. Падишах велів відсипати нещасній пригорщу золота, дав їй у супровід одного служника й напутив його словами: «Як прийдете, то скажеш її чоловікові: так і так, падишах здоровить тебе і переказує вітання; а іще скажеш йому ось що: оця жінка - із усіх чеснотливих найчеснотливіша, тож знай їй ціну та бережи паче життя свого». А тоді за його наказом втеребили еміра в мішок, зав'язали кріпенько, і слуги з причетниками заходились, хто чим - хто палицею, хто добрим києм,- лупцювати; пом'яшкуривши його досхочу, так у мішку й укинули іродового сина в море. Мене ж наділив дорогим халатом, золота дав. «Якщо,- каже,- де в місті трапиться яке насильство, коли хто кривдитиме безщасного і коли буде отої кривди бодай на кінчик волосинки, зараз же лізь на мечеть та клич до молитви». Оцей емір і віддав тобі золото, бо добре вже знав, як обійшлись з передушим - і кості сокрушали, і в море в мішку укидали. Хай би спробував лишень опізнитися з віддаванням, я піднявся б на мечеть, покликав на молитву, і поминай його як звали.
На цім слові торговець поцілував старому руку та й, подякувавши йому добре, вернувсь щасливий додому.
ПРИМІТКИ ДО «ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА»
Азод ад-Давлє Фенна-Хосров (949 - 983) - правитель із династії Буїдів (935 - 1055), однієї з наймогутніших на ту пору в Ірані, яка прийшла на зміну Аббасидському халіфату. Буїди хоча й управляли від імені аббасидського халіфа, присвоївши собі титул «еміра емірів», та насправді халіфи мали номінальну владу й фактично були усунуті від політичного життя. Азод ад-Давлє уперше після арабського завоювання узяв на себе стародавній титул шаханшаха. Під час його правління династія Буїдів досягла найбільшої єдності та могутності, він провадив активну загарбницьку політику. В Аравії його вплив поширився не лише на Оман, а й на Ємен. Послане ним 981 р. посольство було прийняте в Константинополі. Традиція зображає його ідеальним правителем, досвідченим державним діячем, покровителем поетів та учених. Він дбав про розквіт міст, збудував у Багдаді великий шпиталь, розширив і прикрасив свою столицю Шираз, звівши у ньому препишний палац на 360 кімнат. Неподалік від Шираза за його наказом було збудовано знамениту Азодову греблю на річці Кур.
Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
ЗМІСТ
| 1. | Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади |
| 2. | СЕМЕРО ПЕЧЕРНИКІВ ДАКІЯНУСОВИХ Розказують, що в... |
| 3. | ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА Розказують, що у... |
| 4. | ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ Стародавні... |
| 5. | ПРО СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКУ ЖІНКУ-КРАСУНЮ У Місрі,... |
На попередню
|
|
