Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку

По зауваженню Ф. Хайека, поняття порядку, так само як і найближчих його еквівалентів - системи, структури і моделі - осягаються важко. Щоб не загрузнути в проблемі дефініцій і зрушити з місця задачу обговорення теми, можна на початковому етапі обмежитися словниковим значенням «по-

рядку», маючи під ним на увазі певну регулярність, усталену просторово-часову координацію й субординацію елементів світу або його частини.

Соціальний світ разом із частиною природного середовища, яка залучена людьми у їх життєдіяльність, складає область соціального порядку. Це означає, що в даному зрізі дійсності основним упорядковуючим агентом є самі люди. Звідси випливає, що будь-яке ослаблення або припинення людської діяльності по підтримці або видозмінюванні порядку призводить до розладу соціального життя. Обсяг поняття «соціальний порядок» можна звузити, вилучивши з нього артефакти, а також природні явища й процеси. Тоді під соціальним порядком можна розуміти усталені типи узгоджених взаємодій людей, урегульованих стихійно сформованими або свідомо встановленими правилами. Оскільки зрізів або сфер соціального життя може бути виділено багато, то кожна з них також містить у собі риси упорядкованості. Є такі явища соціального життя, що не існують просто поруч з іншими, а немов роблять вертикальний перетин всього суспільного, оскільки беруть участь у формуванні порядку в будь-якому виді діяльності. До них відносяться мораль і право.

З часів античності мораль, право, політика (а насамперед мораль) зв'язувалися з комплексом вчинків і дій, що одержали назву «праксіс». Аристотель розрізняв створення і виконання, інакше пойєсіс і праксіс. Пойєсіс (створення) - це творення чогось і його кінцевий продукт (напр., будинок), а праксіс - це просто сама активність, без продуктивності, чисте виконання (напр., гра на музичному інструменті). Дії в області моралі, політики, права близькі до такої активності, тут людина керується власною волею і свідомим вибором, у його волі щось чинити або утримуватися. Праксісу відповідає така якість як поміркованість (фронесіс), вона стосується справ людських, пов'язана з тим, відносно чого можна розумно приймати рішення. Поміркованість не є наука, якої можна навчитися з книг, вона набувається через індивідуальний досвід.

Таким чином, та сфера, що стосується області дій, учинків людей один відносно другого зв'язується з часів античності з «праксісом» або, як говорив Дж. Мур, із «життєвою практикою». Терміном же «практична філософія» прийнято називати філософську рефлексію стосовно цієї сфери. У новий час ця традиція була підтверджена Д. Юмом, котрий поділяв філософію на умоглядну й практичну, і особливо І. Кантом, що відносив теоретичну філософію до прагнення віднайти апріорні принципи пізнавальної здібності душі, а практичну - до пошуків апріорних принципів здібності бажання або воління.

Зробивши ці уточнення, я хотів би перейти до співвідношення морального і правового порядку, маючи на увазі, що моральне начало забезпечує моральну форму соціального порядку, а правове - його правову форму, і виходячи з того, що ці дві універсальні форми людського співіснування знаходяться у взаємозв'язку і взаємодоповненні. Доречність проблематизації цієї теми посилюється тим, що часом відчувається певне забуття такого зв'язку, про який класики практичної філософії ніколи не забували. Звернемося з цього приводу до деяких прикладів.

У структурі чинників, що визначають дорогу до щастя, Арістотель, як уже було сказано, звертається до праксісу, тобто до активної діяльності в спільноті рівних. Порядок у суспільстві досягається шляхом збігу двох

гілок порядку: етоса (набору етичних чеснот індивіда) і державного права. Вищою точкою розвитку моральних якостей є калокагатія або моральна красота, що сяє такими чеснотами як поміркованість, справедливість, мужність і формується в досвіді. Але це тільки початок, джерело вчинків людей. Для блага в суспільстві, державі людям необхідне також державне право, що складається з природного й узаконеного права. Тільки при поєднанні й взаємодії вказаних двох необхідностей (етоса й права) суспільне життя людей буде упорядкованим, у ньому будуть справедливо розподілятися обов'язки, блага і тяготи. Крім того, Арістотеля можна віднести до першого з тих, хто сформулював ідею правової держави. Так, у «Нікома-ховій етиці» він писав: «Ми дозволяємо начальствувати не людині, а слову закона». У такій державі «начальник усього лише страж правосуддя, а значить і рівності по справедливості» [1, с. 159].

Новий час, як відомо, актуалізує роль розуму в комплексі чинників, що визначають у цілому соціальний порядок, і покладає більшу відповідальність на індивідуального суб'єкта, носія розуму, за його вчинки в суспільній сфері й у виборі життєвої позиції. Своєрідно, але цілком у дусі свого часу, вирішує проблему зв'язку моралі, права і політики В. Спіноза, виходячи з загальної формули про збіг порядку речей і порядку ідей. Етичне, за Спіно-зою, стосується природи людини як окремо узятого індивіда з точки зору особливостей темпераменту, розуму, почуття, волі й ін., тобто всього того, що сукупно іменується характером, або вдачею (термін етика має одне зі значень - «вдача»). У загальному балансі цих якостей особливе місце займає розум, він дає можливість якоюсь мірою управляти іншими якостями, контролювати їх. «Політичне» стосується сфери спільного буття людей, коли суспільство розглядається як колективне тіло. У такому випадку політика є вченням про успішне керування суспільством на засадах розуму. Але Спіноза підкреслює, що без правильного етичного вчення не може бути і правильної політичної теорії. Приймаючи людей такими, які вони є, і не створюючи ілюзій щодо приходу до влади якихось праведників, він хоче розглянути умови, за якими суспільство буде застрахованим від усяких несподіванок, від тієї невизначеності, коли невідомо хто прийде до влади - правитель, що керується розумом, чи може движимый афектами. Зокрема, Спіноза звертає першорядну увагу на співвідношення природного права, права верховної влади і свободи. Природне право грунтується на законах природи людини, а вона така, що люди скоріше раби бажань, аніж слуги розуму. Ступінь правомочності кожного визначається силою природи особи, проте не настільки, щоб хтось (самий слабкий) був позбавлений природного права. Люди зберігають його як у тому випадку, коли мудрець спирається у своїх учинках на розум, так і в разі, коли неук підкоряє своє поводження афектам. У деякій базисній площині, в умовному природному стані люди рівні, учинки кожного виправдовуються його природою. У цьому стані не існує злочинного поводження. Обмеження правомочності діянь стосуються суспільного буття, але і вони мають межі: що не може бути заборонено, те необхідно повинно бути допущене. Тому не можна верховній владі підносити до рівня закону такі вимоги, які нездійсненні за своєю суттю, тобто несумісні із природою людини. Не можна, наприклад, хворого зобов'язати бути здоровим. До зон, які е вільними від насильства влади, філософ відносить область мислення, друкованого й усного судження. Дух

не є підвладним праву верховної влади. У випадку порушення цієї вимоги можна й стосовно держави застосовувати поняття злочину. Але як визначити межі правомочності держави? Відповідь така: будь-яка нормальна людина, покладаючись на свій розум, здоровий глузд і досвід самозбереження спроможна визначити загрозливу поведінку верховної влади. Це з однієї сторони. А з іншої, й сама держава має власний інстинкт самозбереження, свої діяння вона контролює теж по праву природному. Верховна влада може допускатися помилок тоді, коли вона покидає грунт розуму, так само як і індивіди часто чинять на шкоду собі. Природа єдина. Спіноза висловлює все же деякі думки щодо можливості профілактики вад держави і боротьби з її недоліками, надаючи превагу демократичній формі правління. На його думку, соціальний порядок забезпечений там, де є шанування права, де розвинутий культ закону, де затвердився такий засіб здійснення влади, коли людям здається, що ними не керують, а вони живуть за своїм вільним рішенням. Для цього треба прагнути до пошуку заходів, що відповідають народному характеру, природі місця, де народ живе, застосовувати не прямі, а побічні методи управління. Шлях до міцності держави - в непорушності одразу правильно встановлених законів, а закони - душа держави.

Не зупиняючись детально на морально-правовому вченні І. Канта, відзначу тільки, що грунтовно розроблена ним етика обов'язку до певної міри спрямована на дослідження умов, що запобігають скочуванню до «війни всіх проти всіх». За Кантом, основа людських учинків - у волі, на яку може впливати розум у його практичній іпостасі. Справжнє призначення такого розуму в тому, щоб затвердити волю як розумну і добру. Кант переконаний, що доброю є воля, яка пов'язана з обов'язком. Взаємна кореляція моралі і права грунтується на тому, що вони є двома видами законодавства в сфері моральності: у тому випадку, коли закони стосуються головним чином зовнішнього примусу, вони називаються юридичними, якщо ж закони моральності мають характер внутрішнього примушування, вони іменуються етичними. Категоричний імператив практичного розуму служить засобом легітимації всієї нормативної системи суспільства і може стати гарантом громадянського миру і порядку. Право повинно знаходитися в згоді з етикою обов'язку, тобто юридичні і моральні обов'язки передбачаються збіжними, і, хоча зберігається їх деякий паралелізм, в ідеалі вчинки не тільки закономірні, але й моральні.

У Гегеля, як і в Канта, воля є вихідним пунктом морально-правової концепції. Право народжується з утілення волі в зовнішні речі, що призводить до присвоєння і до власності. Але воля особистості втілюється і у внутрішньому світі людини. Це - мораль. Моральна воля виявляється у вчинках. Оскільки праву не вистачає суб'єктивності, а моралі об'єктивності, те обоє вони зливаються в моральності. Моральне, що синтезувало право і мораль, реалізується в таких спільнотах як сім'я, громадянське суспільство й держава.

Наведені приклади показують, що багато видатних мислителів відстоювали взаємозв'язок моралі й права як форм репрезентування соціального порядку. Коли я заявляю про співвідношення морального і правового порядку, я теж припускаю наявність такого зв'язку. У кінцевому рахунку в будь-якій правовій системі можна знайти опорну для неї моральну підставу, яка може бути актуалізованою, проблематизованою і може активно

обговорюватися в переломні періоди розвитку суспільства і в періоди кризи. У такі часи моральні підвалини політико-правового режиму просто оголюються. Зв'язок моралі і права вбачається й у тому, що будь-яка правова норма має більший авторитет, якщо отримує підтримку в моральній свідомості більшості людей і відповідає сформованому ладу повсякденного народного життя, що називається звичаєм.

Але якщо ми наполягаємо на наявності тісного зв'язку і взаємопроникненні права і моралі, то чи е сенс розводити поняття правового і морального порядку і чи не краще говорити про єдиний морально-правовий порядок? Здається, що такий сенс є і він передбачається або навіть проговорюється в сучасній практичній філософії. Коли ми прагнемо ав-тономізувати правовий або моральний порядок, то спираємося на показаний багатьма авторами принцип автономності права і моралі. Поняття морального порядку переважно характеризує взаємодії людей у сфері приватного життя, в області життєвого світу, світу повсякденності. Неможливо навіть уявити собі масштаби спустошливих для соціуму наслідків, якби коли-нибудь удалося кому-небудь накинути правове покривало на увесь простір нашого життя. Тотальна правова регламентація при режимі всюдисущого контролю і невідворотного покарання зробила б соціальне життя нестерпним. Місце правової регуляції - суспільна сфера, «дальнє» від повсякденності перехрестя інтересів індивідів як суб'єктів соціальне значимої діяльності. Але тут варто взяти до уваги, що при нерозвиненому праві і відсутності традиції шанування права має місце перенесення у суспільну сферу навичок спілкування, що склалися в приватній сфері. Чи не в цьому одна з причин труднощів у справі правового впливу на корупцію в нашому суспільстві.

Розподіляючи моральний і правовий порядок по переважаючим сферам, можна підкреслити і їхнє розходження у механізмі складання. Перший формується стихійно, але правила (принципи) моралі, хоча і не можна, як справедливо помічає Ф. Хайек, навмисно сконструювати і впровадити, проте їх можна відкрити, сформулювати спеціалізованою мовою і тим самим дати людям моральну освіту, що, безсумнівно, зміцнить моральний порядок. Правовий порядок на базі позитивного права, як відомо, формується при активному впливі свідомого начала.

Поділ морального і правового порядку є присутнім у філософських дискусіях із приводу пріоритету моралі або права в питанні про принципи, на яких повинно бути облаштоване суспільне життя. Сучасний лібералізм, наприклад, указує на пріоритет права перед благом (Д. Роулз). Заперечуючи цієї позиції, М. Сендел говорить про те, що будь-який політичний лад є ціннісне навантаженим. Але чиї це цінності? Не існує ніякої привілейованої точки зору, ніякого трансцендентального суб'єкта, спроможного зайняти позицію поза суспільством і поза досвідом. Тому: чиї уявлення про право ми покладемо в основу принципів улаштування суспільства? Критики лібералізму схильні вважати, що демократичне товариство повинно мати деякі загальноприйняті визначення доброчесного життя (Ч. Тейлор).

Напрямок дискусії схиляє нас до висновку, що, коли виходити з взаємозв'язку моралі й права, але будувати теорію організації суспільного жит-

тя на приматі моралі, то ми будемо мати скоріше моральний порядок, що одержав правове оформлення, а, в зворотному випадку, будемо мати справу з чистим правовим порядком, прикрашеним моральними міркуваннями. Можливо правильний підхід до оцінки співвідношення правових і моральних начал лежить, як завжди буває у випадку двох крайнощів, посередині.

Список літератури: 1. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т.4. М.: Мысль, 1983.

Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

ЗМІСТ

1.	Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
2.	1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
3.	1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
4.	1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
5.	1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
6.	1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
7.	1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
8.	1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
9.	1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
10.	1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
11.	1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
12.	1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
13.	1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
14.	1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
15.	1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
16.	1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
17.	1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
18.	1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
19.	1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
20.	1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
21.	1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
22.	1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
23.	1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
24.	1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
25.	1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
26.	1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
27.	1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
28.	1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
29.	2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
30.	2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
31.	2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
32.	2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
33.	2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
34.	2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
35.	2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
36.	2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
37.	2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
38.	2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
39.	2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
40.	2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
41.	2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
42.	2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
43.	2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
44.	2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
45.	2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
46.	3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
47.	3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
48.	3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
49.	3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
50.	3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
51.	3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
52.	3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
53.	3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
54.	3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
55.	3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
56.	3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
57.	3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
58.	3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
59.	3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
60.	4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
61.	4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
62.	4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
63.	4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
64.	4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
65.	4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
66.	4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
67.	4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
68.	4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
69.	4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
70.	4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
71.	4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
72.	4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
73.	4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
74.	4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
75.	5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
76.	5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
77.	5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
78.	5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
79.	5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
80.	5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
81.	5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
82.	5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
83.	5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
84.	5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
85.	5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
86.	5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
87.	5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
88.	5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
89.	5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
90.	5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
91.	5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
92.	5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
93.	5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
94.	5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
95.	5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
96.	5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
97.	5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
98.	5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
99.	5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
100.	5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
101.	5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
102.	5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
103.	5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
104.	5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
105.	5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate