Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Кримінальне право України / Бажанов М.І.

10.3. Умисел та його види

1. Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Як видно, ці формулювання мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків - його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак можна дати загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. При вчиненні конкретних злочинів можливі різноманітні поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Це співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий.

2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу. Так, З. з метою заволодіння квартирою батьків і одержання спадщини умовив свого знайомого В. за винагороду вбити батьків і сестру. Для реалізації злочинного наміру 3. розробив план вбивства, приготував та сховав у квартирі ніж і повідомив В., де знаходяться гроші, якими він може заволодіти після вбивства. В. після вбивства матері не став чекати на повернення з роботи інших членів сім'ї, заволодів грошима і пішов з місця злочину. В цьому разі 3. і В. діяли з прямим умислом. Обидва усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій: 3. - організацію вбивства, розробку плану реалізації злочину, підготування знаряддя вбивства і т.ін.; В. - нанесення смертельних ударів ножем у життєво важливі органи потерпілої і заволодіння грошима. Вони усвідомлювали, що діють спільно і переслідують корисливу мету: 3. - одержання спадщини і вирішення для себе житлової проблеми, а В. - одержання грошової винагороди. 3. і В. передбачали неминучість настання смерті потерпілих за умови, що намічений план буде реалізований, і обидва бажали настання саме цих наслідків, переслідуючи при цьому кожний свою мету.

3. Непрямий умисел. Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що характеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Передбачення при непрямому умислі має свою розпізнавальну особливість. Як і при прямому умислі, воно носить конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідку при непрямому умислі виключається. Воля особи в цьому разі не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Саме в цьому і полягає розпізнавальна особливість передбачення наслідків при непрямому умислі. Але основна сутність непрямого умислу - в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Частіше за все таке свідоме допущення виражається в байдужому ставленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільно небезпечного наслідку свого діяння, все ж допускає таку можливість.

Так, Т. постійно пиячив, часто сварився з дружиною та її двома синами, погрожував підпалити свій будинок. Під час чергової сварки він запропонував усім залишити будинок, а коли вони відмовились, взяв цеберку бензину і вилив його на підлогу кухні біля плити. Від плити, що топилася, бензин загорівся, і вогонь охопив усе приміщення, де знаходилися люди. Дружина і син Юрій померли в лікарні від сильних опіків, а другий син і сам винний одержали незначні опіки. Суд дійшов висновку про відсутність у Т. умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жертви. Однак вища судова інстанція зазначила, що небажання в цьому разі смерті потерпілих не виключає умисної вини підсудного. Всі обставини справи свідчать про те, що Т. усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав настання їх суспільно небезпечних наслідків. Коли Т. вилив біля плити, що топилася, бензин, він створив обстановку, яка призвела до загибелі двох людей, і тим самим свідомо допускав можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення наслідків проявилося в його байдужому ставленні до настання смерті. Т. вчинив вбивство з непрямим умислом. В окремих випадках свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків може проявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи нібито спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте її розрахунок і надії абстрактні, ні на чому конкретному не ґрунтуються. В подібних випадках прийнято говорити про розрахунок на "навмання".

4. Відмінність непрямого умислу від прямого. Викладене дозволяє виділити ознаки, що відрізняють непрямий умисел від прямого. Багато хто схильний бачити відмінність між ними тільки у вольовій ознаці - при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому - воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настання. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не можна обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тільки можливість (ймовірність) настання таких наслідків.

5. Особливості умислу в злочинах з формальним складом. Відомо, що злочини з формальним складом визнаються закінченими з моменту вчинення діяння і не потребують настання і встановлення яких-небудь наслідків такого діяння (погроза вбивством - ст.129, погроза знищення майна - ст.195, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину - ст. 383 КК та ін.). Структура цих складів злочинів така, що наслідки тут лежать за межами необхідних ознак об'єктивної сторони, а відтак, і складу злочину. Вже тому суб'єкт не може бажати їх настання. Проте ця обставина не виключає умисної вини. Інтелектуальна ознака умислу в цих випадках включає лише усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння, ставлення до наслідків тут не виникає та й не може виникнути. А вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинення конкретної дії чи бездіяльності. Таким чином, злочини з формальним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом.

У літературі існує точка зору, відповідно до якої в злочинах з формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлення не тільки до діяння, а й до його суспільно небезпечних наслідків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує наявну в законі конструктивну відмінність між матеріальним і формальним складами злочину. Більш того, висновки про можливість непрямого умислу в злочинах з формальним складом не відповідають законодавчому визначенню цих злочинів, що не включають до складу їх наслідки і не враховують, що в цих випадках вольова ознака умислу переноситься на саме діяння. Інакше кажучи, вольова ознака умислу повинна визначатися тут психічним ставленням суб'єкта до суспільно небезпечної дії чи бездіяльності. Вона проявляється не тільки в усвідомленні об'єктивно існуючої суспільної небезпечності діяння, а й у бажанні це діяння вчинити. Отже, непрямий умисел тут виключається, тому що свідоме допущення стосується виключно наслідків суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, які у злочинах з формальним складом лежать за межами її об'єктивної сторони.

6. Інші види умислу. В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризуються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виникнення умислу, проте КК відомі злочини, суб'єктивна сторона і характер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання). При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним проміжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення злочину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб'єкта. Тому, незважаючи на те що час виникнення умислу в більшості умисних злочинів не має значення, його необхідно враховувати при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обдуманому умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін.

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплинність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Частіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпілого, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п.7 ст. 66 КК). В окремих випадках, як уже зазначалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утворення складів злочинів з пом'якшуючими обставинами (статті 116 і 123 КК). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка .образа з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел і лежать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник раптово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із заздалегідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з хуліганських Мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обґрунтовано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покарання (п. 7 ч.2 ст.115 КК). А вбивство з ревнощів або вбивство із жалощів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздалегідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важкими переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний аналіз усіх обставин виникнення і формування умислу.

Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, особа бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлення про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допускає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків. Так, при заподіянні проникаючого ножового Поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визначеного умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкідливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні враховуватися при призначенні покарання.

Книга: Кримінальне право України / Бажанов М.І.

ЗМІСТ

1.	Кримінальне право України / Бажанов М.І.
2.	1.2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України
3.	1.3. Завдання, функції та принципи кримінального права
4.	1.4. Система кримінального права
5.	1.5. Кримінальне право і суміжні галузі права
6.	1.6. Наука кримінального права
7.	2.1. Поняття кримінальної відповідальності
8.	3.1. Поняття закону про кримінальну відповідальність
9.	3.2. Структура Кримінального кодексу
10.	3.3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
11.	4.1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
12.	4.2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
13.	5.1. Поняття злочину та його ознаки
14.	5.2. Значення ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину
15.	5.3. Відмінність злочину від інших правопорушень
16.	5.4. Класифікація злочинів
17.	6.1. Поняття і значення складу злочину
18.	6.2. Елементи і ознаки складу злочину
19.	6.3. Види складу злочинів
20.	6.4. Кваліфікація злочинів
21.	7.1. Поняття об'єкта злочину
22.	7.2. Предмет злочину
23.	7.3. Види об'єктів злочинів
24.	8.1. Поняття і значення об'єктивної сторони злочину
25.	8.2. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність)
26.	8.3. Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, значення
27.	8.4. Причинний зв'язок між діянням (дією або бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками
28.	8.5. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину
29.	9.1. Поняття і види суб'єктів злочину
30.	9.2. Поняття неосудності та її критерії
31.	9.3. Обмежена осудність
32.	9.4. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння
33.	10.1. Поняття і значення суб'єктивної сторони злочину
34.	10.2. Поняття і значення вини
35.	10.3. Умисел та його види
36.	10.4. Необережність та її види
37.	10.5. Змішана форма вини
38.	10.6. Мотив і мета злочину
39.	10.7. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності
40.	11.1. Поняття і види стадій злочину
41.	11.2. Закінчений злочин
42.	11.3. Незакінчений злочин і його види
43.	11.4. Готування до злочину
44.	11.5. Замах на злочин
45.	11.6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)
46.	11.7. Добровільна відмова від вчинення злочину
47.	12.1. Поняття і ознаки співучасті
48.	12.2. Види співучасників
49.	12.3. Форми співучасті
50.	12.4. Відповідальність співучасників
51.	12.5. Спеціальні питання відповідальності за співучасть
52.	12.6. Причетність до злочину
53.	13.1. Вступні зауваження
54.	13.2. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів
55.	13.3. Повторність злочинів
56.	13.4. Сукупність злочинів
57.	13.5. Рецидив злочинів
58.	14.1. Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння
59.	14.2. Необхідна оборона
60.	14.3. Затримання особи, яка вчинила злочин
61.	14.4. Крайня необхідність
62.	14.5. Фізичний або психічний примус
63.	14.6. Виконання наказу або розпорядження
64.	14.7. Діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик)
65.	14.8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації
66.	15.1. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності
67.	15.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК)
68.	15.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК)
69.	15.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК)
70.	15.5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК)
71.	15.6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)
72.	16.1. Поняття покарання
73.	16.2. Мета покарання
74.	17.1. Система покарань
75.	17.2. Основні покарання
76.	17.3. Додаткові покарання
77.	17.4. Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові
78.	18.1. Принципи призначення покарання
79.	18.2. Загальні засади призначення покарання
80.	18.3. Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання
81.	18.4. Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті
82.	18.5. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
83.	18.6. Призначення покарання за сукупністю злочинів
84.	18.7. Призначення покарання за сукупністю вироків
85.	18.8. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення
86.	19.1. Поняття звільнення від покарання та його види
87.	19.2. Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності
88.	19.3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
89.	19.4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
90.	19.5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
91.	19.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
92.	19.7. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким
93.	19.8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
94.	19.9. Звільнення від покарання за хворобою
95.	19.10. Амністія і помилування
96.	20.1. Поняття судимості
97.	20.2. Погашення судимості
98.	20.3. Зняття судимості.
99.	21.1. Примусові заходи медичного характеру
100.	21.2. Примусове лікування
101.	22.1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності
102.	22.2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення
103.	22.3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування
104.	22.4. Погашення і зняття судимості
105.	23.1. Кримінальне право Франції та Німеччини
106.	23.2. Кримінальне право Англії та США
107.	23.3. Кримінальне право Росії
108.	24.1. Класична школа кримінального права
109.	24.2. Антропологічна школа кримінального права
110.	24.3. Соціологічна школа кримінального права

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate