Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Правознавство / Копєйчиков В.В.

4.2. Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні

Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще в період Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях "Руської правди".

У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас установлювала низку демократичних для тієї доби державних Інститутів. У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як "Начерки конституції республіки" одного з членів Кирило-Мефодіївського братства Георгія Андрузького (1827-?) та більш докладний проект Конституції України під назвою "Вольный союз (Вільна спілка)". Його розробив 1884 р. український вчений і політичний діяч Михайло Драгоманов (1841-1895).

Значно радикальніший проект Конституції України було опубліковано у вересні 1905 р. в першому числі часопису Української народної партії "Самостійна Україна" під назвою "Основний закон "Самостійної України" спілки народу українського". Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев'яти земель.

Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов'язувати з поваленням самодержавства та організацією у березні 1917р. Української Центральної Ради. І Універсал Центральної Ради започаткував становлення української державності й розглядався як "статут автономії України".

Віхою в розвитку конституційного процесу стало прийняття 3 липня 1917 р. II Універсалу Української Центральної Ради, що його можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. У II Універсалі проголошувався намір підготувати проекти законів про автономний устрій України.

Важливим політико-правовим кроком стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. Ш Універсалу, який проголошував установлення вже не автономних, а федеративних стосунків з Росією. Але така позиція Центральної Ради не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні пропозиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. було прийнято IV Універсал Центральної Ради, в якому проголошувалося, що "однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Віддаючи перевагу мирним засобам розвитку держави, правової системи. Центральна Рада намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свідчить текст Конституції УНР 1918 р., яка, на жаль, так і не набрала чинності, поза як саме в день її прийняття до Києва увійшли німці і почалася доба українського Гетьманату Павла Скоропадського.

Серед державно-правових актів Гетьманату насамперед слід згадати гетьманську "Грамоту до всього українського народу" від 29 квітня 1918 р., яка скасувала всі акти, прийняті Центральною Радою, в тому числі й Конституцію, проголосила право приватної власності фундаментом культури й цивілізації, цілковиту свободу приватного підприємництва й ініціативи. Того самого дня, 29 квітня 1918 р., було прийнято установчий правовий акт під назвою "Закони про тимчасовий державний устрій України", у якому вирішувалися питання "про гетьманську владу", "про віру", встановлювалися "права і обов'язки українських козаків і громадян", у спеціальному розділі "про закони" наголошувався особливий правовий статус цього закону. Йшлося також "про Раду Міністрів і про міністрів", "про фінансову Раду", "про Генеральний Суд".

Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. до влади дісталася Директорія у складі п'яти членів на чолі з В. Винниченком. Фактично провідну роль у Директорії відігравав С. Петлюра, який перегодом і став її головою. Серед правових актів Директорії, які мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 р.. Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці, Закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою "Основний державний закон Української Народної Республіки".

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвиткові конституційного процесу в Україні. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 р., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.

Створення 1922 р. Союзу радянських соціалістичних республік і прийняття 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані головним чином з розподілом компетенції між союзною і республіканською владою. У грудні 1936 р., тобто в розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену "найдемократичнішою у світі". Конституція Української РСР, прийнята 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні положення. Засудження "культу особи" Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х рр. декларування того, що Радянський Союз із держави "диктатури пролетаріату" перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відверто опозиційних рухів - усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми й положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвиткові конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р., та деякі інші правові акти, що їх слід охарактеризувати детальніше.

Почнімо з Декларації. Насамперед зазначимо, що загалом суверенітет означає верховенство та незалежність влади. Розрізняють три види суверенітету: державний, національний, народний.

Державний суверенітет - верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.

Національний суверенітет - повновладдя нації, її реальна можливість вільно вирішувати всі питання свого національного життя аж до створення самостійної держави.

Народний суверенітет - повновладдя народу, який здійснює свою невід'ємну й неподільну владу самостійно й незалежно від інших соціальних сил.

У різних країнах юридичне закріплення та реальне існування цих трьох видів суверенітету різне. Так, нині в Україні всі три види суверенітету знайшли юридичне закріплення в розгляданій Декларації.

Поняття "державний суверенітет", висвітлене в преамбулі Декларації, розкривається в десяти її розділах.

Розділ І. Самовизначення української нації. - Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Розділ II. Народовладдя. - Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Розділ III. Державна влада. - Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Розділ IV. Громадянство Української РСР. - Українська РСР має своє громадянство. Всі громадяни мають гарантовані права та свободи, передбачені Конституцією України і міжнародним правом. Українська РСР забезпечує рівність перед законом всіх громадян Республіки.

Розділ V. Територіальне верховенство. - Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Розділ VI. Економічна самостійність. - Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України.

Розділ VII. Екологічна безпека. - Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

Розділ VIII. Культурний розвиток. - Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Розділ IX. Зовнішня і внутрішня безпека. - Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки.

Розділ X. Міжнародні відносини. - Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, бере участь в діяльності міжнародних організацій. Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Декларацію було покладено в основу нової Конституції, низки прийнятих законів України; вона визначає позиції республіки під час укладення міжнародних договорів.

Необхідно вказати, що Декларація, прийнята ще за часів СРСР, була спрямована на забезпечення суверенітету України у складі СРСР, тому окремі її положення застаріли, хоча в цілому вона не втратила свого значення й дотепер.

Юридичне закріплення повної самостійності України поза СРСР було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Суть цього документа полягає в закріпленні трьох головних положень:

- Проголошувалася незалежність України і створення самостійної Української держави з офіційною назвою "Україна".

- Встановлювалося, що територія України є неподільною (єдиною) і недоторканною.

- Закріплювалося, що (з моменту прийняття Акта) на території України діють виключно Конституція і закони України.

З огляду на проголошення незалежності України і створення самостійної Української держави необхідно було визначити долю: державної території; державно-правових закладів; законодавчих нормативно-правових актів; міжнародних майнових прав та обов'язків України; громадянство. З цією метою 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон України "Про правонаступництво України". Він складається з 9 статей і містить такі основні положення:

З моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади на Україні є її Верховна Рада.

До прийняття нової Конституції України діяла Конституція УРСР. Закони УРСР та інші акти діють на території України, якщо вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.

Органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діють до створення органів держави на основі нової Конституції України.

Державним кордоном України є її колишній кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 р.

Україна підтверджує свої обов'язки за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України, і є правонаступницею прав та обов'язків за договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Україна дала згоду на обслуговування зовнішнього боргу СРСР за станом на 16 липня 1990 р., в частині, визначеній державною угодою.

Україна не несе відповідальності за кредитні договори СРСР, укладені після 1 липня 1991 р. без згоди України.

Всі громадяни СРСР, які постійно проживали на момент проголошення незалежності України на її території, є громадянами України.

Виходячи з Декларації про державний суверенітет, Акта проголошення незалежності України, Верховна Рада 1 листопада 1991 р. прийняла Декларацію прав національностей України. Вона складається з невеличкої преамбули (введення) і 7 статей.

Стаття 1 встановлює рівноправ'я всіх народів і націй України.

Стаття 2 гарантує національностям збереження їх традиційного поселення.

Стаття 3 надає всім народам і національним групам право вільного користування рідною мовою в усіх сферах життя.

Стаття 4 встановлює, що будь-яка національність має право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати національні свята та відправляти традиційні обряди своїх народів.

Стаття 5 закріплює, що пам'ятки історії та культури народів і національних груп на території України охороняються законом.

Стаття 6 гарантує всім національностям право створювати свої культурні об'єднання.

Стаття 7 встановлює, що національні культурні об'єднання, представники національних меншин мають право на вільні стосунки зі своєю історичною батьківщиною.

Отже, з вищевикладених нормативно-правових актів випливають такі головні положення, що потім стали конституційними і сутність яких вбачається в тому, що громадяни України всіх національностей складають Український народ. Вказується також, що народ в Україні є єдиним джерелом влади. Це означає, що виключно народ формує державну владу. Тільки народ має невід'ємне право визначати і змінювати форми та зміст свого державного життя, тобто створити чи ліквідувати інститут президентства, вводити парламентаризм і т. д.

Далі випливає, що повновладдя народу реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів.

Поряд із прийняттям цих нормативно-правових актів, в Україні велася робота з підготовки Конституції незалежної України. Основними віхами конституційного процесу в Україні після здобуття нею незалежності були: 1) підготовлення кількох нових проектів Конституції України; 2) створення конституційних комісій та їхніх робочих груп, які за період 1991 - 1996 рр. підготували й розглянули кілька проектів Конституцій України; 3) укладення в червні 1995 р. Верховною Радою України і Президентом України Конституційного Договору, який діяв до прийняття нової Конституції України, і т. ін.

Отож, джерелами сучасного конституційного права України, під якими розуміють чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми, слід визнати:

1) Конституцію України - основне джерело права;

2) конституційні закони - закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції;

3) звичайні закони, що містять конституційно-правові принципи й норми;

4) інші акти Верховної Ради України та акти всеукраїнського референдуму;

5) певні нормативні акти Президента України;

6) деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

7) окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування, скажімо, їхні регламенти.

Безперечно, з утворенням Конституційного Суду України джерелами конституційного права стануть і деякі його акти.

Як уже підкреслювалось, особливе місце в системі джерел конституційного права України посідає її Конституція.

Термін "конституція" - установлення, устрій. Конституція є таким законом, що встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх формування й діяльності, основні права та обов'язки громадян. Іншими словами, конституція встановлює та закріплює устрій держави; саме за це її називають основним законом.

Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.

Конституція України є основою правової системи нашої держави. Під останньою розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу його створення, реалізації та охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвиткові суспільства в цілому. Визначальні риси сучасних конституцій такі; а) конституції зазвичай пов'язані з закріпленням демократичного ладу, хоч історія знає і винятки з цього правила (конституції тоталітарних держав); б) сучасні демократичні конституції спрямовані передусім на закріплення прав і свобод людини й громадянина; в) народ визнається основним джерелом влади в суспільстві; г) державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки; д) найважливішим принципом суспільного життя вважається принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупованнями; е) закріплюється принцип ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури панівної думки.

Отже, Конституція України є водночас основним законом і держави, і всього суспільства. Звідси й поняття "конституційний лад" передбачає об'єднання суспільного й державного начал у єдине ціле. Особливо це притаманно новим конституціям, що були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору. Прикладом у цьому плані можуть служити Конституція Чеської Республіки 1992 р.. Конституція Республіки Хорватія 1990 р., Конституція Республіки Болгарія 1991 р. та основні закони багатьох інших держав.

Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст. 8 Конституції України).

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів (161 стаття). Конституція починається з вступної частини, яка традиційно іменується преамбулою. В ній проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою "від імені Українського народу", що його складають "громадяни України всіх національностей", що її основою є здійснення "українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення". У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Книга: Правознавство / Копєйчиков В.В.

ЗМІСТ

1.	Правознавство / Копєйчиков В.В.
2.	1.2. Особливості формування державно-правових інститутів у різних народів
3.	1.3. Теорії виникнення держави
4.	1.4. Риси, що відрізняють державну організацію від організації влади первісного суспільства
5.	1.5. Характерні ознаки, що відрізняють право від соціальних норм первісного суспільства
6.	1.6. Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади
7.	2.1. Поняття держави та її ознаки
8.	2.2. Апарат держави як система державних органів. Місце апарату в механізмі держави
9.	2.3. Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямків діяльності (функцій) держави
10.	2.4. Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державно-правового режиму (форми держави)
11.	2.5. Співвідношення і взаємодія держави та особи
12.	2.6. Форми взаємодії держави та об'єднань громадян
13.	2.7. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави
14.	3.1. Поняття права та його ознаки
15.	3.2. Місце і роль права в системі соціальних норм
16.	3.3. Поняття системи права як внутрішньої його організації
17.	3.4. Характеристика джерел права як зовнішньої форми його виразу
18.	3.5. Правотворення як процес самоорганізації права
19.	3.6. Правові відносини
20.	3.7. Реалізація норм права: загальна характеристика
21.	3.8. Правоохоронна система та правоохоронна діяльність
22.	3.9. Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна
23.	3.10. Правопорушення: поняття, склад і види
24.	3.11. Юридична відповідальність: поняття, мета, види, підстави притягнення і звільнення
25.	4.1. Конституційне право - провідна галузь національного права України
26.	4.2. Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні
27.	4.3. Загальні засади демократичного конституційного ладу України
28.	4.4. Народовладдя в Україні та форми його здійснення
29.	4.5. Види референдумів
30.	4.6. Виборче право та виборча система в Україні
31.	4.7. Територіальний устрій України
32.	4.8. Громадянство України як один з інститутів конституційного права
33.	4.9. Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України, гарантії їх дотримання
34.	4.10. Загальна характеристика системи органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні
35.	4.11. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні
36.	4.12. Президент України - глава держави
37.	4.13. Кабінет Міністрів України- Уряд України
38.	4.14. Центральні та місцеві органи виконавчої влади в Україні
39.	4.15. Судова влада в Україні
40.	4.16. Місцеве самоврядування в Україні
41.	5.1. Кодекс законів про працю України
42.	5.2. Трудовий договір: поняття, сторони і зміст
43.	5.3. Прийняття на роботу
44.	5.4. Звільнення за ініціативою працівника
45.	5.5. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
46.	5.6. Робочий час
47.	5.7. Час відпочинку
48.	5.8. Трудова діяльність осіб, які не досягли 18-річного віку
49.	5.9. Трудова дисципліна як різновид дисципліни
50.	5.10. Матеріальна відповідальність
51.	5.11. Матеріальна відповідальність
52.	5.12. Індивідуальні й колективні трудові спори
53.	6.1. Види формованих пенсій відповідно до Закону України \"Про пенсійне забезпечення\"
54.	6.2. Закон України \"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу і органів внутрішніх справ\"
55.	6.3. Закон України \"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи\"
56.	6.4. Закон України \"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту\"
57.	6.5. Закон України \"Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні\"
58.	6.6. Державний захист сім'ї та дитинства. Закон України \"Про державну допомогу сім'ям з дітьми\"
59.	7.1. Екологічне право України: поняття і предмет правового регулювання
60.	7.2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища: загальна характеристика
61.	7.3. Екологічні права та обов'язки громадян
62.	7.4. Права та обов'язки природокористувачів
63.	7.5. Земельний фонд України та правові заходи його охорони
64.	7.6. Форми власності на землю
65.	7.7. Оренда землі
66.	7.8. Плата за землю
67.	7.9. Складові природно-заповідного фонду
68.	7.10. Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу
69.	7.11. Правова охорона водних ресурсів
70.	8.1. Цивільне право України: поняття і система
71.	8.2. Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України
72.	8.3. Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення
73.	8.4. Суб'єкти цивільно-правових відносин
74.	8.5. Об'єкти цивільно-правових відносин
75.	8.6. Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов'язків
76.	8.7. Захист цивільних прав
77.	8.8. Поняття і форми власності в Україні
78.	8.9. Суб'єкти права власності та захист їхніх прав
79.	8.10. Цивільно-правові договори: поняття і види
80.	8.11. Цивільно-правова відповідальність
81.	8.12. Спадкування за законом і за заповітом
82.	8.13. Приватизація в Україні
83.	8.14. Підприємницька діяльність в Україні
84.	8.15. Правові основи інвестиційної діяльності
85.	8.16. Умови, й порядок визнання юридичних осіб банкрутами
86.	9.1. Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання
87.	9.2. Бюджет і бюджетна система
88.	9.3. Податкова політика в Україні: загальна характеристика
89.	9.4. Система оподаткування та її значення
90.	9.5. Поняття \"податок\"
91.	9.6. Види податків
92.	9.7. Платники податків та об'єкти оподаткування
93.	9.8. Відповідальність за порушення законодавства про податки
94.	9.9. Законодавство України про банки і банківську діяльність
95.	10.1. Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання
96.	10.2. Житлове законодавство України: загальна характеристика, Житловий кодекс України
97.	10.3. Житловий фонд України та його види
98.	10.4. Право громадян на житло і форми його реалізації
99.	10.5. Порядок надання житла громадянам, які потребують покращання житлових умов
100.	10.6. Договір житлового найму: поняття, значення та відповідальність за його невиконання
101.	10.7. Приватизація державного житлового фонду
102.	11.1. Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання
103.	11.2. Кодекс про шлюб і сім'ю України
104.	11.3. Шлюб і сім'я за сімейним законодавством
105.	11.4. Умови й порядок одруження
106.	11.5. Шлюбний контракт
107.	11.6. Припинення шлюбу
108.	11.7. Особисті й майнові права та обов'язки подружжя
109.	11.8. Особисті й майнові права та обов'язки батьків і дітей
110.	11.9. Опіка й піклування
111.	12.1. Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання
112.	12.2. Джерела адміністративного права. Кодекс України про адміністративні правопорушення
113.	12.3. Управління як об'єкт адміністративного права
114.	12.4. Державна служба; поняття, правовий статус державних службовців
115.	12.5. Адміністративні правопорушення: поняття та ознаки
116.	12.6. Склад адміністративного правопорушення
117.	12.7. Адміністративна відповідальність: поняття та особливості
118.	12.8. Адміністративні стягнення: поняття і види
119.	12.9. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення
120.	12.10. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
121.	13.1. Кримінальний кодекс України, його загальна характеристика
122.	13.2. Злочин: поняття та ознаки
123.	13.3. Кримінальна відповідальність та її підстави
124.	13.4. Склад злочину
125.	13.5. Склад злочину
126.	13.6. Стадії вчинення злочину
127.	13.7. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця
128.	13.8. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.
129.	13.9. Кримінальне покарання та його види
130.	13.10. Кримінальна відповідальність неповнолітніх
131.	14.1. Здійснення правосуддя в Україні; поняття, основні завдання та ознаки
132.	14.2. Принципи здійснення правосуддя
133.	14.3. Конституційний Суд України, його завдання та функції
134.	14.4. Цивільне судочинство в Україні. Цивільний процесуальний кодекс України
135.	14.5. Розгляд господарських спорів в Україні. Арбітражний процесуальний кодекс України
136.	14.6. Кримінальне судочинство в Україні. Кримінально-процесуальний кодекс України
137.	14.7. Нотаріат в Україні: поняття, завдання та функції
138.	15.1. Прокуратура в Україні: поняття, основні завдання та функції
139.	15.2. Система органів прокуратури
140.	15.3. Адвокатура в Україні: поняття, основні завдання та функції
141.	15.4. Види адвокатської діяльності
142.	15.5. Органи внутрішніх справ України
143.	15.6. Міліція в Україні: поняття, основні завдання та функції
144.	15.7. Служба безпеки України: поняття, основні завдання та функції
145.	15.8. СЛОВНИК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate