Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Яків Савченко
1890-1937
Один з перших українських символістів. Народився 21 березня 1890 р. в селі Жабки Лохвицького повіту на Полтавщині в родині селян-ремісників. Вчився в реальній школі, потім у Київському університеті, якого не закінчив. Вчителював в селі на Сумщині, потім жив у Києві з літературної праці. Замолоду прилучився до українського руху і перший свій твір надрукував поза межами імперії в журналі «Ілюстрована Україна» (Львів). Під час революції він з головою у відродженні українського літературного процесу: редагує «Літературно-критичний альманах» символістів (Київ, 1918), бере участь у різних журналах, видає дві книжки символістичних поезій — ПОЕЗІЇ (Житомир, 1918, 104 стор.) і ЗЕМЛЯ (Житомир, 1921). Савченко поет одного «ізму», його символізм «програмовий». Постійні в його поезії мотиви смерти, містичного жаху, темряви і зловісних вогнів, фаталістичного злочину і кари якоюсь мірою віддзеркалювали настрій людини Першої світової війни і революції. Він дещо механічно переносив у свою поезію засоби деяких відгалужень західнього і російського символізму, а символістичний многозначний образ сходив у нього не раз на алегорію і кліше. Але там. де його талант спромагався на власну вимову, виходили в нього гарні поезії, як от «Христос отаву косив», в якій бринить тичининський мотив розп'ятого народу.
В умовах московсько-партійного диктату швидко і різко переходить на пропаґандивний мажор, якому не відповідає збережена символістична його поетика; лише його фаталістичні мотиви парадоксально-логічно перетворились на істеричні са-мовпевнені месіяністичні накликування кари і погибелі на голову буржуазної Европи. Працюючи в літературній організації Жовтень, кидає писати поезію і переходить на літературну критику, в якій послідовно дотримується «марксистської естетики» і партійної лінії, сам бувши безпартійним. Громить романтиків із ВАПЛІТЕ (АЗІЯТСЬКИЙ АПОКАЛІПСИС. Київ, в-во «Глобус», 1926), атакує групу неоклясиків (ПРОТИ РЕСТАВРАЦІЇ ГРЕКО-РИМСЬКОГО МИСТЕЦТВА. Київ, в-во «Маса», 1927, 102 стор.), пропагує «пролетарський стиль» (ПОЕТИ І БЕЛЕТРИСТИ.
Харків, ДВУ, 1927, 190 стор). Савченко стає одним із провідних критиків утвореної за бажанням ЦК КПУ Всеукраїнської Спілки Пролетарських Письменників (ВУСПП), як офіційно про-теґованого супротивника ВАПЛІТЕ, неоклясиків та ін. літературних груп.
Одначе, оскільки розгром Москвою України в 1930-х роках був скерований не тільки проти України «буржуазної», а й проти України «пролетарської», Яків Савченко був арештований і засланий в концтабір на острові Соловки в Білому морі. Там по ньому загинув слід.
•к
Він вночі прилетить на шаленім коні
І в вікно він постука залізним мечем.
Ти останнюю казку докажеш мені —
І заллєшся плачем.
Стане ясно тобі. Не спитаєш, як звуть, Чом вночі прилетів і з якої землі?
Лиш засвітиш свічки — і освітиш нам путь, Поки зникнем у млі.
І назавше. Навік... Але міт по мені
Поховать, як мене, і йому не дано.
Будеш згадувать так: прилетів на коні —
І постукав в вікно...
ПОЕЗІЇ. Кн. 1, Житомир, 1918.
Стоїть. Як віск. І скорбно плаче: — Один між трупами піду. Вгорі Червоний Ворон кряче На кров. На бурю. На біду.
І як промовить тій Пустині? Чи дзвоном арф, чи криком труб? Із Білих Земель — в Чорні кинув З душею чорта — Кроволюб.
З душею чорта — що він бачить! (А дань із Білих Лілій — дай!)., Тужи на камені. Жебраче, Востаннє кров'ю заридай.
Хіба ж йому стоять на герці? Якби й посмів — сліпа борба! Тумани стеле ніч на серці, А над туманами журба.
Комусь... Далеким — скорбно плаче: — На Білі Землі хочу знов. Вгорі Червоний Ворон кряче. Червоний Ворон чує кров.
ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія поезії поляглих, розстріляних, замучених і засланих, 1920-1945. Редактор Б. Кравців, Нью-Йорк, Наукове Т-во ім. Шевченка, 1955, стор. 130.
СОНЦЕ ПІД ГОЛОВИ
Підпалимо небо — і кинемо душі в повітря! В степах розгнуздаєм сліпого коня. ...Клекоче огонь нам — навіки повірте! Співає земля.
Виходимо босі — і коси ми точим, — Журба наша, гнів — огневий стрілольот. ...Ще й досі нам сниться, як вигнили очі На твані болот...
Ще й досі ми бачимо: — юрби на площах, Розтерзані діти в залізних вікнах. А вечір кривавий їх кров'ю полоще, Хрипить на тілах...
Тепер нам великим — не плакать погребно: В серцях наших теплих — ворота вікам. Сьогодні ми вкриємось зоряним небом, А сонце під голови нам!
Яр Славутич, РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, в-во «Прометей», 1955, стор. 49.
Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
