Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
ПРО СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКУ ЖІНКУ-КРАСУНЮ
У Місрі, оповідають люди, жив собі один купець, чоловік дуже багатий і грошовитий. І була в його жінка - красуня незвичайної вроди і мови гарної та солодкої.
Повновида, білолиця,
Як не глянеш - пава-птиця.
Що вона була лицем хороша - марна річ і говорити, до того ж іще не менш цнотлива й честива. Та й чоловіка мала із себе несогіршого, і так вона кохала його, свого чоловіка, що й на мить не покидала його, не відходила, все тільки до нього тулилася. І ота непорочність її була чоловікові яснішою од божого дня; а вночі, коли заходив місяць, вона світила йому замість місяця. Дуже вже любив її чоловік, свою укохану дружину, навіть коли в подорож вирушав, не залишав її вдома, а брав із собою. Аж коли це одного разу,- діло було саме взимку,- купці стали лагодитися в дорогу до Шаму; отой наш купець і собі став знаряд-жатись, поклавши їхати разом з ними.
- Ти - немов душа в мені в грудях,- сказав він жінці,- а хто ж зі своєю душею самохіть розлучатиметься? Проте, подумав я собі, та й роздумався брати тебе в далеку путь, та ще й серед зими холодної до того ж; зоставайся з богом удома, годуй нашого малюка, старшеньких доглядай, і служницям з рабинями під твоєю-таки опікою спокійніше буде. Як дасть Аллах, через шість місяців ми повернемося живі-здорові і побачусь з тобою знову, подружжя моє кохане.
- Воля жінки - в чоловікових руках,- відмовляла жінка,- у мене й гадки немає тої, аби тобі супротивитись. Коли вже ти так твердо намірився, нехай так і буде.
Приготувавши їм усе для річного прожитку й показавши, де що лежить, він поклав перед жінкою червінці і сказав:
- Один Бог відає, скільки у нашому місті злодіїв та лиходіїв усяких. Не можна оце золото тримати в хаті, а то ще, не приведи господи, яке лихо вам через нього приключиться або ж у халепу яку вскочите. Од нас по сусідству живе один [136] чоловік - він не знати вже який благочестивий, і Бога велико шанує, та й дружба у нас з ним не послідня. Оце йому віддамо гроші на сховок, і коли вони тобі запотребляться, то підеш до нього та нагадаєш про нашу умову.
Згодилась жінка, і купець зараз подався до хати сусіда-святенника; розповівши всі обставини своєї подорожі, доручив йому ті золоті червінці, тоді і змовились: так і так, каже, коли прийде моя дружина по них, оддаси їй. Попрощався із жінкою та Й побрався в дорогу. Минув якийсь час, і жінці навіщось там здалися гроші, та не всі, а якась часточка. Вона послала за ними до сусіди-свя-тенника свою служницю, загадавши їй:
- Принесеш, небого, не всі золоті, а стільки й стільки.
Коли служниця прийшла до сусіди й переказала йому панине прохання, щоб той дав скількись там золота,- сусід одмовив:
- Ваш хазяїн велів мені нікому золота не оддавати, опріч його жінки. От нехай вона сама прийде та візьме.
А той святенник іще раніш перед тим накинув був оком на свою сусідку, і не йшла вона йому з голови, тільки про неї одну думав і гадав - так сильне закохався у її вроду. Проте не знав він, як і приступитись до неї, та й жінка не давала йому жодного приводу, не то що. Аж тут така зручна оказія трапилась. «Нарешті сталось те, чого я так довго чекав,- сказав він собі. - Коли прийде вона та підкориться мені, верну їй те її золото, ще й од себе додам; коли ж не схилить переді мною голову - не бачити їй свого золота, і шеляга не дам». От вернулась служниця й переказала їй святенникові слова: так і так, мовляв, він казав панії самій прийти та забрати те своє золото. Маючи до сусіди повну довіру, чесна жінка без жодної призри подалась до його дому і покривала на голову не накинувши,- хто ж би став ховатись перед чоловіком святим та божим.
- Брате,- сказала йому,- я цілком покладаюсь на мою служницю, так що коли вона прийде до тебе знову за якоюсь часточкою, ти дай з отих грошей, скільки попросить, бо то певна і віри годна жінка.
Аж тут оцей богомільник завів річ про любов свою та закоханість, і говорив він їй:
- Душе моя, істинну правду кажу тобі: уже два, а може, й три роки зминуло, як я сподобився навіч красоту твою, прикрашаючу світ, узріти; і сон пішов од мене, і ліків не знаю яких од цього болю шукати; та вже не тямив, що мені і робити було, як на світі жити. Саме небо, мабуть, таку нагоду мені послало, виправивши твого чоловіка в подорож, а тебе привівши до мене в хату - отак, з відкритим лицем, без запинала; їй-же богу, це щаслива доля дала тобі прийти сюди, щоб ти стала моєю. Схили переді мною голову, я поверну золото, яке залишив твій чоловік, та й усе віддам, що тільки у мене є; як же ні - присягаю богом, тобі з того золота й крихти не достанеться, не то що. Коли не зглянешся на мої страждання - ось-ось, диви, у розлуці мені серце спалиш, то й я тебе не пожалію, не віддам тобі золота, Й край.
- Сусіде! - вигукнула жінка. - Так ти єси чоловік божий! Як шкода, що ти вручив свою віру сатані нечистому, зазіхаєш на чужу жінку при живому її чоловікові, та ще й довір'ям людським нехтуєш! Схаменися, Господь з тобою, адже наш Бог - істинний та вірний, і його кара спостигне тебе швидш, аніж ти гадаєш собі; їй-же богу, каятимешся потім, та вже пізно буде!
- Ти - моя зірка, ти ж і віра моя,- відмовляв їй на теє святенник. - Я раніш був моливсь до єдиного Бога, а теперечки ти богиня моя єдина, тобі й поклоняюсь, ідоле мій незворушний. Уже літ буде, може, три, як ти проходила вулицею, я й угледів краєм ока твою брівку, та відтоді й спокій загубив. І - о чудо! - оце зараз ти сидиш переді мною у всій своїй красі, осяваючи світ, я милуюсь тобою без жодної завади, скільки моєму серцю завгодно, та що вже дивлюся на тебе, а проте ніяк і не надивлюся. Приглянься лишень сама краще, якої ваги моя справа.
Збагнула тоді жінка, що сусід-святенник закохався тяжко у неї і за так не віддасть їй того золота, аж поки вона не вволить його жадання. Намірилась уже виходити з хати, та вчепився у неї той божий чоловік, хотів узяти силою, ґвалт учинити. Якось-то випручалась вона від нього, тут і служниця на поміч своїй [137] панії надбігла, і не знати з якими вже тисячними труднощами вирятувалась із рук лихого сусіди. Вернувшись додому, продала щось із хати, там якось і перебули той день із дітьми.
А назавтра подалась вона до дому судді та й нажалілась на святенника, розповівши йому, що і як було. Як побачив той її пишну вроду, то закохався в незрівнянну, здавалось, не одним, а ста серцями, і найдужче полонили його її кучері та чарівна мушка.
- Молодице,- ото й каже їй суддя,- заберу я золото в того святенника, та ще наддам тобі, скільки схочеш, тільки з одною умовою: ти сьогодні переночуєш зі мною цю ніч, перебудеш у мене до ранку, і зіллємось ми з тобою, немов молоко і цукор.
- Якби я могла отак-то одзискати свої гроші, чи вдавалась тоді б я до тебе? - одмовляла вона. - Та я б, коли того тільки схотіла, і без твоєї помочі забрала їх у святенника.
Одвернувшись, сумна та невесела вийшла купцева жінка від судді на вулицю, прийшла до хати, а другого дня зранку відправилась у дім міського наглядача і розповіла йому свою пригоду та що трапилось їй із сусідом-святенником та суддею. А наглядач той, сказати, чоловік був молодий іще літами та до жіноцтва охочий; побачивши таку гарну панію,- і станом, і лицем хороша, і привітна вона, і голос ніжний,- то аж розум йому потьмарився, і серце йому із грудей ось-ось вихопиться; отож закохавшись у красуню без тями й палко бажаючи її, він сказав:
- Я заберу отой твій капшук із тисячею динарів у святого та божого сусіди та ще дам од себе двадцять тисяч динарів, тільки дозволь, поки віку мого, рабом твоїм бути.
Як побачила таким-от міського наглядача, що то вже зчудувалася жінка; вийшовши од наглядача, вона всю дорогу тільки й повторяла про себе: «Немає сили й могутності, як у Аллаха!» Вернувшись додому, продала якусь річ із хати, купила їсти, то вже якось той день і перебула. Наступного дня подалась зі скаргою до начальника міської варти, а позавтрьому до міського правителя, проте тільки й чула від них одну й ту ж відповідь. Удома, як прийшла від міського правителя, стала думати-гадати, що їй робити, і ніч не спала, і не йшла їй з голови ота її притичина. «Це вже на біду йде; недобре воно, коли через підступи й хитрощі пропадають мої золоті,- міркувала собі. - Так іще ж, як на те, і суддя, і міський наглядач, і начальник варти он чого допоминаються, та й міський правитель туди ж. Як жінка сама і немає чоловіка вдома, усяк хоче їй кривду вчинити й честі уйняти. І що б таке мені зробити, щоб і золото своє назад одібрати та заодно з негідниками поквитатися?» Поміркувалась гарненько та й надумалась. Як настав день, вона прийшла до святенника додому й каже йому ніби по-хорошому:
- О пане мій ласкавий, я ж люблю тебе та кохаю не менше, аніж ти мене; так як уста до уст тягнуться, так і ми повинні з тобою з'єднатися, а іншої дороги нам і немає. Зваж ще на те, що я у житті жодного чоловіка, опріч свого, і не бачила, і не знала, тим і дивитись мені на тебе нелегка то річ, Бог мені свідок. Та я, з одного боку, ізроду б не балакала з чужим чоловіком, і на поріг до його не ступила, а з другого - як мені було і не завітати до тебе, чи змога мені було опиратися тій пристрасті, яка усю ніч мене вогнем спопеляє. Ось я вся перед тобою, з душею, з тілом, найнижча рабиня твоя і служниця довічна. Приходь же, мій голубе, до мене вночі додому, так як у третю варту, я вже тебе попоштую - і солодке наготоване, і вино, і м'ясиво тож.
Вчувши таку мову, аж нестямився з радощів святенник; схотів її поцілувати, і таки поцілував її в лице - вона йому й слова не сказала, а тоді притулив до серця й іще кілька раз від душі чоломкнув. Вийшла од його жінка та зразу направилась до судді додому. «Скажи челяді, нехай вийдуть, віч-на-віч побалакати б»,- показала йому бровами. Суддя зараз і розчухав - неспроста ото вона бровами моргає; він хутенько виправив усіх із хати, і як зостались вони удвох, гостя заговорила:
- О судде мусульман,- сказала,- як сам гаразд бачиш, я жінка іще молода та із себе гарна, проте потрапила, як на лихо, в руки негідного чоловіка; купець [138] він у мене, і так він уже мені тими своїми скнарощами в печінки в'ївся, що годі: шматка хліба жаліє зайвий раз дати, не кажу вже, що яку кращу юпку мені справити. Оце - зима зараз надворі - пішов торгом, хтозна-коли вернеться, та боячись, аби лишнього не потратила, зоставив мені з дітьми золотих на прожиток аж трохи - це хіба щоб з голоду ми не померли. Та якби ж то й зоставив, а то віддав, каторжний, сусідові, отому святенникові: візьмеш, каже, в його, коли треба буде. Прийняв святенник червінці на сховок: і не віддає тепер, понадившись на оті золоті круглячки; та не так оті гроші йому до душі прийшлися, як інше собі заповзяв на думку. Цур йому й пек, навіщо він мені й здався! - з того самого дня, коли я побачила, який ти з лиця сподоб-ний та вродливий, любов увійшла в моє серце, тільки про тебе одного думаю і гадаю. Ото я й прийшла, щоб з'єднатись з тобою, проте з однією лишень умовою: ти забереш у святенника мої золоті та щоб, борони боже, про теє, що сталось між нами, жодна душа жива не прознала, бо тоді вже сорому й ганьби не оберуся.
- Все робитиму по твоєму слову, як скажеш, люб'язна моя пані,- відмовляв їй суддя. - 3 дорогою душею служитиму тобі як найнижчий твій раб і підніжок: і золото твоє поверну, та ще й за теє, що ти моє тверде й кам'яне серце немов восковим ізробила, віддячу.
Тоді вона й каже:
- Чоловік мій, як сам гаразд знаєш, в далекій дорозі, нікого із старших у хаті немає, тож приходь так як опівночі до мене додому та погостюєш уже.
Дуже зрадів суддя, як учув таку мову; він послав із купцевою жінкою свого служку, щоб та показала йому, у якій хаті живе. Як слуга вернувся, суддя заходився чекати, і не міг він діждатися, коли вже той день минеться та ніч надійде, щоб в умовлену пору зазнати розкошів з укоханою своєю. Тим часом, вийшовши од судді, жінка поспішила до дому міського наглядача та й чи не тими самими словами стала балакати з ним. Сказати коротко, вони умовились між собою, що той прийде до неї вночі тоді-то й тоді, от тільки щоб ніхто не побачив. Так само пішла вона і до начальника міської варти, і до міського управителя, умовившися з ними гарненько та любенько: начальникові міської варти казала прийти у другу частину ночі, управителеві ж призначила побачення так як у третю частину, тоді подалася додому, наготувала їсти-пити, килими дорогі усюди вислала. А трьома днями раніше вона ходила була до майстра-теслі, і той виготовив їй скриню - таку, як вона хотіла: завбільшки з добру кімнату, у якій іще було п'ять меншеньких кімнаток, щось ніби келійки, куди міг вміститися заледве один чоловік; ті кімнати були переділені між собою і кожна мала осібні двері. Розпорядившись поставити ту скриню-хатку в саду, при березі ставка, влаштувала все якнайкраще, а тоді дала служницям отакий загад: «Коли,- каже,- надійде пора, я подам вам знак; одна служниця з-за дверей нехай загукає - так щоб голос її було чути у хату, а друга тоді прибіжить до мене із стурбованим видом та й скаже: «Ой лелечки, пані, оце лиха година принесла вашого брата, та не сам прийшов він, а іще з товаришами, за дверима стоять!»
От минула умовлена частина ночі, і святенник, згоряючи од нетерпіння, пригнавсь під двері хати своєї коханки, як гадав він собі, й постукав. Двері відчинила служниця, впровадила його у покої - аж назустріч йому виходить грайливою ходою пані купцева, кокетуючи, привітала його, узяла за руку й посадовила на м'які подушки, а тоді подала йому кришталевий келих, налитий живлющим вином. Святенник прийняв із її рук келиха й, побажавши їй здоров'я, вихилив за два чи три ковтки до дна. Од випитого любов його так побільшала, що аж не міг він. Тепер уже сам, наповнивши келиха, простягнув його жінці; та стала говорити щось про свою велику любов до нього, трішки пригубила теє вино, а тоді вернула келиха зі словами: «Хочу,- каже,- щоб і ти пив вино - з оцього краю, де я устами торкнулась». Гадаючи собі, що красуня уже його, святенник вихилив і другий келих, та оскільки він зроду не пив того вина, од випитих двох келихів враз і сп'янів. Намірявся вже було обійняти жінку, й руки до неї простягнув, коли ж це знадвору стало чутно якісь голоси. Жінка відсахнулась од його, буцім перелякана, озирнулась на двері, аж у хату вбігла служниця та до неї: [139]
- Ой пробі, пані, ваш брат із товаришами у гості прийшов!
- Що ж мені робити? - злякано спитався святенник.
- Ось-ось вони в хату увійдуть,- відмовляла жінка. - Та не турбуйсь так, я тебе сховаю в оцій кімнатці.
Хутенько сховала його у тій скрині й замкнула за ним на замок двері. Отак нівроку упоравшись з залицяльником-аскетом, веліла служницям:
- А тепер бийте у бубон.
Тії заходилися бити у бубон, і святенникові - чи то із захмелілої голови, чи більше од страху - уявилось, ніби ото брат із товариством гуляє. Збігла іще одна частина ночі, коли це знадвору знов якийсь голос.
- Біжи відчиняй двері,- веліла жінка служниці.
Тут увійшов суддя; вона ступила йому назустріч, обійняла і, узявши за руку, радісно й весело сміючись до нього, всадовила на тахті на м'які подушки, тоді наповнила келиха вином й сама подала, щоб частувався. А вино ж то яке було - сім літ держав його купець у виннім глеку, без кісточок бродило, до треби настоялось, і проціджене було гарненько. Після першого ж келиха вино вдарило судді в голову; він простягнув руки і хотів уже було пригорнути до себе жінку, щоб сповнити, як то мовиться, бажання свого серця, проте жінка відвернулась від нього; коли це за дверима почувся шум і в хату ввійшла на смерть перелякана служниця та зараз до жінки:
- Ой лишенько, пані, оце чогось-то ваш братик із товаришами навідався! Збентежилась господиня, мов сама не своя стала,- звісно ж, про око; бачить суддя, що на біду йде, то аж похолов увесь.
- Що ж то його робити? - злякано спитав він.
- Ось пожди хвильку, я зараз їх випроваджу,- заспокоїла його жінка. - Як підуть, Тоді уже будемо пити-гуляти скільки душі заманеться; я одну твою волосинку і на тисячу братів не проміняю, не то що; а тим часом я прихищу тебе в оцій-от кімнатці.
Скоренько заховала і судцю у скриню, тільки в інші двері впровадила, закрила, тоді стала чекати міського наглядача, недовго й чекала: ось уже той під дверима, чути його голос. Служниця пішла, відчинила двері й привела у хату міського наглядача. А той наглядач був молодий, вродливий, і серед усього ще й гультяй розпусний, до жінок охочий аж надто. Убраний він був як справжній тобі дженджик, у шароварах дорогих та парчевих одежах, а вдома, для відваги, вина собі хильнув трохи; і прийшов він, як ото приходять коханці, певні себе, до своєї коханки. Жінка взяла його за руку, повела у світлицю, посадовила на подушки і, по самі вінця наповнивши келиха вином, що таке і мертвого б оживило, дала йому в руки. Випив наглядач теє вино, то аж памороки йому забило. Коли тут вбігає у хату служниця:
- Ой, пані, ваш брат із товаришами уже у дворі! Так і похолонув наглядач, як учув таку звістку.
- Сховай же мене десь, на Бога! - став прохати господиню.
Вона і його прихистила в тій скрині, тільки що в інші двері впровадила. Одне слово, і начальника міської варти сховала там само. Коли залишилась остання частина ночі, так десь уже перед світом, прибув сам міський управитель - пихатий, бундючний чоловік. Із великою шанобливістю вона запросила його у хату, посадовила на тахту серед подушок і не знати вже як біля нього стала заходжуватись, адже він був чоловіком високого стану, не абихто; прибравши ласкавого виду, ніжним голосом вона розмовляла з ним, тоді подала йому повний келих вина зі словами:
- Ось прийми лишень з моїх рук та випий, бо коли не вип'єш - я на світі не житиму; услід за тобою і я вип'ю, хоча й зроду вином губ не плямувала.
Він узяв келиха й випив, у нього захмеліла голова, і захотілося Йому враз обіймів та поцілунків, а вино розбирало його все дужче й дужче - дивись, за хвилю став п'яний як чіп. Пригорнув жінку до себе, а та пручається, лице затулює - дражниться з ним. Сміючись, вона присувалась до нього ближче, уже й тісненько сидять, а там непомітно дала знак служниці. За хвилю та вбігає у хату, стурбована така вся.
- Оце так притча, пані! Братик ваш нагодився, та не сам, з товаришами! [140]
Сполошилася жінка не знати як - звісно, про око, а управитель до неї зразу:
- Сховай десь мене!
- Бідна ж моя голівонька,- бідкалася жінка,- ось-ось вони в хату ввійдуть. Побудь покіль в оцьому ванькирчику.
Та й впровадила управителя буцім у засторонню кімнату, а насправді у п'яту перегородку в скрині, та ще й замка на двері почепила.
От як настало вже рано, привела вона паровицю волів, веліла покласти на підводу скриню й отак поїхала до шаха; ось уже й біля дверей його палацу. Підождала, поки шах прийметься розбирати скарги, тоді приступила до нього й стала жалітися; тому аж віри не йнялося, бо зроду не чув такого й не бачив навіть.
- Так у чім же твоє діло? - спитав.
- Ось у цій скрині,- відказувала, а далі й розповіла йому докладніше ту історію - од самого початку аж до краю.
Що то вже дивувався шах! Та як же йому було і не дивуватися, адже мав він святенника за чоловіка святого і божого, трохи не за чудотворця, і суддю поважав, і міського наглядача, і начальника варти, і управителя міста не менше. Тоді жінка відкрила скриню, і на світ божий з'явився у чім мати народила святенник, та такий п'яний, що на ногах ледве тримався, і хто б його тепер упізнав - і сліду не зосталося од його святості. Відкривали одні за одними двері, і вилазили звідти невдатні залицяльники, а люди дивилися на ту кумедію та тільки чудувалися, бо не знали справжньої причини; одні тюкали на них, а другі сміялися так, що й розказати не можна. Потому шах велів зібрати усе дорожче зі святенникової хати, принести і ті гроші, що забрав той у купецької жінки. Він віддав жінці золото, ще й від себе подарував стільки ж, і дуже похваляв її чистоту та порядність. Не ставши суворо карати отих залицяльників, він, однак, прогнав їх геть із свого державства, а оця історія зосталась як пам'ять про чесну жінку.
ПРИМІТКИ ДО «СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКОЇ ЖІНКИ-КРАСУНІ»
Міср - арабська назва Єгипту; у фольклорі так називається ше й сама столиця Єгипту, місто Каїр.
Шам - стародавня арабська назва Сирії.
Міський наглядач (або інакше мугтасіб) - старший чиновник, у функції якого входило стежити за дотриманням норм шаріату у повсякденному житті; також представник влади, що стежив за порядком на базарі.
Начальник міської варти (або інакше котвал) - старший поліцейський чин у середньовічних мусульманських державах Індії.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
ЗМІСТ
| 1. | Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади |
| 2. | СЕМЕРО ПЕЧЕРНИКІВ ДАКІЯНУСОВИХ Розказують, що в... |
| 3. | ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА Розказують, що у... |
| 4. | ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ Стародавні... |
| 5. | ПРО СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКУ ЖІНКУ-КРАСУНЮ У Місрі,... |
На попередню
|
|
