Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Філософія / Горлач
3. Філософія Просвітництва у Франції
Філософські погляди Вольтера
У середині XVIII ст. у Франції і трохи пізніше в Німеччині виникає широкий суспільний рух - Просвітництво. Власне, свій початок Просвітництво бере ще з XVII ст., біля його джерел стояли Френсіс Бекон і Рене Декарт. Представники Просвітництва - Вольтер, Руссо, Даламбер, Ламетрі, Дідро, Гельвецій, Гольбах багато зробили для створення «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел». Основний зміст суспільного руху - критика: критика феодальних поглядів, критика релігійного марновірства, критика схоластики як форми філософствування, критика авторитетів та ін. Філософська форма філософа-просвітителя до дійсності - її заперечення з позиції розуму. Не випадково XVIII ст. називали віком розуму і заперечувальних доктрин. М'якою, а інколи й обережною формою заперечення існуючої дійсності став сумнів як методологічна основа скептицизму. Попередники просвітників - представники скептицизму у Франції - Мішель де Монтень (XVI ст.), П'єр Бейль (XVII ст.), осмислюючи категорію істинності, розглядають її відповідно до морально-релігійних концепцій, можливості розуміння з позиції розуму і науки.
Максимально загостреної форми скептицизм, як спосіб філософствування, набуває в творчості Франсу-Марі-Аруе (1649-1778 pp.), більше відомого в історії культури під псевдонімом Вольтер. Народився в Парижі, в сім'ї нотаріуса, закінчив єзуїтський коледж. Навчався у школі правознавства. Рано почав діяльність на літературному поприщі. За написання епіграм і памфлетів на впливових осіб декілька разів висилався за межі Франції та ув'язнений у Бастілії. Літературно-філософська діяльність зробила Вольтера знаменитим у всій Європі. Його критики боялися герцоги і міністри, церковні ієрархи і клерикали, з ним загравали самодержці (Катерина II), ним захоплювались «вольтер'янці», мислителі і літератори декількох поколінь. Один з основних об'єктів критики Вольтера - християнська церква. «Роздавіть гадину!» - закликає Вольтер, розглядаючи діяння церкви як сплетення утисків, актів мракобісся, знущань над інакомислячими і вбивств. Але заперечуючи необхідність церкви, як суспільного інституту, Вольтер визнає існування Бога як Першотворця Всесвіту і необхідність релігійної віри як гаранта суспільного порядку. Юрмі потрібен наглядач за порядком - караючий і милуючий Бог. Якби Бога не було, його слід було б вигадати, стверджує Вольтер. Як деїст, він стоїть на компромісній позиції між вірою в Бога і його запереченням: треба уникати крайностей - релігійного фанатизму і атеїзму.
Атеїсти, які б стояли біля влади, були б такими ж злочинцями для людства, як і релігійні фанатики. Розум протягує руку спасіння у виборі між двома чудовиськами. На думку мислителя, люди повинні керуватися в житті принципами так званої природничої (а не релігійної) моралі. Основний моральний закон вписано природою в серця людей: поводься з іншим так, як би ти хотів, щоб інші поводилися з тобою. Ідея поступального розвитку суспільства і нездоланності суспільного прогресу характерна для всього творчого доробку філософа. Виступаючи проти теолого-оптимістичної точки зору Лейбніца («Все йде на краще у цьому з кращих світів») Вольтер водночас рішуче протестував проти містичного песимізму Паскаля («Людина - середнє між усім і нічим»).
'' Жан-Жак Руссо (1712-1778 pp.) народився
в Женеві, в сім'ї годинникаря. Популярним став завдяки перемозі у конкурсі з питань морального прогресу. Осмислюючи роль науки у житті людства, Жан-Жак Руссо приходить до невтішного висновку: «Наші душі розбещувалися в міру того, як вдосконалювалися науки і мистецтва. Чим більше примножуються життєві вигоди, вдосконалюються мистецтва і поширюється розкіш, тим більше знесилюється істинна мужність, воєнні доблесті щезають, і все це - плоди наук і мистецтв, що вийшли з тиші кабінетів».
В історію філософської думки Жан-Жак Руссо увійшов як критик цивілізації, побудованій на суспільній нерівності. На певному етапі розвитку цивілізації виникає соціальна спільність, що користується привілеями, живе в розкоші і гультяйстві. Більша ж частина населення злидарює. В результаті у суспільстві дедалі посилюється аморалізм. Але можлива і інша соціальна модель суспільства, що грунтується на натуральному виробництві, де трудящий і власник суміщаються в одній особі, де люди соціально рівні і морально чисті. Такою моделлю є первісне суспільство - «Золотий вік», де люди жили у злагоді з природою і одне з одним. Ідея соціальної рівності людей покладена в основу концепції виховання. Головне завдання виховання - формування гармонійної особистості на основі праці в контексті загальнолюдських цінностей. Необхідно удосконалювати суспільство, прямувати до нового «Золотого віку», що має прийти на зміну аморальній цивілізації. Ідеал Жан-Жака Руссо - буржуазна республіка. Жан-Жак Руссо, на відміну від ідейного супротивника Вольтера, не мав ілюзій стосовно можливостей просвітницької монархії і виправдовував революційні дії народу, який вирішив удосконалити або змінити форму правління.
Природа, матерія (вона ж субстанція), Всесвіт - це єдина першооснова, що не має зовнішніх причин для існування. Першооснова — сама собі причина і наслідок, існує вічно, постійно змінюється й одночасно залишається тотожною стосовно до самої себе. Такий світогляд протиставляється деїзму і пантеїзму, що визнають Бога як творця або ототожнюють його з природою. Одним з перших філософів, що критикує деїзм, є Жульєн-Офре де Ламетрі (1709~1751 pp.). Думка, що Бог -першопричина і джерело активності матерії, зауважує де Ламетрі, не більше аніж гіпотеза, поступка релігійній вірі. На його думку, джерело активності зосереджено в самій матерії, адже «матерія містить у собі оживляючу силу, що і є безпосередньою причиною усіх законів руху». Скептично оцінюючи деїзм, де Ламетрі залишає питання про існування Бога відкритим. Який би висновок не зробив філософ, ніяк не вплине на вирішення людиною своїх земних проблем: для її спокою абсолютно байдуже, вічно існує матерія, чи є Бог, чи його немає. Безумство терпіти муки, коли не можеш чогось пізнати і що ніяк не вплине на бажання людини бути щасливою, навіть якби і досягла мети в реалізації одвічних питань.
Жульєн-Офре де Ламетрі не згодний з Рено Декартом, який зводив суть матерії до протяжності. Адже є істинно суттєва її внутрішня властивість - здатність до активності і чутливості. Ця властивість на рівні людського організму втілюється у формі душі, свідомості. Цю ж думку поділяє і Дені Дідро: «Здатність до чутливості - це загальна властивість матерії або продукт її організованості». Поль Гольбах погоджується з думкою про існування первісної внутрішньої активності матерії. Матерія завжди існувала, рухається завдяки своїй суті. Рух, по суті, є саморух, його визначальна не за межами матерії, а в ній самій. Але Дені Дідро не настільки категоричний, щоб проголосити чутливість властивістю всієї матерії. На його думку, ця властивість притаманна лише високоорганізованим формам матерії.
У центрі уваги французьких мислителів знаходиться і гносеологічна проблематика. Чи здатна людина пізнати світ і визначити своє місце в ньому, як же ж відбувається процес пізнання, як співвідносяться відчуття і розум у процесі пізнання - ці і багато інших питань обговорюються в салонах Гельвеція і Гольбаха. В дискусіях сенсуалістів і раціоналістів французькі філософи віддавали перевагу сенсуалізму. Жульєн-Офре де Ламетрі приходить до висновку, що без відчуття немає ідей. Чим менше відчуття, тим менше ідей. Чим менше виховання, тим менше ідей. При відсутності почуття немає ідей. Услід за Джоном Локком заявляє, що немає ніяких підстав говорити про існування природжених ідей, оскільки всі ідеї виникають на ґрунті відчуття. З ним солідарний і Дідро: «Уявіть, що фортепіано володіє здатністю до відчуття і пам'яті, і скажіть, хіба фортепіано не стало б тоді само повторювати ті арії, що виконувались на його клавішах? Ми - інструменти, які мають відчуття і пам'ять. Наші чуття - клавіші, по яких б'є навколишня природа і які часто самі по собі б'ють, ось, на мою думку, все, що відбувається у фортепіано, що за своєю організацією подібне до вас і до мене».
«Відчуття - мої філософи», - заявляє де Ламетрі. Із чутливості виникають інші форми розумової діяльності: пам'ять, уявлення, ана-літико-синтетична діяльність, абстрактне мислення. Немає сумніву, що розумова діяльність людини дає можливість їй адекватно сприймати світ, вести пошук суті речей, визначати істину. Але французькі філософи вельми стримані у вирішенні проблеми пізнання світу. «Суть душі людини і тварин є і залишиться назавжди невідомою, як і суть матерії і тіл», заявляє де Ламетрі. На думку Гольбаха, людині «не дано пізнати своє походження, проникнути у суть речей і дійти до первісних причин». Але такі заяви — свідчення не про агностицизм філософів, а швидше про неповноту людського знання, про незавершеність. Французькі матеріалісти переконані, що хоч походження людини ще не визначено, але ясно одне: людина - продукт природи. Характерною особливістю світогляду плеяди мислителів є атеїзм. Бейль і Монтень, а після них Вольтер скептично ставились до християнства, а інколи і критикували його, але публічно не відкидали ідею існування Бога. Одним з перших де Ламетрі розробляє концепцію світу з атеїстичних позицій, де Богу не знаходилося місця в світі: адже світ існує «сам по собі». Створення світу із нічого, на думку Гольбаха, - теологічний виверт. Невігластво, неосвіченість у поєднанні з допитливістю заставили людей з жадністю хапатися за все чудесне. Не пізнавши природи, людина створила собі богів, які стали єдиними предметами надії і спасіння. Неосвічена людина не знає природних причин і вірить в надприродне, створює собі примару, з якої робить Бога. Освічена людина перестає вірити в забобони, така основна думка просвітників-матеріалістів. Треба зауважити, що просвітники не були утопістами у вирішенні проблеми викорінення релігії з суспільства. Увесь народ не можна зробити освіченим і атеїстичним за світоглядом. Атеїзм, на їх думку, - це світогляд лише небагатьох інтелектуалів, які глибоко пізнали причини природних і соціальних явищ. Суспільний прогрес неминуче збільшує число аристократів духу.
Діалектика, як метод мислення, органічно притаманна філософам французького Просвітництва. Не можна погодитися з ще існуючою в літературі думкою про метафізичність (антидіалектичність) їх позиції. Читаючи їх твори, бачимо глибоко мислячих філософів, соціологів, антропологів, які зуміли відобразити природу, соціум, людину в логіці понять. Діалектичними є вихідні філософські ідеї -принцип збереження і перетворення матерії, принцип руху як єдності стабільності і зміни, думка про суспільний прогрес як поступальний суперечливий рух суспільства від нижчого до вищого, від простого до складного. В центрі уваги мислителів - принцип зв'язку і взаємообумовленості явищ. Оскільки усе причинно обумовлене, отже, необхідне і випадковості не існує. Випадковим можна вважати лише те явище, причина якого нам невідома. Припущення випадковості, вважає Поль-Анрі Гольбах, рівнозначно припущенню чуда, тобто надприродного явища. Але, з іншого боку, людині всього знати неможливо через труднощі дійти до первісних причин. Отже, хоче того людина чи ні, життя постає перед нею як хаос, збіг випадковостей. Досить найменшої випадковості, зміщення якого-небудь атома, щоб загубити або принизити людину. Абсолютизація необхідності або випадковості веде до фаталізму. Людина повністю перебуває у владі незалежних від неї сил. Така парадоксальна ситуація аналізується в праці Дені Дідро «Жак-фаталіст». Людина безсила перед владою Фатуму, яким би не здавався їй світ - необхідним чи випадковим. Просвітителі демонструють неординарний підхід до вирішення питання про свободу людини. Чи існує взагалі свобода волі в абсолютно визначеному світі? Поль-Анрі Гольбах дає заперечу-вальну відповідь на питання. Людина ні на одну мить не буває вільною (це концепція волі характерна для античного стоїцизму). Вся різниця, пише Поль-Анрі Гольбах, між людиною, яку викинули з вікна, і людиною, яка сама з нього вистрибує, полягає лише в імпульсі, який в першому випадку приходить ззовні, в другому - з самого організму людини, яка відважилася на такий крок. Правда, іноді виникає ілюзія свободи, оскільки людина може робити вибір між декількома варіантами поведінки. Але будь-який вибір визначений, тобто причинно обумовлений, отже, необхідний. Для людини воля, свобода є ні що інше, як усвідомлення необхідності тієї чи іншої дії. Висновки французьких просвітників перекликаються з відомою концепцією свободи Бенедикта Спінози. Але як жити людині, повністю підпорядкованій Долі та утиснутій в лещата фаталізму? На допомогу повинна прийти етика стоїків і епікурейців. Ламетрі зауважує: «Залишимо думки про фатальний меч, що завис над головою; якщо не можемо дивитися на нього без збентеження, то забудьмо про нього і про те, що меч тримається на одній ниточці. Будемо спокійно жити, щоб спокійно умерти».
Розуміння суспільства французькими мислителями ґрунтується на концепції людини як природної істоти. Суспільство - витвір природи, тому що природа обумовлює життя кожної людини у суспільстві. Поль Гольбах зауважує: «Людина повинна шукати у самій природі і в своїх власних силах засоби задоволення своїх потреб, ліки від своїх страждань і шляхи до щастя». У чому ж полягає суть людської природи? Це питання всебічно осмислюється філософами у світлі природної політики, природних законів, природної моралі та ін. Загальний висновок такий: суть людської природи полягає в намаганні самозбереження, досягненні особистого блага і щастя. Суспільство буде досконалим, розумно побудованим за умови його відповідності людській природі. Суспільне середовище (держава, право, мораль та ін.) визначає суть людини. Отже, погано влаштоване середовище формує недосконалу особистість. За Гельвецієм, «люди не народжуються, а стають тими, хто вони є». Звідси висновок: необхідно розумно розбудувати середовище - створювати розумний політичний устрій, розумні закони і людську мораль.
Просвітники-енциклопедисти виступили з критикою концепції природного стану людини, яку висунули Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо та ін., зокрема, містила ідею про первісну моральну природу людини як злої (Гоббс) або доброї (Руссо) істоти. На думку Гольбаха, Гельвеція, Дідро, природа не створює людей ні добрими, ні злими, такими їх робить суспільне середовище. Але філософи підтримували теорію суспільного договору: заради збереження суспільного порядку, охорони приватної власності люди добровільно відмовляються від особистої свободи, вступають одне з одним у договірні відносини, створюють посередника і захисника - державу, систему громадських законів (природне право). На чолі держави повинен стояти розумний правитель, справедливий і сильний керівник, який у відповідності до вимог природи і розуму веде суспільство і кожного його громадянина до загального щастя і благополуччя. Такі деякі ідеї та особливості філософії французьких просвітників XVIII ст. Вплив ідей Просвітництва на дальший розвиток філософських і соціальних знань надзвичайно великий.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
