Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Філософія / Горлач
Глава 2. СУСПІЛЬСТВО Глава 2. СУСПІЛЬСТВО 1. Суспільство - система об'єктивної реальності
Людина є суспільною істотою і її можливості реалізуються лише в суспільстві, а всі дії людини, зв'язки і відносини, умови, в яких живуть люди, можна правильно зрозуміти лише тоді, коли усвідомлюється зміст поняття суспільства, соціуму. Відомий філософ Хосе Ортега-і-Гассет підкреслює, що в сучасних умовах люди постійно говорять про закони і права, державу, національне і інтернаціональне, громадську думку та повноваження, правильну й неправильну політику, пацифізм та мілітаризм, батьківщину і людство, соціальну справедливість і несправедливість, капіталізм і колективізм, соціалізацію й лібералізацію, авторитаризм, особистість і колективізм тощо. І не тільки говорять, а й сперечаються. І не тільки сперечаються, але й борються за те, що стоїть за такими словами. І в таких соціальних, політичних битвах в усіх куточках землі люди гинуть сотнями, тисячами, мільйонами. Ідея закону, права, держави, свободи, державності, соціальної справедливості тощо є основною складовою частиною ідеї соціальної, суспільної. І якщо ідея соціальна, суспільна неясна, то всі ідеї втрачають сенс, і розмова про них перетворюється у звичайне пустослів'я.
Проблема що таке соціум, що таке суспільство, яка природа елементарних явищ, що складають факти суспільного життя. Тому соціологія, соціальна філософія все ще не дали чіткої відповіді на питання. Одні філософи (неокантіанці, Вільгельм Віндельбанд, Генріх Ріккерт) пояснюють це складністю будови суспільства, плинністю суспільного життя, зв'язаною з унікальністю свідомої дії кожної людини. Суспільство не має своїх законів і наука про суспільство неможлива. Інші, - англійський філософ Карл Поппер та ін. - ідуть ще далі, пояснюють неможливість наукового визначення суспільства унікальністю самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних, універсальних законів. Зазначені труднощі пізнання суспільства справді стримували пошуки соціальною філософією суті соціуму, суспільства протягом історії.
Відкривши характерні властивості: розподіл праці, відносини власності, моральні якості, філософи ототожнювали суспільство з державою, спільністю, народом. Засновники соціології Огюст Конт і Герберт Спенсер не говорять, що є суспільство. Аж до кінця XX ст. багато соціологів ототожнювали суспільство з біологічним організмом, особою, взаємодією тощо.
Оригінальну спробу визначити суспільство здійснила марксистська філософія: показала суспільство як систему суспільних відносин між людьми, а суть людини - як соціальну якість, запрограмовану суспільством. Розглядаючи відношення Людина - суспільство як основне у соціальній філософії, неодноразово підкреслювали, що суспільство в такій же мірі створює людину, в якій людина створює суспільство. Марксистська філософія провідною ланкою вважає суспільство. Стрункістю концепції людини і суспільства марксистська філософія вплинула на сучасні концепції соціуму та соціального.
Це концепція методологічного індивідуалізму, що, за словами Карла Поппера, є неспростовною доктриною, за якою будь-яке колективне явище належить розуміти як результат дій, взаємодій, мети, надій і думок окремих людей і як результат створених і збережених ними традицій. За таким розуміння соціальна суть індивіда запрограмована не лише суспільством, але й космо-природно-тваринним буттям, оскільки людина є космо-природно-тваринно-соціальна істота. Потенційна духовність космосу реалізується людиною у суспільних об'єднаннях індивідів. Усі сучасні соціально-філософські поняття суспільства так чи інакше визначають сукупність соціальних взаємозв'язків людей у процесі задоволення їх потреб. Але за таким спільним нерідко існують істотні відмінності. Плюралізм як риса світової філософської думки характерний і для концепцій суспільства. Є й інші визначення суспільства. Французький соціолог Еміль Дюркгейм називає суспільством особливу істоту, з її власною природою, відмінною від природи його членів, і особою, яка має свої власні відмінності від індивідуальних особистостей. Таке ототожнення суспільства з особою не сприяє розумінню суспільства. Американський соціолог Толкотт Парсонс вважає, що суспільство становить соціальну систему, що характеризується відносною самостійністю, урівноваженою територією, економічними ресурсами, вихованням та соціалізацією населення і культури.
Інший американський соціолог Едвард Шілз пише, що суспільство - це об'єднання колективів, головними факторами якого є центральна влада, згода та територіальна цілісність. Німецький філософ Георг Штіллер визначає суспільство як закономірну, органічну цілісну систему соціальних відносин та їх носіїв. У такому ж контексті російський філософ Леонід Жаров вбачає у суспільстві продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних на спільних інтересах і договорі.
У такому далеко неповному різноголоссі розуміння суспільства соціальною філософією і соціологією, по-перше, треба виділити суспільство від інших понять, спільність, держава тощо; по-друге, треба виділити найзагальніші значення поняття суспільство; по-третє, визначити поняття соціального, з яким зв'язують сучасні концепції суспільство; по-четверте, відокремити філософський та загальносоціологічний підходи вивчення суспільства. Це й стане передумовою всебічного розуміння складної структури суспільства, як системи, основних форм взаємодії людей, суспільних зв'язків, умов існування і розвитку, джерел, суб'єктів та спрямованості суспільного руху, рушійних сил.
Поняття спільність вживається для визначення загальної життєдіяльності людей, зв'язаних спільним походженням, мовою, інтересами, долею, культурою. Найважливішими спільностями є сім'я, рід, плем'я, народність, нація, які входять у суспільство як спільності, але не охоплюють усіх людей суспільства, їх діяльності та суспільних відносин. Суспільство також можна вважати спільністю людей усієї землі чи окремих її регіонів. Але не всяка спільність є суспільством. Сучасне суспільство - це система соціальних спільностей.
Поняття народ означає спільність людей, зв'язаних походженням, мовою, культурою, певною територією. І хоч народ є основним суб'єктом суспільства, творцем історії, не тотожний суспільству, бо в суспільство входить і видатна особа, і еліта. Поняття народ вужче, ніж поняття суспільство. Нетотожне поняття суспільство і з поняттям держава. Держава, по-перше, існувала не завжди, а виникла на певному етапі розвитку суспільства; по-друге, держава становить форму організації життя народів за допомогою законів та права. І все-таки, будучи не тотожними між собою, поняття суспільство, спільність, народ, держава взаємозв'язані між собою і зумовлюють розуміння тих і інших. Так, не погоджуючись з ототожненням держави й особи, не можна не бачити зв'язку між ними. Бо суспільство становить форму інтеграції життєдіяльності індивідів у цілісність. І, як інтегрована форма стосунків між людьми, суспільство є суб'єктним буттям людини, суб'єктом і носієм життєвих потреб людей і способів їх задоволення, тобто діє у певному розумінні як особа.
Суспільство визначається в широкому і вузькому розумінні. У широкому - поняття суспільство охоплює всі суспільні явища - соціальну діяльність, практику, суспільний та політичний лад, організацію сім'ї, інших соціальних спільностей, усі види культури, всі форми духовності. Отже, суспільство означає цілісну систему життєдіяльності людей в усій її повноті та розвитку. Суспільство ~ це вся сукупність історичних форм спільної діяльності і спілкування людей, особливий ступінь розвитку живих систем, способом існування яких є виробництво засобів для життя. Тут суспільство як людство відокремлюється із усіх спільностей тварин. У вузькому розумінні поняття суспільство вживається для позначення історично конкретного типу соціальної системи, певного етапу людської історії (феодального, капіталістичного, інформаційного тощо). Тут суспільство розглядається не в усій сукупності елементів, а лише в важливіших, істотніших властивостях етапу. Ці два основних визначення суспільства є вихідними в аналізі.
Поняття соціального у філософії
В філософії поняттям соціальне визначають суть суспільного життя людей, специфіку соціальної форми руху матерії. Соціальне в такому аспекті однопорядкове з суспільним, а не з тим його значенням, що виражає розшарування суспільства та відносини між ними. Отже, соціальне - не чисто природне, а те, що характерне і значиме для людей і взаємодії між ними. Найважливішими властивостями соціального є: по-перше, спосіб життя людей, заснований на свідомій діяльності - на виробництві засобів для життя людей; по-друге, свідомість, духовність, що найглибше виражаються людською самореф-лексією; по-третє, значима людська взаємодія, що здійснюється шляхом усвідомленої свободи вибору, спілкування між людьми засобами символічних форм культури; по-четверте, створений людьми світ культури, як власне буття. Зрештою, соціальне, а отже, й соціум - це людське буття, обумовлене діяльністю та спілкуванням. Особливістю такого є те, що буття, як людська культура, створене людьми, постійно створює, формує людину, її духовність як найглибшу суть соціального.
Соціологія вивчає соціальну структуру
суспільства, соціальні інститути, процеси та соціальні спільності людей, їх властивості, спосіб їх організації та зв'язки. Соціальна ж філософія вивчає суспільство як цілісну систему через призму людини і само-цінність гуманістичних пріоритетів. її цікавлять рушійні сили і спрямування суспільного розвитку, взаємодія індивіда та суспільства, специфіка зв'язків і стосунків між індивідами у єдине ціле суспільство, типи зв'язків в історії людства (духовні, конвенційні, матеріальні).
Соціальна філософія як теоретичний світогляд розглядає суспільство у взаємозв'язку з людиною та природою; тут суспільство виступає як система зв'язків та відносин, в якій і за допомогою якої люди здійснюють життєдіяльність. Поняття суспільство і означає ті зв'язки та відносини, в яких люди перебувають між собою. Інакше кажучи, акцент переноситься на людину: суспільство виступає як сама людина в її суспільних відносинах, як безпосередній світ буття людини. Тому філософія й підкреслює, що суспільство - це система зв'язків та відносин, в якій людина реалізує, свою суть. Отже, щоб зрозуміти суспільство, необхідно з'ясувати головний діючий початок - особистість людини.
Одні філософи віддають пріоритет економічним відносинам, інші - духовним, треті - вважають їх рівноправними. Одні вважають, що суспільство як система найточніше виражається поняттям суспільно-економічна формація, інші - поняттям цивілізація, треті - поняттям культура, четверті — що суспільство виражається синтезом усіх понять. Але всій багатоманітності визначень суспільства властиве: суспільство - цілісна система, що перебуває в постійному русі і саморозвитку. Підтвердженням є історичний досвід і система гуманітарного знання: історія, соціологія, юриспруденція, економічна наука, філологія, філософія тощо. Можна погодитись, що поняття суспільство вживається у філософії для визначення багатогранного соціального світу буття людини, людської дійсності. Жодна з гуманітарних наук неспроможна дати повного і адекватного знання про суспільство. Узагальнюючи знання спеціальних наук, соціальна філософія вивчає закони функціонування і розвитку суспільства. Адекватне знання про суспільство як цілісну систему соціальна філософія спроможна дати тому, хто вивчає суспільство з позицій людини та її взаємозв'язку і взаємодії з іншими людьми.
Людина, сенс її суспільного життя, найважливіші життєві цінності - центральна проблема соціальної філософії. Інакше кажучи, суспільство вивчається, вимірюється лише у ставленні суспільства до людини. Відношення: людина - суспільство є основним у соціальній філософії, оскільки, за визначенням Карла Маркса, суспільство в тій же мірі створює людину, як людина суспільство. Всяке зневажання людиною на догоду суспільству приводить до хибного розуміння суспільства - теологічного, натуралістичного тощо.
Отже, сучасна філософія вважає суспільство соціальною системою, що складається із множинності компонентів, утворених діяльністю та спілкуванням окремих людей. Системна методологія передбачає відокремлення з суспільства основних його частин - компонентів і аналіз їх функцій та взаємодій. Основними компонентами є виробнича, економічна, соціально-політична, духовна сфера взаємодії людей.
Основа сучасної теорії суспільного процесу - система філософських категорій - допомагає науковому пізнанню минулого та сучасного розвитку.
Питання про адекватне відображення в теорії реальної історії складне. Мова йде про істинність теоретичного знання, про суспільство, що безпосередньо повністю не співпадає з конкретно-історичиим суспільством. Важливо знайти спосіб застосування теорії до конкретної багатоманітної дійсності. Соціальна філософія на місце конкретію-історичного суспільства ставить і вивчає її ідеалізований об'єкт, ідеалізовану модель суспільства. Ясно, що ідеалізована модель відрізняється від живого суспільства. Але в ідеалізованій моделі відбиваються основні властивості конкретного суспільства, необхідні зв'язки і відносини, очищені від випадкових та неістотних властивостей, зв'язків та відносин. Теоретичний аналіз дозволяє в ідеальній моделі розкрити суть конкретно-історичного суспільства. В тенденції розвитку та функціонування суспільства як цілісної системи. Пізнання суті та тенденції розвитку конкретио-істо-ричпого суспільства, по-перше, допомагає правильно поставити конкретну суспільну проблему, і, розв'язання.
по-друге, дає орієнтир в науковому пошуку її
Теоретичні моделі суспільства
У соціальній філософії виділяються основні теоретичні моделі суспільства. Ідеалістична модель суспільства, заснована на визнанні вирішальної ролі ідей, міфів, духовності у згуртуванні людей в єдине ціле - суспільство. Видів ідеалістичної моделі багато: буддизм у Стародавній Індії та інших східних країнах, що вважав кінцевою метою людського життя - вічне блаженство; конфуціанство у Стародавньому Китаї, що ставило основою існування суспільного життя моральність з її золотим правилом: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі, і тоді зникне ненависть у державі, зникне ненависть у сім'ї». Вчення Конфуція про людинолюбство як основу суспільства дозволяє вважати його родоначальником філософії соціальної злагоди; платонізм Стародавньої Греції, чітко виражений концепцією ідеальної держави (суспільства) Платона, побудованої на моральному принципі справедливості. Ідеї освіченого розуму лежать в основі концепції суспільства німецької класичної філософії. Іммануїл Кант у трактаті «Ідея загальної історії» обґрунтовує думку про те, що знаходження людиною засобів до життя і навіть її здатність розуміння, швидкий розум і добра воля мають бути власною справою людини, а історична закономірність - лише аналогічна закономірності природи. За Іммапуїлом Кантом, суспільство є умовою самореалізації людини.
Засіб, що природа користується для розвитку людських нахилів, - це антагонізм (недоброзичливість у спілкуванні людей), оскільки зрештою є причиною їх законного порядку. Опір іншим у суспільстві спонукає всі сили людини до перших істинних кроків від грубості до культури, що є суспільною цінністю людини. У суспільстві, завдяки незлагодженості та просвітництву, утверджується образ думок, здатний перетворити грубі природні задатки в моральні. Іммапуїл Кант осмислює ідеї розвитку суспільства, правової держави, структури влади, вважає, що найбільша біда, яку люди спричиняють одне одному невгамовною свободою, - незлагодженість між людьми - вимушує їх вступати до громадянського суспільства. Вся культура й мистецтво, що прикрашають людство, найкращий суспільний устрій -плід нетовариськості. Нетовариськість веде до суспільного прогресу й вічного миру на шляху об'єднання людей у конфедерацію.
Оригінальні ідеї про суспільство розвинув Георг Гегель. Його ідеалістична концепція суспільства має наукове пояснення багатьох явищ і процесів, закономірностей об'єктивного Духу, по суті, розкривалися закономірності суспільного розвитку, що проявляються за допомогою діяльності окремих людей, їх взаємозв'язків, стосунків та взаємовідносин; у розвитку особи та суспільства доводилася їх єдність; у пізнанні Абсолютної Ідеї і суспільного процесу розкривалася ідея свободи людини. Історія суспільства -результат діяльності окремих людей; кожна окрема людина прагне реалізувати свої інтереси і мету, створює щось нове, над яким і не замислювалась. Людина активна, і ніщо велике не здійснюється без пристрасті. Історія суспільства - не що інше, як історія народів. Георг Гегель розкриває суть і роль праці у формуванні економічних відносин. Економічні відносини вважаються основою соціального розшарування людей і виникнення соціальних відносин. Методологічними принципами пізнання суспільства Гегель обрав історизм, об'єктивність і монізм.
Теологічна модель суспільства - різновид ідеалістичної моделі. Найповніше сформована у середні віки Августіном Блаженним у творі «Про град Божий», Аисельмом Кептерберійським у трактаті «Чому Бог людина?» та Фомою Аквіиським у книзі «Про могутність Бога». Багато віків релігійна концепція домінувала у духовному житті суспільства. На основі релігійної ідеї існували теократичні держави, де єдність суспільства забезпечувалась однією вірою, що стала державною релігією.
Натуралістична модель суспільства, за якою людське суспільство - природне продовження розвитку Космосу. її джерела - у соціальній філософії Арістотеля, який висунув ідею про природне походження соціального розшарування людей. Панування і підлеглість - не тільки речі необхідні, але й корисні. Уже безпосередньо з моменту народження деякі істоти відрізняються тим, що одні з них нібито призначені до підлеглості, інші - до владарювання. Елемент владарювання і елемент підлеглості - загальний закон природи. Цей же принцип неминуче повинний панувати і в усьому людстві.
Ідеї Арістотеля про суспільство увійшли в соціальну концепцію Томаса Гоб-бса про природне право кожного на всіх. Погодження інтересів людей засіюване па суспільному договорі, зреченні кожного права володіти самим собою і передачі такого права такому-то мужу і такому-то зібранню мужів. Коли ж таке станеться, множинність називають об'єднанням, спільністю - державою. Томас Гоббс підкреслює: громадянські права - це ті ж природні права, перенесені на державу. Держава створена людьми і залежить від людей, а не від волі Бога. Ідеї Томаса Гоббса розвивають у «Суспільному договорі» Жан-Жак Руссо, Йоганн Гердер у творі «Ідеї до філософії історії людства» та ін. Йогаїш Гердер стверджує, що держава пішла від природи, в якій закладена гуманність (мета суспільства), і підтримує ідею вирішальної ролі географічного середовища у розвитку суспільства, введену в соціологію Шарлем Монтеск'є. Традиції витлумачуються ним як передумови суспільного, колективістського прагнення людей займатися освітою, бути духовно зрілими. Високо цінується роль винаходів у способах добування засобів до життя, особливо в суворих кліматичних умовах. У соціальній концепції Йогаїша Гердера, як і багатьох інших філософів, є чимало ідей наукового пояснення суспільства.
Своєрідну, матеріалістичну концепцію суспільства запропонував Карл Маркс. Застосований принцип визначальної ролі суспільного буття стосовно суспільної свідомості та інших форм людської життєдіяльності дозволив Кар-лу Марксу показати суспільство, основу якого складає матеріальне виробництво засобів до життя, у розвитку і в історичній спадковості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний та духовний процеси життя взагалі. У вченні ЇСарла Маркса суспільство розглядається як цілісний організм. В центрі знаходиться людина - суб'єкт діяльності. Якщо людина одночасно і творець, і продукт суспільства, то її суть - сукупність всіх суспільних відносин. Висновки Карла Маркса про природу соціального знаходили підтвердження у практиці розвитку капіталізму. Тоді ж однодумці Маркса, його послідовники звертали увагу на ряд серйозних недоліків його вчення. До них відносили перебільшення ролі класової боротьби у суспільному розвитку, постулат про диктатуру пролетаріату, абсолютизацію економічного фактора ролі суспільства стосовно окремої людини (це згодом вилилося в установлення у ряді країн тоталітарних режимів) тощо. Не викликає поваги авторитарний дух вчення, нігілістичне ставлення до інших концепцій, що мали багатий історичний досвід вивчення суспільства.
Сучасні теорії суспільства враховують досягнення усіх напрямків світової соціальної думки: екзистенціалізму, герменевтики, культурології тощо. У сучасній соціальній філософії України робляться спроби створити адекватну модель соціуму, засновану не на первинності суспільного буття чи суспільної свідомості, а на визнанні їх рівнозначними (тотожними) факторами суспільної життєдіяльності. Для неї характерні гуманістичне спрямування і визнання того, що провідним началом суспільства є індивід і загальнолюдські цінності, а залежними є класові, національні інтереси та інтереси інших спільностей. Це плюралістично-толерантна система, що враховує світовий досвід методолого-філософського розуміння дійсності.
У концепції суспільства, як цілісної соціальної системи, важливу роль відіграє принцип об'єктивності. Принцип об'єктивності передбачає уявляти суспільні явища такими, якими є в дійсності, в реальному житті в усіх їх взаємозв'язках, суперечностях і тенденціях розвитку. Це не означає, що філософ зобов'язаний бути безпристрасним побутописцем. Проте його інтереси не повинні приводити до перекручення об'єктивних суперечностей, провідних тенденцій розвитку і соціальних відносин. Принцип об'єктивності вимагає всебічного врахування властивостей і відносин. А це свідчить про його єдність з принципом системності. Неможливо адекватно відтворити суспільство як систему без врахування цілісності суспільства, без виявлення зв'язків і відносин, без відображення у розвитку і взаємозв'язку системотворчих елементів - виробництва, соціально-класових відносин, держави, особистості, сім'ї, суспільного буття, суспільної свідомості, культури, формації, цивілізації. Всебічний аналіз кожного з них - неодмінна умова розуміння самої системи, взаємозв'язку і взаємовідносин її компонентів, дозволяє побачити суспільство як цілісну систему зв'язків та стосунків. Але суспільство - система, що розвивається самостійно. Об'єктивно можна її відтворити лише тією теорією, що включає принцип розвитку.
Принцип розвитку в аналізі компонентів уможливлює розкриття внутрішнього джерела розвитку суспільства, показ того, що перехід суспільства з одного стану в інший визначений не тільки ним самим, але й умовами його буття; лише ті зміни суспільства, що розкривають його власні можливості, що є у згорнутому стані, і є самопород-женням і саморозвитком. Саме в цьому полягає зміст поняття суспільства як системи, що саморозвивається. А ті зміни, що. зумовлені зовнішніми факторами, не входять до поняття саморозвитку успільної системи. Суспільство, як систему саморозвитку, можна відобразити в дії і лише за допомогою системи знання. Кожному стану суспільства відповідає певна система понять, а моменту перетворення старого стану у новий - відповідають поняття складніші за змістом. Тим самим у теорії точно відображаються історичний процес і джерела розвитку, конкретні форми та тенденції.
Отже, суспільство - суперечлива система. Одна з умов об'єктивного знання про суспільство - пізнання об'єктивних суперечностей і відображення їх у теорії. Істотно зауважував Георг Гегель: «Суперечність є критерій істини, відсутність суперечностей - критерій помилковості». Принцип суперечності - органічно входить до методології соціальної філософії і взаємодіє з іншими принципами. Розвивати ж поняття суспільства означає розвивати розуміння відображених суспільних суперечностей. Пізнання суперечностей необхідне для пояснення розвитку суспільства через його джерело, а також для управління суперечностями в інтересах людини. Такі функції виконують принципи гуманізму та загальнолюдських пріоритетів.
У сучасній філософії немає єдності у визначенні кількості методологічних принципів для досягнення істини. Можна погодитись з тими філософами, які вважають, що принципів повинно бути не багато, але досить для забезпечення розвитку думки. Сучасна соціальна філософія, спираючись на методологічні принципи, показує суспільство як особливий спосіб життя людей, головні компоненти якого - людина, свідомість, діяльність і спілкування, суспільні відносини. Генетично-функціональний зв'язок між компонентами приводить до утворення предметно-духовного світу культури. Постійні пошуки відповідей на питання: що таке суспільство, що таке людина, яка становить основу життєдіяльності суспільства, привели до певних визначень і концепцій суспільства і людини в філософії. Незважаючи на розбіжність визначень суспільства, природи соціального процесу, принципи вивчення явищ, суті дають можливість з'ясувати найзагальніші тенденції розвитку суспільства.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
