Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Краса органічної природи є ілюзійна силою своєї органічності. Метелик це не що інше, як тарган на крилах. / Володимир Державин

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори


ЛИСТ XC

Сенека вітає свого Луцілія!

Хто, мій Луцілію, міг би сумніватись у тому, що даром безсмертних богів є те, що ми живемо, а те, що живемо добре,- даром філософії? І, коли б і самої філософії не вділили нам боги, то всяк був би переконаний, що власне тій філософії ми зобов'язані настільки більше, наскільки більшим добродійством є життя блаженне, ніж взагалі життя, її знанням, щоправда, боги не наділили нікого, але змогою те знання осягнути - всіх. Бо коли б і це благо вони зробили спільним для всіх, коли б ми народжувались розважними, то мудрість утратила б особливу свою окрасу - те, що вона не є випадковим благом. А тепер найцінніше, найве-личніше в ній те, що вона не трапляється - кожен завдячує нею лиш собі: у когось іншого її не позичиш. За що, справді, ми шанували б філософію, якби її можна було в когось випросити? Єдине її прагнення - пізнавати правду в справах божественних та людських. її ніколи не полишають благочестя, справедливість, сумлінність та почет інших, пов'язаних між собою, нерозлучних чеснот.

Вона навчила шанувати божественне, любити людське; вона напоумила, що справою богів є владарювання, а справою людей - розумне співжиття. Якийсь час воно тривало непорушним, поки людську спільноту не пошматувала захланність і не стала причиною вбогості навіть для тих, кого допровадила до вершин багатства: позбулись усього, тільки-но запрагнули все зробити своєю власністю. Але перші зі смертних та найближчі їхні нащадки, ще не зіпсовані, йшли за природою, своєю провідницею і законодавицею, довірившись волі того, кого вважали з-поміж себе найкращим. Бо хіба ж то не природно, коли гірші підлягають кращим? Навіть у безсловесних тварин вожаями стають ті, хто перевищує інших чи то зростом, чи завзятістю. На чолі стада стає не хирлявий бик, а той, кому жоден інший самець не дорівняв ні вагою, ані силою м'язів. Так і стадо слонів веде справжній велетень. Серед людей найбільшим завжди вважається найкращий. Провідця обирали, зважаючи на те, який у нього дух, тому-то найбільшим щастям втішалися ті народи, в яких найвищою владою наділявся лише той, хто був найкращим. Адже справді все, що лиш хоче, може той, який не вважає, що він може більше, ніж повинен. Отже, ще за того віку, який називають золотим, уся влада, на думку Посідонія, була в руках мудреців. Вони не допускали насильства, захищали слабших перед сильнішими, радили і відраджували, вказували, що корисне, а що шкідливе. їхня передбачливість оберігала підлеглих від нестатків, мужність - від небезпек, доброта - збагачувала й прикрашала. Влада була службою, а не владарюванням. Ніхто не випробовував своєї могутності на тих співгромадянах, яким тією могутністю завдячував. Ні в кого не було ні бажання, ані причини кривдити когось іншого: доброго правителя втішали добрим послухом, а найстрашніше, чим той правитель грозив неслухняним,- це своїм відходом від влади. Та коли в життя закралися пороки і влада змінилась тиранією, настала потреба в законах. На початку їх теж укладали мудреці. Солон(1), який обдарував Атени справедливим правом, був у числі семи славних мудрістю мужів. Якби тоді судилось жити й Лікургові(2), то, певно, й він увійшов би в те священне число восьмим. Хвалять також закони Залевка та Харонда(3). Не на судовій площі, не в передпокоях правників - у безмовному і священному піфагорейському затишку вони вникали в тонкощі права, яке поширили у квітучій на той час Сіцілії, а також у грецьких поселеннях в Італії.

Досі я погоджувався з Посідонієм. А от що філософія винайшла всі ті мистецтва, якими послуговуємось у щоденному житті, з тим я не згодний; не приточу їй слави, якою втішаються ремесла. «Вона,- каже Посідоній,- навчила людей, що жили то тут, то там або в печерах, або десь у заглибинах, під навислими скелями, або в дуплах дерев, будувати хати». Але я такої думки, що до того хитромудрого будівництва, де крівля спирається на крівлю, а місто тяжить над містом, філософія причетна не більше, ніж до спорудження рибних сажалок, які беруться під крівлю для того, аби ненажері не грозила буря, аби розкіш, хоч як би там шаліло море, мала свою тиху затоку для відгодівлі табунів найрізноманітніших риб. Що ти кажеш? Хіба ж то філософія навчила людей замикатись на ключі та на засуви? Чи не тим, власне, дала себе знати людська захланність? Хіба філософія звела стрімкі крівлі, що загрожують тим, хто живе під ними? Начебто не досить було випадкового накриття, не досить було без зайвого клопоту знайти собі якийсь природний сховок! Щасливим, повір мені, був той вік, коли ще не знали, що таке будівничий, покрівельник. Разом із розкішшю з'явились усі ті вміння: обтесувати деревину в чотиригранні балки і впевненою рукою, точно по наміченій рисі розпилювати колоду.

Спершу, вбиваючи клин, рубали кілку деревину(4).

Бо ж тоді будували не з тим, щоб мати в домі пристосовані для багатьох гостей їдальні; не спроваджували валкою возів, під якими здригається вулиця, ні сосон, ані ялиць, щоб на них опирались обтяжені золотом сволоки. Ні! Звичайні рогачі, встромлені з обох боків у землю, підпирали крівлю; спадиста, зладнана із щільно складеного хмизу та галуззя, вона не боялась навіть рясних дощів - вони спливали по ній. Мешкаючи під такими-от крівлями, люди не відали турбот. Солома окривала вільних; нині ж під мармуром та золотом живуть невільники.

Не погоджуюся з Посідонієм ще й у тому, що мудреці начебто повинаходили й всілякі залізні вироби. В такому разі можна твердити, що завдяки мудрецям також

Сітями звірів навчились ловить, а птахів хитромудро

Брати на клей і собак розставляти довкола гущавин .

Але ж усіма тими винаходами людина завдячує своїй хитрості, а не мудрості. Не можу пристати й на те, що мудреці, мовляв, відкрили для нас і залізо, й мідь,- коли розжарена лісовою пожежею земля пролила на поверхню з плитких своїх жил пливку від жару породу. Насправді ж такі речі знаходить той, хто на них ласий. Та й питання про те, що насамперед увійшло в ужиток - молот чи кліщі, не видається мені вже аж таким тонким, як це вважає Посідоній. Одне й друге винайшла людина жвавого й проникливого розуму, але ж не величного, не піднесеного,- як, до речі, й усе інше, чого слід шукати, зігнувшись і втупивши погляд у землю.

Мудрець був невибагливим до харчів. Та й чому б мав бути іншим? Він і нині прагне жити якнайсвобідніше. Як то, скажи, будь добрий, можна захоплюватись водночас і Діогеном, і Дедалом(8)? Котрий з них видається тобі мудрецем? Той, хто винайшов пилку, чи той, хто, побачивши хлопчака, що пив воду із жмені, тут же добув із торбини кухоль і розбив його, так сам себе соромлячи: «Як же я довго, дурень, носив при собі зайвий тягар!», хто, скоцюрбившися, спав у бочці? А кого, врешті, маєш за мудрішого нині: того, хто придумав, як то прихованими від ока трубами виштовхувати височенний струмінь шафранової води, як в одну мить раптом напором води наповнити або спорожнити рукотворні річища, як у їдальні поєднати рухомі платівки штучної стелі(7), щоб раз по раз, тільки-но подадуть нові страви, над головами гостей з'являлися щораз інші видива,- чи того, хто вказує і собі, й іншим, що природа не вимагає від нас нічого ні важкого, ні клопітного, що можемо прожити без мармурника і без коваля, а вдягатися - не їдучи по товар до серійців(8); що можемо мати все необхідне для вжитку, вдовольняючись лише тим, що на поверхні землі, а не в її глибинах? Якби людський рід захотів послухати таку людину, то зрозумів би, що кухар йому не потрібний так само, як вояк. Мудрецями або принаймні подібними до мудреців були ті, хто мало займався своїм тілом. Необхідне вимагає незначної турботи, насолода - рясного поту. Жодні ремісники не знадобляться тобі, коли прислухатимешся до голосу природи: вона не хотіла наших клопотів і до чого змусила нас, від того й забезпечила.- Але ж для голого тіла холод таки нестерпний.- А що? Хіба шкури звірів та інших тварин недостатньо захищають від холоду? Хіба мало таких племен, що вкривають тіло корою дерев? Чи пташиного пір'я не зшивають так, що з нього виходить одежа? Хіба й нині більшість скіфів не зодягається у лисячі та мишачі шкірки, м'які на дотик та непроникні для вітру? - Але ж улітку треба густішою тінню захиститися від сонячного палу.- Ну й що? Хіба давнина не залишила чимало затишних сховів, що поглиблювались чи то під зубом гризького часу, чи з якоїсь іншої причини й стали, врешті, печерами? Хіба ж не сплітали колись ручним способом намету з якоїсь лозини, не обмазували те плетиво дешевою глиною, не пошивали зверху соломою чи хмизняком, та й зимували собі безтурботно, не вважаючи на холодні дощі, що збігали по спадистій крівлі? А ще: хіба не ховаються у землянках сіртські племена, для яких немає іншого укриття від незмірної спеки, ніж сама розпалена сонцем земля? Природа не така вже ворожа до людини, щоб, забезпечивши всіх істот легким життям, лиш їй одній накинути необхідність стількох наук та ремесел. Нічого подібного вона від нас не жадає. Не мусимо в поті чола роздобувати щось таке, без чого нам не прожити. Ми народилися на готовизні, й лише тоді, коли нам приїлося те, що під рукою, ми прирекли себе на труди. Крівля, одежа, помічні для тіла засоби, їжа - все те, що здобувається нині з таким зусиллям, траплялося колись на кожному кроці, було або даровим, або легкодосяжним. Адже міру всьому визначала одна лиш необхідність. Не хто інший - ми самі зробили все це дорогоцінним, незвичайним; ми самі призвели до того, що потрібно стільки й таких вигадливих ремесел, аби здобути те, що нам до смаку. Тим часом природа вдосталь дає нам того, чого домагається. Жага розкошів - це відхід од природи. Та жага щоденно сама себе розпалює, вона розростається впродовж віків і, багата на вигадки, потурає нашим порокам. Попервах їй захотілося зайвого, потім - шкідливого, а насамкінець вона приневолила дух служити тілу - догоджати його хітливості. Всі ті ремесла, від яких у місті такий галас, така метушня, обслуговують наше тіло; колись йому вділяли необхідного як рабові, нині - готують як для вельможі. Ось звідки всі ті майстерні: в одній тчуть, у другій кують, у третій варять пахощі, а там - навчають розніжених танців, а ще десь - переливного, солодкого співу. В минуле відійшла та природна міра, яка обмежувала всі жадання необхідним: ознакою селюцтва й нужди вважається нині бажати стільки, скільки потрібно.

Годі повірити, мій Луцілію, як легко сама насолода мовлення заводить на манівці навіть достойних мужів! От Посідоній (а він, гадаю, чи не найбільше прислужився філософії), описуючи, як одні нитки спочатку скручуються, інші висновуються з м'якого, розпушеного прядива, а потім - як підвішений тягарець випрямляє і натягує на кроснах основу, як пропущене піткання, аби пом'якшити твердість напираючої на нього з обох боків основи, щільно, нитка до нитки, стягується за допомогою берда,- твердить, начебто й ткацьке мистецтво винайшли мудреці; забуває, однак, що згодом було вигадано ще хитріший спосіб, коли

Держить основу навій, гребінець - поділив її навпіл.

Ось між зубцями й утік просилили; вже пальці проворно

Перебирають його, а коли між нитками основи

Він пробіжить - тоді бердом зубчастим його пробивають .

А що б він сказав, побачивши нинішню тканину - для одягу, який взагалі нічого не приховує, який не служить захистом не тільки для тіла, але й для соромливості?

Далі, переходячи до рільників, він не менш красномовно описує землю, зорану плугом раз, а згодом ще раз, аби крізь розпушену легше було пробитись корінцям; потім - засіяну ниву, висмиканий рукою бур'ян, щоб випадкове зело, розрісшись, не приглушило посіву. Це теж, на його думку, заслуга мудреців, начебто хлібороби й нині не повигадували чимало такого, що збільшує врожайність поля. Врешті, не задовольняючись тими вміннями, посилає мудреця до млина. Розповідає, як то він, наслідуючи природу, почав виробляти хліб. «От,- каже,- кинуті в рот зерна подрібнюються під твердістю зубів, а що з-під них випало, те язик підсуває знову ж таки до тих зубів; тоді перемішується із слиною, щоб легше пройшло слизьким горлом; потрапивши в шлунок, їжа перетравлюється його мірним теплом і тільки тоді розходиться тілом. Узявши все це за зразок, хтось поклав один шорсткий камінь на другий,- щось на подобу зубів, коли непорушний їхній верхній ряд чекає поруху нижнього ряду. Тоді, тручи камінь об камінь, він почав подрібнювати зерна і, підсипаючи їх раз по раз, перемелював доти, поки не стер на борошно. Поливши його водою, почав терпеливо місити, а коли стало податливим, виліпив з нього хлібину. Спочатку випікав її в гарячому попелі й на розпечених черепках, а з часом були винайдені всілякого роду печі, де жаром можна вже було покерувати». Ще трохи - й шевство назвав би винаходом мудреця!

До всіх тих речей людина дійшла силою розуму, але розуму не по-справжньому досконалого. Адже все це, далебі, винаходи не мудреця, а звичайної людини,- як, приміром, винахід судна, яким перепливаємо ріки, перетинаємо моря, приладнавши до тих суден вітрила, щоб ловили тугий подув, додавши ззаду стерно, що спрямовує біг судна то сюди, то туди,- приклад, узятий від риб, які легким порухом хвоста скеровують у потрібному напрямі свою стрімкість. «Усе це,- твердить Посідоній,- винайшов мудрець, але, вважаючи ті речі надто дрібними, аби самому ними займатись, довірив їх нижчим прислужникам». Але ж усі ті речі й придумані не кимсь іншим, а саме тими, хто й нині дбає про них. Дещо, як знаємо, з'явилося вже за нашої пам'яті, наприклад, використання дзеркальних вікон, що пропускають яскраве світло крізь прозорі мушлі, підвісні водотриски у лазнях, вмуровані в стіни труби, якими плине тепло, рівномірно зігріваючи і верх, і низ приміщення. Що вже казати про мармур, яким вилискують не тільки храми, а й приватні будівлі? Про круглі, гладко відшліфовані камінні брили, на які опираємо портики й інші, здатні отінити цілий народ, неозорі крівлі? Про письмові знаки(10), якими можна підхопити навіть найквапливішу мову, коли рука змагається у швидкості з язиком? Усе це - винаходи найнікчемніших рабів! Мудрість - вище: вона не руки навчає, вона - вихователька духу. Хочеш знати, що вона здобула для нас, що створила? Не сороміцькі порухи тіла в танці, не різноманітні співи для труб і флейт, що перетворюють на голос струмінь повітря - чи тоді, коли воно проходить крізь них, чи тоді, коли вже вихоплюється через розтруб; не зброю, не стіни, не все те, чого вимагають клопоти війни,- ні, вона сприяє мирові, закликає до злагоди весь рід людський. Вона, кажу, не майстриня потрібних для щоденного вжитку речей, всіляких знарядь. Чому приписуєш їй такі дрібниці? її мистецтво - доводити до ладу життя.

Всі інші вміння - під її владою. Адже кому підпорядковане життя,- значить, підпорядковане також усе те, що служить для прикрашення життя. Зрештою, вона звернена до блаженства; до нього провадить нас, у тому напрямі торує дороги. Вона вказує, де зло, а де - лише видимість зла; вона звільнює душу від марнославства, дарує їй справжню велич, а пихату, що блиском приховує свою порожність,- загнуздує; вона не дозволяє, щоб ми не бачили різниці між величним та набундюченим; додає нам знання і про всю природу, і про себе саму. Вона пояснює, що таке боги і якими вони є; що таке підземний світ, що таке лари і генії, а що - душі, які стоять на східець нижче від божества; де вони перебувають, чим зайняті, на що спроможні, чого бажають. Ось у що вона посвячує- нас, відкриваючи перед нами не якусь містечкову святиню, а величавий храм усіх богів, якому ймення - всесвіт. І справжній його образ, справжні обрії вона вирізьблює перед нашим духом, бо слабкий зір не може сприйняти такого незрівнянного видовища. Далі вона повертається до початків усіх речей, до вічного розуму, що пронизує все довкруги, до сили, завдяки якій кожна насінина сягає притаманного їй зросту та властивого вигляду. Потім береться за дослідження душі: звідки вона, де вона, як довго триває її життя, на які частини ділиться. Відтак од тілесного переходить до того, що позбавлене тіла, дошукуючись, що таке правда і якими є її докази, а тоді - як розрізняти двозначне у житті та в словах, адже й тут і там правда і брехня - впереміш.

Мудрець, кажу ще раз, не відійшов від тих ремесел, як це видається Посідонієві,- він взагалі не стикався з ними. Він вирішив би, що не варто винаходити те, що не варте вічного використання: не брався б до того, що мусив би колись відкласти. «Анахарсіс(11),- каже Посідоній,- винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд». Потім, оскільки згадку про гончарський круг знайшли в Гомера, помилковими вважають радше ті вірші, ніж сам переказ. Я не перечитиму, що винахідником тієї речі був Анахарсіс, хай так. Та хоч її і винайшов мудрець, але не як мудрець: хіба ж мудреці не роблять чимало речей не як мудреці, а просто як люди? Припустімо, що якийсь мудрець вирізняється прудконогістю: він випередить усіх власне тому, що прудконогий, а не тому, що мудрий. Хотів би я показати Посідонієві склодува, який, дмучи, надає склу найрізноманітніших форм, чого не втне навіть найспритніша рука. А такий спосіб дуття винайдено тоді, коли й мудреця вже не віднайдеш серед людей! «Прийнято вважати,- зазначає Посідоній,- що Демокріт винайшов спосіб укладати кам'яне склепіння, де поступовий його згин з'єднується каменем, що кладеться посередині». А це, скажу, неправда. Адже й до Демокріта не обходилось без мостів та воріт, а зверху вони майже завжди вигнуті. А ще ви забули, що той же Демокріт винайшов спосіб розм'якшувати слонову кістку, а також перетворювати розплавлений камінець у смарагд - так само і в наш час забарвлюють відповідні камінці. Так ось: хай справді все це винайшов мудрець, але винайшов, повторюю, не як мудрець. Хіба ж він не робить чимало такого, що й цілком далека від мудрості людина зробить - не раз те бачимо - і вправніше, й досвідченіше? Запитуєш, що мудрець дослідив, що вивів на світло денне? Передусім правду й саму природу, яку він озирав не так, як інші створіння,- байдужими до всього божественного очима. Потім - закон життя, який він застосував до всього сущого, навчивши людей не лише знати богів, а й наслідувати їх і все випадкове сприймати як їхні веління. Заборонив піддаватися хибним поглядам і, по-справжньому оцінивши всі речі, визначив, що чого варте. Засудив змішані з докорами сумління насолоди, схваливши натомість ті блага, які завжди нам милі. Зробив для нас очевидним, що найщасливі-шим є той, хто не чекає, щоб йому пощастило, а най могутнішим - хто своєю могутністю тримає в покорі себе самого. Тут я не обговорюю тієї філософії, яка поставила громадянина поза вітчизною, богів - поза світом, а доброчесність підпорядкувала насолоді(12), кажу про ту, яка не визнає жодного іншого блага, окрім того, що чесне, про ту, якої не зваблять ні людський підступ, ані дари самої фортуни, про ту, врешті, цінність якої власне в тому, що її не купиш за жодну ціну.

Я не вірю, щоб така філософія ширилась у той неотесаний вік, коли ще не було жодних ремесел, і лише досвід навчав людей, що для них корисне. Та й раніше, в ті щасливі часи, коли дари природи, готові для загального вжитку, лежали прямо-таки під рукою, коли захланність та розкіш ще не порізнили смертних, коли, переступивши спільне володіння, вони ще не кинулись до грабунку, люди не були мудрецями, хоч і чинили те, що належить чинити мудрецям. Годі й побажати людському родові якогось кращого суспільного стану, ніж тодішній, і коли боги дозволили б комусь уладнати земні справи і вказати людям, як вони мають поводитись, то ніхто б не обрав чогось кращого від тих звичаїв, які, за переказом, були в давнину, коли

...орачеві тоді ще земля не служила;

Не дозволялось її межувать, ні значити чим-небудь;

Разом плоди побирали,- сама вона рясно родила

Без обробітку, без примусу - з доброї волі своєї(13).

Чи могло ще якесь покоління бути щасливішим од того, давнього? Разом утішалися дарами природи. Вона ж гойно постачала ними всіх - дбайлива матір, опікунка. Люд володів тими багатствами безпечно, спокійно. То чому б мені не назвати найзаможнішим те поріддя смертних, серед якого годі було знайти вбогого? У той прекрасний лад увірвалася захланність і, жадаючи бодай що-небудь зробити лише своїм, усе зробила чужим: полишивши неосяжний достаток, загнала себе у тісноту. То вона, захланність, привела з собою нужду; зажадавши для себе багато, втратила все. Хай вона тепер силкується надолужити втрачене, хай ниву приточує до ниви, зганяючи з неї сусіда чи то кривдою, чи підступом, хай прирівнює свої орні землі до обширу цілих провінцій, хай для далеких мандрівок їй служать просторища власних володінь,- ніщо вже не поверне нас, хоч за обрій женімо свої межі, до того, від чого ми відійшли! Зробивши все, що в наших силах, матимемо багато, а колись - мали весь світ. Та й сама земля, поки її не обробляли, родила рясніше(14) - щедріше обдаровувала люд, що не вдавався до грабунку. Рівною насолодою для людини було як самій натрапити на якісь дари природи, так і вказати їх комусь іншому. Тож не могло бути в когось надміру, а в когось - нестатку: поділ відбувався між навзаєм зичливими людьми. Сильний ще не піднімав руки на слабшого, захланний, ховаючи безкорисні для нього надлишки, не позбавляв інших необхідного: однаковою була турбота про себе й про сусіда. Не звертали ще проти себе зброї; не заплямована людською кров'ю рука спрямовувала свою ненависть на диких звірів. Ті, кого перед сонячним скваром окривав густий гай, ті, що в плетеній з хмизу хатині безпечно перебували суворі зими й проливні дощі, спокійно, не зітхаючи серед сну, віддавалися нічному відпочинку. Ми ж перевертаємося з боку на бік, потопаючи в своїх пурпурах,- жалить гостріший від терня неспокій. А як же м'яко спалось їм на твердій землі! Над ними не нависала пишно різьблена стеля - лежали просто неба, де ковзали сузір'я, вимальовуючи перед очима величаве видиво ночі: зоряний світ(15), западаючи кудись у глибінь, безгомінно звершував такий великий труд. І вдень і вночі в усю широчінь їхньому зорові відкривалась та розкішна світобудова. Мило їм було дивитись, як одні сузір'я із середини небесного намету хиляться до заходу, інші - зринають із прихованих від ока обширів. Хіба не солодко було мандрувати серед чудес, що так широко розсіяні у високостях? Ну, а ви здригаєтесь на найменший рип вашої крівлі, притьмом вибігаєте за поріг, тільки-но вчуєте якийсь тріск у розмальованому мешканні. У тодішніх людей не_ було будинків, що змагалися розмірами з цілим містом. Зате було в них доволі повітря та вільного на роздоллі подуву, була легка тінь од скелі чи дерева, були прозорі джерела й струмки, не забруднені жодною забудовою, жодними трубами, не скеровані силоміць у нові річища,- лише такі, що бігли, куди їм самим хотілося; були й луги, прекрасні без жодних прикрас, а серед них - просте, зладнане невибагливою рукою житло. Ось таким був дім, що відповідав потребам природи. Приємно було жити в ньому, не боячись ні його, ані за нього. Нині ж найбільшого страху нам завдає наша крівля(16).

І все-таки, хоч яким чудовим було те життя, хоч йому невідомий був підступ, серед тодішніх людей не було мудреців, бо саме те ймення передбачає якесь найвище звершення. Ні, я не заперечую, що й тоді не бракувало мужів високого лету, як-то мовиться, тільки-но від богів: немає сумніву, що світ, ще не виснажений, видавав із свого лона все найкраще. Але саме тому, що люд від народження був стійким, готовим до трудів, його мудрість не була досконалою. Природа ж не обдаровує чеснотами: стати доброчесним - це велике мистецтво. Ніхто ж тоді ще не порпавсь у грязьких глибинах землі, шукаючи золота, срібла чи самоцвітів; та й німих звірів щадили. Як іще далеко було до того, щоб не у гніві, не із страху, а просто задля видовища людина вбивала людину! Не було ще барвистого, золотом гаптованого одягу, бо ж золота, кажу, ще не добували. Що ж у такому разі? Вони були невинні завдяки незнанню. А це ж велика різниця: чи людина не хоче йти на зло, чи просто не вміє. У них не було справедливості, не було поміркованості, не було й мужності: у їхньому суворому житті були тільки подоби тих чеснот. Сама ж доброчесність випадає на долю лише тим, хто наставляє, виховує і невсипущою діяльністю вдосконалює свій дух. Для цього, але без цього, ми народжуємось. І навіть у найкращих серед людей, поки вони не вдосконалюються, є лише можливість стати доброчесними, а не сама доброчесність.

Бувай здоров!

Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори

ЗМІСТ

1. Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори
2. ЛИСТ II Сенека вітає свого Луцілія! З листів, що...
3. ЛИСТ IV Сенека вітає свого Луцілія! Наполегливо...
4. ЛИСТ VI Сенека вітає свого Луцілія! Я розумію,...
5. ЛИСТ VIII Сенека вітає свого Луцілія! «Ти велиш...
6. ЛИСТ Х Сенека вітає свого Луцілія! Так-так. Я не...
7. ЛИСТ XII Сенека вітає свого Луцілія! Всюди, куди...
8. ЛИСТ XIII Сенека вітає свого Луцілія! Знаю, тобі...
9. ЛИСТ XIV Сенека вітає свого Луцілія! Погоджуюся:...
10. ЛИСТ XV Сенека вітає свого Луцілія! Був у наших...
11. ЛИСТ XVI Сенека вітає свого Луцілія! Знаю,...
12. ЛИСТ XVIII Сенека вітає свого Луцілія! Ось і...
13. ЛИСТ XIX Сенека вітає свого Луцілія! Аж...
14. ЛИСТ XX Сенека вітає свого Луцілія! Якщо ти...
15. ЛИСТ ХХІ Сенека вітає свого Луцілія! То ти гадаєш,...
16. ЛИСТ ХХІІ Сенека вітає свого Луцілія! Ти, врешті,...
17. ЛИСТ ХХІІІ Сенека вітає свого Луцілія!...
18. ЛИСТ XXV Сенека вітає свого Луцілія! Що...
19. ЛИСТ XXVII Сенека вітає свого Луцілія! «Ти от...
20. ЛИСТ XXIX Сенека вітає свого Луцілія! Запитуєш...
21. ЛИСТ XXX Сенека вітає свого Луцілія! Бачив я...
22. ЛИСТ XXXI Сенека вітає свого Луцілія! Пізнаю мого...
23. ЛИСТ XXXII Сенека вітає свого Луцілія! Все...
24. ЛИСТ XXXIV Сенека вітає свого Луцілія! Здається...
25. ЛИСТ XXXVII Сенека вітає свого Луцілія! Найбільша...
26. ЛИСТ ХL Сенека вітає свого Луцілія! Я вдячний...
27. ЛИСТ XLI Сенека вітає свого Луцілія! Добре Й...
28. ЛИСТ XLIII Сенека вітає свого Луцілія! Ти...
29. ЛИСТ ХLVI Сенека вітає свого Луцілія! Обіцяну...
30. ЛИСТ XLVIII Сенека вітає свого Луцілія! На твого...
31. ЛИСТ XLIX Сенека вітає свого Луцілія! Хіба що...
32. ЛИСТ L Сенека вітає свого Луцілія! Твого листа я...
33. ЛИСТ LII Сенека вітає свого Луцілія! Що ж то за...
34. ЛИСТ LIII Сенека вітає свого Луцілія! На що тільки...
35. ЛИСТ LIV Сенека вітає свого Луцілія! Довгу...
36. ЛИСТ LVI Сенека вітає свого Луцілія! Хай я...
37. ЛИСТ LVII Сенека вітає свого Луцілія! Змушений...
38. ЛИСТ LIX Сенека вітає свого Луцілія! Велику...
39. ЛИСТ LX Сенека вітає свого Луцілія! Нарікаю,...
40. ЛИСТ LХІV Сенека вітає свого Луцілія! Вчора ти був...
41. ЛИСТ LХVІ Сенека вітає свого Луцілія! Після...
42. ЛИСТ LХVІІ Сенека вітає свого Луцілія! Аби й собі...
43. ЛИСТ LXVIII Сенека вітає свого Луцілія!...
44. ЛИСТ LХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Я б не...
45. ЛИСТ LХХІ Сенека вітає свого Луцілія! Часто...
46. ЛИСТ LХХII Сенека вітає свого Луцілія! Те, про що...
47. ЛИСТ LXXIII Сенека вітає свого Луцілія! На мою...
48. ЛИСТ LХХІV Сенека вітає свого Луцілія! Твій лист...
49. ЛИСТ LХХV Сенека вітає свого Луцілія! Нарікаєш,...
50. ЛИСТ LXXVI Сенека вітає свого Луцілія! Ти грозиш...
51. ЛИСТ LXXVII Сенека вітає свого Луцілія! Сьогодні...
52. ЛИСТ LХХVIII Сенека вітає свого Луцілія! Те, що...
53. ЛИСТ LХХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Чекаю від...
54. ЛИСТ LXXX Сенека вітає свого Луцілія! Нині у мене...
55. ЛИСТ LXXXI Сенека вітає свого Луцілія! Нарікаєш,...
56. ЛИСТ LХХХІІ Сенека вітає свого Луцілія! Я вже...
57. ЛИСТ LXXXIII Сенека вітає свого Луцілія! Жадаєш,...
58. ЛИСТ LXXXIV Сенека вітає свого Луцілія! Ті...
59. ЛИСТ LХХХV Сенека вітає свого Луцілія! Досі я...
60. ЛИСТ LXXXVI Сенека вітає свого Луцілія! Пишу...
61. ЛИСТ LXXXVII Сенека вітає свого Луцілія! Я...
62. ЛИСТ LXXXVIII Сенека вітає свого Луцілія! Ти...
63. ЛИСТ LХХХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Жадаєш...
64. ЛИСТ XC Сенека вітає свого Луцілія! Хто, мій...
65. ЛИСТ ХСІ Сенека вітає свого Луцілія! Наш...
66. ЛИСТ XCII Сенека вітає свого Луцілія! Гадаю,...
67. ЛИСТ ХСІІІ Сенека вітає свого Луцілія! У листі,...
68. ЛИСТ ХСІV Сенека вітає свого Луцілія! Декотрі...
69. ЛИСТ ХСV Сенека вітає свого Луцілія! Жадаєш, щоб...
70. ЛИСТ XCVI Сенека вітає свого Луцілія! І все ж ти...
71. ЛИСТ ХСVIII Сенека вітає свого Луцілія! Ніколи не...
72. ЛИСТ XCIX Сенека вітає свого Луцілія! Надсилаю...
73. ЛИСТ С Сенека вітає свого Луцілія! Пишеш, що з...
74. ЛИСТ СІ Сенека вітає свого Луцілія! Кожен день,...
75. ЛИСТ СІІ Сенека вітає свого Луцілія! Як робить...
76. ЛИСТ СІІІ Сенека вітає свого Луцілія! Чому так...
77. ЛИСТ СV Сенека вітає свого Луцілія! Я скажу тобі,...
78. ЛИСТ CVII Сенека вітає свого Луцілія! То де ж твоя...
79. ЛИСТ CIX Сенека вітає свого Луцілія! Хочеш знати,...
80. ЛИСТ CX Сенека вітає свого Луцілія! А це вітання...
81. ЛИСТ СХІ Сенека вітає свого Луцілія! Ти питав...
82. ЛИСТ СХІV Сенека вітає свого Луцілія! Ти питаєш...
83. ЛИСТ СХV Сенека вітає свого Луцілія! Не хочу, мій...
84. ЛИСТ СХVІ Сенека вітає свого Луцілія! Не раз...
85. ЛИСТ СХVIII Сенека вітає свого Луцілія! Вимагаєш,...
86. ЛИСТ СХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Хоч би...
87. ЛИСТ CXX Сенека вітає свого Луцілія! Твій лист,...
88. ЛИСТ CXXI Сенека вітає свого Луцілія! Я бачу, ти...
89. ЛИСТ CXXII Сенека вітає свого Луцілія! От уже й...
90. ЛИСТ CXXIII Сенека вітає свого Люцілія! Втомлений...
91. ЛИСТ СХХІV Сенека вітає свого Луцілія! Можу чимало...
92. ПРИМІТКИ Даний переклад - це перша повна українська...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate