Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Едгар Берроуз. ТАРЗАН. І
— Слава Богу! — вигукнув він. — Я боявся найгіршого, поки не побачив ваш автомобіль, Клей тоне! Пожежа відрізала мене на південній дорозі, і мені довелося повернутися в місто, звідти прямувати на захід цією дорогою. Я вже думав, що ніколи не доберуся до котеджу. .
Ніхто не виявив особливого захвату. Тарзан спостерігав за Робертом Канлером, як Сабор спостерігає за своєю здобиччю. Джен Портер глянула на нього і нервово кахикнула.
— М-ре Канлер, — сказала вона, — це мосьє Тарзан, наш давній Друг.
Канлер обернувся і простягнув руку. Тарзан встав і вклонився так, як тільки один д’Арно міг навчити джентльмена кланятися; але, здавалося, не помітив простягнутої руки.
Канлер, очевидно, не звернув на це уваги.
— А от і пастор, шановний м-ре Туслей, Джен, — оголосив Канлер, повернувшись до священика, що стояв за ним. — М-ре Туслей, міс Портер!
М-р Туслей поклонився і засяяв.
Канлер познайомив його з присутніми.
— Джен, обряд вінчання може бути здійснений негайно, — сказав Канлер. — Тоді ми з вами ще встигнемо на нічний потяг до міста.
Отут Тарзан відразу все зрозумів. Він подивився спідлоба на Джен Портер, але не ворухнувся.
Дівчина вагалася. У кімнаті запала мовчанка. Нерви в усіх були напружені до краю.
Всі погляди звернулися до Джен Портер у сподіванні її відповіді.
— Чи не можна почекати ще кілька днів? — промовила вона спроквола. — Я така виснажена! Мені стільки довелося пережити сьогодні.
Канлер відчув ворожість, що помітна була в усіх присутніх. Це його розлютило.
— Ми чекали доти, поки я погоджувався чекати! — різко від повів він. — Ви обіцяли вийти за мене заміж. Я не дозволю поводитися зі мною, як кішка з мишею! У мене на руках дозвіл, а ось і священик. Ходімо, містере Туслей! Ходімо, Джен! Свідків тут навіть більше, аніж треба, — додав він ядуче. І, узявши Джен Портер за руку, він підвів її до священика.
Але ледь устиг він зробити крок, як важка рука опустилася йому на плече, стиснувши його сталевими пальцями. Друга рука схопила його за горло і ледь струснула його в повітрі, як кішка може трясти мишу.
Джен Портер вражено кинулася на Тарзана.
І коли вона глянула йому в обличчя, то побачила на його чолі виразну багрову смугу, що проступила колись на його чолі в далекій Африці того разу, коли він вийшов на смертельний поєдинок зі страхітливим Теркозом.
Вона знала, що в цьому дикому серці чаїться намір убивства, і з заперечним вигуком кинулася вперед, щоб упрохати лісову людину відмовитися від свого наміру. Але вона боялася більше за Тарзана, аніж за Канлера. Водномить уявила вона собі сувору відплату, якою правосуддя цивілізованих країн карає убивцю.
Однак перш ніж вона вимовила слово, Клейтон уже підскочив до Тарзана і спробував вирвати Канлера з його рук.
Одним помахом могутньої руки Тарзан відкинув Клейтона через усю кімнату. І тоді Джен Портер твердо поклала маленьку ручку на могутнє плече Тарзана і глянула йому в очі.
— Заради мене, — сказала вона тільки. Рука трохи попустила горло Канлера.
— І ви хочете, щоб оце жило? — запитав він із презирством.
— Я не хочу, щоб він помер від ваших рук, друже мій, — заперечила вона. — Не бажаю, щоб ви стали убивцею.
Тарзан зняв руку з горла Канлера.
— Чи звільняєте ви її від обіцянки? — запитав він. — Це ціна вашого життя.
Канлер, ледве віддихавшись, ствердно кивнув головою.
— Ви обіцяєте піти і ніколи більше її не тривожити? Канлер знову кивнув головою. Обличчя його було ще перекошене від страху смерті, яка щойно зазирнула йому в очі.
Тоді Тарзан відпустив його зовсім; Канлер, тиняючись, попхався до дверей. Ще мить, і він пішов, а за ним вийшов і уражений жахом пастор. . Тарзан обернувся до Джен Портер.
— Можу я хвилину поговорити з вами наодинці? — запитав він.
Дівчина кивнула головою і попростувала до дверей на вузьку веранду готелю. Вона пішла, щоб там порозумітися з Тарзаном, і тому не чула розмови за своєю спиною.
— Стривайте! — крикнув професор Портер, коли Тарзан намірився йти слідом за Джен.
Професор зовсім розгубився від навали подій, що сталися за ці кілька хвилин.
— Перш ніж затівати подальші розмови, шановний, я бажав би отримати пояснення того, що трапилося. За яким правом ви, добродію, зважилися втрутитися у стосунки між моєю дочкою і м-ром Канлером? Я обіцяв йому її руку, шановний, і, не зважаючи на те, подобається він нам чи не подобається, обіцянку необхідно дотримати.
— Я втрутився, професоре Портер, — відповів Тарзан, — бо ваша дочка не любить м-ра Канлера, вона не хоче виходити за нього заміж. Для мене цього цілком досить.
— Ви не підозрюєте, що ви наробили, — сказав професор Портер з відчаєм. — Тепер він точно відмовиться одружитися з нею.
— Неодмінно відмовиться! — заявив Тарзан вдоволено й енергійно і додав:
— Вам не слід боятися, що добре ім’я ваше може постраждати, професоре Портер! Ви будете мати можливість сплатити цьому Канлеру все, що ви йому винні, у ту ж хвилину, як повернетеся додому.
— Та ну, шановний добродію! — вигукнув професор Портер. — Що ви цим хочете сказати?
— Те, що ваш скарб знайдено, — заявив Тарзан.
— Що, що ви сказали? — крикнув, задихаючись, професор. — Ви не розумієте, що кажете! Це неможлива.
— Одначе, це так. Скарби ваші забрав я, не знаючи ні цінності скарбу, ні кому вони належать, бо скрині я не відчиняв. Я бачив, як матроси закопували його; я, мавпячий годованець, вирив його і знову закопав, але вже в іншому місці. Коли д’Арно пояснив мені, що це таке і що ці гроші ваші, я повернувся в джунглі і дістав його. Цей скарб спричинив так багато злочинів, страждань і горя, що д’Арно вважав за краще не намагатися привезти його сюди, як я мав намір зробити. От чому я привіз тільки акредитив. Візьміть його, професоре Портер, — і Тарзан, вийнявши з кишені конверта, передав його здивованому професору. — Отут двісті сорок одна тисяча доларів. Скарб був ретельно оцінений експертами, але коли б у вас виникли якісь сумніви, д’Арно сам викупив його і зберігає для вас.
— До нашого неоціненного боргу перед вами, — сказав професор Портер зворушено, — ви додали ще одну, найбільшу послугу. Ви даєте мені можливість врятувати моє добре ім’я.
Клейтон, що вийшов з кімнати невдовзі після Канлера, саме повернувся.
— Вибачте, — сказав він, — я гадаю, краще спробувати дістати ся міста ще завидна і виїхати з першим потягом з цього лісу. Місцевий мешканець, він приїхав верхи з півночі, повідомив, начебто пожежа повільно рухається вже в цьому напрямку.
Заява Клейтона увірвала подальші розмови, і все товариство попростувало до автомобілів.
Клейтон із Джен Портер, професором і Есмеральдою сіли до його автомобіля, а Тарзан узяв із собою Філандера.
— Господи! — вигукнув м-р Філандер, коли вони рушили дорогою. — Хто б міг коли-небудь подумати! Останній раз, коли я вас бачив, ви були справжньою дикою людиною, стрибали у гущавині тропічного африканського лісу; а тепер ви везете мене вісконсінською дорогою у французькому автомобілі! Господи! Адже це просто дивовижно!
— Так, — погодився Тарзан і, після деякої паузи, додав: — Філандере, чи можете ви пригадати подробиці поховання трьох кістяків, що лежали в моїй хатині на краю африканських джунглів?
— Можу і дуже точно, шановний, абсолютно! — відповів м-р Філандер.
— Чи не було чогось особливого в одному з кістяків? М-р Філандер пильно глянув на Тарзана.
— Чому ви це запитуєте?
— Для мене це має дуже велике значення, — пояснив Тарзан. — Ваша відповідь пояснить таємницю. У будь-якому разі, вона вже не додасть чогось гіршого, як тільки залишить таємницю таємницею. Упродовж останніх двох місяців у мене виникла своя версія щодо цих кістяків, і я прошу вас відповісти мені відверто і щиро: чи всі кістяки, що ви поховали, були людськими кістяками?
— Ні, — відповів м-р Філандер, — найменший кістяк, знайдений у колисці, був кістяком мавпи-антропоїда.
— Дякую вам! — схвильовано сказав Тарзан.
В автомобілі, що їхав попереду, Джен Портер гарячково обмірковувала своє становище. Вона зрозуміла наміри Тарзана, коли він попросив дозволу сказати їй кілька слів, і вона знала, що має бути готова дати йому відповідь.
Він не така людина, від якої можна було відмахнутися абиякі І раптом ця думка її здивувала: може, вона його боїться? А чи могла вона любити того, кого боялася? Вона розуміла зачарування, що охопило її серце в глибині далеких джунглів, але тут, у прозаїчному Вісконсіні, не могло бути такої казкової любові. І бездоганно одягнений молодий француз не будив у ній первісну жінку, як той лісовий бог.
Чи любила вона його? Цього вона сама тепер не знала! Вона нишком глянула на Клейтона. Ось людина, вихована в тім самім середовищі й обстановці, в яких була вихована вона; людина з таким суспільним станом і культурою, що її вона була привчена вважати основою для вдалого шлюбу. Невже її чуття не вказувало на цього англійського джентльмена? Адже його любов була такою, якої сподівається будь-яка цивілізована жінка від свого друга життя...
Чи могла вона полюбити Клейтона? Вона не бачила причини,
яка б цьому завадила. Джен Портер не була від природи істотою
. розумово холодною, але виховання, обстановка і спадковість — усе
заразом — навчили її розраховувати навіть і в сердечних справах.
Те, що вона безтямно захопилася юним велетнем, коли його дужі руки обіймали її в далеких африканських джунглях і сьогодні в лісі Вісконсіна, могло, як їй уже здавалося, бути лише тимчасовим голосом крові, підсвідомим відгуком первісної жінки, що чаїлася в ній, на поклик первісного чоловіка.
«Якщо він ніколи більше не торкнеться мене, — міркувала вона, — я ніколи не відчую до нього потягу. А в такому разі я,виходить, не люблю його! Це було не більше, як тимчасове затьмарення, викликане обставинами і спогадом, але якби я вийшла за Тарзана заміж, то увесь давній чар негайно розвіявся б у цивілізованому житті».
Вона знову глянула на Клейтона. Він був вродливий і був справжній джентльмен. Таким чоловіком вона могла б пишатися!
І в цю мить він заговорив — хвилиною раніше чи хвилиною пізніше, три життя пішли б зовсім інакше — але доля втрутилася і підказала Клейтону психологічний момент.
— Тепер ви вільні, Джен, — заявив він. — Скажіть «так», і я присвячу усе своє життя, щоб зробити вас цілком щасливою.
— Так, — прошепотіла вона.
Того ж вечора у маленькому залі для пасажирів на станції Тарзану вдалося застати Джен Портер саму.
— Тепер ви вільні, Джен, — сказав він, — і я прийшов крізь віки, з далекого і туманного минулого, з лігвища первісної людини, щоб вимагати вас собі по праву: заради вас я зробився цивілізованою людиною, заради вас я подолав океан і материки, заради вас я зроблюся тим, чим ви захочете, щоб я був! Я можу дати вам щастя, Джен, у тім житті, до якого ви звикли і яке любите. Чи вийдете ви за мене заміж?
Уперше вона збагнула глибину його любові до неї й усе, що він заради любові зробив за такий короткий час. Вона відвернулася і закрила обличчя руками.
Що вона накоїла! Через те, що злякалася уступити поклику свого серця і цієї коханої людини, вона спалила за собою всі мости і від страху зробити життєву помилку зробила помилку ще більш непоправну!
1 тоді вона сказала йому все, сказала всю правду, слово в слово, не намагаючись обілити себе чи виправдати свій учинок.
— Що ж нам робити? — запитав він. — Ви зізналися, що кохаєте мене. Ви знаєте, що я кохаю вас, але я не знаю етики суспільства, якою ви керуєтеся. Полишаю остаточне рішення у ваших руках, бо ви краще розумієте, що може улаштувати ваше благополуччя!
— Я не можу відмовити йому, Тарзане! — благально сказала вона. — Він теж кохає мене, і він гарна людина. Я ніколи не зможу глянути в обличчя ні вам, ні іншій чесній людині, якщо я відмовлю Клейтону. Мені доведеться дотримати даного слова, і ви повинні допомогти мені нести цей тягар, хоча, може, ми більше й не побачимо одне одного після сьогоднішнього вечора.
У цей час ввійшли до кімнати інші, і Тарзан відійшов до вікна.
Але він нічого не бачив. Перед його очима невідступно стояла залита сонцем галявина, поросла розкішними тропічними квітами, над нею коливалися могутні верхів’я дерев, а над усім цим — сліпуча блакить екваторіального неба.
Посеред галявини сиділа юна дівчина на запашній траві і поруч з нею молодий лісовий бог. Вони їли чудесні плоди, дивилися одне одному в очі і усміхалися. Вони були дуже щасливі і були самі.
Думки його увірвав прихід станційного службовця, що запитав, чи є тут джентльмен на ім’я Тарзан.
— Я мосьє Тарзан, — відповів той.
— Вам депеша з Парижа, переслана з Балтімора.
Тарзан узяв конверт і розпечатав його. Депеша була від д’Арно. У ній значилося:
Відбитки пальців доводять, що ви Грейсток. Вітаю!
Д’Арно
Коли Тарзан прочитав телеграму, увійшов Клейтон і простяг йому руку. Тарзан дивився на нього.
Ось людина, що носить титул замість Тарзана, володіє його маєтками! Він одружиться з жінкою, що любить Тарзана і яку він безмежно кохає. Одне лише слово його переверне життя цієї людини. Воно відніме в нього титул, маєтки і замки, він відніме їх також і у Джен Портер.
— . Чи знаєте, друже? — усміхнувся щиро Клейтон. — Я усе ще не мав нагоди подякувати вам за те, що ви для нас зробили. Ви тільки й робили, що рятували нам життя і в Африці, і тут. Я страшенно радий, що ви сюди приїхали. Ми повинні ближче познайомитися. А знаєте, я часто згадував про вас і ті дивовижні обставини, що звели нас на далекому узбережжі. Хотілося б мені запитати вас, якщо дозволите: яким вітром вас занесло у ті далекі дикі джунглі?
— Я там народився, — спокійно відповів Тарзан. — Мене вигодувала мавпа і, само собою зрозуміло, не могла мені багато про це розповісти. Батька свого я ніколи не знав.
http://www.ukrcenter.com/library/tvory/_uploaded2/E.Berrouz_tarzan.txt
Книга: Едгар Берроуз. ТАРЗАН. І
ЗМІСТ
На попередню
|
|
