Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Кримінальне право України / Бажанов М.І.

16.1. Поняття покарання

1. Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Це твердження потребує уточнення. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекарія та інших авторів про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде змушений карати за нього, знайшли свій розвиток в науці кримінального права і практиці боротьби зі злочинністю. В такому аспекті покарання дійсно відіграє допоміжну роль. Проте серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить каральній і попереджувальній його сутності як найгострішого, найбільш суворого заходу державного примушування, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування переконують, що держава відводить покаранню дуже значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Таким чином, покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Однак значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не виправдує тенденції його ужорсточення, яка спостерігається багато років. На жаль, до прийняття нового КК ця тенденція практично не змінилася. Вона знайшла своє вираження як у законодавстві, так і в практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України 1960 р. більшість санкцій передбачали позбавлення волі, причому 124 з них - на строк до 10-15 років. Превалювало позбавлення волі й у судовій практиці. Судами України щорічно до позбавлення волі засуджувалось до 50 % підсудних. Причини такої практики полягали, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, айв поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, згідно з якою кращий засіб боротьби зі злочинністю - жорстокість покарання. Подібну позицію необхідно було змінити, і перший серйозний крок у цьому напрямку зроблений у новому КК. Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання не приводила до бажаного результату. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в несправедливості покарання, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. Слід сказати, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативне з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань і санкціях за багато злочинів передбачені нові, гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Все це надає реальні можливості для зміни професійної свідомості і відмови від тенденції до зайвої жорстокості покарання в судовій практиці. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину, справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат його злочинного діяння. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих каральній політиці:

а) застосування суворих заходів покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп;

б) застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вчинили вперше злочини невеликої і середньої тяжкості.

Поєднання цих двох напрямків відображено в новому КК і повинно здійснюватися в каральній політиці наших судових органів. 2. Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Таке визначення поняття покарання в законі дано вперше. Його аналіз дозволяє виділити і розглянути основні ознаки покарання.

Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Здійснення його в першу чергу виражається у визначенні того, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК). І першою важливою ознакою покарання, що визначає його соціальний зміст, є визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки.

Друга ознака покарання закріплена в ст. 2 КК, де зазначено, що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності. Це логічний юридичний наслідок злочину. Передбачені в законі інші методи реагування держави на злочини, такі як: звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45, 46, 48 або з передачею особи на поруки (ст. 47); звільнення від кримінальної відповідальності і покарання з застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру (статті 97 і 105); звільнення від покарання або від його відбування на підставі статей 74, 75, 83, 84, є винятком і застосовуються лише у випадках, передбачених законом, можливі при наявності достатніх для цього підстав і, як правило, за злочини невеликої тяжкості. Тому оцінка покарання як кінцевого юридичного наслідку злочину є його характерною ознакою.

Третя розпізнавальна ознака покарання також закріплена в ч. 2 ст. 2 КК і полягає в тому, що покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення внаслідок амністії або помилування.

Четверта ознака покарання знайшла своє законодавче закріплення в ч. 1 ст. 50 КК, де сказано, що покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Саме в цьому проявляється така властивість покарання, як кара, що робить його найгострішим заходом державного примусу. Кара - це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. В одних покараннях каральна їх властивість виражена більшою мірою, наприклад, при довічному позбавленні волі, позбавленні волі на певний строк, матеріальних або майнових позбавленнях, де вона виражена в таких покараннях, як штраф і конфіскація майна; в інших - превалюють обмеження інших прав, наприклад, право займатися професійною діяльністю, мати звання тощо. Кожне покарання спричиняє і моральні страждання різного ступеня - ганьбу, сором перед суспільством і своїми близькими. Всі ці обмеження і визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований у кожному покаранні залежно від характеру і тяжкості злочину. Кара як ознака покарання завжди повинна відповідати тяжкості злочину.

П'ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому знаходять своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що виноситься судом від імені держави і містить конкретну міру покарання. Таким чином, призначене покарання виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, яка його вчинила, з точки зору кримінального закону і моральності.

Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить особисто засудженому, і т.ін. Нарешті, сьома характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість - це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання.

Викладені ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів.

Книга: Кримінальне право України / Бажанов М.І.

ЗМІСТ

1.	Кримінальне право України / Бажанов М.І.
2.	1.2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України
3.	1.3. Завдання, функції та принципи кримінального права
4.	1.4. Система кримінального права
5.	1.5. Кримінальне право і суміжні галузі права
6.	1.6. Наука кримінального права
7.	2.1. Поняття кримінальної відповідальності
8.	3.1. Поняття закону про кримінальну відповідальність
9.	3.2. Структура Кримінального кодексу
10.	3.3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
11.	4.1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
12.	4.2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
13.	5.1. Поняття злочину та його ознаки
14.	5.2. Значення ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину
15.	5.3. Відмінність злочину від інших правопорушень
16.	5.4. Класифікація злочинів
17.	6.1. Поняття і значення складу злочину
18.	6.2. Елементи і ознаки складу злочину
19.	6.3. Види складу злочинів
20.	6.4. Кваліфікація злочинів
21.	7.1. Поняття об'єкта злочину
22.	7.2. Предмет злочину
23.	7.3. Види об'єктів злочинів
24.	8.1. Поняття і значення об'єктивної сторони злочину
25.	8.2. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність)
26.	8.3. Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, значення
27.	8.4. Причинний зв'язок між діянням (дією або бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками
28.	8.5. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину
29.	9.1. Поняття і види суб'єктів злочину
30.	9.2. Поняття неосудності та її критерії
31.	9.3. Обмежена осудність
32.	9.4. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння
33.	10.1. Поняття і значення суб'єктивної сторони злочину
34.	10.2. Поняття і значення вини
35.	10.3. Умисел та його види
36.	10.4. Необережність та її види
37.	10.5. Змішана форма вини
38.	10.6. Мотив і мета злочину
39.	10.7. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності
40.	11.1. Поняття і види стадій злочину
41.	11.2. Закінчений злочин
42.	11.3. Незакінчений злочин і його види
43.	11.4. Готування до злочину
44.	11.5. Замах на злочин
45.	11.6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)
46.	11.7. Добровільна відмова від вчинення злочину
47.	12.1. Поняття і ознаки співучасті
48.	12.2. Види співучасників
49.	12.3. Форми співучасті
50.	12.4. Відповідальність співучасників
51.	12.5. Спеціальні питання відповідальності за співучасть
52.	12.6. Причетність до злочину
53.	13.1. Вступні зауваження
54.	13.2. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів
55.	13.3. Повторність злочинів
56.	13.4. Сукупність злочинів
57.	13.5. Рецидив злочинів
58.	14.1. Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння
59.	14.2. Необхідна оборона
60.	14.3. Затримання особи, яка вчинила злочин
61.	14.4. Крайня необхідність
62.	14.5. Фізичний або психічний примус
63.	14.6. Виконання наказу або розпорядження
64.	14.7. Діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик)
65.	14.8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації
66.	15.1. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності
67.	15.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК)
68.	15.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК)
69.	15.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК)
70.	15.5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК)
71.	15.6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)
72.	16.1. Поняття покарання
73.	16.2. Мета покарання
74.	17.1. Система покарань
75.	17.2. Основні покарання
76.	17.3. Додаткові покарання
77.	17.4. Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові
78.	18.1. Принципи призначення покарання
79.	18.2. Загальні засади призначення покарання
80.	18.3. Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання
81.	18.4. Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті
82.	18.5. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
83.	18.6. Призначення покарання за сукупністю злочинів
84.	18.7. Призначення покарання за сукупністю вироків
85.	18.8. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення
86.	19.1. Поняття звільнення від покарання та його види
87.	19.2. Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності
88.	19.3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
89.	19.4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
90.	19.5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
91.	19.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
92.	19.7. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким
93.	19.8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
94.	19.9. Звільнення від покарання за хворобою
95.	19.10. Амністія і помилування
96.	20.1. Поняття судимості
97.	20.2. Погашення судимості
98.	20.3. Зняття судимості.
99.	21.1. Примусові заходи медичного характеру
100.	21.2. Примусове лікування
101.	22.1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності
102.	22.2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення
103.	22.3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування
104.	22.4. Погашення і зняття судимості
105.	23.1. Кримінальне право Франції та Німеччини
106.	23.2. Кримінальне право Англії та США
107.	23.3. Кримінальне право Росії
108.	24.1. Класична школа кримінального права
109.	24.2. Антропологічна школа кримінального права
110.	24.3. Соціологічна школа кримінального права

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate